09 травня 2024 року справа №200/7040/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 січня 2024 року у справі № 200/7040/23 (головуючий І інстанції Олішевська В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про: визнання неправомірними дій і зобовязання вчинити дії, -
В грудні 2023 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до з позовом до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про визнання неправомірними дій Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік, зобов'язання Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 25 (двадцяти п'яти) відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно із абзацом 2 пункту 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у редакції від 03.08.2023, за період військової служби ОСОБА_1 у Головному управлінні Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях з 25.07.2017 року до 30.09.2023 року включно.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 30.05.2017 між тимчасово виконуючим обов'язки начальника Управління СБУ в Донецькій області полковником ОСОБА_2 , з одного боку, та громадянином України ОСОБА_1 з іншого боку, було укладено контракт про проходження військової служби у Службі безпеки України особою офіцерського складу. Вказаний контракт укладено сторонами строком на 5 років - з 25.07.2017 до 24.07.2022 (включно). Пунктом 6 контракту передбачено, ще не пізніш як за 2 місяці до закінчення строку цього Контракту сторони зобов'язуються повідомити одна одну про намір щодо укладання нового контракту.
У зв'язку із введенням на території України режиму воєнного стану з 24.02.2022, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, вказаний контракт було автоматично пролонговано, оскільки жодна із сторін не повідомила про свій намір щодо його припинення.
30.09.2023 року, відповідно до підпункту “а” пункту 61 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, на підставі абзацу 11, підпункту “г” - через такі сімейні обставини або інші поважні причини: військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років, пункту 3 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, підполковника ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у ГУ СБУ у Донецькій та Луганській областях (наказ СБУ від 31.08.2023 № 1085-ОС/дск) - у запас СБУ, з наданням права носіння військової форми одягу. ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу наказом начальника ГУ СБУ у Донецькій та Луганській областях від 26.09.2023 № 453-ОС/дск.
Календарна вислуга років ОСОБА_1 на день виключення зі списків особового складу складає 22 роки 04 місяці 00 днів, в пільговому обчисленні - 04 роки 00 місяців 08 днів, всього 26 років 04 місяці 08 днів. Позивач є ветераном війни - учасником бойових дій, що підтверджується рішенням комісії МВС України від 08.09.2016.
При звільненні ОСОБА_1 останньому не була виплачена одноразова допомога при звільненні, передбачена Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Згідно із відповіддю на адвокатський запит ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 20.11.2023 № 78/8/Д-584а/78/5/59, абз. 2 п. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” не підлягає застосуванню у правовій ситуації ОСОБА_1 станом на дату його звільнення.
В якості обґрунтування такої позиції ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях вказує, що абз. 2 п. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у якості підстави для виплати одноразової грошової допомоги у редакції, діючий на момент звільнення ОСОБА_1 , передбачав звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. На підставі п.п. “г” п. 1 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” визначений Кабінетом Міністрів України перелік сімейних обставин та інших поважних причин звільнення з військової служби підлягає застосуванню лише у мирний час. В свою чергу ОСОБА_1 був звільнений не у мирний час, а під час проведення мобілізації та дії воєнного стану на підставі абз. 11 підпункту “г” пункту 3 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”. Відтак ОСОБА_1 не був звільнений на підставах, визначених КМУ.
Позивач вважає дії відповідача такими, що суперечать вимогам Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, та просив суд задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 січня 2024 року у справі № 200/7040/23 позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправною бездіяльність Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Зобов'язано Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно із абзацом 2 пункту 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у редакції від 03.08.2023, за період військової служби ОСОБА_1 у Головному управлінні Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях з 25.07.2017 року до 30.09.2023 року включно.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив залишити позов без руху та у подальшому, у випадку не наведення позивачем поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, залишити позов без розгляду.
У випадку, якщо суд не знайде підстав для залишення позову без розгляду, просив відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обгрунтовано відзив на позовну заяву.
Також зазначено, що позов подано з істотним пропуском встановленого законом строку звернення до адміністративного суду.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
30.05.2017 року між позивачем та Службою безпеки України в особі т.в.о Начальника управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях укладено контракт про проходження військової служби в органах Служби безпеки України строком на п'ять років з 25.07.2017 по 24.07.2022.
Наказом Служби безпеки України від 31.08.2023 № 1085-ОС/дск позивача звільнено в запас з військової служби з дня виключення зі списків особового складу на підставі підпункту “а” пункту 61 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, та абзацу 11, підпункту “г” - через такі сімейні обставини або інші поважні причини: військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років, пункту 3 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
Визначено календарну вислугу станом на 01 липня 2023 року - 22 роки 1 місяць 1 день, пільгову вислугу - 04 роки 8 днів, загальну вислугу - 26 років 1 місяць 9 днів, про що свідчить відповідний витяг за наказу, який відповідачем додано до матеріалів справи.
Суд зазначає, що наказу начальника ГУ СБУ у Донецькій та Луганській областях від 26.09.2023 № 453-ОС/дск, на який посилається позивач у позовній заяві, сторонами до суду не надано.
Разом з тим, факт проходження позивачем військової служби в Службі безпеки України, факт звільнення позивача з військової служби 30.09.2023, його вислуга та підстави звільнення сторонами визнаються, та не заперечуються.
Крім того, відповідно до довідки Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 28.09.2023 № 652, яку долучено позивачем до матеріалів позовної заяви, останній проходив військову службу в Службі безпеки України з 25 липня 2017 року по 30 вересня 2023 року.
14 листопада 2023 року позивач через свого представника звернувся до відповідача із адвокатським запитом № 1, у якому просив повідомити підстави не нарахування позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Листом від 20.11.2023 № 78/8/Д-584а/78/5/59 відповідач надав відповідь на вказаний запит, у якій зазначив, що абз. 2 п. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у якості підстави для виплати одноразової грошової допомоги у редакції, діючий на момент звільнення ОСОБА_1 , передбачав звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. На підставі п.п. “г” п. 1 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” визначений Кабінетом Міністрів України перелік сімейних обставин та інших поважних причин звільнення з військової служби підлягає застосуванню лише у мирний час. В свою чергу ОСОБА_1 був звільнений не у мирний час, а під час проведення мобілізації та дії воєнного стану на підставі абз. 11 підпункту “г” пункту 3 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”. Відтак, ОСОБА_1 не був звільнений на підставах, визначених КМУ.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (надалі, - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) визначено, що соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 9 Закону 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах визначені Законом № 2011-ХІІ.
Абзацами 1-4 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених п. 1 ч. 2 ст. 36 Закону України “Про розвідку”, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, одноразова грошова допомога передбачена цим пунктом, не виплачується. Одноразова грошова допомога також не виплачується військовослужбовцям, звільненим з військової служби на підставах, визначених п. 2 - 4 ч. 2 ст. 36 (крім випадків звільнення у зв'язку з виявленням однієї з підстав, зазначених у п. 1 і 9 ч. 2 ст. 31) Закону України "Про розвідку".
Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Матеріалами справи встановлено, що позивач проходив військову службу в Управлінні Служби безпеки України, звільнений за підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та на день звільнення мав вислугу років 26 років 1 місяць 9 днів.
Суд зазначає, що підстави звільнення з військової служби визначені ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.
Даною правовою нормою розмежовано підстави для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, у мирний час, під час дії особливого періоду, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану.
Відповідач звертає увагу на те, що сімейні обставини та інші поважні причини підстави для звільнення під час проведення мобілізації та дії воєнного стану безпосередньо визначені пп. “г” п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ. Разом з тим, для звільнення через сімейні обставини або з інших поважних причин у мирний час такі обставини та поважні причини мають відповідати переліку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Саме випадок звільнення через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, передбачений як одна із підстав для виплати одноразової грошової допомоги у абз. 2 ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ.
Тобто, з точки зору відповідача, при звільненні за сімейними або іншими поважними причинами військовослужбовець набуває право на виплату одноразової грошової допомоги лише у випадку такого звільнення у мирний час. Оскільки позивач звільнився за сімейними обставинами у період воєнного стану, він не набув права на вказану виплату.
Суд не погоджується з такими доводами відповідача з наступних міркувань.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України) аналогічний припис закріплений у частині ст. 6 та ч. 1 ст. 242 КАС України.
Відповідно ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Аналізуючи в межах даної справи положення абз. 1-3 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ через призму поняття "якість закону", як елементу принципу верховенства права та відповідної практики ЄСПЛ, суд зазначає, що дана правова норма внаслідок її нечіткого формулювання допускає множинне (неоднозначне) тлумачення.
Абз. 3 ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ викладений шляхом застосування способу негативного правового регулювання. В даному випадку законодавець чітко передбачив категорії осіб, яким не виплачується одноразова грошова допомога ні за яких умов. Особи, звільнені з військової служби через сімейні обставини, до таких категорій не входять.
В той же час, в абз. 1-2 ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ застосовано спосіб позитивного правового регулювання спірних правовідносин передбачений перелік осіб, яким одноразова грошова допомога виплачується залежно від підстав їх звільнення, з розмежуванням, в залежності від таких підстав, розміру одноразової грошової допомоги.
При цьому, випадки звільнення через сімейні обставини присутні як в абз. 1, так і в абз. 2 ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ.
Разом з тим, абзац 2 ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ визначає більш широке коло звільнених через сімейні обставини військовослужбовців, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, - через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, прямої законодавчої заборони для виплати одноразової грошової допомоги звільненим через сімейні обставини під час дії особливого періоду, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану військовослужбовцям абз. 2 ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ не містить.
Проте, якщо звільнення військовослужбовців відбулося через сімейні обставини, відмінні від обставини, прямо передбаченої абз. 1 ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ, такі військовослужбовці вправі розраховувати на отримання одноразової грошової допомоги тільки в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Те, що абз. 2 ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ містить відсилання до визначення Кабінетом Міністрів України переліку сімейних обставин або інших поважних причин, не нівелює право військовослужбовця, звільненого через сімейні обставини, які напряму визначені законом, на отримання одноразової грошової допомоги.
Суд звертає увагу на положення постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 "Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу" (далі також Постанова № 413, Перелік сімейних обставин).
Постанова № 413 та затверджений нею Перелік сімейних обставин не містять обмежень щодо застосування у мирний час, під час дії особливого періоду, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану.
Постанова № 413 у вступній частині містить загальне покликання на те, що видається відповідно до ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.
Суд зазначає, що норми ст. 26 Закону № 2232-ХІІ щодо підстав звільнення під час дії особливого періоду, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану зазнавали неодноразових змін.
Зокрема, п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ був доповнений підпунктом "г" в квітні 2022 року на підставі Закону України від 01.04.2022 № 2169-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян".
До цього часу такої підстави як звільнення через сімейні обставини або з інших поважних причин під час проведення мобілізації та воєнного стану Закон № 2232-ХІІ не передбачав.
Тобто норми ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ, якими врегульовано право на отримання одноразової грошової допомоги звільненим з військової служби військовослужбовцям, були законодавчо сформовані раніше внесення змін до ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, які додатково передбачили підстави звільнення за сімейними обставинами під час проведення мобілізації та воєнного стану.
Внаслідок цього виникли неузгодженості, що не усунуті на законодавчому рівні, між зазначеними правовими нормами.
Суд зазначає, що певні неузгодженості в нормах Закону № 2232-ХІІ та Закону № 2011-ХІІ не можуть бути підставою для відмови позивачу у виплаті належної йому одноразової грошової допомоги.
З огляду на зазначене, на думку суду, буквальне та системне тлумачення наведених законодавчих норм свідчить про те, що законодавець не мав наміру свідомо обмежити право на виплату одноразової грошової допомоги особам, звільненим з військової служби через сімейні обставини, які прямо передбачені положеннями ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.
Виходячи з обставин справи та відповідних норм матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини, позивач мав законне сподівання на виплату йому передбаченою законом одноразової грошової допомоги у зв'язку з тривалою (понад десять років) військовою службою, а відповідач безпідставно, незаконно позбавив позивача належної йому до виплати одноразової грошової допомоги.
Суд зазначає, що статтею 15 Закону № 2011-ХІІ чітко передбачені випадки, коли одноразова грошова допомога, встановлена цим пунктом, не виплачується військовослужбовцям у разі їх звільнення з військової служби. Таких випадків під час розгляду даної справи не встановлено. Тому суд вважає, що позивач має право на отримання грошової допомоги, оскільки таке право прямо передбачено статтею 15 Закону № 2011-ХІІ.
Щодо вимог апеляційної скарги про залишення позовної заяви без руху та без розгляду, колегія суддів зазначає наступне.
Як зазначено відповідачем позивач був обізнаний про те, що станом на день його звільнення, тобто станом 30.09.2023, він не отримав одноразову грошову допомогу. Обізнаність позивача про не отримання цієї виплати випливає з самого факту її не отримання.
Відтак, відповідно до частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, початок обчислення місячного строку звернення до адміністративного суду, визначеного частиною п'ятою статті 122 КАС України, слід пов'язувати саме з 30.09.2023. Відповідно, цей строк звернення до адміністративного суду сплив 30.10.2023. В свою чергу, позов був поданий лише 05.12.2023, тобто з істотним пропуском встановленого законом строку звернення до адміністративного суду.
Приписами частин третьої і п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України) передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом з тим, частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Позивач був звільненій зі служби 31.08.2023 року, відповідь щодо підстав не нарахування одноразової грошової допомоги, датована відповідачем 20.11.2023 року.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не пропущено встановлений чинним законодавством тримісячних строк звернення до суду з даним позовом.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 січня 2024 року у справі № 200/7040/23 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 січня 2024 року у справі № 200/7040/23 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 09 травня 2024 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В. Сіваченко