09 травня 2024 року справа №360/1290/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Геращенко І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі № 360/1290/23 (головуючий І інстанції Качанок О.М.) за позовом адвоката Чекменьова Дениса Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, -
В жовтні 2023 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Чекменьова Дениса Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому позивач просив: визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про призначення пенсії № 262840017846 від 09.08.2023 та про перерахунок пенсії № 262840017846 від 15.09.2023; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву про призначення пенсії ОСОБА_1 від 28.07.2023, зарахувавши до страхового стажу період трудової діяльності згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 05.11.1984 з 05.03.1991 по 31.01.1996.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 за час своєї трудової діяльності набув право на пенсію за віком, відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
28.07.2023 позивачем через особистий кабінет Пенсійного фонду України подана заява про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 262840017846 від 09.08.2023 було призначено позивачу пенсію.
Проте, при призначенні пенсії не був врахований період роботи з 05.03.1991 по 31.01.1996.
15.08.2023 позивачем подано до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві заяву щодо перегляду страхового стажу для призначення пенсії, з метою врахування періоду роботи з 05.03.1991 по 31.01.1996 до розрахунку страхового стажу.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 262840017846 від 15.09.2023 про перерахунок пенсії, позивачу перераховано пенсію відповідно до положень Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. При перерахунку пенсії не був врахований період роботи з 05.03.1991 по 31.01.1996.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 19.09.2023 № 31815-31116/Ш-02/8-2600/23 повідомлено позивача про те, що період його роботи не враховано до страхового стажу, оскільки порушено вимоги наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 “Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників” (відсутній запис про реорганізацію підприємства).
Позивач вважає, що відповідачем протиправно не враховано до страхового стажу вищевказаний період роботи.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі № 360/1290/23 позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду його роботи з 05.03.1991 по 31.01.1996 в Товаристві з обмеженою відповідальністю “Совінтерфайл ЛТД”, при призначенні йому пенсії з 28.07.2023. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 05.03.1991 по 31.01.1996 в Товаристві з обмеженою відповідальністю “Совінтерфайл ЛТД” та здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням збільшеного страхового стажу, з моменту її призначення - з 28.07.2023.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із зверненням від 15.08.2023, яке зареєстроване 25.08.2023 № 31116/111-2600-23 щодо вимоги переглянути стаж для призначення пенсії та зарахувати до страхового стажу період трудової діяльності з 05.03.1991 по 31.01.1996, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 05.11.1984.
Відповідач зазначив, що страховий стаж позивача для розрахунку пенсії склав 34 роки 04 місяці 12 днів.
Період роботи з 05.03.1991 по 31.01.1996 не враховано до страхового стажу, оскільки порушено вимоги наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 “Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників”, а саме відсутній запис про реорганізацію підприємства.
Зарахування вказаного періоду можливо в разі надання уточнюючої довідки про період роботи, виданої на підставі первинних документів за час виконання роботи та довідки про перейменування підприємства, які повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).
В разі надання уточнюючих довідок страховий стаж буде переглянуто.
Таким чином, на думку відповідача, пенсію обчислено на підставі документів, які містяться в матеріалах пенсійної справи та відповідно до норм чинного законодавства.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_3 ) зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями паспорта позивача та картки платника податків.
28.07.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 09.08.2023 № 262840017846 позивачу призначено пенсію за віком з 28.07.2023. Зарахований страховий стаж позивача станом на момент призначення пенсії склав 34 роки 04 місяці 1 день.
Згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 15.09.2023 № 262840017846 позивачу проведено перерахунок пенсії. При цьому, в графі “Вид перерахунку” вказано: допризначення, додаткові документи (абз. 3, п. 1.7 Порядку № 22-1, з переглядом ЗП).
Судом встановлено, що після вказаного перерахунку пенсію позивача розраховано виходячи з страхового стажу 34 роки 04 місяці 12 днів.
Позивач звернувся до відповідача з заявою від 15.08.2023, яка зареєстрована 25.08.2023 за № 31116/Ш-2600-23, в якій просив переглянути його стаж для призначення пенсії, оскільки не враховано період роботи з 1991 року по 1996 рік.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 19.09.2023 № 31815-31116/Ш-02/8-2600/23 повідомлено, що період роботи згідно з трудовою книжкою з 05.03.1991 по 31.01.1996 не враховано до страхового стажу, оскільки порушено вимоги наказу Міністерству праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 “Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників” (відсутній запис про реорганізацію підприємства). Зарахування даного періоду можливо в разі надання уточнюючої довідки про період роботи, виданої на підставі первинних документів за час виконання роботи та довідки про перейменування підприємства, які повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). В разі надання уточнюючих довідок страховий стаж буде переглянуто.
Не погоджуючись з не зарахуванням до страхового стажу вказаного періоду роботи, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункт 6 частина 1 статті 92 Конституції України).
Відповідно до частини першої, другої статті 5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Статтею 8 Закону № 1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Статтею 9 Закону № 1058-IV визначено, що за цим Законом призначаються пенсії: за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з абзацом другим частини першої статті 26 Закону № 1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Відповідно до абзацу першого пункту 1.1 розділу I “Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії” Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Підпунктом 2 пункту 2.1 розділу II “Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший” Порядку № 22-1 встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли і у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, встановлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 25.04.2019 № 159/4178/16-а.
Дослідженням трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , яка ним додавалась до заяви про призначення пенсії разом з іншими документами, визначеними Порядком № 22-1, в межах спірного періоду роботи, встановлено, що позивач у період з 05.03.1991 по 31.01.1996 працював на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю “Совінтерфайл ЛТД” (31.01.1996 звільнений з посади, яку обіймав, у зв'язку з ліквідацією підприємства).
Судом встановлено, що вказаний період роботи позивача не зараховано до його страхового стажу, що підтверджується розрахунком його трудового стажу, листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 19.09.2023 № 31815-31116/Ш-02/8-2600/23 та не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Водночас, з вищевикладених обставин вбачається, що в трудовій книжці позивача, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, містяться усі необхідні відомості про роботу позивача у період з 05.03.1991 по 31.01.1996, а тому відповідачем протиправно не враховано такий період до страхового стажу позивача.
Щодо посилань відповідача на те, що вказаний період роботи не зараховано до страхового стажу позивача, оскільки порушено вимоги наказу Міністерству праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 “Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників”, а саме відсутній запис про реорганізацію підприємства, суд вважає їх незмістовними, з огляду на таке.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 було затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до абзацу першого пункту 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктом 1.5 Інструкції № 58 визначено, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 “Про трудові книжки працівників”, цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами (пункт 2.1 Інструкції № 58).
Згідно з абзацом першим пункту 2.2 Інструкції № 58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем “кваліфікований робітник”, “молодший спеціаліст”, “бакалавр”, “спеціаліст” та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується “ 05.01.1993”. Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.6 Інструкції № 58).
Відповідно до пункту 2.9 Інструкції № 58 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 “Про трудові книжки працівників” відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для обмеження належного соціального захисту громадянина.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, від 07.02.2018 у справі № 275/615/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а.
Крім того, судом встановлено, що записи в трудовій книжці позивача щодо спірного періоду роботи з 05.03.1991 по 31.01.1996 виконані акуратно, з посиланням на відповідні накази, на підставі яких їх внесено, жодних виправлень або неточностей вказані записи не містять, запис про звільнення засвідчено підписом із зазначенням прізвища та ініціалів відповідної посадової особи, яка вносила запис, а також печаткою підприємства, у відповідності до вимог Інструкції № 58, тому правові підстави для їх не врахування відсутні.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем при призначенні позивачу пенсії протиправно не враховано до його страхового стажу період роботи з 05.03.1991 по 31.01.1996, чим допущено протиправну бездіяльність.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. “Руїз Торія проти Іспанії” (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, то суд зауважує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач просив визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про призначення пенсії № 262840017846 від 09.08.2023 та про перерахунок пенсії № 262840017846 від 15.09.2023, а також зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 28.07.2023, зарахувавши до страхового стажу спірний період трудової діяльності позивача.
Проте, суд вважає вказаний захист порушених прав позивача неефективним, неналежним та таким, що може призвести до правової невизначеності та погіршення правового стану позивача, який існував до ухвалення рішення суду в цій справі, що є неприпустимим.
Суд зазначає, що скасування рішень про призначення та перерахунок позивачу пенсії, на підставі яких позивачу здійснюється її нарахування та виплата, у відповідному розмірі, що визначений за даними рішеннями, фактично може призвести до припинення виплати позивачу належної йому пенсії протягом невизначеного періоду часу, оскільки скасування вказаних рішень призведе до відсутності у відповідача правових підстав для нарахування та виплати позивачу пенсії за відсутності відповідного рішення про її призначення, а повторний розгляд заяви позивача про призначення пенсії від 28.07.2023, навіть у випадку добровільного виконання відповідачем рішення суду, може зайняти тривалий час.
Отже, враховуючи встановлені судом обставини, а також наведені висновки суду щодо протиправної бездіяльності відповідача, яка полягає у не зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 05.03.1991 по 31.01.1996 при призначенні йому пенсії з 28.07.2023, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача буде прийняття рішення про: визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 05.03.1991 по 31.01.1996 в Товаристві з обмеженою відповідальністю “Совінтерфайл ЛТД”, при призначенні йому пенсії з 28.07.2023; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу позивача період його роботи з 05.03.1991 по 31.01.1996 в Товаристві з обмеженою відповідальністю “Совінтерфайл ЛТД” та здійснити перерахунок пенсії позивача, з урахуванням збільшеного страхового стажу, з моменту її призначення - з 28.07.2023.
З урахуванням наведеного, виходячи з системного аналізу законодавства та встановлених обставин справи, суд першої інстанції дійшов висновку щодо задоволення позову з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі № 360/1290/23 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі № 360/1290/23 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 09 травня 2024 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді І.В. Геращенко
Е.Г. Казначеєв