Справа № 420/3247/24
09 травня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А.
розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Одеській області, за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Одеській області у якому просить визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо повернення звітів про використання коштів виданих на відрядження за червень-грудень 2023 року на відшкодування витрат на її відрядження та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити судді ОСОБА_1 витрати на відрядження за червень-грудень 2023 року у загальному розмірі 54000грн., мотивуючи це тим, що вона як суддя Голопристанського районного суду Херсонської області з травня 2022 року відряджена до Теплодарського міського суду Одеської області без визначення строку такого відрядження, та протягом 2022 та 2023 року щомісячно на адресу відповідача направлялись відповідні звіти для відшкодування витрат, однак у вересні 2023 року відповідач їх повернув на адресу суду.
Представник відповідача надав 20.02.2024 року суду відзив у якому просив відмовити у задоволенні позову мотивуючи, це тим, що виплата відшкодування витрат здійснюється в порядку та розмірі визначеному Постановою Кабінету міністрів України №98 від 02.02.2011 року та строк відрядження судді для здійснення правосуддя не може перевищувати один рік, а тому відповідач не мав правових підстав для відшкодування суддям витрат на відрядження понад один рік. Та коли 23.12.2023 року до п.6 Постанови КМУ були внесені зміни та загальний строк відрядження був продовжений до двох років, то на 23.12.2023 р. відповідач не мав первинних документів(звітів про відрядження) наданих позивачем, які ба давали можливість провести відповідні нарахування та виплатити відшкодування на відрядження, а тому відмова у відшкодування витрат була правомірна.
Ухвалою суду від 05.02.2024 року відкрито позовне провадження та вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 03.04.2024 року зупинено провадження у справі.
Ухвалою суду від 09.05.2024 року поновлено провадження у справі.
Ухвалою суду від 0905.2024 року виправлені описки в ухвалах суду від 05.02.2024 року та від 03.04.2024 року.
Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Дослідивши зміст заяв по суті справи, надані до суду письмові докази у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Обставини справи.
ОСОБА_1 є суддею Голопристанського районного суду Херсонської області.
Рішенням голови Верховного Суду від 04 травня 2022 року Nє 112/0/149-22, на підставі ст. 55 та пункту 56 ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суддю Голопристанського районного суду Херсонської області ОСОБА_2 відряджено до Теплодарського міського суду Одеської області, без визначення строку такого відрядження.
Протягом 2022 та 2023 року Теплодарським міським судом Одеської області складались звіти про використання коштів виданих на відрядження або під звіт:
№12 від 03.07.2023 року на суму 9000грн. за червень 2023року;
№16 від 01.09.2023 року на суму 4500грн. за серпень 2023 року;
№19 від 02.10.2023 року на суму 9000грн. за липень 2023 року;
№21 від 01.11.2023 року на суму 9300грн. за жовтень 2023 року;
№23 від 01.12.2023 року на суму 7800грн. за листопад 2023 року;
№25 від 29.12.2023 року на суму 9300грн. за грудень 2023 року,
які направлялись на адресу ТУ ДСА в Одеській області для відшкодування витрат на відрядження позивача.
Однак у вересні 2023 року ТУ ДСА в Одеській області листом повернуло Теплодарському міському суду звіт за вересень 2023 року (а.с.61) з причини перевищення строку відрядження позивача одного року, який визначений постановою КМУ №98 від 02.02.2011р.
Також листом від 08.12.2023 року відповідачем повернуто Теплодарському міському суду звіти за червень-вересень 2023 року(а.с.20) з тих самих підстав.
Вказані звіти повторно надсилались Теплодарським міським судом в жовтні 2023 року до відповідач (а.с.22-24), та вдруге були повернуті відповідачем Теплодарському міському суду 23.10.2023 року (а.с.25).
Звіт за жовтень 2023 року надсилався відповідачу Теплодарським міським судом у листопаді 2023 року (а.с.171), та за листопад 2023 року 01.12.2023 року(а.с.31).
Також звіти за червень-вересень 2023 року направлялись до відповідача у листопаді 2023 року та знов були ним повернуті листом від 08.12.2023 року до суду без виконання(а.с.32).
Звіти також надсилались Теплодарським міським судом 19.12.2023 року та 29.12.2023 року.
Відповідач листом вих. №5-1817/23вих від 10.08.2023 року звертався з питання перерозподілу асигнувань за КЕКВ 2250 «Видатки на відрядження» до ДАСА України в зв'язку з продовженням перебування у відрядженні суддів більш ніж один рік.
Довідкою про зміну кошторису на 2023 рік Територіальному управлінню Державної судовій адміністрації України в Одеській області затвердженою 21.12.2023 року видатки на відрядження (код 2250) збільшені на 489 900грн.
Згідно листа ДСА України від 12.01.2024 року вих..№11-1736/24 довідкою про зміни кошторису на 2023 рік від 21.12.2023 року №08/35957 територіальному управлінню ДСА України в Одеській області здійснений перерозподіл асигнувань за КЕКВ 2250 «Видатки на відрядження» за спеціальним фондом державного бюджету у сумі 489,9тис.грн. для відшкодування витрат на відрядження суддям місцевих загальних судів Одеської області у тому числі суддям Теплодарського міського суду Одеської області Ширінській О.(а.с.21).
В поясненнях від 02.05.2024 року наданих на виконання ухвали суду відповідач зазначив, що вищевказані кошти використав на відшкодування витрат на відрядження суддям місцевих загальних судів Одеської області в межах одного року в тому числі й позивачу, згідно з наявних у Територіального управління звітів про використання коштів виданих на відрядження №8 від 01.05.2023 року та №10 від 01.06.2023 року. В період з 22.12.2023 року по 27.12.2023 року (кінець бюджетного року) сума потреби в додаткових кошторисних призначеннях для компенсації витрат на відрядження окремим суддям в межах збільшення видатків не направлялась. Часткові виплати витрат на відрядження окремим суддям в межах дворічного строку були здійснені за звітами з відповідними документами, яких перебували в Територіальному управлінні. Також відповідач вказав, що позивачу були відшкодовані витрати на відрядження за звітом №23 від 01.12.2023 року.
Причиною повернення звітів відповідачем зазначено - приведення у відповідність до граничних строків, визначених у відповідності до Постанови КМУ від 02 лютого 2011 року Nє 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів».
Проте, таке повернення звітів на думку суду не відповідає вимогам діючого законодавства щодо відрядження судді до іншого суду того самого рівня виходячи з наступного.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд регулює Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).
Положенням статей 148, 149 Закону № 1402-VIII визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022 від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023. Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024 строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб, тобто, останній діє на момент розгляду цієї справи.
Відповідно до положень статті 55 Закону № 1402-VIII у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, виявленням надмірного рівня судового навантаження у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами, за рішенням Вищої ради правосуддя, ухваленим на підставі подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, суддя може бути, за його згодою, відряджений до іншого суду того самого рівня і спеціалізації для здійснення правосуддя.
У період дії надзвичайного чи воєнного стану і за умови зміни територіальної підсудності судових справ, що розглядаються у відповідному суді, в порядку, передбаченому частиною сьомою статті 147 цього Закону, суддя суду, територіальна підсудність справ якого змінюється, може бути без його згоди відряджений для здійснення правосуддя до суду, якому визначається територіальна підсудність справ, що перебували у провадженні суду, в якому працює суддя, а в разі відсутності вакансій у цьому суді - до іншого суду того самого рівня і спеціалізації.
Відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації здійснюється на строк, що визначається Вищою радою правосуддя, але не більше ніж на один рік, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.
Якщо обставини, що були підставою відрядження судді, продовжують існувати, за зверненням голови суду, до якого суддя відряджений, та за згодою такого судді Вища рада правосуддя продовжує строк відрядження, але не більше ніж на один рік. Загальний строк відрядження не може перевищувати два роки.
У разі припинення роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами суддя, якого було відряджено з такого суду, має бути переведений на постійне місце роботи до закінчення строку відрядження.
Суддя, який відряджений до іншого суду того самого рівня і спеціалізації, здійснює правосуддя та отримує суддівську винагороду в суді, до якого його відряджено.
Порядок відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації затверджується Вищою радою правосуддя за поданням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, погодженим з Державною судовою адміністрацією України.
Пунктом 56 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII (доповненого Законом України від 15.03.2022 № 2128-IX «Про внесення змін до розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо забезпечення сталого функціонування судової влади в період відсутності повноважного складу Вищої ради правосуддя») тимчасово встановлено, що період дії надзвичайного чи воєнного стану та протягом 30 днів після дня його скасування (припинення) і за умови відсутності повноважного складу Вищої ради правосуддя, визначеного статтею 131 Конституції України, Голова Верховного Суду або особа, яка виконує повноваження Голови Верховного Суду, здійснює повноваження, зокрема, приймає рішення про відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації та про дострокове закінчення відрядження судді. У період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України такі рішення приймаються без подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Положення абзацу другого частини другої статті 55 цього Закону щодо граничного строку відрядження судді не застосовуються.
Отже, за вимогами Закону № 1402-VIII загальний строк відрядження не може перевищувати два роки, проте на період воєнного стану та протягом 30 днів після дня його скасування (припинення) вказаний граничний строк відрядження судді не застосовується.
Відповідно до пункту 1 розділу VI Порядку відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення), затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 24.01.2017 № 54/0/15-17, суддям, які направляються у відрядження як тимчасове переведення судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації, виплачується суддівська винагорода та відшкодовуються витрати в порядку і розмірі, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів».
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» (далі Постанова № 98) затверджено суми витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, згідно з додатком 1.
У відповідності до додатку 1 до Постанови № 98 сума добових витрат в межах України складає 300 грн, гранична сума витрат на найм житлового приміщення за добу (не більш як) 900 грн.
Абзацом п'ятнадцятим пункту 6 Постанови № 98 (до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2023 № 1360) передбачено, що строк відрядження як тимчасове переведення суддів до іншого суду того самого рівня і спеціалізації для здійснення правосуддя не може перевищувати один рік.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2023 № 1360 внесені зміни до пункту 6 Постанови № 98: абзац п'ятнадцятий після слів один рік доповнено словами, « а у випадках, установлених законом, загальний строк відрядження не може перевищувати два роки»; доповнено пункт після абзацу п'ятнадцятого новим абзацом такого змісту: У період надзвичайного чи воєнного стану та протягом 30 днів з дня його припинення або скасування строк відрядження судді як тимчасове переведення в умовах надзвичайного чи воєнного стану може перевищувати загальний строк відрядження, передбачений абзацом п'ятнадцятим цього пункту. Постанова Кабінету Міністрів України від 22.12.2023 № 1360 набрала чинності 26.12.2023.
З огляду на вказані вище норми, суд зазначає про суперечність між нормами Закону № 1402-VIII, за яким фактично у період дії надзвичайного чи воєнного стану та протягом 30 днів після дня його скасування (припинення) положення щодо граничного строку відрядження судді не застосовуються, та Постановою № 98, якою встановлений граничний строк відрядження судді один рік, а з 26.12.2023 два роки (у період надзвичайного чи воєнного стану та протягом 30 днів з дня його припинення або скасування такий строк може перевищувати загальний строк відрядження судді).
Відповідно до приписів частин першої-третьої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Відповідно до сталої судової практики Верховного Суду (постанови від 22.08.2019 у справі № 295/7220/16-а, від 30.09.2019 у справі № 360/1432/19, від 27.03.2020 у справі № 569/727/17 та від 28.04.2021 у справі № 640/3098/20) у разі наявності колізії між правовим актами різної юридичної сили слід застосовувати ієрархічний підхід, що ґрунтується на ієрархічній системі нормативно-правових актів, основу якої складає Основний закон держави - Конституція України, всі інші закони приймаються на підставі та у відповідності до Конституції України та не можуть їй суперечити; в свою чергу підзаконні нормативно-правові акти приймаються на підставі та у відповідності до законів України.
Суть цього підходу полягає у тому, що у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Беручи до уваги наведене, суд зазначає, що оскільки Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (пункт 56 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень) має вищу юридичну силу, він превалює над дією Постанови № 98, та відповідно підлягає застосуванню у межах спірних правовідносин.
У контексті порушеного питання також заслуговує на увагу правова позиція Великої Палати Верховного Суду, згідної з якою елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, має характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля (постанови від 28.02.2018 у справі №800/284/17; від 22.05.2018 у справі №800/474/16; від 03.07.2019 у справі №127/2209/18 та інші).
Визначальним елементом принципу правової визначеності є однозначність і передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів (постанова Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №917/1503/17).
До того ж, у справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Тож, застосовуючи положення Постанови № 98, якою на момент виникнення спірних правовідносин був передбачений граничний строк відрядження один рік, а не Закону № 1402-VIII, яким на момент виникнення спірних правовідносин положення щодо граничного строку відрядження судді не застосовуються, відповідач не дотримався указаних принципів.
За наведеного суд вважає, що до правовідносин, пов'язаних з нарахуванням та виплатою позивачу витрат на відрядження за період з червня 2023 року по грудень 2023 року, повинні застосовуватись вимоги Закону № 1402-VIII, у зв'язку з чим суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності підстав для відшкодування позивачу витрат на відрядження за спірний період.
При цьому суд враховує, що відповідач не надав суду доказів щодо відшкодування позивачу витрат на відрядження у спірний період, а тому не враховує його пояснення щодо виплати коштів по звіту №23 від 01.12.2023 року, так як дані обставини повинні бути підтверджені належними письмовими доказами.
Також суд зауважує, що відсутність бюджетних коштів та належного фінансування не звільняє відповідача від обов'язку виконання ним положень Постанови № 98, яке не ставить в залежність необхідність в застосуванні заходів реагування від наявності чи відсутності бюджетних коштів (фінансової спроможності) у їх розпорядника.
Щодо визначення позивачем загальної суми витрат на відрядження, яку відповідач повинен нарахувати та виплати -54000грн. то суд вважає, що вона є передчасною та не підлягає задоволенню, оскільки нарахування відповідачем на даний час здійснено не було, виплати не проведено, а тому права позивача в цій частині відповідачем не порушені. Водночас суд зазначає, що у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, а тому суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє.
Водночас суд вважає за необхідним з метою ефективного захисту порушених прав позивача відповідно до ч.2 ст.9 КАС України вийти за межи позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу добових витрат на відрядження за період червень -грудень 2023 року.
Відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява №63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Зокрема, у справі «Кєчко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплата не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява №70297/01) та у справі «Бакалов проти України» (заява №14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Як зазначено у ч.1ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно дост.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням встановлених обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
При вирішенні питання розподілу судових витрат суд враховує, що позивач при зверненні до суду з позовом сплатив судовий збір у сумі 1211,20грн. згідно квитанції №3296-6821-6428-8451 від 30.01.2024 року.
Поряд з цим суд вказує на те, що позивачем подано позов за допомогою електронного суду.
У відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Тобто судовий збір за подання даного позову становить 968,96 грн.
Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 968,96грн.
Керуючись ст.ст. 2, 6-8, ч.2 ст.9, ст.ст.10, 77, 90, 242-246 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Одеській області задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо повернення звітів про використання коштів виданих на відрядження за червень-грудень 2023 року на відшкодування витрат на відрядження ОСОБА_1 .
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації в Одеській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 добових витрат на відрядження за період червень -грудень 2023 року.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Одеській області нарахувати та виплатити судді ОСОБА_1 витрати на відрядження за червень-грудень 2023 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 968,96 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими ст..ст.293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_1 .
Відповідач: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (код ЄДРПОУ 26302945, адреса місцезнаходження: 65005, м. Одеса, вул. Бабеля, 2).
Третя особа: Державна судова адміністрація України (код ЄДРПОУ 26255795, адреса місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5).
Суддя Іванов Е.А.