10 травня 2024 рокусправа № 380/8187/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гулкевич І.З., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просить :
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті донарахованої пенсії померлої матері ОСОБА_2 у розмірі 57254,66 грн, оформлені листом від 12.10.2023 №1300-5505-8/148036;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити ОСОБА_1 суму донарахованої пенсії померлої матері ОСОБА_2 у розмірі 57254,66 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його матір ОСОБА_2 отримувала пенсію відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” та відповідачем на виконання рішення суду від 06 червня 2022 року у справі №380/7077/22 здійснено перерахунок пенсії, проте заборговану пенсію у сумі 57254,66 грн виплачено не було. Після смерті матері позивач звернувся до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про виплату донарахованої його матір'ю за життя пенсії, але відповідач безпідставно відмовив йому у здійсненні відповідної виплати, мотивуючи тим, що останній зможе отримати її за умови покладення судом зобов'язань в частині виплати ОСОБА_1 пенсії, яка була нарахована померлій.
Ухвалою суду від 22.04.2024 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами та відповідачу запропоновано надати суду відзив на позовну заяву у п'ятнадцятиденний строк, з дня отримання цієї ухвали.
Від представниці відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву у якому проти позову заперечила. В обґрунтування вказала, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.06.2022 у справі № 380/7077/22 проведено перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_2 . На виконання рішення у справі №380/7077/22 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області проведено перерахунок пенсії з 01.01.2019 на підставі довідки ДУ ТМО МВСУ по Львівькій області №4364 від 26.04.2022. Сума доплати становить 57254,66 грн. Виплата сум, донарахованих на виконання судових рішень, здійснюється за наявності відповідного цільового фінансування з Державного бюджету України, та не залежить від Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області. На думку відповідача, позивачка фактично просить змінити спосіб виконання судового рішення від 06.06.2022 у справі №380/7077/22 шляхом зміни судового рішення зобов'язального характер на зобов'язання - виплатити недоодержану пенсію чоловіка після його смерті в розмірі 57254,66 грн. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав або оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини. Отже позивачем обрано спосіб захисту шляхом подання нового позову про визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення суду. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_2 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримувала пенсії згідно Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.06.2022 у справі №380/7077/22 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 із 01.12.2019 відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_3 № 4364 від 26.04.2022, виданої Державною установою “Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області”, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 18.07.2024 ОСОБА_1 є спадкоємцем грошових вкладів ОСОБА_1 .
Позивач, як син померлої ОСОБА_2 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з заявою, в якій просив виплатити йому суму пенсії, що була недоотримана його матір'ю за життя (нараховану на виконання судового рішення у справі № 380/7077/22 в розмірі 57254,66 грн).
Листом від 12.10.2023 №1300-5505-8/148036 повідомлено позивача про те, що доплату, обчислену ОСОБА_2 на виконання судового рішення, позивач зможе отримати за умови покладення судом зобов'язань в частині виплати пенсії спадкоємцю.
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
При вирішенні спору по суті суд керувався наступним.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачає, що:
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Право на виплати у сфері соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі “Міллер проти Австрії”, де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні “Гайгузус проти Австрії” від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
У рішенні від 10 березня 2011 року у справі “Сук проти України”, заява № 10972/05, Європейський суд з прав людини зазначив таке:
22. Суд повторює, що поняття “майно” в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися “майновими правами” і, відповідно, “майном” у розумінні цього положення. Питання, що має бути розглянуто, полягає у тому, чи надавали заявнику обставини справи, розглянуті в цілому, право на інтерес, який по суті захищається статтею 1 Першого протоколу (див. рішення щодо прийнятності у справі “Броньовські проти Польщі” (Broniowski v. Poland) [ВП], заява №31443/96, пункт 98, ECHR 2002-X).
24. Суд зауважує, що вимога заявника до національного суду ґрунтувалась на чіткому положенні національного законодавства, що було чинним на той час. Виплата забезпечення, що розглядається, здійснювалась з огляду лише на єдину об'єктивну умову - належність до рядового або в начальницького складу органів внутрішніх справ. Оскільки заявник виконав цю умову, він може вважатися таким, що мав обґрунтовані сподівання, якщо не право, отримати виплату, яка розглядається.
У справі “Суханов та Ільченко проти України”, заяви № 68385/10 та 71378/10), рішення від 26 вересня 2014 року зазначено:
“31. Що стосується соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату в якості права на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (див. ухвалу щодо прийнятності у справі “Стек та інші проти Сполученого Королівства” (Stec and Others v. the United Kingdom) [ВП], заяви № 65731/01 та № 65900/01, п. 54, ECHR 2005-X); про важливість такого інтересу також має свідчити застосування статті 1 Першого протоколу (див. рішення від 15 вересня 2009 року у справі “Москаль проти Польщі” (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 39).
32. Суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у заявників права на отримання надбавки до пенсії не оспорювався сторонами провадження, і Суд вважає, що суть права заявників є достатньо чіткою для застосування статті 1 Першого протоколу та що дійсно право заявників на отримання надбавки до пенсії, передбачене національним законодавством, становило майно у значенні цього положення".
Існування правової основи у національному законодавстві саме по собі не є достатнім для дотримання принципу законності. Крім того, правова основа повинна мати певну якість, тобто вона повинна бути сумісною з верховенством права і повинна забезпечувати гарантії від свавілля. У зв'язку з цим необхідно зазначити, що, згадуючи “закон” стаття 1 Протоколу № 1 посилається на ту саму концепцію, на яку посилається Конвенція в інших місцях використовуючи цей термін, поняття, яке включає як статутне право, так і прецедентне право (Spacek,.r.o.., Czech Republic, § 54; Vistins and Perepjolkins v. [ВП], § 96).
Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (East West Alliance Limited v. Ukraine, §67; Unsped Paket Servisi SaN. Ve TiC.., § 37).
У справі “Серявін та інші проти України”, заява № 4909/04, пункти 39, 40 рішення від 10 лютого 2010 року, Європейський суд з прав людини вказав, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено “справедливий баланс” між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (див. рішення у справі “Беєлер проти Італії” (Beyeler.) [GC], 33202/96, п. 107, ECHR 2000-I).
У справі “Совтрансавто-Холдинг” проти України”, (заява № 48553/99), рішення від 25.07.2002 року, Європейський суд з прав людини зазначив:
96. Суд нагадує, що відповідно до статті 1 Конвенції (995_004) кожна Держава-учасниця “визнає для всіх в межах (своєї) юрисдикції права та обов'язки, визначені (...) Конвенцією”. Це зобов'язання гарантувати ефективне використання прав, визначених цим договором, може створювати для держави позитивні зобов'язання (див., наприклад, рішення у справі “X та У проти Нідерландів” від 26.03.1985р., серія А N 91, зз 22-23). У подібному випадку держава не може обмежуватися пасивною роллю та “не можна проводити розмежування між діями та бездіяльністю” (див., з відповідними змінами, рішення у справі “Ейрі проти Ірландії” від 09.10.1979, серія А № 32, параграф 25).
97. Що стосується права, гарантованого статтею 1 Протоколу № 1 (995_004), то такі позитивні зобов'язання можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності (див., з відповідними змінами, рішення у справі “Лопес Остра проти Іспанії” від 09.12.1994 р., серія А № 303-С, параграф 55).
Згідно з статтею 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в редакції чинній на час відкриття спадщини, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Положення вказаних статей не зазнали змін і в редакції ЦК України, чинній на час звернення позивача із позовом до суду.
Відповідно до частини 1 статті 61 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09.04.1992 № 2262-XII, в редакції чинній на час відкриття спадщини, (далі - Закон № 2262-XII) суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
Згідно з частиною 1 статті 11 Закону № 2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Відповідно до статті 52 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV, як в редакції чинній на час відкриття спадщини, так і в редакції чинній на час звернення із позовом до суду, (далі - Закон № 1058-IV) сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Отже, право на отримання пенсійних виплат спадкоємці (правонаступники) мають у випадку, якщо така виплата була нарахована померлому або присуджена йому на підставі судового рішення, що набрало законної сили, однак померлим не отримана.
Оскільки рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.06.2022 у справі № 380/7077/22 набрало законної сили за життя померлої ОСОБА_2 , нарахування було проведене, однак не виплачено 57254,66 грн, позивач має право на отримання згідно з статтею 1227 ЦК України суми пенсії, яка була нарахована, однак не виплачена в сумі 57254,66 грн.
Відтак суд зазначає, що право позивача на отримання вказаних сум пенсії, невиплачених його матері у зв'язку зі смертю, є “законними сподіваннями”, оскільки така виплата передбачена національним законодавством. Таке майнове право підпадає під поняття “майно” у значенні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Крім того, відповідач не навів заперечень щодо наявності у позивача права на отримання спірних коштів.
Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Щодо способу захисту порушеного права, то суд вважає за необхідним вказати, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникало б необхідності повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини” передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі “Горнсбі проти Греції” Суд зазначив, що “право на суд” було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина “судового розгляду”.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у виплаті донарахованої пенсії померлої матері - ОСОБА_2 в розмірі 57254,66 грн та зобов'язання відповідача виплатити позивачу донараховану пенсію померлої матері - ОСОБА_2 в розмірі 57254,66 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням вищенаведеного та фактичних обставин справи суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити повністю.
На підставі ст. 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1211,20 грн. підлягає стягненню на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 257-263 КАС України, суд, -
вирішив:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті донарахованої пенсії померлої матері - ОСОБА_2 в розмірі 57254,66 грн.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити ОСОБА_1 донараховану пенсію померлої матері - ОСОБА_2 в розмірі 57254,66 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяГулкевич Ірена Зіновіївна