Україна
Донецький окружний адміністративний суд
07 травня 2024 року Справа№200/1129/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) (Військова частина НОМЕР_1 ) (юридична адреса: АДРЕСА_1 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,
26 лютого 2024 року через систему «Електронний суд» до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) (Військова частина НОМЕР_1 ), в якому позивач просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні з позивачем, а саме ненарахування та невиплата індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) (Військова частина НОМЕР_1 ) виплатити позивачу її середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення) за період з 19 вересня 2022 року по 14 лютого 2024 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
На обґрунтування позову зазначено, що позивач проходила службу у НОМЕР_2 Прикордонному загоні ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ) (Військова частина НОМЕР_1 ) та на цей час її виключено зі списків особового складу та знято з усіх всіх видів забезпечення. При цьому, за період з 01 січня 2016 року по 19 вересня 2022 року позивачу не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення. Представник позивача звернулась з адвокатським запитом до відповідача щодо надання розрахунку індексації грошового забезпечення з обов'язковим зазначенням базового місяця та із заявою в якій просила нарахувати та виплатити позивачу за період проходження служби індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням базових місяців січень 2008 року та березень 2018 року. Листом №11/508/203 від 27.01.2023 року відповідач надав відповідь, якою повідомив про виплату у повному обсязі індексації грошового забезпечення, при цьому довідки про грошове забезпечення не надав та не надав жодних розрахунків на підтвердження виплати індексації грошового забезпечення із врахуванням базових місяців - січень 2008 року та березень 2018 року. Вважаючи таку бездіяльність відповідача, а саме ненарахування та невиплату індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 вересня 2022 року з врахуванням базових місяців нарахування індексації грошового забезпечення - січень 2008 року та березень 2018 року позивач звернулась до Донецького окружного адміністративного суду. 14.02.2024 р. на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі № 200/1121/23 на розрахунковий рахунок позивача було нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 57 564,33 грн. При цьому відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення.
Позивач вважає ненарахування та невиплату їй середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення - протиправними. Позивач наполягає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки лише оскаржувані дії відповідача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні вчинені відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, необгрутовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); недобросовісно; нерозсудливо; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), тому вони є протиправними.
Окрім того, позивач вважає за необхідне стягнути на свою користь з відповідача втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації.
Представник ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) (Військова частина НОМЕР_1 ) у відзиві на позовну заяву вказав, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2023 року у справі № 200/1121/23, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2024, адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, задоволено. Визнано протиправною бездіяльність, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2003 № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року. Визнано протиправною бездіяльність, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 19 вересня 2022 року індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2003 № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - березень 2018 року. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2003 № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 19 вересня 2022 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - березень 2018 року.
14.02.2024 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/1121/23 відповідачем нараховано та після відрахування податків та зборів виплачено на користь позивача суму коштів в загальному розмірі 57 564,33 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 13.02.2024 № 11/02/24 та відомістю розподілу виплат від 14.02.2024 № 240214PB000037258982.
На підставі зазначеного відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 01 березня 2024 року, позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою від 30 квітня 2024 року суд позовну заяву ОСОБА_1 до НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії залишив без руху та надав позивачу строк в 5 (п'ять) днів з дня вручення їй копії цієї ухвали для надання суду уточненого адміністративного позову, в якому вірно визначити відповідача та зміст позовних вимог.
Позивачем на виконання вимог ухвали суду від 30 квітня 2024 року про залишення позовної заяви без руху надано суду уточнену позовну заяву з вірною назвою та вірним кодом ЄДРПОУ відповідача.
Ухвалою від 06 травня 2024 року поновлено розгляд справи № 200/1129/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, строк дії воєнного стану в Україні продовжено ще на 30 діб, тобто до 25.04.2022.
21.04.2022 на засіданні Верховної Ради України ухвалено Закон про затвердження Указу Президента України від 18.04.2022 № 259 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”.
Цим Указом передбачено продовження строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 на 30 діб.
На засіданні Верховної Ради України ухвалено Закон про затвердження Указу Президента України від 17.05.2022 № 341 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”.
Цим Указом передбачено продовження строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 на 90 діб.
На засіданні Верховної Ради України ухвалено Закон про затвердження Указу Президента України від 12 серпня 2022 року № 573 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”.
Цим Указом передбачено продовження строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Також, на засіданні Верховної Ради України ухвалено Закон про затвердження Указу Президента України від 17.11.2022 № 2738-IX “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”.
Цим Указом передбачено продовження строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 на 90 діб.
Законом України від 07.02.2023 року № 2915-ІХ затверджено Указ Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”, яким строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
На засіданні Верховної Ради України ухвалено Закон про затвердження Указу Президента України від 1 травня 2023 року №254/2023 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”.
Цим Указом передбачено продовження строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20.05.2023 року на 90 діб.
Законом України від 27.07.2023 року № 3275-IX затверджено Указ Президента України від 26.07.2023 № 451/2023 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”, яким строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.
На засіданні Верховної Ради України ухвалено Закон про затвердження Указу Президента України від 06 листопада 2023 року №734/2023 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”.
Цим Указом передбачено продовження строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16.11.2023 року на 90 діб.
На засіданні Верховної Ради України ухвалено Закон про затвердження Указу Президента України від 05 лютого 2024 року №49/24 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”.
Цим Указом передбачено продовження строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14.02.2024 року на 90 діб.
02 березня 2022 року опублікованими Радою суддів України 02.03.2022 Рекомендаціями щодо роботи судів в умовах воєнного стану року, судам України рекомендовано за можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через залучення до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв'язку з небезпекою для життя.
Донецький окружний адміністративний суд продовжує свою роботу у дистанційному режимі.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Відповідно до статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За приписами частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Суд враховує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи вищезазначене, та зважаючи на те, що в матеріалах справи достатньо документів для розгляду справи по суті, заяв від учасників справи про поновлення/продовження процесуальних строків, для вчинення процесуальних дій, у відповідності до положень п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, до суду не надходило, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу, суд проводить розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами.
З'ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , відповідно до довідки відповідача від 20.06.2023 № 1018 в період з 29.06.2005 по 19.09.2022 проходила службу у Військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 )). З урахуванням наданих відповідачем пояснень та документів його правильною назвою слід вважати - ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) (Військова частина НОМЕР_1 ).
Відповідно до наказу відповідача від 19.09.2022 № 71-ОС (зі змінами згідно з наказом від 08.11.2022 № 146-ОС) позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку зі звільненням через припинення контракту.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2023 року у справі № 200/1121/23, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2024, адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність, яка виразилась у ненарахуванні та невиплааті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2003 № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.
Визнано протиправною бездіяльність, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 19 вересня 2022 року індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2003 № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - березень 2018 року.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2003 № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 19 вересня 2022 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - березень 2018 року.
14.02.2024 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/1121/23 відповідачем нараховано та після відрахування податків та зборів виплачено на користь позивача суму коштів в загальному розмірі 57 564,33 грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 13.02.2024 № 11/02/24 та відомістю розподілу виплат від 14.02.2024 № 240214PB000037258982.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Правові засади проходження військової служби та основи соціального захисту військовослужбовців врегульовано нормами Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженим указом Президента України від 10.12.2008.
Беззаперечним є той факт, що спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби.
Однак, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відтак, до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила ст. ст. 116, 117 КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 по справі № 823/2249/18.
Метою встановлення відповідальності роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок та виплатити всі суми, що йому належать в день звільнення.
У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 чинного із 19.07.2022 який діяв на момент виплати позивачу недоотриманих сум грошового забезпечення).
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
В цьому контексті суд враховує, що позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 19.09.2022 року.
Судом встановлено, що 14.02.2024 року відповідачем здійснено виплати належних позивачу при звільненні сум, підставою для чого стало рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03.08.2023 року по справі № 200/1121/23.
Відтак, роботодавцем (Військовою частиною НОМЕР_1 ) не виконано обов'язку щодо повного розрахунку із позивачем у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, доказом чого є рішення суду від 03.08.2023 року по справі № 200/1121/23, що є підставою для настання передбаченою ст. 117 КЗпП України відповідальності у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення із позивачем розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.
Як зазначалося раніше, порушення прав позивача припинилося із фактом розрахунку із ним 14.02.2024 на виконання рішень суду.
Суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (14.02.2024), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX. А відтак, хоча загальний період затримки остаточного розрахунку з позивачем становить з 19.09.2022 року по 14.02.2024 року (513 днів), максимальний розмір грошового забезпечення який може бути виплачено за наявності підстав передбачених ст. 117 КЗпП України є еквівалентним середньому розміру грошового забезпечення позивача за шість місяців, що становить 184 календарних днів.
Суд зазначає, що 14.02.2024 відповідачем повністю здійснено виплату належних позивачу при звільненні сум, підставою для чого стало рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03.08.2023 року по справі № 200/1121/22. Тому день виплати не може бути включено у період затримки розрахунку при звільненні.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100.
Абзацом 3 пункту 2 два Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
За правилами п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідки про доходи ОСОБА_1 наданої відповідачем, середньоденний заробіток позивача виходячи з розрахунку за два місяці перед виключенням зі списків особового складу частини липень 2022 року - серпень 2022 року становив 522,52 грн.
Із цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку за період з 20.09.2022 по 20.03.2023 розмір коштів, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні позивача, складає 96088,48 грн. (522,22 грн. х 181 день).
Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплатити розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин.
Оскільки Кодексом встановлено лише максимально допустиму суму відшкодування середнього заробітку, оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
У вказаному рішенні (постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17) також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тим самим Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Крім того, у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Суд враховує, що передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність має подвійну правову природу. Це означає, що з однієї сторони її метою є встановлення відповідальності для роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні, а з іншої захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу у спосіб виплати компенсації.
При цьому, несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні не є обставиною, яка перешкоджає подальшому працевлаштуванню працівника (службовця), а відтак і появи у нього інших джерел доходів. Враховуючи це, не відповідатиме принципу співмірності присудження в користь позивача усієї суми середнього заробітку за час затримки розрахунку чи навіть середнього заробітку (грошового забезпечення) за шість місяців такої затримки адже у такому випадку, передбачена ст. 117 КЗпП України санкція перетворюватиметься на своєрідну компенсацію працівнику усього заробітку близьку за своїм змістом до тієї, яка застосовується при незаконному звільненні особи із займаної посади чи до повного грошового забезпечення під час проходження служби.
До того ж, вказаним вище Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, окрім того, що внесені зміни у статтю 117 КЗпП України, істотно змінено правове регулювання строків звернення до суду у спорах про виплату заробітної плати при звільненні.
Зокрема внесено зміни до частини 2 ст. 233 КЗпП України та передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Зміни у ст. 116, 117 та 233 КЗпП України підкреслюють намір законодавця не допустити випадків коли порушення прав працівника на своєчасний розрахунок при звільненні триває впродовж значного періоду часу. Із урахуванням цих змін працівник повинен бути зацікавленим у швидкому ініціюванню та вирішенню спору про виплату йому заробітної плати (грошового забезпечення), адже по-перше, він усвідомлює скорочені строки для звернення до суду із таким позовом та ймовірні негативні наслідки їх пропуску, а по - друге розуміє, що зволікання із тих чи інших причин у зверненні до суду не даватиме йому підстави в подальшому претендувати на виплату в його користь усієї суми середнього заробітку за весь період впродовж якого триває порушення його прав на своєчасне отримання заробітної плати (грошового забезпечення).
В цьому контексті суд враховує, що позивача виключено зі списків особового складу частини 19.09.2022 року.
Після прийняття Донецьким окружним адміністративним судом рішення від 03.08.2023 року по справі № 200/1121/23 та набрання ним законної сили, відповідачем 14.02.2024 виплачено позивачу недоотримані ним під час проходження служби суми грошового забезпечення.
При цьому суд зауважує, що причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення відповідачем норм законодавства щодо виплати індексації грошового забезпечення. У зв'язку із цим, між позивачем та відповідачем виник спір, який вирішено судом у межах адміністративної справи № 200/1121/23.
Тобто невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов'язана із помилковим застосуванням норм чинного законодавства. До того ж, у разі незгоди із розміром грошового забезпечення, позивач ще під час проходження ним служби міг вживати відповідних заходів спрямованих на його перерахунок, чого ним зроблено не було.
Враховуючи означені вище правові позиції Верховного Суду, за якими розмір відповідальності відповідача повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум, тому розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у цьому випадку має визначатися виключно пропорційно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум. Тобто, суду необхідно визначити істотність частки невиплачених сум.
Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Тобто, застосовуючи механізм розрахунку розміру середнього заробітку, що визначений Верховним Судом у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 року у справі № 806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 57 564,33 грн. (сума, яку виплачено позивачу на підставі рішення суду)/404 333, 15 (сума, яка мала б бути виплачена при звільненні, яка включає в себе: грошове забезпечення виплачене при звільненні в розмірі - 346 768,82 грн + не виплачена відповідачем при звільненні позивачу сума індексації грошового забезпечення 57 564,33 грн) х 100 = 14,24 %.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 14,24 % становить: 522,52 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 14,24% х 181 (кількість днів за пів року), яка максимально може бути взята в розрахунок (6 місяців) = 13 467, 64 грн.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 , а саме ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 13 467,64 грн.
Обраховуючи суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 року у справі № 805/1008/16-а.
Щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 3 Закону України від 19.10.2000 за № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі Закон № 2050-III) сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу норм Закону № 2050-III та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 за № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до чинного законодавства.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 27.04.2020 у справі № 803/1314/17, від 25.09.2020 у справі № 803/1398/17, від 23.02.2021 у справі № 803/1423/17, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20 та в ухвалі Верховного Суду від 16.01.2024 у справі № 120/4828/23, а тому твердження відповідача, що індексація грошового забезпечення не входить до складу грошового забезпечення є необгрунтованим.
Використане у статті 3 Закону № 2050-III формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі N 803/203/17, від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19, від 15.10.2020 у справі № 240/11439/19 та від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20.
Таким чином, із вищевикладеного слід дійти висновку, що у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
Як встановлено судом, фактична виплата позивачу доходу у вигляді індексації грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03.08.2023 року по справі № 200/1121/23 відбулася лише 14.02.2024, що не заперечується відповідачем.
Враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01.01.2016, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення), у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації (14.02.2024).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення (14.02.2024).
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Підсумовуючи, суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Витрати зі сплати судового збору розподілу не підлягають, оскільки позивач звільнений від його сплати на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132,159-161,164,192-194,224-228,241-247, 255,253-263,293-295 КАС України, суд,
Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) (Військова частина НОМЕР_1 ) (юридична адреса: АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 , а саме ненарахування та невиплати їй індексації грошового забезпечення.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) (Військова частина НОМЕР_1 ) (юридична адреса: АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 13467,64 грн. (тринадцять тисяч чотириста шістдесят чотири) гривні 64 копійки.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) (Військова частина НОМЕР_1 ) (юридична адреса: АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення (14.02.2024).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 07 травня 2024 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.Б. Христофоров