06 травня 2024 рокуСправа №160/5722/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання незаконним та скасування припису №ПС/7.2.1/13483-24 від 20.02.2024р.,-
29.02.2024р. через систему «Електронний суд» Приватне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» звернулося з адміністративним позовом до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та просить:
- визнати незаконним та скасувати припис Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці №ПС/7.2.1/13483-24 від 20.02.2024р.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що за оспорюваним приписом позивачеві приписано утворити комісію для складання акту за формою Н-1 за результатами розслідування випадку зникнення працівника під час виконання трудових відносин, який стався 19.04.2001р. зі стрільцем відомчої воєнізованої охорони ВАТ «Інгулецький ГЗК» ОСОБА_1 внаслідок зсуву гірської маси, у строк до 05.03.2024р. відповідно до акту спеціального розслідування від 14.05.2001р. скласти акт за формою Н-1 і взяти випадок на облік згідно з вимогами Положення від 10.08.1993р. №623 на підставі пункту 55 Порядку №337, а також відповідно до рішення Інгулецького місцевого суду м. Кривого Рогу від 16.02.2002р. у справі №2-149-2002. Позивач вважає, що у відповідача відсутня компетенція (повноваження) щодо видачі оскаржуваного припису на підставі Порядку №337, з огляду на те, що фактичні обставини, які викладені у приписі не підпадають під підстави для прийняття припису за формою Н-9, визначені у пункті 55 Порядку №337; 23.04.2001р. з метою розслідування випадку зникнення працівника підприємства під час виконання трудових обов'язків комісія з розслідування цього випадку була призначена за наказом територіального управління Держнаглядохоронпраці у Дніпропетровській області, правонаступником якого є відповідач, акт спеціального розслідування цього випадку від 15.04.2001р. був складений та підписаний згаданою комісією, а тому, на думку позивача, спеціальне розслідування зникнення ОСОБА_1 здійснювала комісія, призначена територіальним управлінням Держнаглядохоронпраці у Дніпропетровській області, якою і було допущено порушення при оформленні матеріалів спеціального розслідування нещасного випадку. За викладеного, позивач вважає, що за загальним правилом до нової юридичної особи переходять усі права та обов'язки юридичної особи, яка була припинена, у зв'язку із чим, після оголошення судом потерпілого померлим саме спеціальна комісія складає та подає на затвердження керівнику територіального органу, що утворив спеціальну комісію, акт за формою Н-1, у розділі якого зазначаються відомості про скасування тимчасового акту за формою Н-1 і втрату ним чинності відповідно до п.40 Порядку №337. Тобто, позивач переконаний, що саме відповідач наділений повноваженнями щодо видачі акту за формою Н-1. Крім того, позивач вказує і на те, що згідно положень Порядку №623 та Порядку №337 суб'єкт господарювання не наділений повноваженнями щодо утворення комісії зі спеціального розслідування зникнення працівника, тому вимоги контролюючого органу щодо утворення позивачем комісії зі спеціального розслідування зникнення працівника є такою, що суперечить наведеним приписам згаданих Порядків. У письмових поясненнях від 22.03.2024р. та у відповіді на відзив від 02.04.2024р. представник позивача посилається на ті ж обставини і підстави, що зазначені у позові, додатково зазначив про те, що застосування до спірних правовідносин положень Порядку №623, який втратив чинність, суперечить тлумаченню змісту ст.58 Конституції України, викладених у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997р. №1-зп, від 09.02.1999р. №1-рп/99, від 05.04.2001р. №3-рп/2001, від 13.03.2012р. №6-рп/2012, а відповідно, вважає, що оспорюваний припис було складено та направлено без наявності підстав, передбачених пунктом 55 Порядку №337 (а.с.1-10,66-70, 99-101).
Ухвалою суду від 06.03.2024р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, розгляд даної справи було призначено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 04 квітня 2024 року та зобов'язано відповідача протягом 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати всі копії документів, які були підставами для прийняття оспорюваного припису, а також копію рішення Інгулецького місцевого суду м. Кривого Рогу від 16.02.2002р. у справі №2-149-2002, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.47).
Наведену ухвалу суду було отримано відповідачем через електронний кабінет разом з позовом 01.03.2024р. (позов з додатками), 07.03.2024р. (ухвала суду) у відповідності до вимог ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронних листів, наявними у справі (а.с.51-52).
21.03.2024р. через електронну пошту, 26.03.2024р. засобами поштового зв'язку на виконання вищенаведених вимог ухвали суду від відповідача надійшов відзив на позов, у якому відповідач просив у задоволенні позовних вимог позивачеві відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що 19.04.2001р. під час робочої зміни з 19.00 год. до 07.00 год. зник стрілок відомчої воєнізованої охорони ВАТ «Інгулецький ГЗК» ОСОБА_1 . З метою проведення розслідування вказаного нещасного випадку зникнення працівника, наказом територіального управління Держнаглядохоронпраці по Дніпропетровській області від 23.04.2001р. №51-р було створено комісію за результатами проведення розслідування вказаною комісією був складений акт спеціального розслідування від 14.05.2001р. з висновком про те, що причиною зникнення працівника ОСОБА_1 ймовірно є нещасний випадок, що стався внаслідок зсуву відвалу №2 під час виконання трудових (посадових) обов'язків. Надалі, рішенням Інгулецького місцевого суду м. Кривого Рогу від 16.02.2002р. у справі №2-149 2002 громадянина ОСОБА_1 було оголошено померлим. Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, тому вбачаються підстави для застосування до нещасного випадку, який стався з гр. ОСОБА_1 19.04.2001р. та був розслідуваний у період з 23.04.2001р. по 14.05.2001р. згідно до вимог Положення №623, яке діяло на момент настання нещасного випадку. За п.4 згаданого Положення №623, чинного на момент зникнення працівника, встановлено, що якщо комісія з розслідування, виходячи з конкретних обставин, прийде до висновку, що зникнення працівника пов'язане з можливістю нещасного випадку під час виконання трудових (посадових) обов'язків, акт спеціального розслідування з такими висновками комісії видається сім'ї цього працівника або особі, яка представляє його інтереси, для звернення до суду із заявою про оголошення працівника померлим. Після оголошення судом працівника померлим, власник зобов'язаний відповідно до акту спеціального розслідування скласти акт за формою Н-1 і взяти випадок на облік. Станом на 20.02.2024р. ВАТ «ІНГЗК» (на теперішній час ПАТ «ІНГЗК») вимоги пункту 4 Положення №623 не виконані, акт розслідування за формою Н-1 власником не складався та випадок не був взятий на облік. Згідно до пункту 15 Положення №623 акт за формою Н-1 разом із матеріалами розслідування підлягає зберіганню протягом 45 років на підприємстві, працівником якого є (був) потерпілий. Відповідачем за результатами розгляду звернення громадянина ОСОБА_2 (сина потерпілого) було встановлено, що акт розслідування в установленому порядку підприємством свого часу не направлявся, при неодноразових зверненням до роботодавця з вимогою надати акт за формою Н-1 відповіді не отримав, тому у зв'язку із виявленими порушеннями при оформленні матеріалів службового розслідування нещасного випадку посадовою особою відповідача було прийнято оспорюваний припис від 20.02.2024р. у якому зобов'язано позивача утворити комісію підприємства для складання акту за формою Н-1 відповідно до акту спеціального розслідування від 14.05.2001р. та скласти акт за формою Н-1 і взяти згаданий вище нещасний випадок на облік згідно до вимог Положення №623, яке було чинним на час настання нещасного випадку. Також відповідач вказує і на те, що повноваження відповідача щодо складання припису за формою Н-9 визначені у пункті 55 Положення №337 за яким передбачено обов'язок відповідача по складанню такого припису у разі відмови роботодавця, зокрема, скласти або затвердити акт за формою Н-1. Згідно п.2 Положення №623 за результатами розслідування складається акт за формою Н-1 і беруться на облік нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових (посадових) обов'язків, а тому відповідач вважає, що згаданий вище нещасний випадок має бути взятий на облік позивачем незалежно від строку його настання та із застосуванням діючого на той час законодавства, яке регламентувало процедуру фіксації події нещасного випадку та порядок його розслідування з урахуванням рішення Інгулецького місцевого суду м. Кривого Рогу від 16.02.2002р. у справі №2-149 2002, а також з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. №1-7/99 щодо тлумачення положень ч.1 ст. 58 Конституції України (про зворотну дію законів в часі), про те, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце та з урахуванням вимог ст.ст.3,43 Конституції України. За викладеного, відповідач вважає, що при прийнятті оспорюваного рішення (припису) він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України, тому оспорюване рішення є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам Закону (а.с.54-56,75-79).
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи викладене, дана справа вирішується 06.05.2024р., тобто у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Із наявних в матеріалах справи копій документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.
19 квітня 2001 року під час робочої зміни з 19 год. 00 хв. до 07.00 год. 00 хвилин зник стрілок відомчої воєнізованої охорони ВАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (на теперішній час - ПРАТ «Інгулецький ГЗК») ОСОБА_1 .
З метою проведення розслідування вказаного нещасного випадку зникнення працівника ВАТ «Інгулецький ГЗК», наказом територіального управління Держнаглядохоронпраці по Дніпропетровській області від 23.04.2001р. №51-р у відповідності до вимог Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1993р. №623 (далі - Положення №623) було створено відповідну комісію, що підтверджується змістом копії акту від 14.05.2001р. (а.с.14).
За результатами проведеного розслідування нещасного випадку зникнення працівника ВАТ «Інгулецький ГЗК» комісією було складено Акт спеціального розслідування від 14.05.2001р. з висновком про те, що причиною зникнення працівника ОСОБА_1 ймовірно є нещасний випадок, що стався внаслідок зсуву відвалу №2 під час виконання ним трудових (посадових) обов'язків, про що свідчить копія наведеного акту, наявна у справі (а.с.14-26).
Надалі, громадянина ОСОБА_1 , 1956 року народження, який пропав безвісти за обставин загибелі внаслідок нещасного випадку, було оголошено померлим 19.04.2001р. згідно рішення Інгулецького місцевого суду м. Кривого Рогу від 16.02.2002р. у справі №2-149 2002, яке набрало законної сили 19.03.2002р., що підтверджується копією наведеного судового рішення (а.с.109).
Після оголошення судом гр. ОСОБА_1 (працівника ВАТ «ІНГЗК») померлим акт за формою Н-1 власником підприємства (позивачем) у відповідності до вимог пункту 4 Положення №623, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (момент зникнення працівника), не складався та сім'ї вказаного потерпілого не видавався (такі докази в матеріалах справи відсутні).
08.02.2024р. на адресу відповідача Державною службою України з питань праці було скеровано для розгляду звернення (заяву) гр. ОСОБА_2 (сина потерпілого) щодо складання акту за формою Н-1, що підтверджується змістом копії листа №ЦА-708/4/4.2.2-24а та копією наведеного звернення (а.с.60-61, 92-94).
Також зі змісту заяви гр. ОСОБА_2 (сина потерпілого) видно, що він 11.12.2023р. звертався з відповідною заявою про надання йому акту за формою Н-1 до генерального директора ПРАТ «ІНГЗК» (згідно копії опису цінного листа від 11.12.2023р.), проте, станом на 24.01.2024р. відповіді не отримав (а.с.60-61, 64).
За результатами розгляду вищенаведеної заяви гр. ОСОБА_2 (сина потерпілого) було встановлено, що ВАТ «ІНГЗК» (на теперішній час - ПРАТ «ІНГЗК») станом на 20.02.2024р. вимоги пункту 4 Положення №623 не виконані, акт розслідування за формою Н-1 власником не складався та випадок не був взятий на облік, що є порушеннями при оформленні матеріалів службового розслідування нещасного випадку, у зв'язку із чим, відповідно до пункту 55 Порядку №337, на підставі ч.3 ст.22 Закону України «Про охорону плаці», а також відповідно до рішення Інгулецького місцевого суду м. Кривого Рогу від 16.02.2002р. у справі №2-149 2002, посадовою особою відповідача 20.02.2024р. було складено припис за №ПС/7.2.1/13483-24 за яким до позивача висунуто вимогу утворити комісію підприємства для складання акту за формою Н-1 за результатами проведеного розслідування вищеописаного нещасного випадку відповідно до акту спеціального розслідування від 14.05.2001р. скласти акт за формою Н-1 і взяти випадок на облік згідно з вимогами Положення №623, яке було чинним на час настання нещасного випадку, у термін до 05.03.2024р., про що свідчить зміст копії наведеного оспорюваного припису (а.с.12-13, 59-60, 85-86).
Вважаючи вказаний припис незаконним, позивач звернувся з даним позовом про його скасування до суду.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.
Що стосується питання наявності/відсутності у відповідача повноважень (компетенції) та підстав на складання припису за формою Н-9, що є одною із підстав заявленого позову, суд зазначає про таке.
Частиною 1 ст.4 Закону України "Про охорону праці" визначено, що державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.
Приписами ст. 22 Закону України "Про охорону праці" встановлено, що роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об'єднаннями профспілок.
За підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов'язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування.
У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов'язковим для роботодавця.
Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку.
За пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015р. №95 (далі - Положення про Держпрацю) визначено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Держпраці у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства - п.2 згаданого Положення про Держпрацю.
У відповідності до вимог п.п.13 п.4 Положення про Держпрацю, серед основних завдань зазначених органів, є, зокрема, здійснення контролю за своєчасністю та об'єктивність розслідування нещасних випадків на виробництві.
За п.п.50 п.4 згаданого Положення про Держпрацю встановлено, що органи Держпраці видають у встановленому законодавством порядку, зокрема, роботодавцям, обов'язкові до виконання приписи щодо усунення порушень законодавства з питань, які належать до компетенції Держпраці.
Процедура проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, що сталися з працівниками на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності або в філіях, інших відокремлених підрозділах, здійснюється відповідно до вимог Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337, який набрав чинності 01.07.2019р. (далі - Порядок №337).
У відповідності до вимог пункту 55 згаданого Порядку №337 передбачено, що посадова особа Держпраці або її територіального органу має право перевіряти об'єктивність розслідування нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) комісією підприємства (установи, організації), якість оформлених матеріалів та їх відповідність вимогам цього Порядку.
За результатами перевірки матеріалів розслідування та/або у разі відмови роботодавця, зокрема, скласти або затвердити акт за формою Н-1, посадова особа Держпраці або її територіального органу має право видавати обов'язковий до виконання припис за формою Н-9 згідно з додатком 24 щодо проведення розслідування, оформлення матеріалів розслідування відповідно до вимог цього Порядку.
Таким чином, із аналізу вищенаведених приписів чинного законодавства слідує, що посадові особи Держпраці та його територіальних органів наділені повноваженнями (компетенцією) видавати приписи роботодавцям (суб'єктам господарювання) за умови, якщо за результатами перевірки матеріалів розслідування встановлено, що роботодавець відмовився скласти або затвердити акт за формою Н-1.
Так, як свідчать досліджені судом обставини справи та копії наявних у ній документів, з приводу нещасного випадку, який стався 19.04.2001р. із працівником ВАТ «ІНГЗК» ОСОБА_1 під час виконання ним трудових (посадових) обов'язків, акт за формою Н-1 у період з 2001 по 2024р. (протягом 23 років) позивачем як роботодавцем не складався (відповідні докази в матеріалах справи відсутні).
Також факт відмови позивача скласти відповідний акт за формою Н-1 підтверджується і змістом заяви гр. ОСОБА_2 (сина потерпілого) від 11.12.2023р. на яку відповіді позивачем не було надано.
За викладених обставин та враховуючи те, що судом встановлено із наявних у справі документів, що позивачем як роботодавцем відповідно до акту спеціального розслідування від 14.05.2001р. щодо нещасного випадку зникнення працівника ВАТ «ІНГЗК» ОСОБА_1 19.04.2001р. під час виконання ним трудових (посадових) обов'язків на протязі 23 років акту за формою Н-1 складено не було, що свідчить про відмову позивача у складанні такого акту за формою Н-1, суд приходить до висновку, що відповідач, за результатами перевірки матеріалів розслідування, мав повноваження (компетенцію) на складання оспорюваного припису за формою Н-9 виходячи з аналізу вищенаведених приписів Положення про Держпрацю та норм п.55 Порядку №337.
А отже, встановлені судом обставини у даній справі та аналіз вищенаведеного чинного законодавства, що регулює повноваження (компетенцію) відповідача як суб'єкта владних повноважень, спростовують аргументи позивача про відсутність у відповідача компетенції (повноважень) та підстав для складання оспорюваного припису за формою Н-9.
Тому, з урахуванням наведених встановлених судом обставин та аналізу вищенаведеного пункту 55 Порядку №337, який встановлює повноваження відповідача на складання оспорюваного припису форми Н-9 у їх сукупності, суд приходить до висновку, що зазначені аргументи позивача щодо відсутності повноважень (компетенції) у відповідача на складання припису за формою Н-9 є неспроможними та не можуть бути обрані судом як обґрунтовані підстави для визнання незаконним та скасування оспорюваного припису.
З приводу доводів позивача про те, що оскільки спеціальне розслідування описаного вище нещасного випадку було призначено та проведено комісією створеною за наказом територіального управління Держнаглядохоронпраці у Дніпропетровській області, правонаступником якого є відповідач, акт спеціального розслідування цього випадку від 14.05.2001р. був складений згаданою комісією, тому, на думку позивача, саме відповідач наділений повноваженнями щодо видачі акту за формою Н-1 згідно до вимог п.40 Порядку№337, суд виходить з такого.
Як встановлено судом, подія щодо зникнення працівника ВАТ «ІНГЗК» ОСОБА_1 під час виконання ним трудових (посадових) обов'язків та його загибель внаслідок зсуву гірської маси сталася 19.04.2001р., про що свідчать матеріали справи та не оспорюється учасниками справи.
Станом на момент виникнення даних правовідносин 19.04.2001р. були чинними та діяли приписи пункту 4 Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1993р. №623 (далі - Положення №623), за якими було передбачено, що якщо комісія з розслідування виходячи з конкретних обставин прийде до висновку, що зникнення працівника пов'язане з можливістю нещасного випадку під час виконання трудових (посадових) обов'язків, акт спеціального розслідування з такими висновками комісії видається сім'ї цього працівника або особі, яка представляє його інтереси, для звернення до суду із заявою про оголошення працівника померлим.
Після оголошення судом працівника померлим власник зобов'язаний відповідно до акта спеціального розслідування скласти акт за формою Н-1 і взяти випадок на облік.
Так, із матеріалів справи судом встановлено, що розслідування вищезгаданого нещасного випадку було проведене спеціальною комісією, створеною територіальним управлінням Держнаглядохоронпраці у Дніпропетровській області згідно наказу від 23.04.2001р. №51-р та відповідною комісією було складено акт спеціального розслідування від 14.05.2001р. на підставі норм Положення №623, чинного на час настання нещасного випадку, що підтверджується його копією, наявною у справі (а.с.14-26).
Вказаний акт було видано сім'ї потерпілого ОСОБА_1 , який, у свою чергу, був підставою для прийняття рішення Інгулецького місцевого суду м. Кривого Рогу від 16.02.2002р. у справі №2-149 2002 про оголошення ОСОБА_1 померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 , дане судове рішення набрало законної сили 19.03.2002р. про що свідчить копія відповідного рішення суду (а.с.109).
Отже, із аналізу встановлених судом обставин про оголошення працівника ВАТ «ІНГЗК» ОСОБА_1 померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 з підстав загибелі від нещасного випадку згідно рішення Інгулецького місцевого суду м. Кривого Рогу від 16.02.2002 у справі №2-149 2002 та вищенаведених приписів законодавства, чинних на момент виникнення події щодо зникнення особи, яка мала місце 19.04.2001р., слідує, що позивач як власник, після оголошення судом вказаного працівника померлим, зобов'язаний був відповідно до акта спеціального розслідування від 14.05.2001р. скласти акт за формою Н-1 і взяти даний нещасний випадок на облік у відповідності до приписів пункту 4 Положення №623 чинного на час настання нещасного випадку.
Разом з тим, з приводу вищенаведеного нещасного випадку, який стався з працівником ВАТ «ІНГЗК» ОСОБА_1 під час виконання ним трудових (посадових) обов'язків 19.04.2001р. позивачем, як роботодавцем (власником), доказів складання акту за формою Н-1 і взяття даного нещасного випадку на облік з 2001р. по 2024р. (протягом 23 років) надано не було, що свідчить про порушення позивачем порядку оформлення матеріалів розслідування нещасного випадку, які встановлені пунктом 4 Положення №623, чинного на час настання нещасного випадку.
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що оспорюваний припис з вимогою відповідача щодо складання такого акту за формою Н-1 та взяття даного нещасного випадку на облік є законним та таким, що відповідає вимогам Положення №623, чинного на час настання нещасного випадку.
При цьому, аргументи позивача з приводу того, що застосування до даних правовідносин приписів Положення №623, яке втратило чинність, суперечить тлумаченню змісту ст.58 Конституції України, викладених у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997р. №1-зп, від 09.02.1999р. №1-рп/99, від 05.04.2001р. №3-рп/2001, від 13.03.2012р. №6-рп/2012, спростовуються наступним.
Згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст.58 Конституції України, викладеними у наведених рішеннях Конституційного Суду України, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона розпочинається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто, до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акту не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
У пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. у справі №1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто, до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, із аналізу вищенаведених приписів, слід дійти висновку, що до події, щодо зникнення працівника ВАТ «ІНГЗК» ОСОБА_1 під час виконання ним трудових (посадових) обов'язків, яка сталася 19.04.2001р., підлягають застосуванню саме припису пункту 4 Положення №623, які діяли на момент настання нещасного випадку.
Тому саме позивач як власник (роботодавець) відповідно до акта спеціального розслідування від 14.05.2001р. зобов'язаний скласти акт за формою Н-1 і взяти даний випадок на облік згідно до вимог наведеного пункту 4 Положення №623, які діяли на момент настання нещасного випадку - 19.04.2001р.
Окрім того, слід зазначити, що суть положення ст.58 Конституції України про незворотність дії законів та інших нормативно-правових актів у часі полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності, і не поширюються на правовідносини, які виникли і закінчилися до набуття такої чинності (рішення Конституційного Суду України від 02.07.2002 №13-рп/2002.
Не вважається зворотною дією в часі застосування закону або іншого нормативно-правового акту щодо триваючих правовідносин, якщо цей акт застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Таким чином, оскільки, позивачем (власником) відповідно до акту спеціального розслідування від 14.05.2001р. упродовж 23 років (з 2001 по 2024р.р.) акту на формою Н-1 та взяття даного нещасного випадку, що передбачено пунктом 4 Положення №623, чинного на час настання нещасного випадку, складено не було, дані правовідносини є триваючими та до них підлягають застосуванню як приписи 4 Положення №623, так і приписи Порядку №337 в частині дотримання позивачем процедури прийняття такого акту за формою Н-1 шляхом створення відповідної комісії на підприємстві саме для складання відповідного акту виходячи з вимог п.33 Порядку №337, за яким передбачено складання акту за формою Н-1 утвореною комісією підприємства.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що посилання позивача на те, що застосування до спірних правовідносин приписів Положення №623, який втратив чинність, суперечить тлумаченню ст.58 Конституції України, спростовуються вищенаведеними висновками рішень Конституційного Суду України, за якими до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, тобто, до даних правовідносин, які виникли та мали місце 19.04.2001р. підлягають застосуванню саме приписи пункту 4 Положення №623, які були чинними у зазначений час.
В той же час, приписи Порядку №337 підлягають застосуванню у частині дотримання позивачем процедури складання акту за формою № Н-1 шляхом створення комісії на підприємстві для складання акту за формою Н-1, що і було висловлено відповідачем у оспорюваному приписі, у зв'язку із чим вимоги відповідача висунуті до позивача за оспорюваним приписом щодо утворення комісії з метою складання акту за формою Н-1 та взяття даного нещасного випадку на облік, є правомірними та законними.
Окрім того, судом враховується і те, що за пунктом 2 Положення №623, чинного на час настання нещасного випадку, установлено, що за результатами розслідування складається акт за формою Н-1 і беруться на облік нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових (посадових) обов'язків за наявності розпорядження власника.
А у відповідності до вимог пункту 35 Положення №623, чинного на час настання нещасного випадку, було передбачено, що акт за формою Н-1 на кожного потерпілого складається відповідно до акту спеціального розслідування і затверджується протягом доби після одержання ним цих документів (акту спеціального розслідування) саме власником.
У цьому разі в акті за формою Н-1 замість підписів членів комісії підприємства робиться запис: «Складено відповідно до акта спеціального розслідування».
Також і згідно до пункту 15 Положення №623, чинного на час настання нещасного випадку, було встановлено, що акт за формою Н-1 разом з матеріалами розслідування підлягає зберіганню протягом 45 років на підприємстві, працівником якого є (був) потерпілий.
У разі ліквідації підприємства акти за формою Н-1 підлягають передачі правонаступникові, який бере на облік ці нещасні випадки.
Таким чином, вищенаведені приписи додатково свідчать про те, що, незважаючи на те, що акт спеціального розслідування нещасного випадку від 14.05.2001р. було складено територіальним управлінням Держнаглядохоронпраці, обов'язок по складанню акта за формою Н-1 відповідно до акта спеціального розслідування від 14.05.2001р. та взяття даного нещасного випадку на облік, покладено саме на власника, тобто, на позивача як роботодавця, працівником якого був потерпілий ОСОБА_1 , який загинув внаслідок нещасного випадку 19.04.2001р. при виконанні ним трудових (посадових) обов'язків на ВАТ «ІНГЗК» правонаступником якого є позивач.
Наведені приписи додатково підтверджують правомірність та законність прийняття відповідачем оспорюваного припису.
У відповідності до вимог ч.1, ч.4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання - ст.76 наведеного Кодексу.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Разом з тим, позивачем у ході судового розгляду даної справи не було доведено жодними належними, достатніми і допустимими доказами протиправність оспорюваного припису з урахуванням аналізу вищенаведених обставин та норм вищенаведеного законодавства, яке було чинне на час настання нещасного випадку, які позивачем не спростовані.
При цьому, судом не можуть бути покладені в основу даного судового рішення та відхиляються судом доводи позивача з приводу того, що акт за формою Н-1 у даному випадку має повноваження скласти відповідач згідно п.40 Порядку №337, з огляду на те, що, по-перше, органом Держнаглядохоронпраці (правонаступником якого є відповідач) на час настання нещасного випадку 19.04.2001р. було проведено розслідування згаданого вище нещасного випадку та складено акт спеціального розслідування від 14.05.2001р., тобто, вказаний орган свій обов'язок виконав ще у 2001 році з дотриманням вимог Положення №623, чинного на час настання нещасного випадку, а відповідно, повторне складання відповідного акту приписами Порядку №337 не передбачено; по-друге, приписи Порядку №337 набули чинності з 01.07.2019р. та не мають зворотної дії в часі щодо події, яка сталася 19.04.2001р. в частині складання відповідачем акту спеціального розслідування повторно ще і у 2024р. з урахуванням вищенаведених висновків рішень Конституційного Суду України щодо тлумачення змісту ст.58 Конституції України та виходячи з того, що обов'язки по складання акту за формою Н-1 та взяття нещасного випадку на облік відповідно до акту спеціального розслідування від 14.05.2001р. покладені саме на власника, тобто, на позивача, згідно вимог пунктів 2, 4,15,35 Положення №623, які діяли на момент настання нещасного випадку - 19.04.2001р. та п.33 Порядку №337 в частині дотримання процедури складання такого акту саме комісією підприємства з урахуванням того, що у цій частині (не складання акту за формою Н-1 позивачем) правовідносини є триваючими та впливають на права та обов'язки сім'ї померлого ОСОБА_1 .
Є безпідставними посилання позивача і на те, що згідно до Положення №623 та Порядку №337 позивач не наділений повноваженнями щодо утворення комісії зі спеціального розслідування зникнення працівника, оскільки таких вимог проаналізований судом оскаржуваний припис не містить.
Інші доводи позивача, наведені у позові та у відповіді на відзив, не беруться судом до уваги, оскільки не спростовують вищенаведених висновків суду.
В той же час, відповідачем надано в повній мірі належні та допустимі докази, які свідчать про обґрунтованість прийняття оспорюваного припису виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За викладених обставин, перевіривши правомірність прийняття оспорюваного припису у відповідності до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що вищенаведений оспорюваний припис прийнятий відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому в адміністративного суду відсутні будь-які обґрунтовані правові підстави для визнання його незаконним та скасування.
Статтями 6,7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України.
За викладеного, у задоволенні даного адміністративного позову позивачеві слід відмовити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб'єкта владних повноважень.
Однак, виходячи з того, що у суду відсутні підстави для задоволення даного позову, то і судові витрати позивача по сплаті судового збору, понесені ним згідно платіжної інструкції №4500011049 від 28.02.2024р. у сумі 2422,40 грн. (а.с.11) не підлягають стягненню з бюджетних асигнувань відповідача - суб'єкта владних повноважень та покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 52, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання незаконним та скасування припису №ПС/7.2.1/13483-24 від 20.02.2024р. - відмовити повністю.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва