П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 522/2980/24-Е
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2024 року (суддя Домусчі Л.В., м. Одеса, повний текст рішення складений 26.03.24) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення з України,-
28 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до ГУ ДМС України в Одеській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 14.12.2023 року №24 про примусове видворення з України громадянина Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю.
На думку апелянта, спірне рішення про примусове видворення з України громадянина Республіки Азербайджан прийняте з урахуванням всіх обставин, що мають значення для справи та відповідно до вимог діючого законодавства. Вирішуючи спір, суд першої інстанції не спростував порушення позивачем норм чинного законодавства в частині перебування іноземця на території України без законних на те підстав.
В обґрунтування наведеного апелянт зазначив, що позивач по теперішній час не вчинив жодних спроб для легалізації власного становища; відсутні докази законності перебування позивача на території України на момент прийняття оскаржуваного рішення; по день виявлення позивач із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту в Україні не звертався.
Позивач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що, відповідно до статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України з особливостями провадження у справах за адміністративними позовами з приводу примусового повернення чи примусового видворення іноземців або осіб без громадянства за межі території України.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 12.12.2023 року під час проведення оперативно-профілактичних заходів з виявлення нелегальних мігрантів працівниками ГУ ДМС України в Одеській області спільно з працівниками УСБУ в Одеській області було виявлено особу, який назвався громадянином Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , та запрошено за адресою: АДРЕСА_1 .
У ході перевірки працівниками міграційної служби було встановлено, що громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , зі слів прибув на територію України у 1983 році, місце перетину державного кордону та КПП не пам'ятає, документований свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 видане 12.04.1962 року та військовим квитком серії НОМЕР_2 виданим 17.05.1980 року та порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства-перевищив встановлений строк перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживав на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні.
Того ж дня, 12.12.2023 року, на громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 було складено протокол серії ПР МОД №010638 про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 203 КУпАП, та винесена постанова серії ПН МОД №010741, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 203 КУпАП, та накладено на нього стягнення у розмірі 5100 грн.
14.12.2023 року ГУ ДМС України в Одеській області прийняло рішення №24 про примусове видворення з України громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 3-4).
15.12.2023 року ГУ ДМС України в Одеській області звернулось до Приморського районного суду м. Одеси з адміністративним позовом про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15.12.2023 року по справі №522/23856/23 адміністративний позов ГУ ДМС України в Одеській області задоволено (а.с. 10-15).
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.03.2024 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.12.2023 у справі №522/23856/23 скасовано, та прийнято нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог ГУ ДМС України в Одеській області до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України. ОСОБА_1 звільнено з пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України (а.с. 23-26).
Листом від 09.02.2024 №4/KYY/055/24 Посольство Республіки Азербайджан в Україні на лист ГУ ДМС України в Одеській області від 03.01.2024 №5100.20.1-73/51.2-24 повідомило, що належність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до громадянств Азербайджанської Республіки не визнається (а.с. 8).
Вважаючи, що висновки рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 14.12.2023 року №24 про примусове видворення України громадянина Республіки Азербайджан є передчасними, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом про його скасування.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що твердження ГУ ДМС України в Одеській області, що позивач є громадянином Республіки Азербайджан, спростовано відповіддю посольства Республіки Азербайджан від 09.02.2024 року, а тому прийняте ними рішення №24 від 14.12.2023 року про примусове видворення позивача з України є протиправним та підлягає скасуванню.
Суд також звернув увагу, що з'ясовані обставини проживання позивача в м. Одеса з 1983 року і по даний час свідчать про те, що такі обставини також можуть бути підставами для вирішення уповноваженими органами питання про набуття відповідачем статусу особи без громадянства відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» або громадянства України на підставі ч. 1 ст. 3 та ст. 8 Закону України «Про громадянство України» у визначений законодавством спосіб.
Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.
Так, приписами частини другої статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
За визначенням пунктів 6, 7 та 14 частини першої статті 1 Закону України від 22.09.2011 №3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон №3773-VI) визначено, що
іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;
іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;
нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Статтею 3 Закону №3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону №3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках. Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України. Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в'їзд в Україну строком на п'ять років. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в'їзду в Україну, який особа мала до цього.
Як вбачається зі змісту спірного рішення відповідача від 14.12.2023 року №24 про примусове видворення з України, підставою для його прийняття слугувало закінчення дозволеного строку перебування на території України у громадянина ОСОБА_2 ; перебування на території України незаконно, без документів на право проживання в України; не можливість бути працевлаштованим та мати законні та постійні джерела доходів згідно чинного законодавства; не можливість забезпечувати власні потреби, через що, з метою отримання грошових коштів, може вчиняти злочини проти власності, чим завдати істотної шкоди охоронюваним інтересам держави та окремих громадян.
Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що згадане рішення прийнято ним в межах повноважень та у спосіб, шо передбачені Конституції та законами України, адже під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України, а не просто констатувати, що оскаржуване рішення прийняте суб'єктом владних повноважень в межах наданих йому законом повноважень.
Цей обов'язок витікає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення в постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №820/2230/17, від 11.12.2019 у справі №240/6247/18, від 14.04.2020 у справі №480/296/19.
Згідно частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень вказаним критеріям для оцінювання рішення, (дій) є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.
Згідно до положень статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому за змістом частин п'ятої та сьомої статті 78 КАС України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Отже, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною четвертою статті 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
Тобто, за змістом частини четвертої статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, у якому відповідні обставини зазначені як установлені.
Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази, які повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 КАС України.
Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 лютого 2015 року №6-327цс15, а також у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2018 року у справі №825/705/17, від 06 березня 2019 року у справі №813/4924/13-а, від 15 листопада 2019 року у справі №826/198/16, від 12 жовтня 2020 року у справі №814/435/18 і були застосовані Верховним Судом також і при розгляді справи №826/7424/17 (постанова від 30 вересня 2021 року).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у грудні 2023 року на підставі оскарженого у даній справі рішення від 14.12.2023 року №24 про примусове видворення звернувся до суду з позовом, у якому просив затримати з метою ідентифікації та забезпечення примусове видворення за межі території України громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.12.2023 у справі №522/23856/23 позов ГУДМС був задовольнив у повному обсязі.
П'ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 06.03.2024 скасував рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.12.2023 і прийняв нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог ГУ ДМС України в Одеській області до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України. ОСОБА_1 звільнено з пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України
В ході апеляційного перегляду справи №522/23856/23 на підставі наданих відповідачем пояснень та його автобіографії щодо обставин знаходження на території України, а також на підставі пояснень свідка та даних трудової книжки відповідача, які повністю узгоджують між собою та не заперечуються з боку представника ГУ ДМС, колегією суддів з'ясовано, що з 1983 року і по даний час відповідач постійно мешкає у м. Одесі, де офіційно працював на різних підприємствах, одружився, має доньку, а з 2004 року постійно проживає в м. Одесі разом із ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу та без будь-якого паспортного документа. Паспорт ОСОБА_1 рядянського зразку у нього забрали, коли він звернувся до ОВІР за його обміном, після чого він його не відновив.
Аналізуючи положення Закону України «Про громадянство України» у сукупністю з обставинами проживання ОСОБА_1 в м. Одеса з 1983 року і по даний час, апеляційний суд у справі №522/23856/23 дійшов висновку про наявність підстав для вирішення уповноваженими органами питання про набуття відповідачем громадянства України на підставі ч. 1 ст. 3 та ст. 8 Закону України «Про громадянство України» у визначений законодавством спосіб.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.03.2024 у справі №522/23856/23, що набрало законної сили встановлено, що на даний час ОСОБА_1 не перебуває ні в статусі іноземця, ні в статусі особи без громадянства, що виключає відповідача з переліку осіб, щодо якої можуть бути застосовано заходи, передбачені частиною 1 статті 289 КАС України (затримання з метою ідентифікації та примусове видворення за межі території України).
Ураховуючи, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів для спростування преюдиційних обставин щодо наведеного, а також приймаючи до уваги не доведення ГУ ДМС України в Одеській області твердження про те, що ОСОБА_1 є громадянином Республіки Азербайджан, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для скасування рішення ГУДМС від 14.12.2023 року №24 про примусове видворення з України громадянина Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 через невідповідність критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості (рішення прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття рішення; пропорційності (рішення прийнято без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Апеляційна скарга відповідача не містить належних, вагомих і обґрунтованих міркувань, чи доводів та аргументів, які б спростовували вищевикладені висновки або давали підстави вважати інакше. Суд першої інстанції правильно та повно з'ясував усі обставини справи та прийняв рішення, яке ґрунтується на належній юридичній оцінці встановлених обставин справи із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Відтак, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 272 288, 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя М.П.Коваль
Суддя Ю.В.Осіпов