П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 947/23856/23
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2024 року (суддя Коваленко О.Б., м. Одеса, повний текст рішення складений 03.03.2024) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
27 липня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив скасувати постанову про адміністративне правопорушення серії ЕГА №1092942 від 23.06.2023 року.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2024 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального права та неповне встановлення обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення суду, яким повністю задовольнити його позовні вимоги.
В обґрунтування поданої скарги зазначається, що до адміністративної відповідальності його притягнуто безпідставно та незаконно. На думку апелянта, судом першої інстанції не враховані аргументи щодо відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення. Отже, постанова про адміністративне правопорушення серії ЕГА№1092942 від 23.06.2023 року не ґрунтується на всебічному, повному об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Відповідач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів у разі, в тому числі, відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 23 червня 2023 року о 16 год. 09 хв. під час виконання службових обов'язків у складі екіпажу патрульної поліції, поліцейським взводу №1 роти №2 батальйону №1 полку управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції рядовим поліції ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , було виявлено громадянина ОСОБА_1 , який палив на зупинці громадського транспорту «вул. Нафтовиків», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , де, відповідно до п. 16 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про заходи щодо попередження вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров'я населення» куріння заборонено, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 175-1 КУпАП.
23 червня 2023 року поліцейським взводу №1 роти №2 батальйону №1 полку управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції рядовим поліції Хрустиком В.В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 175-1 КУпАП, якою на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді попередження.
Вважаючи зазначену постанову протиправною позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом про її скасування.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача суд першої інстанції виходив з того, що вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 175-1 КУпАП, є доведеною, при цьому процесуальних порушень з боку відповідача при винесенні оскаржуваної постанови матеріали справи не містять і судом не встановлено.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктами 8, 10 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання, вживає заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, площах, у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах, інших публічних місцях.
Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення про порушення громадського порядку, передбачені статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради).
Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги позивач вважає, що обов'язковою ознакою об'єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 175-1 КупАП, має бути місце не, встановлене для паління, на якому має бути обов'язково розміщено наочну інформацію, що складається з графічного знака про заборону куріння і тексту такого змісту: «Куріння, вживання використання тютюнових виробів, електронних сигарет, пристрої для споживання тютюнових виробів без їх згоряння, кальянів заборонено!», що виключає притягнення його до адміністративної відповідальності.
Колегія суддів не погоджується з такими міркуваннями апелянта/позивача з огляду на наступне.
Так, відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 175-1 КУпАП адміністративна відповідальність особи настає у разі паління тютюнових виробів у місцях, де це заборонено законом, а також в інших місцях, визначених рішенням відповідної сільської селищної, міської ради.
Згідно ст. 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» тютюнові вироби - сигарети з фільтром або без фільтру, цигарки, сигари, сигарети, а також люльковий, нюхальний, смоктальний, жувальний тютюн, махорка та інші вироби з тютюну чи його замінників для куріння, нюхання, смоктання, жування чи нагрівання.
Статтею 13 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення» передбачено, що забороняється куріння, вживання та використання тютюнових виробів, предметів, пов'язаних з їх вживанням, трав'яних виробів для куріння, електронних сигарет, пристроїв для споживання тютюнових виробів без їх згоряння, кальянів: 1) у ліфтах і таксофонах; 2) у приміщеннях та на території закладів охорони здоров'я; 3) у приміщеннях та на території навчальних закладів; 4) у приміщеннях та на території спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд та закладів фізичної культури і спорту; 5) у приміщеннях закладів ресторанного господарства; 6) у приміщеннях об'єктів культурного призначення; 7) у приміщеннях органів державної влади, інших державних установ, органів місцевого самоврядування; 8) у приміщеннях підприємств, установ та організацій усіх форм власності; 9) у приміщеннях готелів та аналогічних засобів розміщення громадян; 10) у приміщеннях гуртожитків; 11) на дитячих майданчиках; 12) у місцях загального користування житлових будинків; 13) у підземних переходах; 14) у транспорті загального користування, що використовується для перевезення пасажирів, у тому числі в таксі; 15) на вокзалах та станціях; 16) на зупинках громадського транспорту.
Забороняється куріння, вживання, використання тютюнових виробів, електронних сигарет, пристроїв для споживання тютюнових виробів без їх згоряння, кальянів в аеропортах, крім спеціально відведених для цього місць.
У місцях та закладах, в яких куріння, вживання, використання тютюнових виробів, електронних сигарет, пристроїв для споживання тютюнових виробів без їх згоряння, кальянів заборонено, розміщується наочна інформація, що складається з графічного знака про заборону куріння і тексту такого змісту: «Куріння, вживання, використання тютюнових виробів, електронних сигарет, пристроїв для споживання тютюнових виробів без їх згоряння, кальянів заборонено!».
У спеціально відведених в аеропортах місцях для куріння, вживання, використання тютюнових виробів, електронних сигарет, пристроїв для споживання тютюнових виробів без їх згоряння, кальянів розміщується наочна інформація, що складається з графічного знака і тексту такого змісту: «Місце для куріння. Куріння шкодить Вашому здоров'ю!».
Адміністрація аеропортів може відводити спеціальні місця для куріння, вживання, використання тютюнових виробів, електронних сигарет, пристроїв для споживання тютюнових виробів без їх згоряння, кальянів, загальна площа яких не може перевищувати 5 відсотків загальної площі споруди аеропорту, за умови розташування таких місць в окремих відокремлених приміщеннях, які не мають потреби відвідувати люди, що не курять, не вживають, не використовують тютюнові вироби, електронні сигарети, пристрої для споживання тютюнових виробів без їх згоряння, та обладнання їх витяжною вентиляцією, а також розміщення інформації, передбаченої частиною п'ятою цієї статті.
Сільські, селищні та міські ради у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці можуть постійно або тимчасово заборонити куріння, вживання, використання тютюнових виробів, електронних сигарет, тютюнових виробів без їх згоряння та кальянів у додатково визначених ними місцях.
Відтак, перебування позивача саме на зупинці громадського транспорту є встановленим. Окрім того, під час спілкування з інспектором позивач не заперечував той факт, що він курив сигарети. Отже, факт куріння сигарет ОСОБА_1 є встановленим.
Колегія суддів зауважує, що розміщення на зупинці громадського транспорту будь-якої інформації про заборону куріння не є необхідним, оскільки Закони України знаходяться у вільному доступі та кожен має змогу з ними ознайомитися, а не знання Законів не звільняє від відповідальності.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
Відповідно до статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Системний аналіз вказаних норм дозволяє зробити висновок про те, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (постанова Верховного суду від 20.05.2020 справа №524/5741/16-а).
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 74 КАС України).
Згідно частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Як встановлено у судовому засіданні та підтверджено відеозаписом, який сумнівів у суду не викликає та розцінюється належним доказом, ОСОБА_3 порушив вимоги ст. 13 Закону України «Про заходи попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров'я населення», а саме 23.06.2023 року на зупинці громадського транспорту курив сигарети та не заперечував той факт, що він палив.
Відтак, факт паління позивачем є встановленим.
Судом переглянуто відеозапис з відео реєстратора нагрудної камери працівника патрульної поліції, який наявний у матеріалах справи, з якого встановлюється те, що позивач курив цигарки поблизу магазину, де відсутнє спеціально відведене місце для куріння, на вимогу поліцейського про припинення здійснення правопорушення не реагувала, під час спілкування інспектора з громадянином ОСОБА_1 останній повідомив наступне, мова оригіналу: «А я и не отказываюсь, да, курив….», що підтверджує факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення. В подальшому, громадянину ОСОБА_1 було роз'яснено суть скоєного ним адміністративного правопорушення, а саме те, що він палив на зупинці громадського транспорту, яка позначена дорожнім знаком 5.45.1 «Пункт зупинки автобуса», обладнана конструктивно, а також, її межі позначені дорожньою розміткою 1.17.1, яка позначає зупинки маршрутних транспортних засобів, винесено постанову про адміністративне правопорушення копія якої була вручена позивачу на місці винесення такої постанови.
Отже, матеріалами справи підтверджується той факт, що працівником поліції позивача правомірно було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 175-1 КУпАП, відповідачем надано суду докази, що дане місце, де курив позивач цигарки, заборонене Законом.
Крім того апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що обов'язковому доказуванню під час розгляду справ про адміністративні правопорушення підлягають лише факти вчинення або не вчинення певною особою адміністративного правопорушення, які в свою чергу, підтверджуються фото- та відеозйомкою фіксації події адміністративного правопорушення.
Такої позиції дійшов Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2020 року по справі №496/4315/16-а, висновки якого повинні враховуватись судами при виборі та застосуванні норм права (ч. 5 ст. 242 КАС України).
Доводи позивача, якими він заперечує постанову, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а покликання позивача на процесуальні порушення при складенні такої постанови суд розцінює, як намагання уникнути від відповідальності за скоєне.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що відповідачем доведено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а тому постанова по справі про адміністративне правопорушення скасуванню не підлягає.
Суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Також колегія суддів також звертає увагу на п. 29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09 грудня 1994 року Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Також згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 268, 272, 286, 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя М.П.Коваль
Суддя Ю.В.Осіпов