П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/12779/23
Перша інстанція: суддя Іванов Е.А.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Турецької І.О.,
Шеметенко Л.П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційні скарги Військової академії (м.Одеса), ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м.Одеса) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, визнання протиправної бездіяльності та стягнення,
У червні 2023р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Військової академії (м.Одеса), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за період з 29.12.2018р. по 31.05.2023р. протиправними;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, в розмірі середнього грошового забезпечення за останні два місяці.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 та згідно витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 №206 від 21.09.2018р., його звільнено з військової служби у зв'язку із закінченням контракту.
При цьому, позивачу при звільненні не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення з 1.01.2016р. по 28.02.2018р..
5.05.2023р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 4.02.2022р. по справі №420/21530/21 на рахунок позивача нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 84 638,95грн..
На думку позивача, відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні, та вина власника, надає право для стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Вказане стало підставою для звернення до суду із даним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024р. адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2018р. по 30.06.2019р..
Зобов'язано Військову академію (м. Одеса) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2018р. по 30.06.2019р. в сумі 26 114,93 грн. відповідно до вимог Постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 8 лютого 1995р. №100.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Військова академія (м. Одеса) просить рішення суду скасувати та прийняти по справі нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм права.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та прийняти по справі нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення норм права.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла до висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасування рішення суду та прийняття нової постанови про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що на день виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідачем не проведено з ОСОБА_1 розрахунку у повному обсязі, а саме не було виплачено індексацію грошового забезпечення, у зв'язку із чим позивач відповідно до ст.117 КЗпП має право на виплату середнього заробітку за час затримки повного розрахунку.
При цьому, суд вказав, що виходячи з принципу пропорційності, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку наступним чином: кількість днів, що не перевищує 6 місяців з дати розрахунку відповідача за рішенням суду на середньоденне грошове забезпечення та визначив суму середнього заробітку, яка підлягає виплаті у розмірі 26 114,93грн..
Проте, з таким висновком суду першої не може погодитись судова колегія, оскільки вказаного висновку суд дійшов без належного з'ясування обставин по справі, у зв'язку з чим допустив невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
За правилами ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.317 КАС України, рішення суду скасовує в частині визначення суми та приймає нову постанову про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій академії ( АДРЕСА_1 ).
Згідно наказу начальника Військової академії (по стройовій частині) від 29.12.2018р. №276 Підполковника ОСОБА_1 , старшого викладача кафедри бронетанкової техніки факультету підготовки спеціалістів високо мобільних десантних військ Військової академії, наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 26.12.2018р. №598 звільненого з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я) п.2 ч.5 ст.26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», з правом носіння військової форми одягу, позивач є таким, що справи та посаду здав. 29.12.2018р. позивача виключено із списків особового складу академії, всіх видів забезпечення (а.с.6).
Позивач вважав, що при звільненні з військової служби йому не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 1.01.2016р. по 28.02.2018р., у зв'язку із чим він звернувся до адміністративного суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.09.2021р. по справі №420/11986/21 визнано протиправними дії Військової академії (м. Одеса) Міністерства оборони України, які виразились у відмові ОСОБА_1 нарахувати та виплатити за період з 1.01.2016р. по 28.12.2018р. індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078, зобов'язано Військову академію (м. Одеса) Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 1.01.2016р. по 28.12.2018р. індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078 та у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
13.12.2021р. відповідачем на виконання вищенаведеного рішення виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 4 503,21грн..
В подальшому, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 1.12.2022р. по справі №420/12847/22 визнано протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1.01.2016р. по 28.02.2018р. включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, зобов'язано Військову академію (м. Одеса) Міністерства оборони України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1.01.2016р. по 28.02.2018р. із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року та у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
31.05.2023р. на виконання вищенаведеного рішення відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення в сумі 77 935,19грн. (а.с.7).
Вважаючи дії відповідача щодо порушення строків повного розрахунку при звільненні протиправними, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Перевіряючи правомірність та законність дій Військової академії (м.Одеса) у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивач пов'язує їх незаконність та протиправність, в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.1-2 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом 1 ч.1 ст.9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до ч.2 ст.24 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 7.05.2002р. №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення КЗпП України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012р. №4-рп/2012 за ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правилами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною 1 цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1.07.2022р. №2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ) текст ст.117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон №2352-ІХ та відповідно і нова редакція ст.117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022р..
Як вбачається із матеріалів справи, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем ОСОБА_1 станом на 29.12.2018р. (дата виключення зі списків військової частини) індексації грошового забезпечення за період з 1.01.2016р. по 28.02.2018р..
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.09.2021р. по справі №420/11986/21 позивачу виплачено 4 503,21грн.
В подальшому, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 1.12.2022р. у справі №420/12847/22 відповідач виплатив індексацію грошового забезпечення у розмірі 77 935,19грн. лише 31.05.2023р..
Відтак, спірний період у цих правовідносинах охоплює з 29.12.2018р. по 31.05.2023р..
Апеляційний суд звертає увагу, що у своїх позовних вимогах ОСОБА_1 просить зобов'язати відповідача виплатити грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, в розмірі середнього грошового забезпечення за останні два місяці.
Надаючи оцінку вказаним правовідносинам, в межах позовних вимог ОСОБА_1 судова колегія виходить з наступного.
Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні ст.117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022р., при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Саме крізь призму вказаного підходу викладені відповідні правові висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах №791/9584/15-ц, №821/1083/17 та Верховного Суду у справах №480/3105/19, №823/1823/18.
Відповідно до ст.117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15 викладено щодо приписів ст.117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час ст.117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо застосування принципу співмірності та пропорційності при розрахунку середнього заробітку, що підлягає стягненню у контексті ст.117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022р..
Відтак, судом першої інстанції помилково визначено суму середнього заробітку, що підлягає нарахуванню та виплаті.
Розраховуючи суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців, в розмірі середнього грошового забезпечення за останні два місяці, судова колегія виходить з наступного.
«Порядок обчислення середньої заробітної плати», затверджений Постановою КМУ від 8.02.1995р. №100 (далі - Порядок №100), відповідно до п.2 якої його дія поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз'яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Апеляційний суд звертає увагу, що приписами чинної редакції ст.117 КЗпП України встановлено, що виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється за весь період, але не більш ніж за шість місяців, у зв'язку із чим в даному випадку вказаний період затримки повного розрахунку ОСОБА_1 становить з 19.07.2022р. по 18.01.2023р. та становить 184 календарних дні.
Середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає: 587,02грн. = 17 904грн. (жовтень 2018р.) + 17 904грн. (листопад 2018р.) / 61 день (а.с.29).
Відтак, сума середнього заробітку становить 108 011,68грн. (184 дні х 587,02грн.).
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаним обставинам у справі, а відтак дійшов помилкового висновку про зобов'язання Військової академії (м. Одеса) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 26 114,93грн. відповідно до вимог Постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 8.02.1995р. №10..
Виходячи з наведеного, судова колегія дійшла висновку, що вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції на ці обставини уваги не звернув, належної оцінки не дав, а тому вважає за необхідним рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,317 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Військової академії (м.Одеса) залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024р. скасувати.
Прийняти по справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової академії (м.Одеса) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, визнання протиправної бездіяльності та стягнення задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2018р. по 31.05.2023р..
Зобов'язати Військову академію (м. Одеса) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, в розмірі 108 011,68грн. відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 8.02.1995р. №100
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: І.О. Турецька
Л.П. Шеметенко