07 травня 2024 р.Справа № 160/5845/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Сліпець Н.Є.
розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити певні дії, -
01.03.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, в якій просить суд:
- зобов'язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, код ЄДРПОУ 40392181 здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, яке розташовано за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2024 року відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами з 25.03.2024 року, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою залучено у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
При цьому, відповідач станом на 07.05.2024 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, про дату та час розгляду справи був повідомленим належним чином, що підтверджується довідкою, наявною в матеріалах справи.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору була повідомлена належним чином про дату та час розгляду справи, рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням, проте 08.05.2024 до суду повернувся конверт №060026073 з відміткою поштового відділення про повернення 02.05.2024, за закінченням терміну зберігання, правом на надання пояснень не скористалась.
Дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Суддя зазначає, що поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Згідно ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Як встановлено ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов'язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю; спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; спорах, що виникають у зв'язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу; спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року по справі №826/16633/16.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №911/1681/18 і суд не вбачає правових підстав відступити від цієї позиції, зокрема: «За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства».
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.
Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об'єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб'єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 813/1362/16, 28 листопада 2018 року у справі № 825/642/18, 29 січня 2019 року у справі № 803/1589/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.
Згідно з п.3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 54 народних депутатів України та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України (щодо принципу інстанційності в системі судів загальної юрисдикції) від 12.07.2011 року № 9-рп/2011 принцип спеціалізації полягає у створенні відповідних спеціалізованих судів для здійснення цивільного, кримінального, адміністративного, господарського судочинства.
З матеріалів справи вбачається, що 05.07.2021 року ОСОБА_1 придбав нерухоме майно, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , за договором купівлі-продажу, який зареєстрований приватним нотаріусом Сєвєродонецького районного нотаріального округу Луганської області Михайловським А.Т. за № 1895. Відповідно до вказаного договору право власності, а саме його державна реєстрація та внесення запису в реєстр прав, відбудеться лише після повної сплати суми предмета договору. 05.07.2021 року приватним нотаріусом Сєвєродонецького районного нотаріального округу Луганської області Михайловським А.Т. було створено та посвідчено заяву ОСОБА_2 , яка підтвердила факт повної сплати ОСОБА_1 коштів за придбання квартири. Тобто, у позивача виникло право здійснити державну реєстрацію права власності на квартиру. Проте, остаточну реєстрацію ним не було здійснено.
31.11.2023 року позивач звернувся до Центру з надання адміністративних послуг з метою проведення державної реєстрації речових прав на квартиру, надавши договір купівлі-продажу від 05.07.2021 року та технічний паспорт.
04.11.2023 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської ради Кучеренком Є.А. було прийнято рішення, яким зупинено розгляд заяви позивача для витребування інформації з відповідного КП БТІ щодо підтвердження зареєстрованого права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Від Сєвєродонецької міської військової адміністрації надійшла відповідь на вказаний запит, згідно якої вбачається, що інформація щодо об'єктів нерухомого майна по Сєвєродонецькій міській територіальній громаді зберігалась а архіві комунального підприємства Сєвєродонецьке БТІ на паперових носіях, наразі БТІ не може виконувати свої функції, в тому числі надавати інформацію на запити державних реєстраторів про наявні в архівних справах зареєстровані права власності до 01.01.2013 року.
Так, 25.12.2021 державний реєстратор відмовив у реєстрації з підстав того, що не усунено обставини, які були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви. Вважаючи прийняте рішення реєстратора протиправним позивач звернувся до суду.
З вищевикладеного вбачається, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача.
Незважаючи на те, що предметом спору є рішення Державного реєстратора щодо відмови у реєстрації прав та їх обтяжень щодо придбаного позивачем майна, суть спірних вимог фактично полягає у захисті майнових прав на нерухоме майно між сторонами, позивачем та третьою особою. Отже, хоча спір і пов'язаний з оцінкою повноважень суб'єкта владних повноважень щодо прийняття рішень про реєстрацію речових прав на майно, проте визначальним є існування права власності особи за вказаною спірною адресою, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства, відтак правомірність та добросовісність дій Департаменту та Державного реєстратора щодо винесеного спірного рішення може бути перевірено під час вирішення цивільно-правового позову щодо захисту прав позивача як власника придбаного майна.
Так, відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно із частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Відповідно до ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно ч.1 ст.30 ЦПК України, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини та характер спірних правовідносин, суд доходить до висновку, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та має розглядатися згідно правил підсудності, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.
При вирішенні питання щодо закриття провадження у справі, суд враховує також правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 18.04.2018 року у справі №806/104/16, від 29.08.2018 року у справі №488/1176/14-а, від 20.09.2018 року у справі №815/2551/15, від 07.11.2018 року у справі №358/460/16-ц, від 12.12.2018 року у справі №685/1346/15-а, від 23.01.2019 року у справі №806/5217/15.
Згідно п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Статтею 239 КАС України встановлено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
З огляду на вищевказане суд доходить висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі у відповідності до положень п.1 ч.1 ст.238 КАС України, та роз'яснює позивачу, що заявлені позовні вимоги підлягають розгляду місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст.ст.238,241-244,248,250,258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити певні дії - закрити.
Відповідно до ч. 1ст. 239 Кодексу адміністративного судочинства України, роз'яснити позивачу, що розгляд даної позовної заяви відноситься до юрисдикції місцевого суду, в порядку та у строки передбачені Цивільним процесуальним кодексом України.
Ухвала набирає законної сили у строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. ст. 294, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець