08 травня 2024 рокуСправа №160/5947/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
04.03.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі - відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач-2), в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 :
- за період з 01.01.2021 до 31.12.2021 включно, виходячи з встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2270 грн.;
- за період з 01.01.2022 до 31.12.2022 включно, виходячи з встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2481 грн.;
- за період з 01.01.2023 до 30.11.2023 включно, виходячи з встановленого на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2684 грн.,
- за період з 01.01.2024 до 29.02.2024 включно, виходячи з встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн.;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 :
- за період з 01.01.2021 до 31.12.2021 включно, виходячи з встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2270 грн.;
- за період з 01.01.2022 до 31.12.2022 включно, виходячи з встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2481 грн.;
- за період з 01.01.2023 до 30.11.2023 включно, виходячи з встановленого на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2684 грн.,
- за період з 01.01.2024 до 29.02.2024 включно, виходячи з встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн.;
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 до 29.02.2024 включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн.;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»:
- за період з 01.01.2021 до 31.12.2021 включно, виходячи з встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2270 грн.;
- за період з 01.01.2022 до 31.12.2022 включно, виходячи з встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2481 грн.;
- за період з 01.01.2023 до 30.11.2023 включно, виходячи з встановленого на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2684 грн.,
- за період з 01.01.2024 до 29.02.2024 включно, виходячи з встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн., з урахуванням виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
З огляду на сформовані позовні вимоги, суд зазначає, що позивачем помилково зазначено період з 01.01.2023 до 30.11.2023 включно, оскільки похідні вимоги включають період 01.01.2023 до 31.12.2023 включно. Тому, суд вважає правильною позовну вимогу за період з 01.01.2023 до 31.12.2023 включно.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач працює на посаді судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська. У період з січня 2021 року по лютий 2024 року включно відповідач-1 нараховував позивачу суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалася величина під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», у розмірі 2 102,00 гривні. Однак, відповідно до приписів спеціального законодавства, відповідач-1 повинен був нарахувати суддівську винагороду виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривень, на 1 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривень, на 1 січня 2023 року у розмірі 2684,00 гривень, на 1 січня 2024 року у розмірі 3028,00 гривень. Внаслідок цього розмір винагороди позивача не відповідає розміру, установленому спеціальним Законом. Позивач не погоджується із сумою виплаченої суддівської винагороди, у зв'язку із чим звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.03.2024 клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду задоволено, поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовною заявою, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
15.03.2024 від представника відповідача-1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти позовних вимог, та зазначає, що кошторисом ТУ ДСА України в Дніпропетровській області на 2021, 2022, 2023, 2024 рік, затвердженим Державною судовою адміністрацією України, видатки на оплату праці, у т.ч. суддівської винагороди, передбачені виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 2102,00 грн, з урахуванням ст. 7 Закону України “Про державний бюджет України на 2021 рік”, ст. 7 Закону України “Про державний бюджет України на 2022 рік”, ст. 7 Закону України “Про державний бюджет України на 2023 рік”, ст. 7 Закону України “Про державний бюджет України на 2024 рік”, тому Територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у кошторисі (на 2021, 2022, 2023, 2024 роки). Також, представник зазначив про пропуск строку звернення до суду з позовом. У зв'язку із чим, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
02.04.2024 в системі «Електронний суд» надійшла заява позивача про справи без його участі.
При цьому, відповідач-2 станом на 04.04.2024 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, про дату, час та місце розгляду справи був повідомленим належним чином, що підтверджується довідкою, наявною в матеріалах справи.
Згідно із ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалам
Усною ухвалою суду, із занесенням до протоколу підготовчого засідання від 04.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 30.04.2024 року о 8:00 годин.
Представники сторін у судове засідання 30.04.2024 року не прибули, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Позивач, представник відповідача-1 просили суд здійснити розгляд справи за їх відсутності. Представник відповідача-2 про причини не прибуття суд не повідомив.
Згідно ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З урахуванням положень частини 9 статті 205 КАС України суд постановив здійснити розгляд справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що Указом Президента України №465/2009 від 22.06.2009 року «Про призначення суддів», ОСОБА_1 призначено на посаду судді Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області строком на п'ять років.
Указом Президента України № 634/2012 від 09.11.2012 року позивача переведено на роботу на посаду судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська в межах п'ятирічного строку.
Указом Президента України від 28 вересня 2017 року № 295/2017 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.
Відповідно до наказів голови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська «Про визначення стажу роботи на посаді судді суддям Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська та права виплати надбавки за вислугу років» №226-К від 04.11.2020, №13-К від 08.02.2021, №1-К від 04.01.2022, №4-К від 04.01.2023, №1-К від 01.01.2024, позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 80% від посадового окладу.
Крім того, відповідно до Наказу голови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська «Про встановлення доплати за науковий ступінь» №72-к від 17 травня 2021 року, судді ОСОБА_1 встановлено доплату за науковий ступень кандидата юридичних наук у розмірі 15% від посадового окладу з 15 квітня 2021 року.
За період з січня 2021 року по лютий 2024 року включно відповідач-1 нарахував позивачу суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалась величина “розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді”, у розмірі 2102,00 грн.
На думку позивача, відповідач-1 повинен був нарахувати та виплатити суддівську винагороду, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році, встановленого на 1 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривень, на 1 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривень, на 1 січня 2023 року у розмірі 2684,00 гривень, на 1 січня 2024 року у розмірі 3028,00 гривень.
Вважаючи протиправними дії відповідача-1 та бездіяльність відповідача-2, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом свого порушеного права.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених вимог суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статті 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (частина друга статті 4).
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до частин 5 та 7 статті 135 Закону України № 1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Так, статтею 7 Закону №1082-ІХ установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень;
дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень;
працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень;
осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.
Водночас, статтею 7 Закону № 1928-IX установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні;
дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні;
працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень;
осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривні.
Крім того, ст. 7 Закону № 2710-ІХ установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років - 2272 гривні;
дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні;
працездатних осіб - 2684 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівники інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури. - 1600 гривень;
осіб, які втратили працездатність - 2093 гривні.
Також, ст. 7 Закону № 3460-IX установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років - 2563 гривні;
дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень;
працездатних осіб - 3028 гривень;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;
осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.
З матеріалів справи вбачається, що суддівську винагороду за період з січня 2021 року по лютий 2024 року позивачу обчислено, виходячи з приписів ст. 7 Закону України “Про державний бюджет України на 2021 рік”, ст. 7 Закону України “Про державний бюджет України на 2022 рік”, ст. 7 Закону України “Про державний бюджет України на 2023 рік”, ст. 7 Закону України “Про державний бюджет України на 2024 рік”, з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, а саме Законом №1402-VIII гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Необхідно також вказати, що у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
З 30 вересня 2016 року набули чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)” (далі - Закон № 1401-VIII).
Цим Законом, ст. 130 Конституції України викладено в новій редакції. Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що “розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій”.
Верховний Суд в постанові від 13.10.2021 у справі № 520/11205/2020 звернув увагу на те, що з цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які у поєднанні (системному зв'язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що поза як Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій). Окрім того, норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина четверта статті 7 КАС України).
Розмір суддівської винагороди визначено уст. 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року
Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України “Про прожитковий мінімум” від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як “прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді”.
При цьому, судді Законом № 966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Відповідно до ст. 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
У п. 4.1 рішення №4-р/2020 Конституційний Суд України зазначив наступне: “Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.”
Фактично Законом України «Про державний бюджет на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет на 2022 рік», Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” та Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік” змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч. 2 ст. 130 Конституції України і ч. 3 ст. 135 Закону №1402-VIII.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом України “Про судоустрій і статус суддів” закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі “Зубко та інші проти України” від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Враховуючи вищевикладене, суд констатує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270,00 грн.), на 01 січня 2022 року (2481,00 грн.), на 01 січня 2023 року (2684,00 грн.), на 01 січня 2024 року (3028,00 грн.), на іншу розрахункову величину, яка Законом України “Про судоустрій і статус судців” не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судці - 2102,00 грн.) у за період з січня 2021 року по лютий 2024 року включно, на підставі ст. 7 Закону України “Про державний бюджет України на 2021 рік”, ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік», ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік», ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», було неправомірним
Розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону №1402-VIII, у зв'язку з чим позивач має право на те, щоб їй виплатили недоотримані кошти (заборгованість).
Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21 вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII та статті 7 Закону № 1082-IX при обчисленні суддівської винагороди, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22.
Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи з огляду на те, що Законами №1082-ІХ, №1928-IX та №2710-IX запроваджено тотожне правове регулювання щодо встановлення такої величини як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 гривні.
Застосовуючи вищенаведену сталу правову позицію Верховного Суду до обставин цієї справи, суд доходить висновку, що при визначенні розміру суддівської винагороди позивача у періоди з 01.01.2021 по 31.12.2021 включно, з 01.01.2022 по 31.12.2022 включно, з 01.01.2023 по 31.12.2023 включно, з 01.01.2024 по 29.02.2024 включно відповідач-1 безпідставно застосував прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 2102 грн, оскільки зобов'язаний був діяти відповідно до Закону №1402-VIII та обчислювати розмір суддівської винагороди, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн., у 2022 році 2481,00 грн., у 2023 році 2684,00 грн, у 2024 році 3028,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, про визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України у Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 включно, з 01.01.2022 по 31.12.2022 включно, з 01.01.2023 по 31.12.2023 включно, з 01.01.2024 по 29.02.2024 включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року, з 1 січня 2022 року, з 1 січня 2023 року, з 1 січня 2024 року в розмірі 2102 грн. 00 коп.
Згідно із частинами першою, другою, третьою статті 148 Закону №1402-VІІІ фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, крім Верховного Суду та вищого спеціалізованого суду.
Статтею 149 Закону № 1402-VІІІ визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до частини першої статті 151 Закону №1402-VІІІ, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Підпунктами 2 та 7 частини першої статті 152 Закону №1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.
З вищевикладеного слідує, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є ДСА України, а Територіальне управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.
Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), відповідно до частини першої якої за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 БК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 22 БК України, головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).
Будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України (частина перша статті 23 БК України).
Отже, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у системному взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.
Територіальне управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на 2021-2024 роки.
Докази того, що у спірних правовідносинах ДСА України виконала свої повноваження для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди, обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною у 2021 році - 2270,00 грн., у 2022 році - 2481,00 грн., у 2023 році - 2684,00 грн. та у 2024 році - 3028,00 грн. відсутні.
Не є спірним, що відповідачем 2 не забезпечено фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди з 2021 року в повному обсязі.
Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана з бездіяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону №1402-VIII) як суб'єкта владних повноважень, бездіяльністю якого порушено права позивача.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм, висновків Верховного Суду, суд доходить висновку, що бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення фінансування виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 включно, з 01.01.2022 по 31.12.2022 включно, з 01.01.2023 по 31.12.2023 включно, з 01.01.2024 по 29.02.2024 включно, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн., у 2022 році 2481,00 грн., у 2023 році 2684,00 грн., у 2024 році 3028,00 грн. є протиправною.
За таких обставин, суд доходить висновку, що порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 включно, з 01.01.2022 по 31.12.2022 включно, з 01.01.2023 по 31.12.2023 включно, з 01.01.2024 по 29.02.2024 включно, з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн., у 2022 році 2481,00грн., у 2023 році 2684,00 грн, у 2024 році 3028,00 грн.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно положень ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд доходить висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Розподіл судового збору у відповідності до вимог ст. 139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст.77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295, 370, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (49027, м. Дніпро, вул. Дмитра Яворницького, 57, к. 301, код ЄДРПОУ 26239738), Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 включно, з 01.01.2022 по 31.12.2022 включно, з 01.01.2023 по 31.12.2023 включно, з 01.01.2024 по 29.02.2024 включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року, з 1 січня 2022 року, з 1 січня 2023 року, з 1 січня 2024 року в розмірі 2102 грн. 00 коп.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 включно, з 01.01.2022 по 31.12.2022 включно, з 01.01.2023 по 31.12.2023 включно, з 01.01.2024 по 29.02.2024 включно, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 року № 1082-IX (2270,00 грн.), Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 року № 1928-IX (2481,00 грн.), Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року №2710-IX (2684,00 грн.), Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 року № 3460-IX (3028,00 грн.), з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення фінансування виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 включно, з 01.01.2022 по 31.12.2022 включно, з 01.01.2023 по 31.12.2023 включно, з 01.01.2024 по 29.02.2024 включно, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн., у 2022 році 2481,00 грн., у 2023 році 2684,00 грн., у 2024 році 3028,00 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 включно, з 01.01.2022 по 31.12.2022 включно, з 01.01.2023 по 31.12.2023 включно, з 01.01.2024 по 29.02.2024 включно, з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн., у 2022 році 2481,00грн., у 2023 році 2684,00 грн., у 2024 році 3028 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець