06 травня 2024 рокуСправа №160/4253/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішень №046850005439 від 06.09.2023р., №046850005439 від 17.11.2023р., зобов'язання вчинити певні дії, -
10.02.2024р. (згідно відомостей Укрпошта) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-1 від 06.09.2023р. №046850005439 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності позивачеві;
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 від 17.11.2023р. №046850005439 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності позивачеві;
- зобов'язати відповідача-1 зарахувати позивачеві до загального стажу період роботи з 18.10.1985 по 22.08.1989 та призначити позивачеві з 18.07.2023р. пенсію по інвалідності згідно з ч.1 ст.30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 18.07.2023р. йому було встановлено ІІ групу інвалідності у зв'язку з чим 30.08.2023р. він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до ст.32 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, проте, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №046850005439 від 06.09.2023р., яким позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності згідно ч.1 ст.32 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у зв'язку із відсутністю необхідного стажу роботи - 15 років, так як стаж заявника становить 12 років 8 місяців 27 днів та у рішенні зазначено про те, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період з 15.10.1984р. по 15.08.1989р. згідно довідки про заробітну плату №03 від 28.01.2020р. (даний період можливо зарахувати після надходження акту перевірки). В подальшому, з метою долучення нової довідки про заробітну плату, позивач 14.11.2023р. повторно звернувся до пенсійного органу, проте, рішенням про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №046850005439 від 17.11.2023р. позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку із відсутністю необхідного стажу роботи - 15 років, так як стаж заявника становить 12 років 8 місяців 27 днів та у рішенні зазначено про те, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період з жовтня 1984 року по серпень 1989 року згідно з довідкою про заробітну плату №1 від 13.11.2023р., виданою ДП Дослідне господарство «Дніпро», оскільки роботу не підтверджено первинними документами та для зарахування наведеного періоду необхідно надати підтвердження первинними документами або надати уточнюючу довідку про періоди роботи, видану згідно з первинними документами за час виконання роботи (накази про прийняття та звільнення). Позивач вважає такі рішення відповідачів протиправними та таким, що порушують його гарантоване ст.46 Конституції України право на пенсію, оскільки надані ним до пенсійного органу довідки про період роботи та про заробітну плату складені на підставі первинних документів (наказів про прийняття та звільнення, Книги обліку нарахування заробітної плати), при цьому, законодавством не передбачено обов'язку пенсіонера (особи, яка звертається за призначенням пенсії) подавати разом із відповідною заявою первинні документи, які б підтверджували відомості, відображені в довідці, виданій підприємством, на якому працювала особа. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Європейського Суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та постанови Верховного Суду.
Ухвалою суду від 26.02.2024р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідачів-1, 2, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.90).
09.04.2024р. через систему «Електронний суд», на виконання вищенаведеної ухвали суду, від відповідача-2 (Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області) надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити в задоволенні позову позивача в повному обсязі посилаючись на те, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №046850005439 від 06.09.2023 за результатами розгляду заяви від 30.08.2023 ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності згідно Закону №1058-VI у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу визначеного ст. 32 Закону №1058-VI (15 років); 14.11.2023 ОСОБА_1 повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV, за результатами розгляду якої, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №046850005439 від 17.11.2023 відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності згідно Закону №1058-VI у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу визначеного ст. 32 Закону №1058-VI (15 років), при цьому, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з жовтня 1984 по серпень 1989 року, згідно з довідкою про заробітну плату від 13.11.2023 №1, виданою ДП Дослідне господарство «Дніпро», оскільки роботу не підтверджено первинними документами; згідно наданих документів та даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку встановлено, що страховий стаж позивача становить 12 років 8 місяців 27 днів, що недостатньо для призначення пенсії по інвалідності. Також, відповідач-2 вказує на дискреційні повноваження пенсійного органу у спірних правовідносинах (а.с.97-104).
Окрім того, 09.04.2024р. від представника відповідача-2 через систему “Електронний суд” надійшли клопотання про залучення в якості третіх осіб Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та ДП Дослідне господарство “Дніпро” (а.с.107-110).
Ухвалою суду від 12.04.2024р. у задоволенні клопотання відповідача-2 про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ДП Дослідне господарство “Дніпро” було відмовлено; клопотання відповідача-2 про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було задоволено та залучено до участі у цій справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (а.с.113).
Відповідач-1 (Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області) на виконання вимог ухвали суду від 26.02.2024р. відзиву на позов у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 26.02.2024р. про відкриття провадження у справі та позов з додатками відповідач-1 отримав 27.02.2024р. та 15.02.2024 відповідно в свій електронний кабінет згідно до вимог ст.ст. 18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними в матеріалах справи (а.с.94,95).
У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 12.04.2024р. у задоволенні клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про розгляд справи в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін в режимі відеоконференції було відмовлено (а.с.112).
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
У зв'язку із перебуванням судді Конєвої С.О. з 22.04.2024р. по 26.04.2024р. включно та з 29.04.2024р. по 03.05.2024р. включно у щорічній відпустці, рішення у даній справі приймається судом 06.05.2024р.
Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
ОСОБА_1 є громадянином України та з 18.07.2023р. йому встановлено другу групу інвалідності загального захворювання, що підтверджується копіями паспорта позивача та довідки МСЕК серія 12 ААГ №006668 від 18.07.2023р. (а.с.8,9).
30.08.2023р. ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, до якої надав всі необхідні документи, що підтверджується копією рішення відповідача-1 від 06.09.2023р. №046850005439, наявною у справі (а.с.11).
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №046850005439 від 06.09.2023р., яким позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності згідно ч.1 ст.32 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у зв'язку із відсутністю необхідного стажу роботи - 15 років, так як стаж заявника становить 12 років 8 місяців 27 днів та у рішенні зазначено про те, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період з 15.10.1984р. по 15.08.1989р. згідно довідки про заробітну плату №03 від 28.01.2020р. (даний період можливо зарахувати після надходження акту перевірки), що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявної у справі (а.с.11).
В подальшому, 14.11.2023р. позивач повторно звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, до якої надав довідку про заробітну плату №1 від 13.11.2023р., що підтверджується копією рішення відповідача-2 від 17.11.2023р. №046850005439, наявною у справі (а.с.12).
Рішенням про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №046850005439 від 17.11.2023р. позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку із відсутністю необхідного стажу роботи - 15 років, так як стаж заявника становить 12 років 8 місяців 27 днів та у рішенні зазначено про те, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період з жовтня 1984 року по серпень 1989 року згідно з довідкою про заробітну плату №1 від 13.11.2023р., виданою ДП Дослідне господарство «Дніпро», оскільки роботу не підтверджено первинними документами та для зарахування наведеного періоду необхідно надати підтвердження первинними документами або надати уточнюючу довідку про періоди роботи, видану згідно з первинними документами за час виконання роботи (накази про прийняття та звільнення), що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявної у справі (а.с.12).
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з рішенням відповідача-1 від 06.09.2023р. №046850005439 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності позивачеві, з рішенням відповідача-2 від 17.11.2023р. №046850005439 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності позивачеві, у зв'язку з чим позивач просить захистити його порушені права на пенсійне забезпечення шляхом визнання таких рішень протиправними, їх скасування та зобов'язання відповідача-1 зарахувати позивачеві до загального стажу період роботи з 18.10.1985 по 22.08.1989 та призначити позивачеві з 18.07.2023р. пенсію по інвалідності згідно з ч.1 ст.30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Частиною 1 ст.30 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон №1058) передбачено, що пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Відповідно до ч.1 ст.32 Закону №1058 визначено, що особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону.
При цьому, згідно абз.1 ч.1 ст.26 Закону №1058 встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років.
Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Абзацом 1 ч.4 ст.24 Закону №1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1, п.2, п.3 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993р. “Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній” (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що для розрахунку пенсії пенсійний орган обчислює страховий стаж за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди, до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
При цьому, у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами; на підставі показань свідків; даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів і угод з відмітками про їх виконання та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Так, як вбачається з матеріалів справи, у період з 18.10.1984р. по 22.08.1989р. ОСОБА_1 працював в Дослідному господарстві науково-виробничого об'єднання по кукурудзі «Дніпро», що підтверджується копіями довідок Державного підприємства «Дослідне господарство «Дніпро» Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України №03 від 23.01.2020р. (про період роботи) та №1 від 13.11.2023р. (про заробітну плату), наявними у справі (а.с.10,13).
Наведені періоди роботи не було зараховано пенсійними органами до стажу роботи позивача, який зараховується для призначення пенсії по інвалідності, оскільки щодо довідки про заробітну плату №03 від 28.01.2020р., то даний період можливо зарахувати після надходження акту перевірки; щодо довідки про заробітну плату №1 від 13.11.2023р., то роботу не підтверджено первинними документами, що підтверджується копіями оспорюваних рішень від 06.09.2023р. та від 17.11.2023р. (а.с.11,12).
Разом з тим, зі змісту довідок Державного підприємства «Дослідне господарство «Дніпро» Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України №03 від 23.01.2020р. (про період роботи) та №1 від 13.11.2023р. (про заробітну плату) вбачається, що вони складена згідно чинного законодавства та містять всі необхідні відомості і реквізити, зокрема, у довідках зазначено про період роботи позивача з 18.10.1984р. по 22.08.1989р., про те, що вони видані на підставі первинних документів: наказів про прийняття, звільнення, особистої картки форми П-2, платіжних доручень на видачу заробітної плати, Книги обліку про нарахування заробітної плати; в довідці №1 від 13.11.2023р. також зазначено про те, що на всі виплати нараховано страхові внески (єдиний внесок) та підприємство не заперечує проти проведення перевірки первинних документів за період, зазначений у цій довідці (а.с.10,13).
Окрім того, судом враховується, що за приписами ч.1 ст.50 Закону №1058 суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
Тобто, саме на підприємство, яке видає довідки, покладається відповідальність за зазначення у таких довідках недостовірних даних.
Також, щодо зазначення в оскаржуваних рішеннях про необхідність надання первинних документів саме позивачем, то судом враховується те, що статтею 44 Закону №1058 визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до п.3.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1) передбачено, що орган, що призначає пенсію надає допомогу особам, що звертаються за призначенням пенсії, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії.
Тобто, пенсійний орган, відповідно до своїх повноважень, мав надати позивачеві допомогу у витребуванні необхідних документів (зокрема, уточненої довідки або наказів по підприємству).
Аналізуючи вищенаведені норми законодавства та надані суду докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що за умови надання позивачем до пенсійного органу вищезазначених довідок, яка містить всю необхідну інформацію та підтверджує факт роботи позивача за не зарахований період, а також і з урахуванням повноважень пенсійного органу щодо надання допомоги особам у одержанні відсутніх для призначення пенсії документів, відповідачами безпідставно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком у зв'язку із не зарахуванням такого періоду його роботи, а відповідно, рішення відповідача-1 від 06.09.2023р. №046850005439 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності позивачеві та рішення відповідача-2 від 17.11.2023р. №046850005439 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності позивачеві, є протиправними та підлягають скасуванню судом.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачами не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття рішень пенсійних органів від 06.09.2023р. №046850005439 та від 17.11.2023р. №046850005439 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності позивачеві, з урахуванням норм вищенаведеного законодавства та обставин встановлених судом.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачами-1,2 рішень від 06.09.2023р. №046850005439 та від 17.11.2023р. №046850005439 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності позивачеві, суд приходить до висновку, що відповідачі-1,2, відмовивши у призначенні позивачеві пенсії по інвалідності, діяли не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено порушення вищенаведеними рішеннями відповідачів-1,2 від 06.09.2023р. №046850005439 та від 17.11.2023р. №046850005439 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності позивачеві, прав та інтересів позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання таких рішень протиправними та їх скасування, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.
Також, підлягають частковому задоволенню і позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача-1 зарахувати позивачеві до загального стажу період роботи з 18.10.1985 по 22.08.1989, враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішень пенсійних органів щодо відмови у призначенні пенсії за віком у зв'язку із не зарахуванням наведеного періоду до страхового стажу позивача, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі “Кечко проти України” зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача-1 зарахувати позивачеві до загального стажу період роботи з 18.10.1985 по 22.08.1989, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача-1 призначити позивачеві з 18.07.2023р. пенсію по інвалідності згідно з ч.1 ст.30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV, оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Окрім того, при прийнятті даного рішення, судом враховується і те, що у даному випадку, саме наявність у позивача страхового стажу, визначеного ст.ст.26, 32 Закону №1058, є підставою для розрахунку (призначення) останньому пенсії по інвалідності, при цьому, за нормами ч.2 ст.24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду, тобто повноваження щодо обчислення страхового стажу є виключною компетенцію пенсійних органів, а тому адміністративний суд не наділений повноваження підміняти пенсійний орган та самостійно обчислювати страховий стаж позивача для призначення пенсії, а, відповідно, без проведення розрахунку такого стажу і зобов'язувати розрахувати (призначати) пенсію.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права за умови визнання протиправними та скасування рішень відповідачів-1,2 від 06.09.2023р. №046850005439 та від 17.11.2023р. №046850005439 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності позивачеві, а також і зобов'язання відповідача-1 зарахувати позивачеві до загального стажу період роботи з 18.10.1985 по 22.08.1989, є саме зобов'язання відповідача-1 повторно розглянути заяву позивача про призначення йому пенсії по інвалідності від 30.08.2023р. відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України, виходячи з вимог ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували понесення ним будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору за п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішень №046850005439 від 06.09.2023р., №046850005439 від 17.11.2023р., зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 06.09.2023р. №046850005439 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 17.11.2023р. №046850005439 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, м. Ужгород, пл. Народна, 4; код ЄДРПОУ 20453063) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до загального стажу період роботи з 18.10.1985 по 22.08.1989.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, м. Ужгород, пл. Народна, 4; код ЄДРПОУ 20453063) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення йому пенсії по інвалідності відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 30.08.2023р. та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Судові витрати по сплаті судового збору не розподіляються згідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва