465/4039/23
2/465/1460/24
Іменем України
30.04.2024 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючої - судді Марків Ю.С.,
з участю секретаря судового засідання Мучинської Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості.
Позов мотивує тим, що 15.07.2021 Франківським районним судом м. Львова задоволено позов ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та призначено до стягнення з відповідача на користь позивача завдані збитки в порядку регресу у розмірі 5171,28 грн. та судові витрати. Вказує, що 24.12.2013 в м. Львові мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Geely», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 », під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Toyota» державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », під керуванням ОСОБА_3 , внаслідок чого автомобілю «Toyota» завдано механічних пошкоджень із матеріальними збитками для позивача. Відповідно до постанови Франківського районного суду м. Львова від 27.01.2014 відповідача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності. 02.08.2019 між ПрАТ «УПСК» (Первісний кредитор) та ФОП ОСОБА_1 (Новий кредитор) було укладено Договір №02/08/2019 про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор отримує право вимоги відшкодування в порядку регресу збитків, завданих первісному кредитору по договорам страхування, перелік яких наведений у Додатку №1 до Договору у тому числі право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за Полісом №АС/7056061 від 11.12.2013. 18.12.2019 ухвалою Франківського районного суду м. Львова було відкрито провадження у справі №465/6186/19. Зазначає, що він звернувся до відділу державної виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження по виконавчому листу №465/6186/19 для примусового стягнення заборгованості з відповідача. Державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 25.11.2021. 19.05.2023 Боржником було здійснено фактичне виконання рішення Франківського районного суду м. Львова від 15.07.2021. Відтак, на думку позивача, він має право на стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу за весь час прострочення, починаючи з наступного дня винесення ухвали про відкриття провадження у справі №465/6186/19 - 19.12.2019 до дня фактичного виконання рішення суду в повному обсязі - 18.05.2023. Зазначає, що загальний розмір інфляційних витрат за вказані періоди складає 2 635,46 грн. та загальна сума відсотків річних за користування грошовими коштами за період з 19.12.2019 року по 18.05.2023 року складає 530,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, просить стягнути з відповідача на його користь 3% річних у розмірі 530,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2 635,46 грн., а також витрати по сплаченому судовому зборі в розмірі 858,55 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 4000,00 грн.
Від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Гудз Р.А. до суду надійшло клопотання про визнання ОСОБА_1 неналежним позивачем у даній справі.
Мотивує клопотання тим, що стороною договору №02/08/2019 про відступлення права вимоги, а також судового розгляду щодо стягнення грошового зобов'язання в порядку регресу був Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , що здійснює діяльність і підтверджується заочним рішенням Франківського районного суду м.Львова, а не фізична особа - ОСОБА_1 , що вказує на відсутність будь-яких грошових зобов'язань між сторонами в цілому, а відповідно і відсутність порушеного права особи, що звернулась із позовною заявою.
Окрім цього, від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Гудз Р.А. до суду надійшло клопотання про застосування строків позовної давності.
Мотивує клопотання тим, що у позовній заяві та письмових поясненнях по справі позивач зазначає, що виникнення грошового зобов'язання мало початок з наступного дня винесення ухвали про відкриття провадження у справі №465/6186/19 - 19.12.2019 до дня фактичного виконання рішення суду в повному обсязі - 18.05.2023, проте, на думку представника відповідача, це не відповідає дійсності з огляду на те, що датою ДТП було 24.12.2013 року, а тому початок строку позовної давності розпочався саме станом на вказану дату, а не станом на дату прийняття судом рішення. Вказує, що не повідомивши про наявність перешкод із 2013 року заявити вимогу про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, не заявивши таку вимогу у первісному позові, який розглянуто Франківським районним судом м.Львова 15.07.2021, а також не зазначивши поважності причин пропущення строку позовної давності, представник позивача не просить суд поновити такий строк, а виключно вказує на належне йому право звернутись із позовом до відповідача. Вважає таке твердження та посилання позивача, зазначене у позовній заяві невідповідним та неналежним, оскільки позивач, на думку представника відповідача, фактично порушує процесуальний порядок звернення до суду, визначений нормами ст.257 ЦПК України прав та законних інтересів відповідача. Позивач, в свою чергу, не вказав підстав, які вплинули на неможливість пред'явлення позовних вимог у межах строку позовної давності, а також причини, за яких не заявляв відповідних похідних вимог до основного зобов'язання щодо стягнення заборгованості під час судового розгляду по справі №465/6186/19. На думку представника відповідача, строк позовної давності сплив ще 24.12.2017, тобто через три роки після події ДТП.
Враховуючи вищевикладене, просить застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Не погоджуючись із вказаними клопотаннями, від позивача до суду надійшли заперечення, які мотивує тим, що він звернувся до суду за захистом своїх прав в межах строку позовної давності, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦПК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. Вказує, що положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Окрім цього, зазначає, що фізична особа підприємець (ФОП) - це фізична особа, яка для ведення господарської діяльності зареєстрована як підприємець без статусу юридичної особи. Статус фізичної особи - підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Також, позивач покликається, на те, що Верховний Суд в постанові від 03.04.2019 у справі № 753/16525/16-ц визначив співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи - підприємця та їх правового статусу, зазначивши, що фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх. Щодо найменування позивача - зазначив, що ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_1 є одна і та ж особа, не має відмінності, полягає саме у тих правовідносинах, в яких приймає участь така фізична особа. Фізична особа-підприємець - це форма особистої участі особи у підприємницькій діяльності. Фізична особа підприємець (ФОП) - це фізична особа, яка для ведення господарської діяльності зареєстрована як підприємець без статусу юридичної особи. Також зазначає, що позовна заява подана через систему «Електронний суд» та підписана ОСОБА_1 , однак система не дозволяє внести зміни до особистого профілю для зазначення статусу «Фізична особа-підприємець», всі документи реєструються та підписуються, як фізична особа ОСОБА_1 . Окрім того, згідно Довіреності від 03.02.2022 року вбачається, що адвокат Самойленко П.М. представляє інтереси ФОП ОСОБА_1 . Згідно виписки з ЄДРПОУ серії ААВ №456307, дата та номер запису в ЄДР: 31.01.2013 Р. № 2072 000 0000 028395, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 та фізична особа ОСОБА_1 мають один і той же самий реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 .
В подальшому, від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Гудз Р.А. до суду надійшли письмові пояснення на зеперчення сторони позивача, в якому зазначає, що зазначення представника позивача на те, що ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_1 є однією і тією ж особою, не спростовує факт неналежності позивача з урахуванням того, що суб'єктом спору, що розглядався був саме ФОП, що провадить підприємницьку діяльність.
Позивач в судове засідання не з'явився, однак від такого до суду надійшло клопотання про розгляд справи без його участі та участі представника позивача, позов підтримав та просив такий задоволити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, однак від його представника до суду надійшло клопотання про розгляд справи без їх участі, просила врахувати клопотання про визнання неналежним позивача, клопотання про застосування строків позовної давності, письмові пояснення та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
У відповідності до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК Україниу зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
За приписами ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що 24.12.2013 об 08 год. 50 хв. у м. Львові мала місце дорожньо - транспортна пригода за участю автомобіля «Geely», державний реєстраційний номер « НОМЕР_4 » під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Toyota», реєстраційний номер « НОМЕР_2 » під керуванням ОСОБА_3 .
Постановою Франківського районного суду м. Львова від 27.01.2014 у адміністративній справі №465/12106/13-ц ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення.
Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 18.12.2019 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі №465/6186/19.
Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 15.07.2021 у цивільній справі №465/6186/19 позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків в порядку регресу задоволено; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 суму страхової виплати, здійсненої ПАТ «Українська пожежно - страхова компанія» в порядку регресу в сумі 5171,28 грн. та стягнуто судові витрати.
Постановою головного державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Харко М.М. від 25.11.2021 відкрито виконавче провадження №67664749 з виконання виконавчого листа №465/6186/19, виданого Франківським районним судом м.Львова 15.07.2021 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 7939,68 грн.
Постановою головного державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лодинської О.І. від 19.05.2023 закінчено вищевказане виконавче провадження у зв'язку з внесенням коштів на депозитний рахунок відділу та сума коштів достатня для погашення заборгованості у повному обсязі.
Вказане підтверджується і довідкою №1229 від 31.05.2023 про підтвердження надходження коштів, виданої ФОП ОСОБА_1 .
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвоката Гудз Р.А. просила визнати ОСОБА_1 неналежним позивачем у даній справі з підстав, наведених в письмовому клопотанні, однак суд не вбачає підстав для задоволення такого, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява подана позивачем через систему "Електронний суд". У поясненнях, поданих до суду 31.01.2024, позивач зазначив про те, що він не зміг у системі "Електронний суд" внести зміни до особистого профілю для зазначення статусу «Фізична особа - підприємець».Також зазначив, що позовна заява подана через систему «Електронний суд» та підписана ОСОБА_1 , однак система не дозволяє внести зміни до особистого профілю для зазначення статусу «Фізична особа-підприємець», всі документи реєструються та підписуються, як фізична особа ОСОБА_1 . Окрім того, згідно Довіреності від 03.02.2022 року вбачається, що адвокат Самойленко П.М. представляє інтереси ФОП ОСОБА_1 . Згідно виписки з ЄДРПОУ серії ААВ №456307, дата та номер запису в ЄДР: 31.01.2013 Р. № 2072 000 0000 028395, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 та фізична особа ОСОБА_1 мають один і той же самий реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 .
Окрім цього, зазначив, що фізична особа підприємець (ФОП) - це фізична особа, яка для ведення господарської діяльності зареєстрована як підприємець без статусу юридичної особи. Статус фізичної особи - підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Також, позивач покликається, на те, що Верховний Суд в постанові від 03.04.2019 у справі № 753/16525/16-ц визначив співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи - підприємця та їх правового статусу, зазначивши, що фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх. Щодо найменування позивача - зазначив, що ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_1 є одна і та ж особа, не має відмінності, полягає саме у тих правовідносинах, в яких приймає участь така фізична особа. Фізична особа-підприємець - це форма особистої участі особи у підприємницькій діяльності. Фізична особа підприємець (ФОП) - це фізична особа, яка для ведення господарської діяльності зареєстрована як підприємець без статусу юридичної особи.
Відтак, зазначає, що ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_1 це одна і та ж особа, а причина не зазначення приставки «ФОП» пов'язана з технічними питаннями роботи системи «Електронний суд», відтак в даній справі правильно слід вважати ФОП ОСОБА_1 .
Слід зазначити, що норми ЦПК України не регулюють питання, яким чином має відбуватись уточнення правильності написання прізвища, імені, по-батькові, зазначення статусу, як фізичної особи-підприємця, адреси реєстраціії чи будь-яких інших даних, які вказані в позовній заяві та стосуються позивача у випадку, якщо ним допущена технічна помилка, описка чи з інших причин не точно чи неповно зазначено такі дані при поданні позову. В даному випадку мова не йде про абсолютно іншу особу позивача, а стосуєтьтся лише неповного чи неправильного зазначення відомостей, які стосуються тієї ж особи позивача.
Окрім цього, з матеріалів справи вбачається, що судовий збір за подання позовної заяви у даній справі згідно платіжної інструкції №329 від 27.06.2023 також сплачений саме Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 .
Постанови Верховного Суду від 25.10.2022 у справі №607/14378/21, від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19, від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, на які покликається представник відповідача прийняті за результатом розгляду інших за змістом правовідносин. Зокрема, Верховним Судом вирішено питання неналежності позивача, оскільки належним позивачем в даних справах була абсолютно інша, третя особа, яка жодного відношення до особи позивача не мала.
Також, слід зазначити, що Верховний Суд в постанові від 03.04.2019 у справі № 753/16525/16-ц досліджуючи питання співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи - підприємця та їх правового статусу, зазначив, що фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Окрім того, Європейський суд з прав людини у справі «Креуз проти Польщі» зазначав, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право подавати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав та на суд, з якого випливає право доступу до суду, тобто право порушувати провадження у суді в цивільних справах, становить лише один аспект; однак це є той аспект, який дійсно робить можливим використання подальших гарантій, закладених у пункті 1 статті 6. Такі характеристики судового провадження, як справедливість, відкритість та невідкладність, насправді не мають жодної цінності, якщо таке провадження передусім не порушено. І в цивільних справах навряд чи можна уявити верховенство права без можливості мати доступ до суду.
Згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідноуникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Також, суд враховує висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21), відповідно до якого «при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Відтак, суд приходить до висновку, що доводи сторони відповідача щодо визнання неналежним позивача є безпідставними.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.
Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов'язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.
За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду.
Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).
У постанові Верховного Суду від 18 лютого 2019 року у справі № 910/21449/17 зазначено, що «4.11. У пункті 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 зауважено, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання визначена законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12). Отже, зміст правової позиції Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у кредитному договорі може бути передбачено сплату процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Такі проценти може бути стягнуто кредитодавцем і після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 5017/1987/2012). Аналогічну правову позицію викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12. 4.12. Як убачається зі змісту пункту 1.3 договору кредиту плата за користування одержаним кредитом встановлюється у розмірі 9 % річних. Пунктом 7.5 договору передбачено, що за несвоєчасне погашення кредиту позичальник сплачує банку подвійну процентну ставку від встановленої у пункті 1.3 цього договору. Крім того, за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом позичальник сплачує на вимогу банку пеню за кожен день прострочення у розмірі 0,2 % від суми простроченої заборгованості за процентами на рахунок банку за курсом Національного банку України на день сплати. Пеня нараховується на суму несплачених своєчасно процентів із розрахунку фактичної кількості прострочених днів, починаючи із дати виникнення простроченої заборгованості і до дати повного її погашення (пункт 8.1 договору) Уповноважена особа Фонду звернулася до суду з вимогою про стягнення заборгованості з прострочених процентів та пені посилаючись на положення статей 526, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України і пунктів 1.3, 7.1, 7.5, 8.1 договору кредиту внаслідок порушення відповідачем зобов'язань за цим договором. 4.13. Суди попередніх інстанцій, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, дійшли висновку, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, а права та інтереси кредитодавця у вказаних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Згідно зі статтями 627, 628 та 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до статей 525, 526 зазначеного Кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. 4.14. Проте суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині стягнення заборгованості за простроченими процентами і пені та посилаючись лише на постанову Великої палати від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, не врахували законодавчо встановлену можливість нарахування процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, не з'ясували питання, виходячи з положень чинного законодавства та умов договору (пункти 7.5, 8.1 і 9.1) щодо наявності/відсутності у позивача права на нарахування процентів і пені процентів у зв'язку із неправомірним, незаконним користуванням боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов'язання, не встановили період нарахування таких процентів в межах позовної давності».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зазначено, що «статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18)».
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення трьох відсотків річних за частиною другою статті 625 ЦК України.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Позивач вважає початком порушення грошового зобов'язання - 19.12.2019 (наступний день після винесення ухвали про відкриття провадження у справі №465/6186/19).
Разом з тим, судом зазначається, що до моменту винесення судом рішення про стягнення з відповідача на користь позивача страхової виплати в порядку регресу та до набрання ним законної сили відповідач не мав зобов'язань перед позивачем щодо виплати грошових коштів, а отже до цього часу жодного порушення грошового зобов'язання з боку відповідача не було.
Згідно ч.1, 2 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Судове рішення у справі №465/6186/19 набрало законної сили 16.08.2021, а відтак, на думку суду, порушення відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем почалося з моменту набрання судовим рішенням у справі №465/6186/19 законної сили.
Відтак, судом за допомогою програми системи «Ліга-Закон» в розділі «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій» було перераховано інфляційні втрати та 3% річних за період з 16.08.2021 по 18.05.2023, виходячи з простроченої суми заборгованості (5171,28 грн.), а тому обґрунтованим є стягнення інфляційних втрат в розмірі 1862,08 грн. та 3 % річних в сумі 272,45 грн.
Щодо клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Гудз Р.А. про застосування строків позовної давності суд приходить до наступного висновку.
Суд враховує, що главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
Порядок відліку позовної давності наведено устатті 261 ЦК України.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку із чим таке зобов'язання є триваючим, а невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Аналогічні за змістом правові висновки виклав Верховний Суд у постановах від 10.04.2018 року у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 року у справі № 908/1394/17, від 16.11.2018 року у справі № 918/117/18, від 21.11.2018 року у справі № 642/493/17-ц, від 30.01.2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019 року у справі № 924/312/18, від 18.03.2020 року у справі № 761/34710/17 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц.
Позивач у своєму позові просив суд стягнути з ОСОБА_2 інфляційні втрати та 3 % річних за період з 19.12.2019 року (тобто з наступного дня після винесення ухвали про відкриття провадження у справі №465/6186/19) по 18.05.2023 року (дата фактичного виконання рішення відповідачем).
Разом з тим, суд прийшов до висновку, що початком відліку порушення відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем, а отже і початком перебігу позовної давності є набрання судовим рішенням у справі №465/6186/19 законної сили - 16.08.2021.
З матеріалів справи вбачається, що до суду з даним позовом 31.05.2023, тобто в межах строку позовної давності.
Відтак, мотиви, наведені представником відповідача, суд вважає безпідставними.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Разом з тим, в ході розгляду справи жодних доказів на спростування покликань позивачки стороною відповідача не надано, контррозрахунку не наведено.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат в розмірі 1862,08 грн. та 3 % річних в сумі 272,45 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.
Окрім цього, відповідно до ч.1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч.4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування позивачем надано договір про надання правової допомоги №30/01/19 від 30.01.2019, укладений між ФОП ОСОБА_1 та адвокатом Самойленком П.М., предметом якого є надання професійної правничої допомоги, додаткову угоду №80 від 13.03.2023 до Договору №30/01/19 від 30.01.2019, відповідно до якої вартість послуг (гонорар) за вищевказаним договором становить 4000,00 грн.; акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 13.03.2023 до Договору №30/01/19 від 30.01.2019, відповідно до якого адвокатом Самойленком П.М. надано ФОП ОСОБА_1 правничу допомогу вартістю 4000,00 грн.; платіжну інструкцію №Р24АР24А946765033D1198 від 13.03.2023 про оплату адвокату Самойленку П.М. 4000,00 грн. за надання правової допомоги.
Згідно з приписами ч. 6 ст. 137 ЦПК України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач та його представник будь-яких доказів на доведення неспівмірності понесених позивачем витрат не подав.
Суд визначає, що заявлені позивачем витрати є співмірними зі складністю справи та відповідають критерію реальності, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правову допомогу в розмірі, пропорційному до задоволених позовних вимог, а саме 2697,20 грн. (67,43% від заявлених позивачем до стягнення судових витрат на правову допомогу в розмірі 4000,00 грн.).
Окрім цього, відповідно до положень статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено частково, а саме на 67,43%, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 578,92 гривень.
На підставі наведеного, керуючись статтями 2, 10, 12,19, 141, 247,258, 259, 263-265,268,351-356 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 інфляційні втрати в розмірі 1862 (одна тисяча вісімсот шістдесят дві) гривні 08 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 три проценти річних від простроченої суми в розмірі 272 (двісті сімдесят дві) гривні 45 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 578 (п'ятсот сімдесят вісім) гривень 92 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2697 (дві тисячі шістсот дев'яносто сім) 20 коп.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення виготовлено 06.05.2024.
Суддя Марків Ю.С.