7 травня 2024 року
м. Київ
справа № 332/875/23
провадження № 51-6153 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 на вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 2 травня 2023 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року та касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вищевказану ухвалу апеляційного суду, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022082030001151, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Орджонікідзе Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1 ), відповідно до вимог ст. 89 КК раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком суду, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Згідно з вироком суду ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 3:00 ОСОБА_6 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись у кімнаті домоволодіння АДРЕСА_1 , діючи умисно, на ґрунті раптово виниклого конфлікту з ОСОБА_8 , маючи умисел на заподіяння останньому тілесних ушкоджень, завдав ножем потерпілому, який знаходився навпроти нього в положенні стоячі, одного удару в верхню зовнішню частину лівого стегна, чим заподіяв ОСОБА_8 одиночне сліпе колото-різане поранення з ушкодженням крупних кровоносних судин, що призвело до розвитку гострої крововтрати, яка перебуває в прямому причинному зв'язку із настанням його смерті, яка орієнтовно настала цього ж дня у період часу з 3:10 до 7:00.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити судові рішення перекваліфікувавши його дії на ст. 124 КК. На думку засудженого, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження його винуватості у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, а тому вирок суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК. Стверджує, що він захищав своє життя від протиправних дій потерпілого, котрий здійснив на нього напад, та хотів лише його зупинити, а тому діяв у стані необхідної оборони. Вказує на те, що у провадженні не встановлено чим саме було заподіяно тілесне ушкодження, а потерпілий міг отримати таке ушкодження за інших обставин. Також вважає, що призначене йому покарання є надто суворим.
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. На думку захисника, вирок суду ґрунтується на припущеннях, а докази, які б поза розумним сумнівом доводили винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК у справі відсутні. Стверджує, що засуджений перевищив межі захисту, тому його дії слід кваліфікувати за ст. 124 КК, як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони. Також зазначає, що суд апеляційної інстанції не перевірив доводи апеляційної скарги сторони захисту та не дав на них відповідей.
У запереченнях на касаційні скарги засудженого та його захисника, прокурор просить залишити їх без задоволення, а судові рішення без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та його захисник підтримали касаційні скарги і просили їх задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цих скарг.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Згідно зі ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок.
Як визначено ст. 419 КПК, в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
Висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого злочину, суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємопов'язаними для ухвалення обвинувального вироку.
Як слідує з касаційних скарг сторони захисту, основним їх доводом є те, що засуджений, завдаючи потерпілому удару ножем, перебував у стані необхідної оборони, а тому його дій слід кваліфікувати за ст. 124 КК, як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони.
З вироку вбачається, що засуджений ОСОБА_6 у суді першої інстанції частково визнав винуватість у скоєному та пояснив, що з метою заспокоїти потерпілого, котрий вдарив його молотком, та захистити себе, він завдав удару ножем в ногу ОСОБА_8 . При цьому вважав свої дії самозахистом.
Проте, аналогічні доводи засудженого були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанції, і не знайшли свого підтвердження.
Так, згідно із ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК). До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
Для вирішення питання про кваліфікацію складу кримінального правопорушення, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
Водночас, Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях вказував на те, що право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.
Проте, із фактичних обставин, встановлених під час судового розгляду судом першої інстанції, не вбачається в діях потерпілого ОСОБА_8 передбаченої ст. 36 КК наявності такого суспільно небезпечного посягання, яке вимагало заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження, тому доводи сторони захисту про перебування ОСОБА_6 у момент інкримінованих дій у стані необхідної оборони, не знайшли свого підтвердження.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що суд першої інстанції ретельно дослідив докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу засудженого і на підтвердження його винуватості у заподіянні потерпілому ОСОБА_8 умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило його смерть, обґрунтовано послався на показання самого засудженого, свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та письмові докази, наявні в матеріалах справи.
Як видно з вироку районного суду, засуджений ОСОБА_6 винуватість у вчиненому визнав частково та пояснив, що в день події вони разом із потерпілим вживали горілку, а потім лягли спати. Зазначив, що в домі немає світла та коли потерпілий прокинувся, то почав вимагати від нього горілку, оскільки не міг її знайти. Вдарив його молотком по плечу, коли він лежав у ліжку. Тоді він сів, упізнав потерпілого та розумів, що перед ним стояв ОСОБА_8 . З метою його заспокоїти та захистити себе, він, сидячи на ліжку, взяв ніж зі стільця чи стола, який стояв поруч, та вдарив ним в ногу ОСОБА_8 , у верхню частину стегна. Потерпілий заспокоївся, вони ще випили горілки та лягли спати, а з зранку він знайшов ОСОБА_8 мертвим.
Будучи допитаною у суді першої інстанції свідок ОСОБА_9 , сусідка засудженого, пояснила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 зранку ОСОБА_6 ходив по сусідах і шукав телефон, щоб подзвонити в поліцію, і казав, що він зарізав людину. До цього вона бачила засудженого разом з потерпілим декілька разів. Свідок ОСОБА_10 , яка проживає поруч із засудженим, пояснила, що в ніч з ІНФОРМАЦІЯ_2 криків чи скандалу вона не чула, ОСОБА_6 в той день до неї не заходив, однак останнім часом чула скандали між засудженим і потерпілим. Від працівників поліції дізналась, що ОСОБА_6 когось зарізав. Свідок підтвердила, що засуджений останнім часом сильно зловживає алкоголем та агресивно себе поводить, коли перебуває у стані сп'яніння. Раніше він бив матір, тому до них часто приїжджала поліція. Свідок ОСОБА_11 пояснив, що на світанку ІНФОРМАЦІЯ_2 зустрів на вулиці ОСОБА_6 , котрий повідомив що потерпілий помер і необхідно викликати поліцію. Раніше він бачив засудженого та потерпілого разом, вони раніше вживали алкоголь.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що в основу вироку були покладені належні та допустимі докази, зокрема: рапорт реєстрації повідомлення на службу «102», відповідно до якого ІНФОРМАЦІЯ_2 о 7:11 надійшло повідомлення від ОСОБА_11 про те, що до нього звернувся сусід, який повідомив, що помер його друг; протокол огляду місця події від ІНФОРМАЦІЯ_2 (з флеш носієм відеозапису), з якого убачається, що у кімнаті будинку виявлено труп ОСОБА_8 з колото-різаним пораненням в області лівого стегна, вилучено речові докази (предмет схожий на ніж, молоток тощо); протокол огляду трупу від 26 грудня 2022 року (оглянуто труп ОСОБА_8 , вилучено одяг з ушкодженнями тканини та слідами РБК); протокол огляду речей від 26 грудня 2022 року (оглянуто та вилучено одяг ОСОБА_6 зі слідами РБК); висновки судово-медичних експертиз від 13 та 18 січня 2023 року (встановлено, що не виключається походження крові виявленої на одязі потерпілого від самого ОСОБА_8 та виключається її походження від ОСОБА_6 , а також не виключається походження крові від потерплого, що була знайдена на речах ОСОБА_6 та виключається її походження від останнього); висновок щодо результатів медичного огляду від ІНФОРМАЦІЯ_2, яким встановлено, що ОСОБА_6 перебував у стані алкогольного сп'яніння; протокол слідчого експерименту від 3 січня 2023 року, проведеного за участю ОСОБА_6 , з якого убачається, що засуджений на місці події детально показав, як він вдарив ножем потерпілого в стегно, за обставин викладених у вироку; висновок судово-медичної експертизи від 13 лютого 2023 року, відповідно до якого не виключається утворення рани у потерпілого за механізмом, на який вказав ОСОБА_6 під час слідчого експерименту.
Дослідженими судом висновками судово-медичних експертиз від 26 січня та 8 лютого 2023 року встановлено, що рана на клапті шкіри зі стегна від трупу потерпілого, а також пошкодження на його одязі утворилися від предмету, яким міг бути клинок ножа, а результати експериментально-порівняльного дослідження дають підстави вважати, що вони могли утворитися від дії клинка представленого на експертизу ножа.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_6 спричинив тілесне ушкодження потерпілому саме тим ножем, який було вилучено з місця вчинення злочину. Крім того, з дослідженого судом висновку судово-медичної експертизи від 16 січня 2023 року вбачається, що в слідах на клінку ножа (об'єкт № 2) встановлена наявність крові людини, групова приналежність якої не виключає її походження від трупа потерпілого, при цьому походження крові від ОСОБА_6 виключається.
Судом було досліджено висновок судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_8 від 26 грудня 2022 року, відповідно до якого смерть потерпілого настала від одиночного, сліпого, колото-різаного поранення стегна з ушкодженням крупних кровоносних судин (лівої стегневої артерії та вени) з подальшою гострою крововтратою, яке виникло незадовго до смерті, є тяжким тілесним ушкодженням і знаходиться у прямому причинному зв'язку з настанням смерті. Рана утворилась від дії плаского одностороннього строго колючо-ріжучого предмета, яким міг бути клинок ножа, що має обушок та лезо. Найбільша ширина частини клинка, що занурилася, становила не менше 12 мм, а глибина ранового каналу приблизно 10,5 см, але враховуючи можливість м'яких тканин стегна зміщуватися, рановий канал досягає 11 см. Після отримання вказаного ушкодження, маловірогідна можливість здійснювати тривалий час активні, цілеспрямовані дії (самостійно пересуватися, кричати, звати на допомогу).
Таким чином, суд дійшов висновку, що удар ножем ОСОБА_6 завдав із значною силою, оскільки глибина на яку занурився ніж у тіло ОСОБА_8 становить приблизно 11 см, що свідчить про умисний характер дій засудженого, спрямований на спричинення тяжких тілесних ушкоджень, та значної шкоди здоров'ю потерпілого.
Разом з тим, суд критично оцінив показання засудженого про відсутність у нього умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень та про наявність в його діях ознак необхідної оборони, зазначивши, що доказів нападу ОСОБА_8 на ОСОБА_6 та тяжких тілесних ушкоджень у останнього, суду надано не було. При цьому з висновку експертизи від 3 січня 2023 року вбачається, що у ОСОБА_6 наявні легкі тілесні ушкодження (синці в області плечей, синець з садном в області гомілки), які утворились від дії тупих предметів.
Враховуючи вищенаведене, посилання занудженого на висновок експерта не виправдовує факт заподіяння ним тяжкого тілесного ушкодження потерпілому, що спричинило його смерть, оскільки за версію ОСОБА_6 , потерпілий спочатку заподіяв йому ушкодження у вигляді синців, і вже після того як ОСОБА_8 закінчив усі дії, засуджений взяв ніж, для нібито самозахисту, та завдав ним удару в область стегна потерпілого, і виправдовуючи себе зазначив, що таким чином хотів його заспокоїти. Однак потерпілий вже ударів не наносив, а сам ОСОБА_6 мав фактичну змогу припинити сварку в інший спосіб, оскільки ОСОБА_8 вже не вчиняв ніяких дій відносно нього. Вищевказане підтвердив сам засуджений у суді, зазначивши, що коли він наніс удар ОСОБА_8 ножем, останній вже не вчиняв ніяких дій по відношенню до нього, отже об'єктивні підстави для заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень були відсутні. Крім того, жодних доказів реальної загрози життю та здоров'ю засудженого, про які він зазначає, суду також надано не було.
Суд наголосив на тому, що фактичні обставини кримінального правопорушення, свідчать про відсутність такого акту суспільно небезпечного посягання зі сторони потерпілого, який би за своїми об'єктивними ознаками міг створити реальну та безпосередню загрозу заподіяння шкоди ОСОБА_6 , що у свою чергу могло викликати у нього невідкладну необхідність у заподіянні шкоди потерпілому. Водночас, подальша поведінка засудженого (не надав допомогу потерпілому, не викликав карету швидкої медичної допомоги після поранення, а залишив стікати кров'ю), підтверджує вчинення ОСОБА_6 злочину за викладених у вироку обставин, та його умисел на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть ОСОБА_8 . З огляду на викладене, суд розцінив позицію засудженого про перебування у стані необхідної оборони, як спосіб уникнути кримінальної відповідальності за скоєне.
Отже, суд дійшов висновку, що ОСОБА_6 в момент завдання удару не потерпав від будь-яких дій потерпілого, тому не був в стані необхідної оборони, та він не міг не розуміти, що такий удар завданий із значною силою ножем, який проник у тіло потерпілого на глибину майже 11 см у місце скупчення важливих для життя кровоносних судин, може призвести до тяжких тілесних ушкоджень, що можуть спричинити смерть людини.
У підсумку, колегія суддів вважає, що суд, оцінивши у сукупності всі докази у справі, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими і в своїй сукупності доповнюють один одного, дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Водночас, ч. 2 ст. 17 КПК передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді першої інстанції, можливо дійти висновку про те, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені засудженим дії, які суд правильно кваліфікував за ч. 2 ст. 121 КК, як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим. Підстави для перекваліфікації дій засудженого відсутні.
Окрім того, суд апеляційної інстанції детально перевірив викладені в апеляційній скарзі захисника доводи про перебування засудженого в стані необхідної оборони, які є аналогічними за своїм змістом доводам касаційних скарг сторони захисту, та обґрунтовано визнав їх безпідставними, із зазначенням відповідних мотивів прийнятого рішення.
Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив, що характер, послідовність, рішучість і динамічність дій ОСОБА_6 , спосіб заподіяння тілесного ушкодження, інтенсивність і сила удару, тяжкість та локалізація цього ушкодження (місце скупчення крупних кровоносних судин), знаряддя злочину (ніж довжиною леза 12,1 см), розрив у часі, зі слів засудженого, між нанесенням потерпілим йому удару та нанесення ним удару ножем ОСОБА_8 , а також поведінка засудженого після заподіяння ушкодження (першу допомогу не надав, швидку допомогу не викликав), все це у сукупності свідчить про те, що ОСОБА_6 мав умисел саме на заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , що спричинило його смерть. Тобто, поведінка засудженого прямо вказує, на те що він керувався наміром спричинити тяжкі тілесні ушкодження, а не захистити себе від якихось протиправних дій потерпілого.
Разом з тим, в ході апеляційного розгляду не знайшли свого підтвердження факти вчинення потерпілим дій, які могли б бути розцінені засудженим як посягання на його охоронювані законом права та інтереси, а також створення реальної загрози заподіяння тяжкої шкоди, які б давали підстави для застосування ножа і нанесення ним удару, а тому суд дійшов до обґрунтованого висновку, що обставини для виникнення стану необхідної оборони у ОСОБА_6 були відсутні.
Суд також звернув увагу на те, що згідно висновку експертизи рановий канал колото-різаної травми виявленої у потерпілого мав глибину близько 10,5 -11 см, що свідчить про завдання удару зі значною силою, оскільки з урахуванням загальної довжини леза (12,1 см), ніж занурився у тіло ОСОБА_8 майже повністю. Зазначене свідчить про цілеспрямований умисний характер дій ОСОБА_6 направлений на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та значної шкоди здоров'ю потерпілого.
Таким чином, об'єктивних обставин, які б вказували на вчинення кримінального правопорушення за інших обставин, колегія суддів апеляційного суду не встановила.
В супереч твердженням сторони захисту, суд апеляційної інстанції перевірив доводи апеляційної скарги захисника та дав на них ґрунтовні відповіді. Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, вона в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Що стосується доводів касаційної скарги засудженого про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, то на думку Суду вони не заслуговують на увагу, виходячи з нижченаведеного.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
З матеріалів справи вбачається, що при призначенні засудженому покарання суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення (яке є тяжким злочином), дані про особу винного (котрий відповідно до вимог ст. 89 КК раніше не судимий, має постійне місце проживання, не одружений, не працює, має на утриманні малолітню дитину), відсутність обставин, що пом'якшують покарання та наявність обставини, що його обтяжує (вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння), думку представника потерпілого, та дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, яке є мінімальним, що передбачено санкцією ч. 2 ст. 121 КК.
Таким чином, покарання ОСОБА_6 призначено з дотриманням вимог статей 50, 65 КК, воно є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень. Правових підстав вважати його явно несправедливим через суворість немає.
Судові рішення свідчать, що суди перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційних скаргах сторони захисту. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим доказам.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, судові рішення слід залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого та його захисника - без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 2 травня 2023 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3