08 травня 2024 року Справа № 915/1870/23
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е. М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом Міського комунального підприємства "Миколаївводоканал", вул. Погранична, буд. 161, м. Миколаїв, Миколаївська обл., 54055 (код ЄДРПОУ 31448144)
електронна пошта: office@vodokanal.mk.ua
до відповідача Фізичної особи-підприємця Гужви Юрія Володимировича, АДРЕСА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 )
електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1
про стягнення коштів в сумі 324 400, 78 грн.
без повідомлення (виклику) учасників
До Господарського суду Миколаївської області звернулось Міське комунальне підприємство «Миколаївводоканал» з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача Фізичної особи-підприємця Гужви Юрія Володимировича грошові кошти в сумі 324 400, 78 грн.
Позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору у сумі 4 866, 01 грн.
І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті спору.
Заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін від сторін до суду не надходило.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/23, від 5.02.2024 № 49/2024 у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.
Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.
Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
ІI. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.
2.1. Правова позиція позивача.
Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо невиконання відповідачем умов укладеного між Міським комунальним підприємством «Миколаївводоканал» та ФОП Гужвою Ю.В. договору надання послуг № 20/04-22 від 20.04.2022, а саме ненадання послуг з капітального ремонту водоводу.
Враховуючи, що позивачем на виконання умов договору сплачено грошові кошти в сумі 324 400, 78 грн., проте послуги не надано, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Позовні вимоги обґрунтовано приписами ст. 11, 626, 629, 901, 903, 906 ЦК України, ст. 19, 222 ГК України, Законом України "Про публічні закупівлі" та умовами договору.
2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.
У відзиві на позовну заяву (вх. № 87/24 від 04.01.2024) відповідач зазначив, що для початку виконання робіт за договором у відповідача були в наявності труби сталеві, проте, договір про надання послуг № 22/04-22 від 22.04.2022 був укладений в період дії воєнного стану і через обстріли, які відбувались на території Херсонської області, на якій знаходиться ділянка водоводу, на якій повинні були проводитись ремонтно-будівельні роботи, не було можливості виконати умови договору.
Відповідач визнає позовні вимоги в повному обсязі, однак відсутні грошові кошти для виконання претензії та повернення МКП «Миколаївводоканал» саме грошових коштів, проте, наявні труби діаметром 1420 мм, товщиною стінки 14 мм, загальною довжиною 10,5 м, вартість якої згідно звіту про оцінку труби, виконаного суб'єктом оціночної діяльності станом на 19.12.2023, становить 379 430, 00 грн.
Відповідач зазначає, що у відповідь на претензію та наразі замість повернення грошових коштів може повернути труби сталеві.
Правова позиція обґрунтована приписами ст. 218 ГК України.
ІІІ. ЗАЯВИ ТА КЛОПОТАННЯ У СПРАВІ.
15.01.2024 на адресу Господарського суду Миколаївської області від позивача та відповідача надійшла спільна заява (вх. №511/24 від 15.01.2024) про затвердження мирової угоди.
Подання заяви мотивовано тим, що сторони погодили вирішити спір шляхом укладення мирової угоди, у зв'язку з тим, що відповідач визнає наявність боргу перед відповідачем, відсутність у відповідача коштів для виконання грошових зобов'язань та наявність труби ізольованої б/у діаметром 1420 мм у довжині 10,2 м, вартістю 379 430, 00 грн.
Заява обґрунтована приписами ст. 42, 46, 130, 192. 231 ГПК України.
До заяви про затвердження мирової угоди додана сама мирова угода, яка підписана та скріплена печатками сторін.
В мировій угоді сторони погодили вирішити спір на наступних умовах:
- ФОП Гужва Ю. В. визнає заборгованість перед МКП "Миколаївводоканал", у зв'язку з неналежним виконанням умов договору про надання послуг № 20/04-22 від 20.04.2022 в сумі 324 400, 78 грн., яка є предметом розгляду справи № 915/1870/23 та судові витрати. сплачені за звернення до суду (п. 5 мирової угоди);
- з метою повного та остаточного врегулювання спору сторони домовились, що заявлені позовні вимоги МКП "Миколаївводоканал" до ФОП Гужви Ю. В., що є предметом розгляду справи № 915/1870/23, а також судові витрати задовольняються шляхом передання відповідачем ФОП Гужвою Ю. В. позивачу МКП "Миколаївводоканал" труби сталевої ізольованої б/у діаметром 1420 мм у довжині 10,2 м, загальною довжиною 10,5 м вартістю 379 430, 00 грн. (п. 6 мирової угоди).
ІV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
20.04.2022 між Міським комунальним підприємством «Миколаївводоканал» (замовник) та Фізичною особою-підприємцем Гужвою Юрієм Володимировичем (виконавець), керуючись постановою Кабінету Міністрів України "Про деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану" від 28.02.2022 № 169, укладено договір про надання послуг № 20/04-22 від 20.04.2022.
Відповідно до п. 9.2 договору цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє: в частині надання послуг - по « 31» серпня 2022 року, в частині розрахунків та гарантійних зобов'язань до їх повного виконання.
Додатком № 1 до договору є "Договірна ціна з розрахунками та обґрунтуваннями".
Договір з додатком підписано сторонами та скріплено печатками сторін.
Умовами договору сторона передбачили наступне.
Відповідно до п. 1.1 договору виконавець зобов'язується виконати замовникові «Капітальний ремонт водоводу на м, Миколаїв Д1420», а замовник прийняти і оплатити послуги.
Відповідно до п. 1.2 договору найменування послуги: ремонтно-будівельні роботи (за кодом ДК 021-2015: 45231113-0 (Заміна трубопроводів)).
Відповідно до п. 1.3 договору місце виконання договору: м. Миколаїв, вул. Погранична, 161.
Відповідно до п. 2.1 договору ціна договору складає 648 801, 56 грн. без ПДВ та включає витрати виконавця на необхідні матеріали.
Відповідно до п. 3.1 договору розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після пред'явлення виконавцем рахунка на оплату послуг (далі - рахунок) або після підписання сторонами акта.
Відповідно до п. 3.2 договору до рахунка додаються: акт приймання-передачі робіт та інші документи.
Відповідно до п. 3.3 договору аванс за цим договором сплачується у розмірі 50 % від договірної ціни з моменту підписання договору впродовж одного банківського дня.
Відповідно до п. 3.4 договору остаточний розрахунок (решта суми) за фактично надані послуги здійснюється по факту виконаних робіт.
Відповідно до п. 4.3.1 договору виконавець зобов'язаний забезпечити виконання робіт якість яких відповідає умовам, установленим розділом 2 цього договору.
Відповідно до п. 9.1 договору строки виконання робіт:
- початок робіт - квітень 2022 р.;
- закінчення робіт - квітень 2022 р.
Відповідно до розділу 11 договору адресою місцезнаходження ФОП Гужви Юрія Володимировича є « АДРЕСА_2 ».
Відповідно до додатку № 1 до договору договірна ціна на будівництво «Капітальний ремонт водоводу на м. Миколаїв Д1420» становить 648 801, 56 грн.
20.04.2022 відповідачем виставлено позивачу рахунок № 8 від 20.04.2022 на суму 648 801, 56 грн. на послугу «Капітальний ремонт водоводу на м. Миколаїв Д1420», підставою складання рахунку зазначено договір № 20/04-2022-вс від 20.04.2022.
На виконання умов п. 3.3 договору позивачем перераховано на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти у сумі 324 400, 78 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 18504 від 20.04.2022 на суму 324 400, 78 грн.
07.11.2023 позивачем направлено на адресу відповідача претензію № 2296/36 від 07.11.2023 з вимогою протягом семи днів від дня отримання даної претензії сплатити заборгованість за договором надання послуг № 20/04-22 від 20.04.2022 року в сумі 324 400, 78 грн. шляхом перерахування коштів на поточний рахунок МКП "Миколаївводоканал".
Факт направлення претензії підтверджується описом вкладення у відправлення з відміткою відділення поштового зв'язку, та чеком поштового відправлення.
22.11.2023 відповідач направив позивачу відповідь на претензію № 22/11 від 22.11.2023, у якій відповідач зазначив, що у ФОП Гужва Ю.В. відсутні грошові кошти для виконання претензії, проте в порядку досудового врегулювання спору відповідач запропонував повернути грошові кошти в сумі 324 400, 78 грн. шляхом передачі замість коштів труби сталеві (електрозварні прямошовні та спіральношовні з опором розриву не менше 38 кгс/мм2, діаметром 1420 мм, товщиною стінки 14 мм, загальною довжиною 10,5 м.
Вищевикладені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.
Як зазначено судом вище, у відзиві на позовну заяву (вх. № 87/24 від 04.01.2024) відповідач визнав позовні вимоги та запропонував для вирішення спору передати замість грошових коштів труби сталеві.
На підтвердження ринкової вартості труб сталевих відповідачем подано суду Звіт про оцінку труби сталевої ізольованої б/у діаметром 1420 мм у довжиною 10,5 м від 19.12.2023, виконаний суб'єктом оціночної діяльності ФОП "Мартинов П. В." (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача МФ № 1902 від 02.10.2024, видане Фондом державного майна України та ПАТ "Харківський центр науково-технічної та економічної інформації").
Відповідно до Звіту ринкова вартість у використанні труби сталевої станом на дату оцінки становить 379 430, 00 без ПДВ (труба б/у, демонтована з водопроводу, стан задовільний зі зносом 40 %).
Відповідно до довідки № 18/12 від 18.12.2023, наданої ФОП Гужвою Ю.В. суб'єкту оціночної діяльності, труба сталева ізольована б/в діаметром 1420 мм у кількості 10,5 м, належить відповідачу згідно накладної № 18/10/10 від 18.10.2010.
Накладна суб'єкту оціночної діяльності та суду не подана.
Суду не подано доказів повернення відповідачем грошових коштів у розмірі 324 400, 78 грн. (авансу), як і не подано доказів надання послуг згідно договору № 20/04-22 від 20.04.2022.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі №904/5328/21).
Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
В силу положень ст. 11, 202, 509 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (господарського зобов'язання), яке (зобов'язання) в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до п. 6, 22 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції від 05.12.2021, яка була чинна на час укладення договору) у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:
договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару;
предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі або в межах проведення спрощеної закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції/пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі). Предмет закупівлі визначається замовником у порядку, встановленому Уповноваженим органом, із застосуванням Єдиного закупівельного словника, затвердженого у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до п. 1.1 п. 1 постанови КМУ "Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану" № 169 від 28.02.2022 (в редакції від 14.04.2022, яка була чинна на час укладення договору) в умовах воєнного стану оборонні та публічні закупівлі товарів, робіт і послуг здійснюються без застосування процедур закупівель та спрощених закупівель, визначених Законами України "Про публічні закупівлі" та "Про оборонні закупівлі".
Відповідно до абз. 7 п. 1.3 п. 1 вищевказаної постанови КМУ № 169 договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України. Сторони договору про закупівлю, що укладається відповідно до абзацу першого підпункту 1 пункту 1 цієї постанови, можуть встановити, що умови такого договору застосовуються до відносин, що виникли між сторонами до набрання чинності цією постановою виключно у разі, якщо на момент набрання чинності цією постановою у замовника за закупівлею предмета закупівлі, передбаченого договором про закупівлю, були наявні умови для застосування переговорної процедури закупівлі, визначені пунктами 2, 4, 5 частини другої статті 40 Закону України "Про публічні закупівлі", або наявні умови для не застосування порядку проведення спрощених закупівель, визначені пунктами 2, 4, 5 частини сьомої статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі".
Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (тут і далі в редакції від 21.03.2022, яка діяла на час укладення договору) визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб (ст. 2 Закону).
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Датою початку тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є 20 лютого 2014 року.
Дата початку тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається:
1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;
2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;
3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України;
4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 і 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" правовий режим тимчасово окупованої території може бути визначено, змінено чи скасовано виключно законами України.
В умовах воєнного стану правовий режим тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається, змінюється і скасовується рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.
В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.
Правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" переказ коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України забороняється.
Відповідно до п. 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до п.п. "г" п. 5 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" Кабінету Міністрів України протягом п'ятнадцяти днів з дня набрання чинності цим Законом рекомендовано утворити спеціальний центральний орган виконавчої влади з питань тимчасово окупованої території України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1364 від 06.12.2022 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" установлено, що:
перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій (абз. 2 п. 1 постанови);
у переліку визначаються дата початку та дата завершення бойових дій (дата виникнення та припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації (абз. 8 п. 1 постанови).
Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій може надавати роз'яснення з питань формування та застосування переліку; перелік оновлюється у разі потреби, але не рідше ніж двічі на місяць (абз. 23-24 п. 1 постанови).
В постанові КМУ № 1364 визначено критерії внесення територій до переліку, а Додатком до постанови КМУ № 1364 затверджено форму "Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією".
На виконання постанови Кабінету Міністрів України № 1364 від 06.12.2022 наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Відповідно до наказу № 309 Херсонська міська територіальна громада (код UA65100150000057191):
- в період з 01.03.2022 по 11.11.2022 відносилась до тимчасово окупованої Російською Федерацією територією України;
- в період з 11.11.2022 по 01.05.2023 відносилась до території, на якій ведуться (велися) бойові дії (території можливих бойових дій);
- в період з 01.05.2023 по даний час відноситься до території активних бойових дій, на якій функціонують державні електронні інформаційні ресурси.
Відповідно до п. 45.1, п. 4.52 ст. 45 Податкового кодексу України (в редакції від 16.04.2024, яка діяла на час укладення договору) платник податків - фізична особа зобов'язаний визначити свою податкову адресу.
Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі.
Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.
Податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Податковою адресою підприємства, переданого у довірче управління, є місцезнаходження довірчого власника.
Законом України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" та внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 01.07.2021 № 1618-IX (набрав чинності 21.11.2021) в статтю 13 Закону № 1207-VII внесені зміни, зокрема частину першу цієї статті викладено в новій редакції: «Здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України».
Відповідно до змісту пояснювальної записки до законопроекту № 1618-IX після прийняття Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" Радою ЄС запроваджено санкції проти Російської Федерації, а саме заборонено імпорт продукції з тимчасово окупованої території до країн ЄС, заборонені інвестиції, заборонено експорт певних товарів і технологій на таку територію та інше. Будь-які поставки товарів з окупованої території заборонені в Україні. Водночас в українському законодавстві залишається дозволеним, хоча і з обмеженнями, ведення господарської діяльності з тимчасово окупованою територією, що суперечить публічній позиції держави в сфері санкційної політики та політики невизнання. Прийняття зазначеного проекту сприятиме, зокрема усуненню обставин, які сприяють продовженню ведення господарської діяльності на тимчасово окупованій території.
Прийняття Закону № 1618-ІХ підтвердило загальне невизнання державою легітимності підприємницької діяльності на окупованих територіях (постанова КАС ВС від 15.11.2022 у справі № 440/2831/19).
Господарська діяльність суб'єктів, місцезнаходженням яких є тимчасово окупована територія, знаходиться поза межами правового регулювання України, а вчинені ними правочини є нікчемними, а отже не створюють юридичних наслідків, тобто, не "породжують" (змінюють чи припиняють) цивільних прав та обов'язків (постанова КГС ВС від 26.03.2024 у справі № 913/768/21
Положення ч. 2 ст. 13 Закону № 1207-VII поширюється на договори, які укладаються суб'єктом господарювання при здійсненні ним господарської діяльності, тобто у випадках, коли він реалізує продукцію, виконує роботи, надає послуги (постанова КГС ВС від 26.03.2024 у справі № 913/768/21).
Враховуючи наведене вище, а також зважаючи на застереження щодо застосування абзацу другого частини другої статті 215 ЦК України, викладене в статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", колегія суддів дійшла висновку, що додатковий договір від 22.04.2014 про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 20.04.2007 № 0420/03 є нікчемним в силу закону, а саме статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", тому відсутні підстави для визнання його недійсним (постанова КГС ВС від 26.09.2023 у справі № 913/527/21).
Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктом господарювання на власний ризик, а відтак у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачність, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників (постанова КАС ВС від 15.11.2022 у справі № 440/2831/19).
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ч. 4 ст. 216 ЦК України правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Нікчемний правочин (ч. 2 ст. 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанови Об'єднаної палати КЦС ВС від 19.02.2024 у справі № 567/3/22 та від 13.03.2023 у справі № 398/1796/20, постанова КЦС ВС від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14-ц).
Під час ухвалення рішення Верховний Суд керувався положенням частини другої статті 215 ЦК України, в якій встановлено виняток із загального правила статті 11 ЦПК України 2004 року щодо розгляду справ судом в межах заявлених особами вимог. Визнання зазначеного договору судом недійсним відповідно до наведеного правила не вимагається у зв'язку з встановленням його нікчемності безпосередньо законом. При цьому, суд також зобов'язаний за власною ініціативою застосувати наслідки недійсності нікчемного договору, що врегульовано частиною п'ятою статті 216 ЦК України.
Отже, аналізований у справі договір, підписаний сторонами, є в цілому нікчемним, тобто розглядається з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов'язань, що в ньому закріплені (постанова КЦС ВС від 15.03.2018 у справі № 616/137/16-ц).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
VІ. ВИСНОВКИ СУДУ.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.
20.04.2022 між Міським комунальним підприємством «Миколаївводоканал» (замовник) та Фізичною особою-підприємцем Гужвою Юрієм Володимировичем (виконавець), керуючись постановою Кабінету Міністрів України "Про деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану" від 28.02.2022 № 169, укладено договір про надання послуг № 20/04-22 від 20.04.2022.
Судом встановлено, що відповідно до відомостей з ЄДРЮОФОПГФ місцезнаходженням Фізичної особи-підприємця Гужви Юрія Володимировича (РНОКПП НОМЕР_1 ) є « АДРЕСА_3 », а отже, саме ця адреса є податковою адресою відповідача відповідно до положень Податкового кодексу України.
В договорі про надання послуг № 20/04-22 від 20.04.2022 зазначена вищевказана адреса виконавця (відповідача).
Загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому дослідженні (ч. 3 ст. 75 ГПК України), є факт окупації міста Херсона з 26.02.2022 року по 11.11.2022 року.
Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 Херсонська міська територіальна громада (код UA65100150000057191) в період з 01.03.2022 по 11.11.2022 відносилась до тимчасово окупованої Російською Федерацією територією України.
Тобто, договір про надання послуг укладено із суб'єктом господарювання, місцезнаходженням якого на час його укладення буда тимчасово окупована територія.
Докази зміни відповідачем податкової адреси матеріали справи не містять.
Отже, в силу прямої норми ч. 2 ст. 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" договір про надання послуг № 20/04-22 від 20.04.2022 є нікчемним, оскільки його стороною є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого на час його укладення була тимчасово окупована територія.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України, тобто такі правочини не можуть бути визнані судом дійсними.
Нікчемний правочин не створює правових наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Враховуючи, що відповідачем не виконувався договір (відсутні докази надання послуг, що не заперечується сторонами), а також враховуючи, що позивачем проведено оплату грошових коштів (авансу у розмірі 324 400, 78 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 18504 від 20.04.2022), суд, керуючись ч. 5 ст. 216 ЦК України, дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування наслідків недійсності правочину та стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів, які фактично відповідачем отримано без правової підстави.
Щодо заяви сторін про затвердження мирової угоди у справі, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 192 ГПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Відповідно до ч. 5 ст. 192 ГПК України суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо: 1) умови мирової угоди суперечать закону або порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або 2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у затвердженні мирової угоди, оскільки мирова угода має стосуватися прав та обов'язків сторін, проте в спірному випадку, як встановлено судом вище, договір є нікчемним, тобто права та обов'язки за укладеним між сторонами договором не виникли, а відтак, затвердження мирової угоди з констатацією факту укладення договору, його невиконання сторонами, а також фактичної зміни умов нікчемного договору судом суперечитиме законодавству (ч. 2 ст. 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", ст. 215, 216 ЦК України).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів в сумі 324 400, 78 грн. з вищевикладених підстав.
VІІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України в розмірі 4 866, 01 грн. слід відшкодувати позивачу з відповідача.
Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з відповідача Фізичної особи-підприємця Гужви Юрія Володимировича, АДРЕСА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь позивача Міського комунального підприємства "Миколаївводоканал", вул. Погранична, буд. 161, м. Миколаїв, Миколаївська обл., 54055 (код ЄДРПОУ 31448144):
- 324 400, 78 грн. (триста двадцять чотири тисячі чотириста грн. 78 коп.) - грошових коштів;
- 4 866, 01 грн. (чотири тисячі вісімсот шістдесят шість грн. 01 коп.) - витрат по сплаті судового збору.
3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254,56-259 ГПК України.
Повний текст рішення складено 08.05.2024
Суддя Е.М. Олейняш