ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.04.2024Справа № 910/7068/23
За позовом Приватного акціонерного товариства «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ»
третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1
про стягнення 236 672, 29 грн,
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судових засідань Севериненко К.Р.
Представники учасників справи:
від позивача: Хоменко О.О.;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився;
Приватне акціонерне товариство «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» про стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 236 672,29 грн.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.193 Господарського кодексу України, ст.525, 526 Цивільного кодексу України, мотивовані неналежним виконання відповідачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу №34.1608614.911 від 07.12.2021, в частині виплати страхового відшкодування.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 позовну заяву Приватного акціонерного товариства «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
11.05.2023 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/7068/23, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 (надалі - третя особа).
23.06.2023 від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи виписки банку.
07.07.2023 від представника позивача надійшло клопотання про призначення в справі транспортної-трасологічної судової експертизи, разом з клопотанням про поновлення строку на його подання.
10.07.2023 від представника відповідача надійшли письмові пояснення, в яких останній заперечує щодо позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 02.08.2023.
Засідання призначене на 02.08.2023 не відбулося, в зв'язку із перебуванням судді Карабань Я.А. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 призначено підготовче засідання на 06.09.2023.
У підготовче засідання 06.09.2023 з'явився представник позивача, який підтримав подане раніше клопотання про призначення експертизи, третя особа та представник відповідача в засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялись своєчасно та належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 клопотання відповідача про призначення судової експертизи задоволено, призначено в справі № 910/7068/23 судову трасологічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, провадження в справі на час проведення судової експертизи та отримання висновку експерта зупинено.
16.02.2024 від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок експерта від 12.02.2024 №24502/23-52, разом з матеріалами справи № 910/7068/23.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 поновлено провадження в справі та призначено підготовче засідання на 02.04.2024, встановлено учасникам справи строк до 25.03.2024 для надання письмових пояснень по суті спору, враховуючи проведення судової експертизи та наявність висновку експерта від 12.02.2024 № 24502/23-52.
У підготовче засідання 02.04.2024 представники учасників справи не з'явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином. Враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.04.2024.
Представник позивача в судовому засіданні 30.04.2024 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити, представник відповідача та третя особа в засідання не з'явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Одночасно, статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
При цьому, суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Враховуючи, що явка представників відповідача та третьої особи в судове засідання обов'язковою не визнавалась, сторони повідомлені про хід розгляду справи у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку, судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції в спорі та надання відповідних доказів, суд вважає за можливе розглянути справу в цьому судовому засіданні без участі представника відповідача та третьої особи за наявними матеріалами.
У судовому засіданні 30.04.2024 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
07.12.2021 між відповідачем, як страховиком та позивачем, як страхувальником укладено договір добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу №3401608614911 (надалі - договір) відповідно до додатку №1 до якого застраховано, зокрема, автомобілем марки «Toyota Camry», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , страхова сума 550 000, 00 грн (п.29 додатку).
Згідно із п.3 частини І договору вигодонабувачем за договором є позивач.
Строк дії договору з 01.01.2022 до 31.12.2022 (п.9 частини І договору).
Згідно із пунктом 1.17. частини ІІ договору страховий випадок - подія, передбачена договором, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику/ вигодонабувачу.
За умовами пункту 4.1. частини ІІ договору страховими випадками можуть бути пошкодження та/або знищення чи втрата зазначеного в частині І договору ТЗ та/або ДО внаслідок:
а) "ДТП" - дорожньо-транспортної пригоди;
б) "ПДТО" - протиправних дій третіх осіб, а саме: пошкодження, знищення, грабіж або крадіжка частин, деталей, приладів і обладнання ТЗ;
в) "ПВС" - пожежі, вибуху або самозаймання ТЗ;
г) "СЛ" - стихійного лиха (удару блискавки, бурі, шторму, урагану, зливи, граду, землетрусу, селю, обвалу, зсуву, паводка, повені тощо); д) "ВП" - зовнішнього впливу на ТЗ сторонніх предметів/речовин (у тому числі: викид каменів або інших твердих фракцій з-під коліс транспорту чи самовільне падіння дерев або предметів), нападу тварин, інших подій, що не підпадають під визначення пп. а), б), в), г) п. 4.1. частини II договору та не є виключеннями згідно з умовами цього Договору;
е) "НЗ" - незаконного заволодіння ТЗ, внаслідок крадіжки, грабежу, розбою (за винятком випадків, коли дані дії були скоєні особою, що була допущена страхувальником/довіреною особою/Водієм до керування ТЗ в добровільному порядку).
У пункті 5.1. частини ІІ договору сторонами погоджено те, що не є страховими випадками та коли не проводиться виплата страхового відшкодування у випадках пошкодження, знищення або втрати ТЗ/ДО.
Відповідно до підпунктів 11.1.3. та 11.1.4. частини ІІ договору підставою для відмови страховика у здійсненні, страхового відшкодування, є випадки, передбачені чинним законодавством України, та цим договором, а також: подання страхувальником/вигодонабувачем свідомо неправдивих відомостей про предмет страхування або про факт настання страхового випадку; подання страхувальником/вигодонабувачем та/або його довіреними особами/водієм свідомо неправдивих відомостей про обставини настання страхового випадку, у т.ч. надання відомостей про пошкодження, що відбулися в різний час і за різних обставин, як про один страховий випадок.
Так, як зазначає позивач 12.12.2022, близько 07:00 по об'їзній автодорозі Р-74 м. Кривого Рогу між с.Терновий Кут та с. Шевченкове сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого транспортного засобу марки «Toyota Camry», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , за інформацією водія вказаного автомобіля - ОСОБА_1 (третя особа), дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок зіткнення з колесом, яке випало з кузову іншого транспортного засобу.
Позивач вказує, що зазначена подія кваліфікується як страховий випадок, а саме ДТП відповідно до умов договору, в зв'язку з чим 12.12.2022 позивач звернувся до відповідача з заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.
28.12.2022 відповідачем надано відповідь за вих.№1645.206.22.03-003441.12, згідно якої відмовлено позивачу у виплаті страхового відшкодування, з посиланням на п.п.11.1.3., 11.1.4. частини ІІ договору, а саме в зв'язку з наданням страхувальником неправдивих відомостей про факт та обставини настання страхового випадку, оскільки внутрішньою перевіркою було встановлено, що заявлені пошкодження застрахованого авто не могли утворитись за заявлених обставин і утворились в іншому місці за інших обставин.
18.01.2023 позивач звернувся до відповідача з заявою за вих.№97/54 від 18.01.2023 у якій просив надати документи на підставі яких прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування.
У відповідь на вказану заяву позивача 26.01.2023 відповідачем надано висновок судового експерта Скорохода К.М. №199/22 за результатами інженерно-технічного дослідження обставин дорожньо-транспортної пригодити та механізму утворення пошкоджень на автомобілі «Toyota Camry», державний номер НОМЕР_1 від 24.12.2022, у якому експерт встановив, що пояснення водія ОСОБА_1 стосовно виникнення всього комплексу пошкоджень правової частини кузова автомобіля «Toyota Camry» державний номер НОМЕР_1 внаслідок зіткнення з колесом технічно не спроможні. Автомобіль «Toyota Camry» державний номер НОМЕР_1 було пошкоджено при інших обставинах ніж вказує водій ОСОБА_1 у своїх поясненнях страховій компанії.
Згідно висновку експерта транспортно-товарознавчого дослідження №17/23 по визначенню матеріального збитку від 09.02.2023, складеного судовим експертом Рейнюком О.В., на замовлення позивача, вартість матеріального збитку, заподіяного з технічної точки зору власнику автомобіля «Toyota Camry», державний номер НОМЕР_1 складає 152 435,88 грн, а згідно ремонтною калькуляцією, що додана до нього вартість відновлювального ремонту складає 237 172,29 грн
Предметом даного позову є вимоги позивача про стягнення з відповідача 236 672,29 грн страхового відшкодування (вартість ремонту 237 172,29 грн - 500, 00 грн франшиза).
Підставами позову є порушення відповідачем умов договору добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу №3401608614911 від 07.12.2021.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Статтею 6 Закону України "Про страхування" встановлено, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.
За приписами статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Стаття 980 Цивільного кодексу України визначає, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).
Згідно з приписами статті 982 Цивільного кодексу України істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.
За приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до приписів статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що сторони перебували в договірних відносинах, які виникли з договору укладеного 07.12.2021, в якому погоджено істотні умови притаманні цього виду договору, права та обов'язки сторін та такий договір набрав чинності у відповідності до ст. 982, 983 Цивільного кодексу України.
Обставини щодо укладення договору страхування автомобіля марки «Toyota Camry», державний номер НОМЕР_1 не є спірними та визнаються обома сторонами, а тому відповідно до ч.1 ст.75 ГПК України доказуванню не підлягають.
Так, відповідач при прийнятті рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування керувався, зокрема, підпунктами 11.1.3. та 11.1.4. частини ІІ договору умовами договору та дійшов висновку про наданням позивачем неправдивих відомостей про факт та обставини настання страхового випадку, що підтверджується висновком судового експерта Скорохода К.М. №199/22 за результатами інженерно-технічного дослідження обставин дорожньо-транспортної пригодити та механізму утворення пошкоджень на автомобілі «Toyota Camry», державний номер НОМЕР_1 від 24.12.2022, у зв'язку із чим страхова компанія реалізувала право на відмову у виплаті страхового відшкодування.
У висновку судового експерта Скорохода К.М. №199/22 за результатами інженерно-технічного дослідження обставин дорожньо-транспортної пригодити та механізму утворення пошкоджень на автомобілі «Toyota Camry», державний номер НОМЕР_1 від 24.12.2022, складеного на замовлення відповідача, експерт встановив, що пояснення водія ОСОБА_1 стосовно виникнення всього комплексу пошкоджень правової частини кузова автомобіля «Toyota Camry» державний номер НОМЕР_1 внаслідок зіткнення з колесом технічно не спроможні. Автомобіль «Toyota Camry» державний номер НОМЕР_1 було пошкоджено при інших обставинах ніж вказує водій ОСОБА_1 у своїх поясненнях страховій компанії.
Позивач не погоджується з відмовою відповідача у виплаті стразового відшкодування та наданим висновком експерта посилаючись на його необґрунтованість і безпідставність, а тому для об'єктивного та правильного вирішення спору та з метою встановлення обставини щодо пошкодження автомобіля «Toyota Camry», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , суд за клопотанням позивача ухвалою від 06.09.2023 призначив у даній справі судову трасологічну експертизу, проведення якої доручив Київському науково-дослідному інституту судових експертиз і на вирішення якої було поставлено наступні питання:
1) Чи могли виникнути пошкодження передньої правої частини "Toyota Camry", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок обставин, що викладені страхувальником у заяві про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування №26413 від 12.12.2022?
2) Який механізм утворення пошкоджень на передній правій частині автомобіля "Toyota Camry", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ?
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової трасологічної експертизи у господарській справі №910/7068/23 за №24502/23-52 від 12.02.2024, судовий експерт Крилов Є.Є. зробив наступні висновки:
1) Зафіксовані на фотознімках пошкоджень передньої правової частини автомобіля "Toyota Camry", державний номер НОМЕР_2 , в комплексі (в сукупності) не могли утворитися внаслідок обставин, що викладені страхувальником у заяві про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування №26413 від 12.12.2022. Зокрема, за цих обставин не могли утворитися пошкодження на крилі, капоті, дверях і передній стійці, а також принаймні частково на верхній частині правої сторони переднього бампера.
2) Пошкодження на передній правій частині автомобіля "Toyota Camry", державний номер НОМЕР_2 , утворились в результаті ударно-ковзного контактування з різними предметами.
Суд зазначає, що висновок судового експерта Скорохода К.М. №199/22 за результатами інженерно-технічного дослідження обставин дорожньо-транспортної пригодити та механізму утворення пошкоджень на автомобілі «Toyota Camry», державний номер НОМЕР_1 від 24.12.2022 та висновок експерта за результатами проведення судової трасологічної експертизи у господарській справі №910/7068/23 за №24502/23-52 від 12.02.2024, складений судовим експертом Криловим Є.Є., які попереджались про кримінальну відповідальність за статтями 384 та 385 Кримінального кодексу України, приймаються судом у якості належних та допустимих доказів на підтвердження встановлених у них обставин, а саме на підтвердження факту того, що позивачем (страхувальником) повідомлено відповідачу (страховику) неправдиві відомості про факт та обставини настання страхового випадку - пошкодження автомобіля «Toyota Camry», державний номер НОМЕР_1 .
Так, Верховний Суд у постанові від 10.12.2021 у справі № 910/4296/21 зазначив таке: "26. Відповідно до ч.1 ст.979 ЦК за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
У статті 104 Закону "Про страхування" передбачено, що порядок прийняття страховиком рішення про відмову у здійсненні страхової виплати визначається в договорі страхування або законодавством України.
У разі прийняття рішення про відмову у здійсненні страхової виплати страховик зобов'язаний протягом строку, передбаченого договором страхування або законодавством, повідомити страхувальника (іншу особу, яка відповідно до договору або законодавства має право на отримання страхової виплати) у письмовій формі про прийняте рішення з обґрунтуванням підстави відмови.
Підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат є:
1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, вчинених у стані крайньої необхідності або необхідної оборони, або випадків, визначених законом чи міжнародними звичаями;
2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного кримінального правопорушення, що призвело до настання страхового випадку;
3) подання страхувальником неправдивих відомостей про об'єкт страхування, обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, або про факт настання страхового випадку;
4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків від особи, яка їх заподіяла. Якщо збиток відшкодований частково, страхова виплата здійснюється з вирахуванням суми, отриманої від зазначеної особи як відшкодування збитків;
5) несвоєчасне повідомлення страхувальником (особою, визначеною у договорі страхування або законодавством) про настання страхового випадку без поважних причин або невиконання інших обов'язків, визначених договором страхування або законодавством, якщо це призвело до неможливості страховика встановити факт, причини та обставини настання страхового випадку або розмір заподіяної шкоди (збитків);
6) наявність обставин, які є винятками із страхових випадків та обмеженнями страхування, передбаченими договором страхування;
7) наявність інших підстав, встановлених законодавством, у тому числі для договорів страхування, обов'язковість укладення яких визначена законом.
Умовами договору страхування можуть передбачатися також інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить законодавству.
Виходячи зі змісту наведених норм, коли виникає страховий випадок, страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а решта умов договору є підставою для відмови лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховикові переконатися, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватися окремо у кожному випадку. При цьому слід ураховувати, що закон пов'язує обов'язок страховика здійснити відшкодування саме зі страховим випадком, а не із наданням певних доказів страхувальником (постанова Верховного Суду від 13.11.2018 у справі №910/922/18).
Згідно із підпунктом 7.3.8. частини ІІ договору страхування страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування за договором у випадках, передбачених чинним законодавством та договором.
Зокрема, у підпунктах 11.1.3. та 11.1.4. частини ІІ договору, сторонами погоджено, що підставою для відмови страховика у здійсненні, страхового відшкодування, є випадки, передбачені чинним законодавством України та цим договором, а також:
- подання страхувальником/вигодонабувачем свідомо неправдивих відомостей про предмет страхування або про факт настання страхового випадку;
- подання страхувальником/вигодонабувачем та/або його довіреними особами/водієм свідомо неправдивих відомостей про обставини настання страхового випадку, у т.ч. надання відомостей про пошкодження, що відбулися в різний час і за різних обставин, як про один страховий випадок.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься в ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що наявні в матеріалах справи докази, які дослідженні як окремо кожен так і сукупності з іншими, дають підстави для висновку про те, що позивачем було повідомлено відповідачу неправдиві відомості про факт настання та обставини страхового випадку (пошкодження автомобіля «Toyota Camry», державний номер НОМЕР_1 ), що перешкодило страховикові (відповідачеві) переконатися, що ця подія є страховим випадком згідно розділом 4 частини ІІ договору, а не виключенням із страхових випадків і обмеження страхування згідно з розділом 5 частини ІІ договору. Зазначене відповідно до статті 104 Закону "Про страхування" і підпунктів 11.1.3. та 11.1.4. частини ІІ договору є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, а відтак страховик правомірно реалізував своє право на відмову у виплаті такого страхового відшкодування, адже сторонами, насамперед, повинні виконувати взяті зобов'язання за договором, які є обов'язковими до виконання.
Підсумовуючи наведене, оскільки сторони перебували в договірних відносинах та останніми погоджено всі умови договору, які вони зобов'язались виконувати належним чином, однак, позивач порушив умови договору, що встановлено судом вище, а відтак відповідачем правомірно відмовлено у виплаті страхового відшкодування, в зв'язку з пошкодження автомобіля «Toyota Camry», державний номер НОМЕР_1 , а тому суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Підсумовуючи наведене, суд у повному обсязі відмовляє в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ».
Судові витрати відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 09.05.2024.
Суддя Я.А.Карабань