Справа № 320/6344/22 Головуючий у 1 інстанції: Балаклицький А.І.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
07 травня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Кузьмишиної О.М.
Ключковича В.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 22.06.2022 №104450007058 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути питання призначення ОСОБА_1 пенсії за віком з урахуванням відомостей, зазначених в архівних довідках, виданих на окупованій території, а саме: архівної довідки адміністрації міста Алчевська ЛНР від 30.05.2015 №77/1628; архівної довідки адміністрації міста Алчевська ЛНР від 30.05.2015 №77/1629; архівної довідки адміністрації міста Алчевська ЛНР від 30.05.2015 №77/1630.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 22.06.2022 №104450007058 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути питання призначення ОСОБА_1 пенсії за віком з урахуванням відомостей, зазначених в архівних довідках, виданих на окупованій території, а саме: архівної довідки адміністрації міста Алчевська ЛНР від 30.05.2015 №77/1628; архівної довідки адміністрації міста Алчевська ЛНР від 30.05.2015 №77/1629; архівної довідки адміністрації міста Алчевська ЛНР від 30.05.2015 №77/1630.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що надані позивачем документи не можуть бути враховані, оскільки, видані архівним відділом, що розташований на тимчасово окупованій території.
08 березня 2024 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки від 15.07.2020 року № 3251-5000291147 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичним місцем проживанням ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 .
15 червня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про призначення пенсії за віком.
До вказаної заяви, позивачем було додано копії:
- диплому НОМЕР_2 ОСОБА_2 від 17 липня 1980 року про здобуття професії машиніста баштових кранів та самохідних машин у м. Комунарську (на даний час - Алчевськ) Ворошиловградської області (на даний час - Луганська область);
- довідки з КП «Сєвєродонецький комбінат будівельних матеріалів та конструкцій» №14 та №15 від 27 травня 2015 року на підтвердження трудового стажу машиністом мостового крана за період з 24 липня 1980 року по 30 грудня 1983 року, а також, довідку №16 від 28 травня 2015 року про заробітну плату для обчислення пенсії;
- відповідь Луганської обласної державної адміністрації від 10 червня 2015 року про неможливість надання документів з особового складу Алчевського заводу крупнопанельного житлового будівництва, з огляду тимчасову окупацію міста Алчевськ;
- архівну довідку №77/1628 від 30 травня 2018 року на підтвердження трудового стажу ОСОБА_1 на Комунарському заводі крупнопанельного житлового будівництва з 23 січня 1984 року по 23 березня 1992 року;
- архівну довідку №77/1629 від 30 травня 2018 року із відомостями про нараховану ОСОБА_1 заробітну плату за період з січня 1984 року по грудень 1988 року;
- архівну довідку №77/1630 від 30 травня 2018 року із відомостями про нараховану ОСОБА_1 заробітну плату за період з січня 1989 року по березень 1992 року;
- трудову книжку ОСОБА_1 на підтвердження трудового стажу машиністом баштового крану за період 01 липня 2005 року по дату звернення до Управління ПФУ із заявою про призначення пенсії.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №1044500007058 від 22 червня 2022 року ОСОБА_1 відмовлено з задоволені заяви про призначення пенсії за віком.
Згідно вказаного рішення, необхідний стаж, визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 29 років. В той час, страховий стаж позивача 25 років 09 місяців 28 днів.
Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 1 вищевказаного Закону визначено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
У статті 9 Закону №1058-ІV зазначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Положеннями статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року встановлено призначення таких видів державних пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року не менше 29 років.
Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджений постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 р. №22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 2.1 вищевказаного Порядку №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 5) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
Згідно п. 2.10 Порядку №22-1, довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.
У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми.
За приписами п. 4.1 Порядку №22-1, заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
У відповідності до п. 4.3 Порядку №22-1, рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач в період з 24.07.1980 року по 30.12.1983 року працювала в КП «Сєвєродонецький комбінат будівельних матеріалів та конструкцій» на посаді машиніста мостового крана, а з 23.01.1984 року по 23.03.1992 року працювала на Комунарському заводі крупнопанельного житлового будівництва на посаді машиніста мостового крана (Алчевський завод крупнопанельного житлового будівництва).
Так, відповідачем до трудового стажу ОСОБА_1 було зараховано період трудової діяльності на «Сєвєродонецькому комбінаті будівельних матеріалів та конструкцій» за період з 24 липня 1980 року по 30 грудня 1983 року, однак, не було зараховано трудовий стаж машиністом мостового крану, набутий за період з 23 січня 1984 року по 23 березня 1984 року у період роботи на Комунарському заводі крупнопанельного житлового будівництва (в подальшому - Алчевський завод крупнопанельного житлового будівництва).
Слід зазначити, що період роботи позивача з 23.01.1984 року по 23.03.1992 року на Комунарському заводі крупнопанельного житлового будівництва на посаді машиніста мостового крана (Алчевський завод крупнопанельного житлового будівництва), у зв'язку з втратою трудової книжки, підтверджується архівними довідками адміністрації міста Алчевська ЛНР від 30.05.2015 №77/1628, від 30.05.2015 №77/1629 та від 30.05.2015 №77/1630.
Відповідачем було відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком з підстав невизнання поданих позивачем довідок.
З даного приводу, колегія суддів зазначає наступне.
Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII (далі-Закон №1207-VII)
При цьому, положеннями частин 1-3 статті 9 Закону №1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
У той же час, слід враховувати, що «Намібійські винятки» Міжнародного суду ООН підлягають застосуванню лише у разі якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
При цьому, у виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Крім того, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 560/3907/18 зробив висновок про можливість застосування загальних принципів ("Намібійські винятки"), сформульованих в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на тимчасово окупованій території, як доказів, оскільки, не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав на соціальний захист та гарантоване право на пенсійне забезпечення.
Таким чином, позивач опинилась в ситуації, що позбавляє її можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Слід зазначити, що позивач не може бути позбавлена свого права, що стосується предмету позову через неможливість перевірки достовірності інформації, у зв'язку з наданням довідки органом, що знаходиться на території, непідконтрольній українській владі.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верхового Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року у справі №344/16404/16-а, від 21 лютого 2020 року у справі №701/1196/16-а.
Разом з тим, зазначені висновки суду жодним чином не легалізують саму установу, що видала такі довідки.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що довідки надані позивачем для призначення пенсії, в яких зазначено суми заробітної плати, мають враховуватись відповідачем та бути ним досліджені при прийняття відповідного рішення.
Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 22.06.2022 №104450007058, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком є протиправним та правильно скасовано судом першої інстанції.
Слід зазначити, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Отже, судом першої інстанції обґрунтовано зобов'язано відповідача повторно розглянути питання призначення позивачу пенсії за віком з урахуванням відомостей, зазначених в поданих архівних довідках.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Кузьмишина О.М.
Ключкович В.Ю.