П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
08 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/4904/21
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Турецької І.О.,
- Шеметенко Л.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року, прийняту у складі суду судді Біоносенка В.В. в місті Миколаїв, по справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Державної судової адміністрації України про стягнення недоплаченої суддівської винагороди за травень 2021 року в розмірі 7120,94 грн,-
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, в якому позивач просив суд стягнути з відповідача 7120,94 грн недоплаченої суддівської винагороди за травень 2021 року.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року змінено шляхом викладення її мотивувальної частині в редакції постанови суду апеляційної інстанції.
Постановою Верховного Суду від 22 червня 2023 року рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Державної судової адміністрації України відмовлено повністю.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року скасовано та прийнято нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за травень 2021 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року в розмірі 2102 гривні. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області нарахувати та виплатити суддівську винагороду ОСОБА_1 за травень 2021 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов'язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди за травень 2021 року, нарахованої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270 гривень В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
19 березня 2024 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла заява Відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України про зміну способу і порядку виконання виконавчого листа від 27.12.2023 шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з Територіального управління ДСА України в Миколаївській області відповідної суми коштів у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду в задоволенні заяви Відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України надійшла про зміну способу і порядку виконання виконавчого листа від 27.12.2023 по справі №400/4904/21 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, Міністерство юстиції України звернулось до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права та процесуального права, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи, тому просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове судове рішення, яким змінити спосіб та порядок виконання виконавчого листа шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області відповідної суми коштів (7207,20 грн.) у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду м. Києва від 27.12.2023 у справі № 400/4904/21 можливо виконати лише шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області. Апелянт вважає, що виконання зазначеного рішення суду повинно здійснюватися органами Казначейства за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 відповідного територіального управління.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що у цьому випадку, відповідачем є територіальний орган Державної судової адміністрації України, державний орган у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади. За висновками суду, немає жодних підстав вважати, що державний орган у системі правосуддя, не має можливості виконати судове рішення зобов'язального характеру, про нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу, при цьому небажання боржника виконувати судове рішення не є підставою для зміни способу або порядку виконання судового рішення.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Стаття 124 Конституції України та стаття 14 КАС встановлюють, що судові рішення, зокрема постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ч.1 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
За змістом ч.1 ст.378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч.3 ст.378 КАС України).
Під зміною способу і порядку виконання рішення розуміється прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.
Суд зазначає, що необхідною умовою для зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, є наявність виняткових обставин, які б ускладнювали його виконання або робили його виконання неможливим, адже в такий спосіб змінюються висновки вже прийнятого судового рішення. Разом із тим, зміна способу чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення повинна узгоджуватися з тими обґрунтуваннями судового рішення, на які спираються висновки суду, що містяться в резолютивній частині судового рішення. Здійснюючи зміну способу і порядку виконання судового рішення, суд не може змінювати зміст резолютивної частини рішення або змінити обраний судом спосіб захисту порушеного права. Висновки судового рішення щодо способу і порядку його виконання чітко визначені та не можуть бути змінені іншим судовим рішенням без відповідного обґрунтування виняткової необхідності застосування такої зміни рішення.
Тобто, суд лише за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, або ж відмовити по даному питанню, не змінюючи при цьому його змісту.
Таким чином, положення КАС України визначають умови, виконання яких є обов'язковим для задоволення заяви про зміну способу або порядку виконання рішення.
Апеляційний суд наголошує, що приймаючи постанову від 20 грудня 2023 року, суд вийшов за межа позовних вимог, зазначивши, що заявлений позивачем спосіб захисту його порушеного права у вигляді стягнення з відповідача на його користь 7120,94 грн. недоплаченої суддівської винагороди за травень 2021 року не забезпечить ефективне поневолення порушених прав позивача. Крім того, судом було зазначено, що з урахуванням викладеного, а також враховуючи останню практику Верховного Суду, яка склалась у даній категорії спорів (наприклад у межах справи № 120/709/22-а), саме застосований судом спосіб захисту порушених прав позивача є належним та ефективним.
Натомість, суд зазначає, що зобов'язання відповідача вчинити певні дії зі сплати недоплаченої суддівської винагороди і стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень певного розміру грошових коштів є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення.
Резолютивна частина рішення постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року має зобов'язальний характер, однак судом при розгляді вказаної справи не вирішувалися позовні вимоги майнового характеру щодо стягнення певної суми коштів і, як наслідок, не перевірялася правильність нарахування заборгованості.
Оскільки розрахунок належної позивачу заборгованості судом не здійснювався, задоволення заяви апелянта фактично буде мати наслідком зміну рішення по суті та вирішення питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті, що не передбачено статтею 378 КАС України.
Так, у постанові від 24 грудня 2014 року у справі №21-506а14 Верховний Суд України дійшов висновку, що зміну способу і порядку виконання судового рішення слід розуміти як застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв'язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.
Подібного підходу дотримується і Верховний Суд, зокрема у постановах від 7 березня 2018 року у справі № 456/953/15-а, від 16 липня 2020 року у справі №130/2176/17, від 11 листопада 2020 року у справі №817/628/15 та від 17 лютого 2021 року у справі №295/16238/14-а.
Окрім того, Верховним Судом у постанові від 10 липня 2018 року у справі № 490/9519/16-а сформульовано наступний правовий висновок: «Змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов'язання виплатити зазначені соціальні виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті». Подібний висновок також було зроблено Верховним Судом у постанові від 30 липня 2019 року у справі № 281/1618/14-а.
При цьому, колегія суддів зазначає, що апелянтом не наведено конкретних обставин, що унеможливлюють виконання судового рішення у справі №400/4904/21, натомість які вірно зауважив суд першої інстанції, небажання боржника виконувати судове рішення не є підставою для зміни способу або порядку виконання судового рішення.
Крім того, оскільки виконання рішення суду у справі №400/4904/21 залежить від бюджетного фінансування, то його виконання не залежить від визначеного судом способу виконання. У такому випадку зміна способу і порядку виконання судового рішення не може призведе до його фактичного виконання, оскільки така процесуальна дія не може вплинути на фінансування державою витрат по виплаті заборгованості по виплати суддівської винагороди.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24 липня 2023 року у справі №420/6671/18.
З огляду на викладене, враховуючи те, що фактично єдиною причиною, яка ускладнює виконання рішення суду, є неналежне фінансування державою в особі уповноваженого органна витрат по виплаті пенсії, суд вважає безпідставними аргументи апелянта про наявність правових підстав для зміни способу та порядку виконання рішення суду.
При цьому колегія суддів враховує те, що право особи, тобто стягувача, на здійснення виплати заборгованості не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. У той же час, у спірному випадку йдеться не про право особи на такі виплати, а про правові підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення. Суд наголошує, що зміна способу і порядку виконання рішення суду, у такому випадку, не захищає право позивача на отримання сум заборгованості, які фактично можуть бути виплачені за наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року - залишити без задоволення.
Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Державної судової адміністрації України про стягнення недоплаченої суддівської винагороди за травень 2021 року в розмірі 7120,94 грн - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: І.О. Турецька
Суддя: Л.П. Шеметенко