1[1]
17 квітня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19.12.2023 року про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 127 КК України,
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19.12.2023 року ОСОБА_7 продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 діб, тобто до 16 лютого 2024 року включно.
Судове рішення мотивоване тим, що наявні ризики, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, що вказує на необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченого з метою забезпечення його належної процесуальної поведінки. Зокрема, судом враховано вагомість доказів, наданих прокурором в обґрунтування висунутого ОСОБА_7 кримінального обвинувачення, які були надані до зміни прокурором обвинувачення. Крім того, суд також враховує процесуальну поведінку обвинуваченого в ході судового розгляду кримінального провадження та зазначає, що тривалість тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 викликана виключно поведінкою сторони захисту, якою неодноразово здійснювалися дії по фактичному перешкоджанню суду судового розгляду цього кримінального провадження у розумні строки, та, на переконання суду, є фактичним і реальним підтвердженням намірів сторони захисту у не розгляді та затягуванні судового розгляду справи у розумні строки, що прямо та безпосередньо вказує на продовження існування стосовно обвинуваченого ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд при цьому зважає на усталену практику Європейського суду з прав людини щодо оцінки наявності чи відсутності ризику: переховування від суду - втечі особи від суду, та враховує: особу обвинуваченого його моральність, відсутність міцних соціальних зв'язків та роду занять в Україні, його сімейний стан, наявність зв'язків з іншими особами, суворість покарання за кримінальні правопорушення, у яких він згідно обвинувального акта обвинувачується, як елемент оцінки зазначеного ризику, що не може не усвідомлюватися обвинуваченим ОСОБА_7 та можливості його уникнути. Також суд зазначає, що стороною захисту не надані суду будь-які документи на підтвердження не можливості тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою за станом здоров'я, з інших можливих істотних поважних причин.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19.12.2023 року, ухвалити нову, якою обрати ОСОБА_7 запобіжний захід, у виді цілодобового домашнього арешту або застави.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд не зазначив в ухвалі та не надав правової оцінки тому, що обвинувачений ОСОБА_7 під час досудового слідства більше року сукупно утримувався у Київському слідчому ізоляторі. Крім того, захисник зазначив, що ОСОБА_7 взагалі не отримував клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а тому сторона захисту в судовому засіданні просила зробити перерву та надати можливість для ознайомлення з клопотанням про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Однак, в порушення пункту 20-5 Розділу ХІ Перехідних Положень КПК України клопотання прокурора надійшло до суду в той же день та було розглянуто, що на переконання сторони захисту, є порушенням, адже відповідно до ч.1 ст.199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, а тому, на думку сторони захисту, суд вже неодноразово порушує право сторони захисту підготувати свої заперечення та доводи з документальним обґрунтуванням про недопустимість тримання під вартою впродовж тривалого часуобвинуваченого ОСОБА_7 . Також на переконання захисника суд ретельно не перевірив відповідність поданого прокурором клопотання про застосування запобіжного заходу вимогам ст.ст.184,199 КПК України та п.20-5 Розділу ХІ Перехідних Положень КПК України; судом не взято до уваги, що обвинувачений ОСОБА_7 має невиліковну хворобу, отримує лише симптоматичне лікування. На підтвердження доводів додає висновок експерта № 033-1-2021 від 19.04.2021 року Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи, який серед іншогомістить інформацію з «Медичної карти амбулаторного хворого» №584.
В запереченнях на апеляційну скаргу захисника прокурор Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 просить залишити її як необґрунтовану з огляду на те, що обвинувачений переховувався від органів слідства 6 років, виготовивши документи на інше ім'я. Неодноразові твердження обвинуваченого, що він не переховувався під іншим ім'ям за підробленими документами та жив зі своєю сім'єю звичайним життям, - спростовуються тим, що ОСОБА_7 після тривалого переховування від органів слідства був затриманий саме напередодні дня народження сина, на святкування якого він приїхав. Крім того, той факт, що ОСОБА_7 та його дружина нібито розлучились, фактично, жили звичайним життям і остання не сприяла його переховуванню, спростовується тим, що вони подорожували окремо з невеликою різницею у датах від'їзду - приїзду. Також в запереченнях наведено перелік дат та пунктів перетину кордону. Доводи щодо тяжкого стану здоров'я обвинуваченого, на думку прокурора, спростовуються документами, неодноразово дослідженими судом; крім того, стан здоров'я ОСОБА_7 не перешкоджав йому переховуватись від слідства 6 років та здійснювати тривалі закордонні поїздки, в тому числі автомобілем. Щодо доводів захисника про те, що ОСОБА_7 не було вручено клопотання, є неспроможним з огляду на те, що 19.07.2023 року обвинувачений відмовився від отримання клопотання, що було предметом дослідження суду. Стосовно тривалого тримання під вартою, прокурором зазначено, що цей строк створений і обумовлений саме діями сторони захисту, яка не з'являється в заздалегідь узгоджені судові засідання, тому прокурор уважає, що є очевидним незацікавленість захисту в розгляді провадження та постановленні у розумні строки рішення. Відтак просив апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19.12.2023 року - без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 , які просили апеляційну скаргу задовольнити, пояснення прокурора ОСОБА_5 , який просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, вивчивши надані матеріали кримінального провадження, колегія суддів уважає, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
За змістом ч. 3 ст. 197 КПК України строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування, в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі "Харченко проти України" зазначено, що тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи. Відтак, враховуючи обставини вчинення злочинів обвинуваченим, які інкримінуються стороною обвинувачення, суспільний інтерес наразі у даному випадку переважає над правилом поваги до особистої свободи обвинуваченого.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19.12.2023 року ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до 16 лютого 2024 включно.
На переконання колегії суддів таке рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, судом першої інстанції дотримано вимоги кримінального процесуального закону в ході розгляду вказаного питання.
Так, колегією суддів визнається доведеним ризик переховування обвинуваченого від суду. При цьому вказаний ризик, на переконання колегії суддів, є значним. Наявність даного ризику стверджується суворістю покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку доведеності його вини у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень. При оцінці даного ризику колегією суддів враховуються конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень, поставлених у вину обвинуваченому, також тривале переховування ОСОБА_7 від органів досудового розслідування у тому числі, шляхом використання підроблених документів, а також існування реальної можливості переховуватись враховуючи ситуацію, яка існує в державі, у тому числі і ту, яка викликана зовнішнім втручанням іншої держави. Наведене вказує на існування ризику переховування обвинуваченого від суду, що вказує на наявність підстав для продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу. Обраний запобіжний захід у виді тримання обвинуваченого під вартою, на думку колегії суддів, здатний в повній мірі запобігти можливості обвинуваченого переховуватись від суду.
Водночас, посилання захисника ОСОБА_6 в апеляційній скарзі щодо наявності у обвинуваченого тяжкого захворювання не може свідчити про зменшення встановленого судом ризику чи можливість запобігання йому шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів. Крім того, захисником до суду не надано об'єктивних доказів, які свідчили би про неможливість подальшого утримання обвинуваченого під вартою у зв'язку зі станом його здоров'я.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що обвинуваченому у передбачений законом строк не було вручено копію клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, колегія суддів уважає безпідставними з огляду на те, що в матеріалах провадження наявний акт про те, що ОСОБА_7 відмовився від отримання клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до ст. ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Розумність строку тримання під вартою не піддається абстрактній оцінці. Законність тримання під вартою необхідно оцінювати, виходячи з особливостей конкретної справи. Проте продовження строку тримання під вартою можна виправдати, коли є конкретні ознаки існування реальної суспільної потреби, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають вимогу права, передбаченого ст. 5 Конвенції (рішення у справі "Lavents v. Latvia" п. 70).
Відповідальність за дотримання розумних строків тримання підозрюваного під вартою покладається в першу чергу на національні судові органи (рішення у справі "Геращенко проти України" п. 100).
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Абзацом другим цієї ж частини ст. 331 КПК України на суд покладено такий самий обов'язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
На переконання колегії суддів, судом першої інстанції дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Таке обмеження права ОСОБА_9 на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19.12.2023 року та зміни обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу, а тому апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 як необґрунтована задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.176-178, 183, 331, 404, 405, 407, 418, 419, 421 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19.12.2023 року щодо ОСОБА_7 , якою йому продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до 16 лютого 2024 року - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: ______________ ________________ _________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-кп/824/1713/2024
Головуючий у 1-ій інстанції: ОСОБА_10
Доповідач: ОСОБА_1