25 квітня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25 вересня 2023 року,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25.09.2023 задоволено клопотання слідчого слідчої групи Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_7 , погоджене прокурором відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 , та накладено арешт із забороною відчуження, розпорядження та користування, на грошові кошти у розмірі 36 100 доларів США, вилучені 27.02.2023 під час проведення обшуку у будинку АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_6 та яким фактично користується ОСОБА_9 .
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді про накладення арешту на грошові кошти та зобов'язати уповноважених осіб Головного слідчого управління Національної поліції Україниповернути вилучені грошові кошти власнику ОСОБА_6 .
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку апеляційного оскарження, апелянт вказував, що розгляд клопотання про арешт майна відбувався без повідомлення та участі ОСОБА_6 , а копію оскаржуваної ухвали її представник отримав 06.10.2023.
Справа 757/39158/23-к Слідчий суддя - ОСОБА_10
Апеляційне провадження № 11-сс/824/3108/2024 Суддя-доповідач - ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі представник зазначав, що з клопотання та долучених до нього матеріалів не встановлено наявності у підозрюваного ОСОБА_9 корисливого мотиву при незаконному придбанні, зберіганні та перевезенні з метою збуту наркотичних засобів та психотропних речовин, а тому застосування в даному випадку додаткового покарання за ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307 КК України у виді конфіскації майна, навіть за умови, що воно передбачено санкцією цих статей як обов'язкове, є безпідставним.
Також вказував, що в порушення вимог ч. 5 ст. 171 КПК України, сторона обвинувачення звернулась з клопотанням про арешт майна тільки 05.09.2023, тобто після спливу понад шести місяців з дня його вилучення, що є порушенням належної правової процедури.
Арештовані грошові кошти утримуються вже понад шість місяців, при цьому органом досудового розслідування не наведено доказів, які б свідчили, що таке майно має відношення до розслідуваного кримінального провадження, не проведено жодної дії, спрямованої на дослідження арештованого майно з метою доведення його причетності до кримінального провадження.
Отже, на думку апелянта, арештовані грошові кошти в сумі 35 100 доларів США не містять доказового значення згідно з обставинами, які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022000000000035, не є предметом чи знаряддям вчиненого кримінального правопорушення та не містять відомості про обставини вчинення зазначених кримінальних правопорушень.
Крім того, вказані грошові кошти є власністю ОСОБА_6 , яка не має жодного статусу в даному кримінальному провадженні. Вона займається підприємницькою діяльністю та вилучені кошти заробила самостійно.
25.04.2024 від прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_11 надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких він просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги представника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 , посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді.
Прокурор, ОСОБА_6 та її представник ОСОБА_5 у судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.
25.04.2024 від представника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 надійшло клопотання, в якому представник просив проводити апеляційний розгляд за його відсутності та відсутності ОСОБА_6 .
З урахуванням положень ч. 1 ст. 172, ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання.
Дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження підлягає задоволенню, а подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 113 КПК України, будь-яка процесуальна дія під час кримінального провадження має бути виконана без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.
До поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження належать об'єктивні обставини, що перешкодили поданню апеляційної скарги у визначені законом строки.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що представника ОСОБА_5 було повідомлено про дату, час та місце розгляду клопотання слідчого про арешт майна, призначеного на 25.09.2023.
Разом з тим, клопотання слідчого розглянуто у відсутності власника майна та представника ОСОБА_5 , дані по вручення їм копії оскаржуваної ухвали у матеріалах провадження відсутні.
Як зазначив апелянт, копію оскаржуваної ухвали представник ОСОБА_6 отримав 06.10.2023, тоді як подано апеляційну скаргу 11.10.2023.
Колегія суддів вважає обґрунтованими вказані доводи представника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 про поважність причин пропуску строку апеляційного оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25.09.2023, оскільки матеріали справи не містять даних про обізнаність представника із мотивами та обґрунтуванням оскаржуваної ухвали до 06.10.2023, а відтак пропущений апелянтом процесуальний строк підлягає поновленню.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України, за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12022000000000035 від 11.01.2022 за підозрою ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_43 , ОСОБА_44 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_45 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України та за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 209, ч. 4 ст. 369 КК України.
27.02.2023 у межах даного кримінального провадження ОСОБА_9 повідомлено про підозру в керівництві структурною частиною злочинної організації, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 1 ст. 255 КК України, у незаконному виготовленні, зберіганні з метою збуту та незаконному збуті психотропної речовини, вчиненому у складі злочинної організації, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307 КК України; у незаконному придбанні, зберіганні, перевезенні з метою збуту, а також незаконному збуті психотропної речовини, вчиненому повторно, у складі злочинної організації, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307 КК України.
Згідно даних протоколу обшуку від 27.02.2023, цього ж дня у порядку ч. 3 ст. 233 КПК України проведено обшук за адресою: АДРЕСА_2 , який належить на праві власності ОСОБА_6 та яким фактично користується ОСОБА_9 , в ході якого вилучено речі, документи та грошові кошти, у тому числі грошові кошти у розмірі 35 100 доларів США.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 03.03.2023 надано старшому слідчому в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_46 та іншим слідчим групи слідчих у кримінальному провадженні № 12022000000000035 від 11.01.2022 дозвіл на проведення обшуку в будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який на праві власності належить ОСОБА_6 та яким фактично користується ОСОБА_9 , з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання та вилучення майна, у тому числі грошових коштів у сумі 30 000 дол. США та у сумі 5100 дол. США.
Згідно даних протоколу огляду від 04.09.2023, складеного старшим слідчим в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_47 , під час огляду грошових коштів, вилучених 27.02.2023 за місцем проживання ОСОБА_9 , за адресою: АДРЕСА_2 , встановлено, що загальна сума коштів складає 36 100 доларів США.
05.09.2023 слідчий слідчої групи Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва із клопотанням від 04.09.2023, погодженим прокурором відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 , в якому просив накласти арешт на вилучені під час проведення обшуку будинку за адресою: АДРЕСА_2 , грошові кошти на загальну суму 36 100 доларів США, які належать ОСОБА_9 , із забороною їх відчуження, розпорядження та користування.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25.09.2023 задоволено клопотання слідчого та накладено арешт із забороною відчуження, розпорядження та користування, на грошові кошти у розмірі 36 100 доларів США, вилучені 27.02.2023 під час проведення обшуку у будинку АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_6 та яким фактично користується ОСОБА_9 .
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ч. 4 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 96-1 КК України, спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190, статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу.
Згідно п.п. 1, 2 ст. 96-2 КК України, спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна; призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання слідчого про накладення арешту на грошові кошти у розмірі 36 100 доларів США, вилучені 27.02.2023 під час проведення обшуку у будинку АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_6 та яким фактично користується ОСОБА_9 , із забороною відчуження, розпорядження та користування, з тих підстав, що вказане майно у встановленому законом порядку визнане речовими доказами у межах кримінального провадження № 12022000000000035 від 11.01.2022, та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Крім того, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про наявність обставин, передбачених ч. 4 ст. 170 КПК України, для арешту грошових коштів з тих підстав, що вони можуть підлягати спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів та можливої спеціальної конфіскації.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на вилучені за місцем проживання ОСОБА_9 грошові кошти, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути приховане чи знищене.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на вилучені за місцем проживання підозрюваного ОСОБА_9 грошові кошти, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
З урахуванням наведеного, доводи апелянта про відсутність у діях ОСОБА_9 корисливого мотиву, є передчасними.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Доводи апелянта про те, що вилучені грошові кошти не відповідають критеріям речових доказів, є безпідставними, оскільки встановлені органом досудового розслідування фактичні обставини кримінальних правопорушень у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що вилучені грошові кошти можуть бути можуть бути набуті кримінально протиправним шляхом та містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідають ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для їх арешту як речового доказу з метою збереження.
Посилаючись в апеляційній скарзі на те, що вилучені грошові кошти належать ОСОБА_6 та мають законне походження, представником до апеляційної скарги не долучено та під час апеляційного розгляду не надано жодних відомостей на підтвердження вказаних обставин.
Як убачається із матеріалів клопотання, та не заперечується стороною захисту, грошові кошти вилучено в ході обшуку за місцем проживання підозрюваного ОСОБА_9 . Вказана обставина, з урахуванням відсутності доказів про належність грошових коштів іншим особам, дає колегії суддів підстави вважати про належність вилученого майна саме ОСОБА_9 .
Посилання апелянта на недотримання слідчим вимог ч. 5 ст. 171 КПК України при зверненні з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, не впливає на правильність висновків про доведеність слідчим мети та підстави для накладення арешту за викладених у клопотанні обставин та суть прийнятого рішення, а тому колегія суддів вважає, що вказана обставина не є безумовною підставою для скасування правильної по суті ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Інші зазначені в апеляційних скаргах доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 117, 170, 171, 173, 376, 395, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Клопотання представника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 задовольнити та поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерськогорайонного суду міста Києва від 25 вересня 2023 року.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25 вересня 2023 року, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3