07 травня 2024 року м. Дніпросправа № 340/5604/23
Суддя І інстанції - Кармазина Т.М.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Коршуна А.О., Сафронової С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Кропивницький слідчий ізолятор» про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просив:
- визнати протиправними дії Державної установи «Кропивницький слідчий ізолятор», щодо затримки у виплаті компенсації за не отримане речове майно;
- зобов'язати Державну установу «Кропивницький слідчий ізолятор» здійснити виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за не отримане речове майно в розмірі 100000 (сто тисяч грн.).
В обґрунтування позовних вимог вказує, проходив службу в Державній установі «Кропивницький слідчий ізолятор» та був звільнений за власним бажанням, при цьому у день звільнення йому не було виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно. Вважаючи таку бездіяльність протиправною, звертався до суду з позовом. На виконання рішення суду у справі №340/3640/22 відповідачем 29.06.2023 перераховано на його картковий рахунок грошові кошти. Отже, на думку позивача, оскільки відповідач здійснив виплату компенсації за неотримане речове майно лише 29.06.2023, то наявна затримка розрахунку при звільненні та відповідач повинен нести відповідальність, передбачену ст.ст.116, 117 КЗпП України, виплативши позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі. Вказує на те, що він був звільнений зі служби 03 січня 2020 року, при цьому з рапортом про виплату компенсації за неотримане речове майно звертався 02 січня 2020 року, тобто до монету звільнення. Цей рапорт знаходиться у відповідача, але суд першої інстанції не витребував його, а виніс рішення начебто він даного рапорту не писав. Зазначає, що в заяві від 12 липня 2022 року адресованій відповідачу піднімалися інші питання, а не як помилково вказує суд про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу Державна установа «Кропивницький слідчий ізолятор» просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що наказом начальника Державної установи «Кропивницький слідчий ізолятор» №3/ОС-20 від 03.01.2020 ОСОБА_1 звільнено зі служби за власним бажанням (а.с.6).
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року по справі №340/3640/22 визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Кропивницький слідчий ізолятор» щодо невиплати при звільнені ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно; зобов'язано Державну установу «Кропивницький слідчий ізолятор» скласти довідку про вартість речового майна, що належало до видачі ОСОБА_1 , виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня 2020 року, та на підставі такої довідки провести виплату компенсації за неотримане речове майно.
На виконання рішення суду, відповідачем нарахована та виплачена 29.06.2023 позивачу на картковий рахунок грошова компенсація за неотримане речове майно в розмірі 11248,42 грн. про що свідчить виписка по картковому рахунку з банку позивача (а.с.8), а також платіжна інструкція №498 від 27.06.2023 (а.с.23).
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо затримки у виплаті компенсації за неотримане речове майно, звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того , що ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно вже після його звільнення зі служби, а саме12 липня 2022 року. У зв'язку з неподанням позивачем до відповідача заяви щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження служби, у відповідача не виникло правових підстав для виплати такої компенсації під час звільнення позивача. За таких обставин, підстави для стягнення з Державної установи «Кропивницький слідчий ізолятор» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за не отримане речове майно при звільненні - відсутні.
Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України від 23.06.2005 № 2713- IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон № 2713- IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. При цьому, умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати (ч.2 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України»).
Відповідно до ч.5 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для поліцейських. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників Національної поліції, які не мають спеціальних звань, а також Кодекс законів про працю України в тій частині, коли спеціальними нормами не врегульовані відносини спеціальними нормативно-правовими актами.
Особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства (ч.5 ст.21 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України»).
Пунктом 1 «Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби», затвердженого 14.08.2013 Постановою Кабінету Міністрів України №578 (надалі - Порядок № 578) (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), зазначено, що цей Порядок визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.
Відповідно до пункту 27 Порядку № 578, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
Згідно з пунктом 23 Порядку №578, грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін'юстом за пропозицією державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України”, державної установи «Центр пробації» відповідно до їх закупівельної вартості.
Відповідно до п. 60 Порядку №578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.
Відповідно до приписів ст.116 КЗпП України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
З огляду на ч.ч.2, 3 ст.2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. №108/95-ВР додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Таким чином, речове майно не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, в якій сформовано наступний правовий висновок.
«Речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов'язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата вважає, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно, у разі подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби, належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення №1153/2008.»
Також Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у вказаній постанові від 30 листопада 2020 року зазначив, що указані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України та застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
В той же час судова палата зауважила, що умовою для виникнення обов'язку виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року по справі №340/3640/22 визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Кропивницький слідчий ізолятор» щодо невиплати при звільнені ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно; зобов'язано Державну установу «Кропивницький слідчий ізолятор» скласти довідку про вартість речового майна, що належало до видачі ОСОБА_1 , виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня 2020 року, та на підставі такої довідки провести виплату компенсації за неотримане речове майно.
Також вказаним рішенням встановлено, що 12 липня 2022 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо виплати йому грошової компенсації за неотримане речове майно, тоді як зі служби був звільнений ще 03.01.2020..
Згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В той же час на виконання ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року Державною установою «Кропивницький слідчий ізолятор» до суду апеляційної інстанції надано рапорт ОСОБА_1 про виплату компенсації за не отримане речове майно, який датований 03 січня 2020 року, тобто в день звільнення позивача зі служби, який є останнім робочим днем, а не 12 липня 2022 року, як про це помилково заначив суд першої інстанції.
Отже з викладеного вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження служби
З урахуванням викладеного, колегія суддів зауважує, що у зв'язку з тим, що рапорт про виплати грошової компенсації за неотримане речове майно був поданий ОСОБА_1 під час проходження служби, у відповідача виникли правові підстави для виплати такої компенсації під час звільнення позивача.
З аналізу приписів пункту 23 Порядку №578 вбачається, що особа має право отримати грошову компенсацію за неотримане речове майно:
перед звільненням - у разі подання відповідного рапорту під час проходження служби.
після звільнення - у разі подання відповідного рапорту після звільнення.
Отже з огляну на наявність у Державної установи «Кропивницький слідчий ізолятор» правових підстав для виплати грошової компенсації за неотримане речове майно позивачу під час звільнення, з урахуванням відповідного рапорту позивача поданого під час проходження служби, а саме 03 січня 2020 року у відповідача виникла відповідальність передбачена приписами статті 117 КЗпП України, за несвоєчасну виплату такої компенсації.
За таких обставин колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, оскільки позивачем під час проходження служби був поданий відповідний рапорт про отримання грошової компенсації за неотримане речове майно.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
3. ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
19 липня 2022 року набрав чинності Закон України № 2352-IX від 01 липня 2022 року та внесені зміні до статті 117 КЗпП України в частині визначення строку, за який необхідно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені. Цей строк не повинен перевищувати шість місяців.
За таких обставин колегія суддів доходить до висновку що справедливою, пропорційною та такою, що відповідає критеріям, визначення розміру відповідальності відвідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата у розмірі 11248 грн.
Аналогічний підхід до визначення сум належних до виплати за несвоєчасний розрахунок при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020р. у справі №480/3105/19.
Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 317, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року - скасувати та прийняти нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з Державної установи «Кропивницький слідчий ізолятор» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час затримки розрахунку у розмірі 11248 грн. (одинадцять тисяч двісті сорок вісім грн.) без урахування сплати податків та інших обов'язків платежів.
Стягнути з Державної установи «Кропивницький слідчий ізолятор» за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 2684 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири грн.)
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя А.О. Коршун
суддя С.В. Сафронова