18 квітня 2024 року м. Харків Справа №922/4175/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І.,
за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,
за участю представників:
позивача - Репетун К.В. (адвокат), ордер серія ВІ №1191412 від 15.01.2024 року, свідоцтво №1815 від 08.08.2017 року;
відповідача - Батіг В.В. (адвокат), ордер серія АХ №1178659 від 15.03.2024 року, свідоцтво №002642 від 13.03.2024 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Фізичної особи-підприємця Кукіна Андрія Володимировича (вх.№230Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 19.12.2023 року у справі №922/4175/23,
за позовом Фізичної особи-підприємця Кукіна Андрія Володимировича, ( АДРЕСА_1 ),
до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, (61003, м.Харків, м-н. Конституції, буд. 16),
про визнання недійсним одностороннього правочину,-
Позивач, фізична особа-підприємець Кукін Андрій Володимирович звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, в якій просив суд визнати недійсним односторонній правочин, оформлений листом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради №5195 від 18.09.2023 року про дострокове припинення договору №296 від 21.05.2003 року оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м.Харкова, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою-підприємцем Кукіним Андрієм Володимировичем.
Позивач зазначав про те, що увесь час до воєнного стану сумлінно ставився до виконання своїх обов'язків, передбачених договором №296 від 21.05.2003 року в частині сплати орендних платежів. Після початку збройної агресії у позивача не було можливості займатися підприємницькою діяльністю та отримувати дохід, у зв'язку з чим, не було достатніх коштів для сплати за оренду у повному обсязі, а тому здійснювались часткові платежі.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.12.2023 року у справі №922/4175/23 (повний текст складено 26.12.2023 року, суддя Сальнікова Г.І.) у позові відмовлено.
Позивач з вказаними рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Господарського суду Харківської області від 19.12.2023 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, не взяв до уваги ті обставини, що за договором оренди №296 укладеним між фізичною особою-підприємцем Кукіним Андрієм Володимировичем та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 21.05.2003 року до звернення орендаря з листом вих.№3104 від 19.06.2023 року щодо несвоєчасної сплати не у повному обсязі орендної плати, в наслідок чого утворилась заборгованість, жодних претензій до позивача щодо невиконання ним умов зазначеного договору не було. На думку апелянта, ця обставина є підтвердженням сумлінного виконання своїх зобов'язань протягом майже двадцяти років. Також зазначає, що станом на березень 2021 року у позивача була наявна переплата з орендної плати та про те, що станом на час його звернення до суду апеляційної інстанції він проводжує свою діяльність, сплачує оренду в більшому обсязі для поступової виплати наявної заборгованості, не зважаючи на важкість ведення бізнесу через повітряні тривоги та обстріли.
Скаржник вважає, що суд першої інстанції не звернув увагу, що на початку військової агресії Російської Федерації, через постійні обстріли міста Харкова, в якому знаходиться об'єкт оренди, певний час взагалі була виключена можливість позивачем використовувати нежитлові приміщення 1-ого поверху в нежитловій будівлі за адресою: м.Харків, вул. Луї Пастера, 2, "Л-1", що відповідно до ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України є обставиною для звільнення від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним, через обставини, за які він не відповідає. При цьому, вважає, що в такому випадку обов'язок доказування неможливості використання об'єкту оренди суд першої інстанції повинен був покласти не тільки на позивача, який будучи орендарем є менш захищеним суб'єктом, що в свою чергу не може слугувати виконанню основного завдання господарського судочинства щодо справедливого вирішення спорів.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 року відкрито апеляційне провадження за скаргою позивача - фізичної особи-підприємця Кукіна Андрія Володимировича на рішення Господарського суду Харківської області від 19.12.2023 року у справі №922/4175/23. Встановлено строк на протязі якого відповідач має право подати до суду відзив на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз'яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв'язку через підсистему електронний суд. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/4175/23.
Вказана ухвала була направлена учасникам справи (представнику позивача та відповідачу) до електронного кабінету користувача у підсистемі електронний суд і доставлена їм 23.01.2024 року.
25.01.2024 року матеріали справи №922/4175/23 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
Від відповідача 09.02.2024 року надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№2061), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідач зазначає, що позивачем належним чином не виконувалися обов'язки зі сплати орендних платежів у строк, порядку та розмірі, встановленому договором оренди №296 від 21.05.2003 року, внаслідок чого виникла заборгованість перед бюджетом Харківської міської територіальної громади з оплати орендної плати за договором в сумі 116631,64грн. Відповідно до розрахунку заборгованості та реєстру платежів по договору №296 від 21.05.2003 року, позивач починаючи з квітня 2021 року належним чином не виконував обов'язки зі сплати орендних платежів, у зв'язку з чим на вимогу п. 11.8 договору на адресу позивача направлявся лист від 19.06.2023 року за вих.№3104 щодо необхідності сплати заборгованості за договором та наміром дострокового припинення договору. Проте позивачем у строк вказаний у листі вимоги не були виконані в зв'язку з чим 18.09.2023 року за вих.№5195 на адресу позивача було направлено лист щодо дострокового припинення договору. Відповідач звертає увагу суду, що станом на березень 2021 року у позивача була наявна передплата за договором оренди №296 від 21.05.2003 року, але враховуючи суму орендної плати, передбаченої спірним договором, з урахуванням попередніх оплат, відповідна сума надміру сплачених коштів була зарахована в рахунок наступних платежів. Тобто позивачем фактично, належним чином виконано свій обов'язок сплати орендної плати за квітень, травень, червень та липень 2021 року, але починаючи з серпня 2021 року позивач допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців, що і стало підставою для дострокового припинення договору на вимогу орендодавця відповідно до пункту 11.7 договору №296 від 21.05.2003 року.
Позивач надав додаткові пояснення (вх.№2426 від 16.02.2024 року), в яких виклав позицію щодо наявності форс-мажорних обставин і порядку їх застосування до спірних правовідносин. Вказані пояснення долучено до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 19.02.2024 року задоволено клопотання позивача та відкладено розгляд апеляційної скарги, а саме на 07.03.2024 року.
До початку судового засідання 07.03.2024 року від позивача надійшла заява (вх.№3374), в якій він просив суд відкласти засідання суду на іншу дату та час, з метою надання часу для реалізації можливості мирного врегулювання даного спору. У підтвердження позивачем надано копію запиту, який направлено на адресу відповідача щодо пропозиції мирного договору (реструктуризації заборгованості).
У судовому засіданні 07.03.2024 року представник відповідача оголосив, що дійсно від позивача отримано запит про мирне врегулювання спору і він також просить відкласти розгляд справи на іншу дату на час.
Ухвалою суду від 07.03.2024 року задоволено клопотання сторін та відкладено розгляд апеляційної скарги, а саме на 28.03.2024 року.
У судовому засіданні 28.03.2024 року представники сторін повідомили, що їм потрібен додатковий час для мирного врегулювання спору і просили відкласти розгляд справи на іншу дату.
Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, порадившись на місці, оголосила перерву у судовому засідання до 18.04 2024 року.
У судовому засіданні 18.04.2024 року представники сторін повідомили про те, що спір не може бути врегулюваний шляхом укладення мирової угоди. Представник апелянта підтримав доводи викладенні в апеляційній скарзі та просив скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 19.12.2023 року у справі №922/4175/23. Представник відповідача підтримав доводи викладенні у відзиві на апеляційну скаргу та просив оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
21.05.2003 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (надалі - відповідач, орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Кукіним Андрієм Володимировичем (надалі - позивач, орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) №296 (надалі - договір).
Відповідно до умов пункту 1.1. предметом договору є нежитлове приміщення (будівля) - об'єкт оренди, право на оренду якого отримано орендарем на підставі рішення виконкому Харківської міської ради №497 від 21.05.2003 року.
Пунктом 1.2. договору передбачено, що нежитлове приміщення (будівля) загальною площею 307,2 кв.м (технічний паспорт КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», інвентарний №55097 від 06.02.2003 року) знаходиться за адресою: м.Харків, вул. Луі Пастера, 2, літера "Л-1".
Умовами пункту 2.1. договору погоджено, що вступ орендаря у володіння та користування нежитловим приміщенням (будівлею) настає одночасно із підписанням сторонами договору та акта прийому-передачі вказаного приміщення.
Згідно з пунктом 2.2. договору передача нежитлового приміщення (будівлі) в оренду не спричиняє передачу орендарю права власності на це приміщення. Власником орендованого нежитлового приміщення залишається територіальна громада м.Харкова, а орендар володіє і користується ним протягом строку оренди.
Пунктом 2.4. договору визначено, що повернення орендованого нежитлового приміщення (будівлі) орендареві здійснюється шляхом підписання відповідних актів прийому-передачі.
Відповідно до пункту 3.2. договору орендна плата визначається на підставі рішення XIV сесії Харківської міської ради XXIII скликання «Про затвердження Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м.Харкова» від 30.03.2000 року і складає 844,58грн. в місяць без урахування ПДВ та індексу інфляції. Ставка орендної плати (тариф) становить 5% за рік.
Умовами пункту 3.3. договору передбачено, що орендна плата за орендоване приміщення (будівлю) оплачується орендарем з 21.05.2003 року щомісяця протягом 15 календарних днів наступного місяця.
Згідно з пунктом 3.4. договору розмір орендної плати за кожний місяць визначається шляхом коригування орендарем розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, орендна плата сплачується орендарем по день фактичної передачі приміщення.
Умовами пункту 7.3. договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь орендодавця відповідно до чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення (включаючи день оплати).
21.11.2011 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою-підприємцем Кукіним Андрієм Володимировичем було укладено додаткову угоду №13 до договору оренди №296 від 21.05.2003 року (надалі - додаткова угода №13).
Пунктом 1.1. додаткової угоди №13 визначено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлову будівлю загальною площею 306,9 кв.м (технічний паспорт КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» інвентарна справа №55097 від 06.02.2003 року), яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м.Харків, вул. Луї Пастера, 2, літера "Л-1" та знаходиться на обліку управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради. Договір оренди упорядковано на підставі розпорядження управління комунального майна та приватизації від 02.02.2012 року №105 «Про упорядкування договору оренди №296 від 21.05.2003 року на нежитлову будівлю, яка розташована за адресою: м.Харків, вул. Луї Пастера, 2, літ. "Л-1"».
Пунктом 1.2. додаткової угоди №13 передбачено, що майно передається в оренду з метою використання: розміщення виробничої діяльності суб'єкта малого підприємництва (виробництва взуття).
Пунктом 2.3. додаткової угоди №13 погоджено, що у разі припинення договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві майно у стані, не гіршому, ніж воно було одержано, згідно з актом приймання-передачі, в термін, що вказаний в листі про не пролонгацію, рішенні суду чи визначений за згодою сторін. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.
Відповідно до пункту 3.2. додаткової угоди №13 орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова, затвердженої рішенням 15 сесії Харківської міської ради 5 скликання №208/07 від 03.10.2007 року. Базова орендна плата становить за грудень місяць 2011 року - 1374,21грн. Ставка орендної плати становить 5% за рік.
Пунктами 3.3., 3.4. додаткової угоди №13 погоджено, що нарахування орендної плати починається з дати підписання акту приймання-передачі. Нарахування орендної плати та пені припиняється з дати підписання акту приймання-передачі майна або з моменту розірвання договору у відповідності до п. 10.6.
Умовами пункту 3.5. додаткової угоди №13 між сторонами погоджено, що орендна плата за орендоване майно сплачується орендарем щомісяця не пізніше 15 числа наступного місяця.
Згідно з пунктом 3.6. додаткової угоди №13 розмір орендної плати за кожний місяць визначається шляхом коригування орендарем розміру орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць і сплачується ним самостійно. Орендар сплачує орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Пунктом 3.9 додаткової угоди №13 погоджено, що у випадку внесення орендної плати в розмірі, що перевищує розмір орендної плати визначений цим договором, переплата, може бути залікована в рахунок наступних платежів або за письмовою заявою орендаря, повернена йому на підставі акту звірки взаєморозрахунків.
Відповідно до пункту 3.10 додаткової угоди №13 орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь орендодавця відповідно до чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення (включаючи день оплати).
Пунктом 3.11. додаткової угоди №13 передбачено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі, першочергово погашається пеня, а у другу чергу сплачується основна сума боргу з орендної плати.
Умовами пунктів 4.4., 4.14 додаткової угоди №13 погоджено, що орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (у грошовій формі). У разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцю орендоване майна в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати орендодавцю збитки в разі погіршення стану орендованого майна чи його втрати (повної або часткової) з вини орендаря.
Умовами пункту 7.1. додаткової угоди №13 передбачено, що орендодавець має право відмовитись від договору і вимагати повернення майна, що передане в оренду, якщо, зокрема, орендар не вносить орендну плату протягом трьох місяців підряд.
Відповідно до акту приймання-передачі до орендного користування нежитлової будівлі від 21.11.2011 року, о 9:00 годині орендар передав, а орендодавець прийняв нежитлову будівлю загальною площею 306,9 кв.м, яка розташована за адресою: м.Харків, вул. Луї Пастера, 2, літ. "Л-1". Коротка технічна характеристика: нежитлова одноповерхова будівля загальною площею 306,9 кв.м. Опалення місцеве. Комунікації: водопостачання, водовідведення, електропостачання. Санітарно-технічний стан будівлі задовільний.
Відповідно до акту приймання-передачі до орендного користування нежитлової будівлі від 21.11.2011 о 9:01 годині орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування нежитлову будівлю загальною площею 306,9 кв.м, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Луї Пастера, 2, літ. "Л-1". Коротка технічна характеристика: нежитлова одноповерхова будівля загальною площею 306,9 кв.м. Опалення місцеве. Комунікації: водопостачання, водовідведення, електропостачання. Санітарно-технічний стан будівлі задовільний.
18.04.2012 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою-підприємцем Кукіним Андрієм Володимировичем укладено додаткову угоду №14 до договору оренди нежитлового приміщення №296 від 21.05.2003 року (надалі - додаткова угода №14).
Пунктом 1 додаткової угоди №14 погоджено пункти 1.2. та 3.2. додаткової угоди №13 до договору №296 від 21.05.2003 року у наступній редакції: « 1.2. Майно передається в оренду з метою використання: виробнича діяльність суб'єкту малого підприємництва (виробництво взуття) - 306,9кв.м»; пункт 3.2. - «Орендна плата визначається на підставі методики розрахунку орендної плати за майно, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова та пропорцій її розподілу, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 року №566/11 і складає за січень 2012 року - 2885,84грн. Ставка орендної плати з 01.01.2012 року складає 15% в рік».
09.04.2021 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою-підприємцем Кукіним Андрієм Володимировичем згідно з Законом України «Про оренду державного та комунального майна», Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 року №483 у зв'язку з приведенням договору оренди у відповідність до примірної форми, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 року №820, приймаючи до уваги протокол електронного аукціону №UA-PS-2021-02-15-000080-1 сформований 15.03.2021 року, укладено додаткову угоду №27 до договору оренди нежитлового приміщення №296 від 21.05.2003 року (надалі - додаткова угода №27).
Пунктом 4.1. додаткової угоди №27 визначено об'єкт оренди - нежитлові приміщення 1-го поверху №1, 3-:-6, 8-:-12, 19-:-21, 23-:25 загальною площею 248,0 кв.м в нежитловій будівлі за адресою: м.Харків, вул. Луї Пастера, 2, літ. "Л-1".
Умовами пункту 8.1., 9 додаткової угоди №27 визначено, що місячна орендна плата, визначена за результатами аукціону складає 6537,00грн. без ПДВ. Розмір авансового внеску орендної плати складає 13074,00грн. без ПДВ.
Пунктом 11 додаткової угоди №27 погоджено строк оренди до 21.11.2025 року.
Відповідно до пункту 14 додаткової угоди №27 розподіл орендної плати станом на дату укладання договору складає 100 відсотків суми орендної плати до бюджету Харківської міської територіальної громади.
Згідно з пунктами 3.1., 3.2. додаткової угоди №27 орендна плата становить суму, визначену у пункті 8 умов. Орендна плата за січень-грудень року оренди, що настає за роком, на який припадає перший місяць оренди, визначається шляхом коригування орендної плати за перший місяць оренди на річний індекс інфляції року, на який припадає перший місяць оренди. Орендна плата за січень-грудень третього року оренди і кожного наступного календарного року оренди визначається шляхом коригування місячної орендної плати, що сплачувалась у попередньому році, на річний індекс інфляції такого року.
Пунктом 3.3. додаткової угоди №27 визначено, що орендар сплачує орендну плату до бюджету Харківської міської територіальної громади, визначеному у пункті 14 умов, щомісяця до 20 числа поточного місяця оренди.
Згідно з пунктом 3.6. додаткової угоди №27 на суму заборгованості орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.
Матеріали справи свідчать, що орендодавець звернувся до орендаря з листом вих.№3104 від 19.06.2023 року, в якому він повідомив, що орендна плата за договором №296 від 21.05.2003 року надходить несвоєчасно та не у повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 01.06.2023 року складає 116490,55грн. та пеня 44958,63грн. станом на 13.06.2023 року. У зв'язку із чим, орендодавець з посиланням на положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а також умов пункту 11.7.1. договору оренди в редакції додаткової угоди №27 від 09.04.2021 року вимагав у строк п'яти робочих днів з дати отримання листа сплатити заборгованість з орендної плати, яка станом на 01.06.2023 року складає 116490,55грн. та пеню 44958,63грн. станом на 13.06.2023 року. У вказаному листі зазначено, що у разі не усунення порушення, орендодавцем буде прийнято рішення про дострокове припинення договору оренди на п'ятий день після направлення відповідного листа. Повідомлено, що після припинення договору оренди, орендарю необхідно буде звільнити протягом трьох робочих днів орендоване майна від належних речей та підписати акт повернення з оренди орендованого майна.
У відповідь на вказаний лист, орендар звернувся до орендодавця з листами від 30.06.2023 року та від 21.08.2023 року з проханням надати виписку стану заборгованості за договором №296 від 21.05.2003 року на 01.01.2022 року, виписку стану заборгованості та нарахування пені за договором №296 від 21.05.2003 року на 01.01.2023 року (з помісячною деталізацією), виписку стану заборгованості за договором №296 від 21.05.2003 року (з помісячною деталізацією), у тому числі нарахування пені, виписку стану заборгованості по оплаті за оренду за договором на 01.01.2022 року, калькуляцію нарахування пені на 01.01.2022 року (за наявності), виписку стану заборгованості станом на 01.01.2023 року (з помісячною деталізацією, за наявності), калькуляцію нарахування пені станом на 01.01.2023 року (з помісячною деталізацію, за наявності), виписку стану заборгованості за договором станом на 01.08.2023 року (з помісячною деталізацією, за наявності такої), калькуляцію нарахування пені станом на 01.08.2023 року (з помісячною деталізацією, за наявності).
18.09.2023 року орендодавець звернувся до орендаря з листом №5195, в якому повідомив про те, що 19.06.2023 року за вихідним №3104 орендодавцем на електронну пошту, на адресу місцезнаходження та на адресу розташування орендованого майна ФОП Кукіну А.В. направлено лист з вимогою у строк п'яти робочих днів з дати отримання вказаного листа сплатити заборгованість з орендної плати та пеню. Оскільки, вимоги орендодавця не виконані, тому на підставі ч.2 ст.24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», п. 11.8. Незмінюваних умов договору оренди №296 від 21.05.2003 року, орендодавець повідомив про дострокове припинення вказаного договору на п'ятий робочий день після дати на штемпелі поштового відправлення цього листа. Водночас зазначено, що орендарю необхідно протягом трьох робочих днів після дострокового припинення договору оренди звільнити орендоване майна від власних речей і повернути його за актом повернення з оренди орендованого майна. Нарахування орендної плати та пені буде припинено з моменту підписання сторонами акту, обов'язок по складанню якого покладено на орендодавця. Повідомлено, що у разі не повернення майна у визначений термін, орендодавець відповідно до пункту 4.4. незмінюваних умов договору оренди №296 від 21.05.2003 року буде нарахована неустойка у розмірі подвійної орендної плати за кожний день користування майном після дати припинення договору. В іншому випадку орендодавець буде змушений здійснити заходи щодо стягнення заборгованості, пені, неустойки та виселення у судовому порядку.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 Цивільного кодексу України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 2, 3 частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 204 Цивільного кодексу України гарантується презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Така презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Отже, відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 року у справі №904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 року у справі №910/8357/18, у постанові Верховного Суду України від 11.05.2016 року у справі №6-806цс16.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
В частині 1 статті 638 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Отже, укладаючи та підписуючи договір №296 від 21.05.2003 року та додаткові угоди до нього, сторони чітко визначили та погодили всі істотні умови договору, взаємні права та обов'язки кожної із сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення умов договору.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором оренди №296 від 21.05.2003 року та передано позивачу в оренду відповідне майно.
Відповідно до частини 1, 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Пунктами 1, 4 статті 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
За змістом частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Із змісту наведеної норми права слідує, що однією із основних умов виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі. При цьому коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов'язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли сторона порушила умови договору, зобов'язання вважається не виконаним, що є порушенням погодженої між сторонами істотної умови договору.
Умовами пункту 4.6. договору визначено, що орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі вносити орендодавцеві орендну плату згідно з умовами договору.
Пунктом 3.7 додаткової угоди №27 передбачено, що надміру сплачена сума орендної плати, що надійшла до бюджету, підлягає в установленому порядку зарахуванню в рахунок майбутніх платежів, а у разі неможливості такого зарахування у зв'язку з припиненням орендних відносин - поверненню орендарю. Сума орендної плати, сплаченої авансом відповідно до пункту 3.4. договору, підлягає зарахуванню в рахунок сплати орендної плати за перші місяці оренди після підписання договору.
Частиною 1 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» унормовано, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Судом першої інстанції встановлено, а позивачем не спростовано обставину порушення з його боку своїх зобов'язань, що передбачені умовами договору №296 від 21.05.2003 року і додаткових угод до нього щодо повної та своєчасної сплати обумовлених договором та додатковими угодами до нього орендних платежів. При цьому, позивачем фактично не заперечується у заявах по суті справи наявність перед відповідачем заборгованості, а також необхідність її сплати.
Щодо тверджень позивача, що відповідач не повідомляв його про фактичне закінчення суми переплати та необхідність сплати оренди, то в силу наведених законодавчих положень, сторони чітко визначили та погодили всі істотні умови договору №296 від 21.05.2003 року та додаткових угод до нього, взаємні права та обов'язки кожної із сторін, а тому позивач мав усвідомлювати існування взятих на себе договірних зобов'язань та необхідність їх належного виконання. Обов'язок повідомлення про суми переплати їх закінчення та повідомлення про строк сплати орендних платежів не вказаний беззаперечним за договором і не визначений.
У відповідності до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами, згідно приписів статті 526 вказаного Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтями 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.
Відповідно до умов пункту 11.7 додаткової угоди №27 погоджено, що договір може бути достроково припинений на вимогу орендодавця, якщо орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців або сумарна заборгованість з орендної плати більша, ніж плата за три місяці (п.п. 11.7.1).
Умовами пункту 11.8 додаткової угоди №27 передбачено, що про наявність однієї з підстав для дострокового припинення договору з ініціативи орендодавця, передбачених пунктом 11.7 договору, орендодавець повідомляє орендареві листом. У листі повинен міститись опис порушення і вимогу про його усунення в строк не менше як 15 та не більш як 30 робочих днів з дати реєстрації листа (у строк п'яти робочих днів, якщо порушення стосується прострочення сплати орендної плати або перешкоджання у здійсненні орендодавцем контролю за використанням майна). Лист пересилається на адресу електронної пошти орендаря і поштовим відправленням із повідомленням про вручення і описом вкладення за адресою місцезнаходження орендаря, а також за адресою орендованого майна. Якщо протягом встановленого у приписі часу орендар не усунув порушення, орендодавець приймає відповідне рішення та надсилає орендарю лист, у якому повідомляє орендареві про дострокове припинення договору на вимогу орендодавця. У листі зазначається підстава припинення договору, посилання на вимогу про усунення порушення, а також посилання на обставини, які свідчать про те, що порушення триває після закінчення строку, відведеного для його усунення. Договір вважається припиненим на п'ятий робочий день після підписання орендодавцем орендарю листа про дострокове припинення договору. Орендодавець надсилає орендарю лист про дострокове припинення договору електронною поштою, а також поштовим відправленням із повідомленням про вручення і описом вкладення за адресою місцезнаходження орендаря, а також за адресою орендованого майна. Дата дострокового припинення договору на вимогу орендодавця встановлюється на підставі штемпеля поштового відділення на поштовому відправленні орендодавця.
Так орендодавець звернувся до орендаря з листом вих.№3104 від 19.06.2023 року, в якому він повідомив орендаря, що орендна плата за договором №296 від 21.05.2003 надходить несвоєчасно та не у повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 01.06.2023 року складає 116490,55грн. та пеня 44958,63грн. станом на 13.06.2023 року. У зв'язку із чим, орендодавець з посиланням на положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а також умов пункту 11.7.1. договору оренди в редакції додаткової угоди №27 від 09.04.2021 року вимагав у строк п'яти робочих днів з дати отримання листа сплатити заборгованість з орендної плати, яка станом на 01.06.2023 року складає 116490,55грн. та пеню 44958,63грн. станом на 13.06.2023 року. У вказаному листі зазначено, що у разі не усунення порушення, орендодавцем буде прийнято рішення про дострокове припинення договору оренди на п'ятий день після направлення відповідного листа. Повідомлено, що після припинення договору оренди, орендарю необхідно буде звільнити протягом трьох робочих днів орендоване майна від належних речей та підписати акт повернення з оренди орендованого майна.
Отримання позивачем вище вказаного листа вих.№3104 від 19.06.2023 року та ознайомлення з його змістом підтверджується позивачем у позовній заяві. Матеріали справи не містять та позивачем до суду не надано доказів, що свідчать про належне виконання перед відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором №296 від 21.05.2003 року та додаткових угод до нього в частині повної та своєчасної сплати обумовлених сторонами договірних платежів.
Матеріали справи свідчать, що 18.09.2023 року орендодавець звернувся до орендаря з листом №5195, в якому зазначив, що 19.06.2023 року за вих.№3104 орендодавцем направлено лист з вимогою у строк п'яти робочих днів з дати отримання листа сплатити заборгованість з орендної плати та пеню. Повідомлено, що вимоги орендодавця не виконані, а тому на підставі частини 2 статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», п.11.8. Незмінюваних умов договору оренди №296 від 21.05.2003 року, орендодавець повідомив про дострокове припинення вказаного договору на п'ятий робочий день після дати на штемпелі поштового відправлення цього листа.
Фактично відповідачем реалізовано передбачене ч.2 ст.24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та умовами пункту 11.8. договору оренди №296 від 21.05.2003 року право на дострокове припинення договору. При цьому підстави для реалізації такого права були і позивачем не спростовано її наявність.
Звертаючись до суду з позовом позивач не обґрунтував та не довів в чому полягає недійсність такої відмови від договору і в чому полягає її суперечливість.
Щодо посилань позивача на форс-мажорні обставини, слід вказати, що наявність форс-мажорних обставин не звільняє сторону від зобов'язання, а лише передбачає звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об'єктивно унеможливлюють виконання особою зобов'язань за умовами договору, обов'язків, передбачених законодавством.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести, а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката, на що також звертає увагу Верховний Суд у постанові від 19.08.2022 року у справі №908/2287/17.
Верховний Суд у постанові від 19.08.2022 року у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 року у справі №920/505/22 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов'язань. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Так, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб (із змінами), який триває до цього часу.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем не подано доказів, що свідчать про настання щодо нього форс-мажорних обставин з огляду на приписи статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», а також правову позицію Верховного Суду та жодним чином не доведено, що зазначені обставини мають безпосередній зв'язок із фактичними обставинами даної справи.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд керується при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Таким чином, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 року зазначено, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, з урахуванням норм чинного законодавства України і наявних між сторонами правовідносин, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку та відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. 73 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження своєї позиції по справі.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються наявними в матеріалах справи документами та вчинені при довільному тлумаченні наявних між сторонами правовідносин.
З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, фактичним обставинам справи, рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги позивача та залишення рішення Господарського суду Харківської області від 19.12.2023 року у справі №922/4175/23 без змін.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 270, 271, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Кукіна Андрія Володимировича залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 19.02.2024 року у справі №922/4175/23 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 07.05.2024 року.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя О.І. Склярук