21 жовтня 2010 р. № 20/44-10
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Грейц К.В.,
суддів : Бакуліної С.В.,
Глос О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Відкритого акціонерного товариства “Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат”
на постанову від 08.07.2010 року Дніпропетровського
апеляційного господарського суду
у справі № 20/44-10
господарського суду Дніпропетровської області
за позовом ВАТ “Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат”
до Відкритого акціонерного товариства “Південний
гірничо-збагачувальний комбінат”
про стягнення 37 642 284,08 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники :
від позивача: Цупров Р.Б. (довіреність № 208 від 25.12.2009р.)
від відповідача: Боровльова К.О. (довіреність № 52-16/95 від 27.05.2010р.)
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Пархоменко Н.В.) від 29.04.2010 року у справі № 20/44-10 стягнуто з відповідача на користь позивача 24 603 494,13 грн., 13 038 789,95 грн. відсотки за прострочення платежу, 25 500,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в решті позову відмовлено повністю.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду (головуючий суддя -Голяшкін Л.М., судді - Білецька Л.М., Науменко І.М.) від 08.07.2010 року рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.04.2010 року у справі № 20/44-10 скасовано; в задоволенні позовних вимог відмовлено; стягнуто з позивача на користь відповідача витрати по сплаті державного мита при поданні апеляційної скарги.
В касаційній скарзі та доповненні до неї позивач просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.07.2010 року, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.04.2010 року залишити в силі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач повністю заперечує викладені в ній доводи.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 24 603 494,13 грн. та 13 038 789,95 грн. відсотків в порядку пп.5 ст.2 Закону України “Про обіг векселів в Україні” у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання по оплаті простих векселів.
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд правомірно виходив із такого.
Позивач -ВАТ “Орджонікідзевський ГЗК” є векселедержателем цінних паперів (простих векселів), емітентом яких є відповідач -ВАТ “Південний ГЗК”, на загальну суму 42 129 270,77 грн.:
- № 65305705546468 від 21 листопада 2001 року на суму 1502794,72 грн.,
- № 65305705578595 від 18 січня 2002 року на суму 450000 грн.,
- № 65305299596416 від 10 липня 2003 року на суму 120812,71 грн.,
- № 65305299754361 від 15 липня 2004 року на суму 4000000 грн.,
- № 65305299754362 від 15 липня 2004 року на суму 4000000 грн.,
- № 65305299754363 від 15 липня 2004 року на суму 4000000 грн.,
- № 65305299754364 від 15 липня 2004 року на суму 4000000 грн.,
- № 65305299754365 від 15 липня 2004 року на суму 4000000 грн.,
- № 65305299754366 від 15 липня 2004 року на суму 4000000 грн.,
- № 65305299754367 від 15 липня 2004 року на суму 1000000 грн.,
- № 65305299754368 від 15 липня 2004 року на суму 1000000 грн.,
- № 65305299754369 від 15 липня 2004 року на суму 1000000 грн.,
- № 65305299754370 від 15 липня 2004 року на суму 1000000 грн.,
- № 65305299754371 від 15 липня 2004 року на суму 1000000 грн.,
- № 65305299754372 від 15 липня 2004 року на суму 1000000 грн.,
- № 65305299754373 від 15 липня 2004 року на суму 1000000 грн.,
- № 65305299754374 від 15 липня 2004 року на суму 1000000 грн.,
- № 65305299754375 від 15 липня 2004 року на суму 1000000 грн.,
- № 65305299754376 від 15 липня 2004 року на суму 1000000 грн.,
- № 65305299754377 від 15 липня 2004 року на суму 1000000 грн.,
- № 65305299754378 від 15 липня 2004 року на суму 1000000 грн.,
- № 65305299754380 від 15 липня 2004 року на суму 1266247,30 грн.,
- № 65305299754386 від 02 серпня 2004 року на суму 684275,11 грн.,
- № 65305299754387 від 02 серпня 2004 року на суму 105140,93 грн.,
- № 65305299818825 від 30 грудня 2004 року на суму 2000000 грн.
Відповідно до ст.77 Уніфікованого Закону про переказні векселі та прості векселі, затвердженого Конвенцією від 17 червня 1930 року, схваленою Законом України “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі” від 06 липня 1999 року № 826-ХІV, до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією ж мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо строку платежу (статті 33-37); платежу (статті 38-42); права регресу у разі неплатежу (статті 43-50, 52-54).
Згідно ст.34 Уніфікованого Закону переказний (простий) вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні.
Як передбачено ст.197 ГК України, права, посвідчені цінним папером, можуть належати, в тому числі, пред'явникові цінного паперу (цінний папір на пред'явника). Для передання іншій особі прав, посвідчених цінним папером на пред'явника, достатньо вручення цінного паперу цій особі.
03 лютого 2006 року позивач, ВАТ “Орджонікідзевський ГЗК”, як векселедержатель, пред'явив відповідачу, ВАТ “Південний ГЗК”, векселі до сплати, про що сторонами було складено відповідний Акт пред'явлення векселів до сплати №01, який був підписаний боржником (відповідачем).
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник (відповідач) не виконав свого обов'язку щодо сплати за емітованими ним простими векселями, чим допустив порушення господарського зобов'язання та прострочення боржника в розумінні статті 612 ЦК України (боржник вважається такі що строчив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його строк, встановлений договором або законом).
Внаслідок фактичної односторонньої відмови боржника (відповідача) від виконання своїх обов'язків по оплаті за емітованими ним простими векселями утворилась основна сума заборгованості, відповідача перед позивачем ВАТ “Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат” - 42 129 270 , 77 грн.
Враховуючи, що 11.03.2006 року в офіційному друкованому органі - газеті “Голос України” №45 було опубліковане оголошення про порушення провадження у вправі про банкрутство ВАТ “Південний гірничо-збагачувальний комбінат”, в порядку статті 11 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника визнання його банкрутом”, ВАТ “ОГЗК” було подано заяву про визнання кредитором на суму 209 517 854 грн. 01 коп., яка була визнана боржником та внесена до реєстру вимог кредиторів, в тому числі 42 129 270,77 грн. за векселями.
Згідно статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахуванням прострочення боржника щодо виконання грошового зобов'язання та визнання у встановленому законом порядку суми заборгованості в порядку провадження справи про банкрутство, вказана сума заборгованості підлягає збільшенню на розмір інфляційних втрат кредитора ВАТ “Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат” (ст. 625 ЦК України) та суму відсотків прострочення платежу за простим векселем (облікова ставка НБУ від дня настання платежу (з дня платежу) до дня подання позову відповідно - пп.5 ст.2 Закону України “Про обіг векселів в Україні”).
Згідно до пункту 2 статті 48 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі векселедержатель може вимагати від особи, до якої заявлено позов, сплати відсотків на вексельну суму з дати настання строку платежу. Згідно пункту 5 статті 2 Закону України “Про обіг векселів в Україні” відсотки, про які йдеться у пункті 2 статті 48 Уніфікованого Закону, на суму векселів, як виданих, так і тих, що підлягають оплаті на території України, нараховуються виходячи з розміру облікової ставки Національного Банку України на день подання позову і від дня настання строку платежу (з дня платежу) до дня позову відповідно.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №15 від 18.12.2009року (пункт 50), оскільки на передбачені статтями 625 ЦК України проценти та індекс інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання не поширюється заборона на їх нарахування в період провадження справи про банкрутство, то кредитор не позбавлений права подавати додаткові вимоги щодо стягнення процентів та інфляційних втрат відповідно до порядку, встановленого Законом “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Таким чином, суми інфляційних втрат та проценти за користування чужими грошима не можуть бути кваліфіковані як заходи відповідальності боржника (банкрута) за порушення грошових зобов'язань в розумінні статті 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника визнання його банкрутом”, та згідно частини 4 статті 12 цього Закону на них не розповсюджується дія мораторію, а вказані суми підлягають стягненню.
Розглянувши заяву позивача про уточнення суми позовних вимог в якій позивач збільшує період нарахування та просить стягнути інфляційні втрати у сумі 41 661 162,61грн. та 17 595 318,72 грн. за період з моменту виникнення зобов'язання по оплаті (акт пред'явлення векселів до сплати №01 від 03.02.2006року, строк оплати 10 банківських днів, тобто 13.02.2006 року) з 13.02.2006 року по 27.04.2010 року, та заяву відповідача про застосування строків позовної давності (ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України), місцевий суд дійшов цілком правомірного висновку, що інфляційні втрати та проценти підлягають стягненню за весь період заборгованості, але з застосуванням загальної позовної давності в три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2006 року у справі №Б29/21/05 про банкрутство відповідача, ВАТ “Південний ГЗК”, затверджено мирову угоду від 17.10.2006 року, яка є новацією щодо прав і обов'язків сторін спору, і яка припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором; у зв'язку з припиненням внаслідок укладення мирової угоди дії зобов'язання з оплати пред'явлених векселів і досягнення умов щодо іншого порядку та строків виконання зобов'язання, вимоги позивача про стягнення інфляційних та відсотків під час дії мирової угоди є неправомірними.
Проте погодитися з такими висновками апеляційного господарського суду не можна, оскільки суд дійшов них з порушенням вимог ст.101 ГПК України, відповідно до яких у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Неможливість надання суду першої інстанції ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2006 року у справі №Б29/21/05 відповідач, який брав участь в розгляді справи в суді першої інстанції, подавав відзив на позовну заяву, в якому відсутні посилання на факт укладення сторонами мирової угоди (а.с.61-63), будь-яким чином в апеляційній скарзі не обґрунтовано.
З постанови суду апеляційної інстанції не вбачається поважних причин з яких суд прийняв та дав оцінку доказам, які не подавались сторонами до прийняття судом першої інстанції рішення (а.с.2-98), і на які сторони, мотивуючи власні позиції, не посилались в ході розгляду спору.
Встановивши на підставі додатково наданих доказів (ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2006 року у справі №Б29/21/05 про затвердження мирової угоди, ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2008 року у справі №Б29/21/05 про розірвання мирової угоди, постанова Вищого господарського суду України від 15.06.2010 року про скасування ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2008 року у справі №Б29/21/05 про розірвання мирової угоди) наявність факту відновлення укладеної мирової угоди, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що постанова суду касаційної інстанції, яка стала підставою для посилання на наведений факт, була ухвалена після прийняття рішення судом першої інстанції і це могло б бути підставою для звернення про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами, проте, в силу положень ст.104 ГПК України не є підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду, якому не могло бути відомо про таке відновлення.
Такий висновок колегія суддів робить, виходячи з відсутності підстав для скасування судового рішення з мотивів порушення судом положень ст.43 ГПК України. Так, в силу змісту поняття “неповне з'ясування обставин справи”, таке може мати місце тоді, коли сторонами подавались докази, що залишились без оцінки суду, або в поясненнях чи відзивах містилось посилання на обставини, які суд не встановив, чого в даному випадку не вбачається, позаяк вперше на факт існування мирової угоди відповідач послався лише в апеляційній скарзі (а.с.112).
З огляду на наведене постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.07.2010 року, як постановлена з порушенням вимог процесуального законодавства, підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.04.2010 року.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, п.6 ч.1 ст.1119, ч.1 ст.11110, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України , Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу ВАТ “Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат” на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.07.2010 року у справі № 20/44-10 задовольнити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.07.2010 року у справі № 20/44-10 -скасувати.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.04.2010 року у справі № 20/44-10 -залишити в силі.
Головуючий-суддя К.Грейц
С у д д і С.Бакуліна
О.Глос