21 жовтня 2010 р. № 4/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:Грейц К.В.,
суддів:Бакуліної С.В.,
Глос О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуТОВ "Агропромислова компанія"
на постановуЛуганського апеляційного господарського суду від 10.08.2010р.
у справі№4/14 господарського суду Луганської області
за позовомТОВ "Агропромислова компанія"
доДП ДАК Хліб України "Солідарненський елеватор"
простягнення 23 675грн. 60коп.
Рішенням господарського суду Луганської області від 15.06.2010р. у справі №4/14 (суддя Батюк Г.М.), залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 10.08.2010р. (судді: Парамонова Т.Ф., Єжова С.С., Семендяєва LB.), у задоволенні позову TOB "Агропромислова компанія" до ДП ДАК Хліб України "Солідарненський елеватор" про стягнення 23 675грн. 60коп. відмовлено.
У касаційній скарзі TOB "Агропромислова компанія" просить скасувати постанову Луганського апеляційного господарського суду від 10.08.2010р. у справі №4/14, рішення господарського суду Луганської області від 15.06.2010р. у справі №4/14 та задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, ст. 946 Цивільного кодексу України, ст. ст. 28, 39, 40, 42 Закону України "Про зерно та ринок в Україні", п. 5-9 "Положення про обіг складських документів на зерно", зареєстрованого Наказом Мінагрополітики України №198 від 27.06.2003р.
Сторони не скористалися своїм процесуальним правом на участь своїх представників у судовому засіданні касаційної інстанції.
Перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених у них фактичних обставин правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить із обставин, встановлених у справі господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, а саме.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.
10.07.2009р. між позивачем - TOB "Агропромислова компанія" (поклажодавець) та відповідачем - ДП ДАК "Хліб України" "Солідарненський елеватор" (Зерновий склад) укладено договір складського зберігання зерна №2 від 10.07.2009, згідно з умовами якого вартість послуг за зберігання 1 тонни зернових за 1 тонно/день складає 0,32грн.
В кінці липня 2009р. позивач передав, а відповідач прийняв на зберігання зерно: 303452кг. пшениці п'ятого класу, 743280кг. пшениці четвертого класу, 220449кг. пшениці третього класу, 509400кг. ячменю 1 класу та 601613кг. ячменю третього класу.
17.08.2009р. між Позивачем - TOB "Агропромислова компанія" та Аграрним Фондом укладено кредитний договір про бюджетні позики в межах режиму державних заставних закупівель №272, відповідно до п. 1.1 якого Аграрний Фонд надає позивачу бюджетну позику в межах режиму державних заставних закупівель, а позивач повертає суму бюджетної позики та сплачує відсотки за її користування на умовах цього договору (а.с. 16-17).
Пунктом 1.2 вказаного Кредитного договору передбачено, що для забезпечення своїх зобов'язань за цим договором позивач передає в заставу зерно.
Листом від 04.08.2009р. №50 позивач звернувся до відповідача з проханням переоформити на Аграрний фонд зернові культури, які були передані на зберігання згідно договору №2 від 10.07.2009р. (а.с. 49 т. 1).
Відповідач переоформив зернові культури на Аграрний фонд і видав прості складські свідоцтва на зерно на пред'явника серії АА №039069, АА №039070, АА №039071, АА №039072, АА №039074 від 04.08.2009р. Дата індосаменту - 04.08.2009р. (а.с. 50, 54, 58, 62, 65 т. 1).
Судами також встановлено, що 28.10.2008р. між відповідачем та Аграрним фондом було укладено договір складського зберігання зерна №427 від 28.10.2008р., а 06.06.2009р. додаткову угоду до нього, за умовами яких ціна за зберігання 1 тони зерна за 30 календарних днів становила 12,51грн. (а.с. 68-71 т.1).
Листом Аграрного Фонду від 25.12.2009 № 41-05/6068 позивача повідомлено про повернення простих складських свідоцтв на зерно у зв'язку з частковим поверненням бюджетної позики (а.с. 1 т.2).
В листопаді-грудні 2009р. позивачем було отримано рахунки відповідача на оплату послуг по зберіганню зерна, в яких відповідачем було застосовано завищені тарифи за тонно/день, які не відповідають умовам договору складського зберігання зерна від 10.07.2009р., укладеного між позивачем і відповідачем.
У відповідь на звернення позивача відповідач листом №211 від 07.10.2009 (а.с. 14 т. 1) повідомив, що, оскільки вартість послуг по зберіганню зерна згідно з договором Складського зберігання зерна №427 від 28.10.2008р., укладеним між відповідачем і Аграрним фондом, і додатковою угодою до нього від 06.06.2009р. складає 12грн. 51коп. за тону в місяць, послуги по зберіганню зерна повинні бути оплачені за вказаними тарифами з огляду на переоформлення зерна в заставу Аграрному фонду.
З огляду на повернення суми бюджетної позики Аграрному фонду і намір забрати зерно зі зберігання і продати його сторонній організації позивач вимушений був оплатити рахунки за зберігання зерна за завищеними тарифами.
У зв'язку з наведеним, позивач звернувся до господарського суду Луганської області з позовною заявою (з врахуванням уточнень до неї) про визнання дій відповідача щодо збільшення ціни за послуги по зберіганню зерна відповідно до Договору №2 від 10.07.2009р. неправомірними та стягнення з відповідача на користь позивача надмірно сплачених грошових коштів за Договором № 2 від 10.07.2009р. у сумі 23 675,60грн. (а.с. 96-99 т.1).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що: по-перше, відповідно до п. 4.1.4. укладеного між позивачем та Аграрним Фондом кредитного договору №272 від 17.08.2009р., позивач повинен відшкодувати зерновому складу (відповідачу) витрати за зберігання заставного зерна за час його фактичного перебування у заставі; по-друге, з огляду на перебування зерна в заставі у Аграрного фонду, позивач повинен відшкодувати відповідачу витрати на його зберігання, виходячи з умов договору зберігання, укладеного між відповідачем і Аграрним фондом (а не з умов договору зберігання, укладеного між позивачем і відповідачем); по-третє, при переоформленні зерна на Аграрний фонд, складанні простих складських свідоцтв на зерно на пред'явника відповідачем була встановлена ціна у розмірі 12,51грн. за 1 тону-день зберігання.
Однак, зазначені висновки господарських судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такими, що не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.
Так, господарськими судами не встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, не надано оцінки всім наявним у справі доказам.
Предметом позову є стягнення з відповідача надмірно сплачених коштів за послуги по зберіганню зерна за договором Складського зберігання зерна №2 від 10.07.2007р.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" за договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна.
Згідно зі ст. 28 вказаного закону плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна.
Господарськими судами встановлено і матеріалами справи підтверджено, що згідно з умовами договору складського зберігання зерна №2 від 10.07.2009р., укладеного між позивачем і відповідачем, розмір плати за зберігання зернових за 1 тонно/день складає 0,32грн.
Господарськими судами також встановлено, що у виставлених відповідачем позивачу рахунках на оплату послуг за зберігання заставного зерна відповідачем було застосовано тарифи, передбачені умовами договору складського зберігання зерна, укладеного між відповідачем і Аграрним фондом.
При цьому, пославшись в обґрунтування висновків про правомірність застосування саме вказаних тарифів на п. 4.1.4 кредитного договору від 17.08.2009р. №272, укладеного між позивачем і Аграрним фондом, господарські суди не надали оцінки умовам п.4.1.4 кредитного договору від 17.08.2009р., яким передбачено обов'язок позичальника відшкодувати зерновому складу витрати із зберігання заставного зерна за час його фактичного перебування в заставі
При цьому, господарськими судами не взято до уваги, що розмір плати за зберігання зерна і порядок проведення розрахунків встановлено умовами договорів складського зберігання зерна, укладених між відповідачем і позивачем (№2 від 10.07.2009р.) та між відповідачем і Аграрним фондом (№427 від 28.10.2008р.), якими передбачено обов'язок поклажодавця розрахуватися за послуги зі зберігання зерна за встановленими в договорі тарифами.
Слід зазначити, що господарські суди також не встановили, умовами якого договору передбачено обов'язок позивача оплатити вартість наданих відповідачем послуг зі зберігання зерна за тарифами, встановленими не умовами договору складського зберігання зерна, укладеного між позивачем і відповідачем, а умовами договору складського зберігання зерна, укладеного між відповідачем і Аграрним фондом.
Крім того, господарськими судами не взято до уваги, що згідно з умовами договорів складського зберігання зерна, укладених між позивачем і відповідачем, та між відповідачем і Аграрним фондом, оплата вартості послуг за зберігання зерна здійснюється на підставі актів виконаних робіт, однак вказані акти в матеріалах справи відсутні.
Крім того, пославшись на встановлення відповідачем тарифу в розмірі 12,51грн. за 1 тонно/день зберігання при переоформленні зернових культур на Аграрний фонд і складанні простих складських свідоцтв на зерно на пред'явника (що відповідає умовам договору складського зберігання зерна, укладеного між відповідачем і Аграрним фондом), господарськими судами не взято до уваги, що у простих складських свідоцтвах на зерно на пред'явника від 04.08.2009 не зазначено, що 12,51грн. є розміром винагороди зерновому складу за 1 тонно/день зберігання зерна (а.с. 50,54,58,62 т.1), а в додатковій угоді від 06.06.2009р. до договору складського зберігання зерна, укладеного між відповідачем і Аграрним фондом, зазначено тариф - 12,51грн. за послуги по зберіганню за тонну за 30 календарних днів (а.с. 71 т.1).
Також, в обґрунтування висновків про наявність підстав для застосування п.4.14 договору складського зберігання зерна, укладеного між позивачем і відповідачем, щодо права відповідача змінювати вартість наданих позивачу послуг при повідомленні поклажодавця за 10 днів до таких змін, господарські суди послалися на доведення нової ціни до позивача, хоч будь-які докази наведеного в матеріалах справи відсутні.
Викладене свідчить, що висновки господарських судів про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача надмірно сплачених грошових коштів в сумі 23 675,60грн. зроблено при неповно встановлених обставинах справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 1115 та ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, постановлені у справі судові рішення в частині позовних вимог про стягнення з відповідача надмірно сплачених грошових коштів в сумі 23 675,60грн. підлягають скасуванню, а справа в цій частині -передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.
Висновки господарських судів про відсутність підстав для задоволення позову в частині позовних вимог про визнання дій відповідача щодо збільшення ціни на послуги по зберіганню зерна за договором №2 від 10.07.2009р. неправомірними відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи з огляду на неправильно обраний позивачем спосіб захисту порушених прав.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, ст.ст. 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу ТОВ "Агропромислова компанія" на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 10.08.2010р. у справі №4/14 господарського суду Луганської області частково задовольнити.
Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 10.08.2010р. та рішення господарського суду Луганської області від 15.06.2010р. у справі №4/14 в частині позовних вимог про стягнення з відповідача надмірно сплачених грошових коштів в сумі 23 675,60грн. скасувати, а справу №4/14 в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду Луганської області.
В решті постанову Луганського апеляційного господарського суду від 10.08.2010р. у справі №4/14 залишити без змін.
Головуючий суддяК. Грейц
Судді:С. Бакуліна
О. Глос