14 жовтня 2010 р. № 34/187
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Добролюбової Т.В.,
суддів Гоголь Т.Г.
Швеця В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
прокурора ГПУ Гнатюк М.М., посв. №296
Міністерства палива та
енергетики України Поповіченко О.М., дов. №22/2010
ФДМУ не з'явились, повідомленні належним чином
Відповідачів:1. не з'явились, повідомленні належним чином
2. не з'явились, повідомленні належним чином
3. не з'явились, повідомленні належним чином
4. не з'явились, повідомленні належним чином
5. не з'явились, повідомленні належним чином
6. не з'явились, повідомленні належним чином
Матеріали касаційного подання
та
касаційних скарг Заступника Генерального прокурора України в
інтересах держави в особі Міністерства палива та
енергетики України
1.Фонду державного майна України
2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисойл"
3.Компанії "ТМР Енерджі Лімітед"
на постанову Київського апеляційного господарського суду
від 28.04.05
у справі № 34/187 господарського суду м.Києва
за позовом Заступника Генерального прокурора України в
інтересах держави в особі Міністерства палива та
енергетики України
до 1.Відкритого акціонерного товариства "Лисичанськнафтооргсинтез"
2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисойл"
3.Фонду державного майна України
4.Компанії "ТМР Енерджі Лімітед"
5.Виконавчого комітету Лисичанської міської ради
6.Відділу з ринкових відносин Лисичанської міської ради
про Визнання недійсними установчих документів та скасування
державної реєстрації
У судовому засіданні оголошена перерва до 14.10.2010 року.
Заступником Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства палива та енергетики України у лютому 2004р заявлений позов до відкритого акціонерного товариства "Лисичанськнафто-оргсинтез", товариства з обмеженою відповідальністю "Лисойл", Компанії "ТМР Енерджі Лімітед", Фонду державного майна України, Виконавчого комітету Лисичанської міської ради, Відділу з ринкових відносин Лисичанської міської ради про визнання недійсними установчих документів та скасування державної реєстрації ТОВ "Лисойл". Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю установчих документів ТОВ "Лисойл" вимогам статті 5 Закону України "Про підприємства", статей 4, 51 Закону України "Про господарські товариства". Позивач посилався на те, що укладенням установчих документів ТОВ "Лисойл" порушено економічні інтереси держави в особі Міністерства палива та енергетики України (правонаступник Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості), оскільки ними передбачалося відчуження та використання державного майна. Окрім того, зазначені документи укладалися тоді, коли Лисичанський нафтопереробний завод мав статус державного підприємства та перебував в управлінні Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості. Водночас позивач наголошував на дотриманні строків позовної давності, оскільки про існування вказаних установчих документів йому стало відомо у жовтні 2003 року.
Рішенням господарського суду м.Києва від 25 лютого 2005р., ухваленим колегією суддів у складі головуючого - Студенець В.І. та суддів Паламар П.І., Пінчук В.І., позовні вимоги задоволені в повному обсязі. Визнано недійсними установчий договір про створення на території України товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу "Лисойл", укладений 08.06.1993 між Лисичанським нафтопереробним заводом та Компанією "ТМР Енерджі Лімітед"; статут товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу "Лисойл", зареєстрований 25.05.1993 виконкомом Лисичанської міської ради за реєстраційним номером 195; установчий договір про створення на території України товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу "Лисойл", укладений 15.10.1999 між Фондом державного майна України та Компанією "ТМР Енерджі Лімітед"; статут товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу "Лисойл", зареєстрований 25.10.1999 відділом з ринкових відносин Лисичанської міської ради; скасовано державну реєстрацію товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу "Лисойл" (код ЄДРПОУ 19358572). Рішення господарського суду вмотивоване доведеністю матеріалами справи факту невідповідності установчих документів ТОВ "Лисойл" в редакціях від 1993 року та від 1999 року вимогам чинного законодавства, яке діяло на час їх укладення, зокрема, приписам Декрету Кабінету Міністрів України "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств", приписам статті 5 Закону України "Про підприємства в Україні", статей 3, 4, 51, 62 Закону України "Про господарські товариства", статті 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Господарський суд дійшов висновку про відсутність пропуску строку позовної давності.
Київський апеляційний господарський суд у складі головуючого-судді Алданової С.О., та суддів Моторного О.А., Кошіля В.В. постановою від 28 квітня 2005 року перевірене рішення господарського суду залишив без змін з тих же підстав, а апеляційні скарги Компанії "ТМР Енерджі Лімітед", Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисойл", Фонду державного майна України залишив без задоволення.
Заступник Генерального прокурора України звернувся з касаційним поданням до Вищого господарського суду України, в якому просить скасувати судові акти у справі та залишити позов без розгляду. Прокурор вважає, що господарськими судами, при ухваленні судових рішень, були порушені приписи матеріального та процесуального права. Заявник наголошує на помилковому застосуванні приписів статей 256, 257, 267 Цивільного кодексу України, статті 83 Цивільного кодексу УРСР щодо строків позовної давності. На думку прокурора, висновок суду про відсутність пропуску строку позовної давності є хибним. Прокурор вважає, що господарським судом також помилково застосовані приписи частини 15 статті 58 Господарського кодексу України в частині скасування державної реєстрації та не застосовані приписи Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". При цьому скаржник, з посиланням на приписи пункту 2 статті 38 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", зазначає, що підставою для ухвалення судового рішення щодо припинення юридичної особи є визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути. Окрім того, скаржник посилається на порушення судом приписів процесуального права, зокрема, статей 18, 22, 29, 77, 85 Господарського процесуального кодексу України. На думку прокурора, суд повинен був залишити позов без розгляду, оскільки витребувані ухвалою господарського суду м. Києва від 14.02.2005 документи позивачем не були надані. Заявник посилається на те, що господарський суд в порушення статті 85 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частину оспорюваного рішення без згоди на це представника позивача.
Постанова апеляційної інстанції у цій справі також оскаржена Фондом державного майна України. Фонд державного майна України в обґрунтування касаційної скарги посилається на порушення судом приписів матеріального права, зокрема, статті 8 Закону України "Про підприємництво", приписів Декрету Кабінету Міністрів України "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств", статей 51, 62 Закону України "Про господарські товариства". При цьому заявник зазначає, що на момент реєстрації СП "Лисмарк" законодавством України не була встановлена заборона державним підприємствам виступати засновниками підприємств будь - яких організаційних форм та видів господарських товариств, і Декрет Кабінету Міністрів України "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств" від 31.12.1992 набрав чинності після реєстрації Спільного підприємства "Лисмарк", ТОВ з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу "Лисойл", а також внесення до статутного фонду товариства своєї частки Лисичанським НПЗ. Окрім того, заявник зазначає, що законодавство України не обмежує права зборів учасників товариств з обмеженою відповідальністю на власний розсуд визначати назву виконавчого органу, його структуру, права членів виконавчого органу та порядок управління товариством. Скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції приписів процесуального права, зокрема, статей 53, 79, 99 Господарського процесуального кодексу України.
Аналогічні доводи містяться і в касаційних скаргах товариства з обмеженою відповідальністю "Лисойл" та Компанії "ТМР Енерджі Лімітед".
27.07.05 ухвалою Вищого господарського суду України касаційне подання Генеральної прокуратури України та касаційні скарги Фонду державного майна України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисойл", Компанії "ТМР Енерджі Лімітед" були прийняті до провадження та призначені до розгляду. У зв'язку з набранням чинності Кодекс адміністративного судочинства України, ухвалою Вищого господарського суду України від 15.12.05 справу було скеровано до Вищого адміністративного суду України. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.06.10 було визначено, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, касаційне провадження за касаційним поданням Генеральної прокуратури України та касаційними скаргами Фонду державного майна України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисойл", Компанії "ТМР Енерджі Лімітед" закрито, справу скеровано для розгляду до Вищого господарського суду України.
Від відкритого акціонерного товариства "Лисичанськнафто-оргсинтез", Виконавчого комітету Лисичанської міської ради та Відділу з ринкових відносин Лисичанської міської ради відзиви на касаційне подання та касаційні скарги судом не отримані.
Вищий Господарський суд України заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., та пояснення прокурора, представника Міністерства палива та енергетики України, переглянувши матеріали справи та доводи касаційного подання і касаційних скарг, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Предметом спору у даній справі є матеріально-правові вимоги про визнання недійсними установчого договору від 08.06.1993 року; установчого договору від 15.10.1999 року; статутів створеного Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисойл" від 25.05.1993 року та від 25.10.1999 року; скасування державної реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисойл".
Задовольняючи позов попередні судові інстанції виходили з того, що установчі договори та зареєстровані на їх підставі статути не відповідають приписам чинного законодавства і, зокрема, приписам Декрету Кабінету Міністрів України "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств". Проте висновки до яких дійшли місцеві господарські суди є передчасними з огляду на наступне.
Порядок створення підприємств з іноземними інвестиціями (на момент створення спірного підприємства) регулювався, зокрема, Законом України "Про підприємства", Декретом Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування".
В розумінні статті 1 цього Декрету, іноземні інвестори -це, зокрема, юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України; фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України; іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації; інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими чинним законодавством України. Іноземні інвестиції - всі види цінностей, що вкладаються безпосередньо іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності згідно з чинним законодавством України. Підприємство з іноземними інвестиціями - це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене за законами України, якщо протягом календарного року в його статутному фонді є кваліфікаційна іноземна інвестиція. При цьому для новостворених підприємств цей критерій визначається за підсумками першого повного календарного року їх існування. Кваліфікаційна іноземна інвестиція - це іноземна інвестиція, що становить не менше 20 відсотків статутного капіталу і при цьому не може бути менше суми, еквівалентної: у разі здійснення її у вигляді, передбаченому пунктами 3, 6 і 7 статті 3 цього Декрету: 100 тисячам доларів США - для банків та інших кредитно-фінансових установ; 50 тисячам доларів США - для решти підприємств (організацій); у разі здійснення її в інших видах, передбачених статтею 3 цього Декрету: 1 мільйона доларів США - для банків; 500 тисячам доларів США - для решти підприємств (організацій).
Приписами статті 19 Декрету Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування" унормовано, що на території України підприємства з іноземними інвестиціями створюються і діють у формах, передбачених чинним законодавством України. Підприємство з іноземними інвестиціями може бути створено або шляхом його заснування, або в результаті придбання іноземним інвестором частки участі (паю, акцій) у раніше заснованому підприємстві без іноземних інвестицій, або шляхом придбання такого підприємства повністю. Підприємство з іноземними інвестиціями створюється у порядку, передбаченому чинним законодавством України. Придбання іноземним інвестором частки участі (паю, акцій) у раніше створеному підприємстві без іноземних інвестицій, а також придбання такого підприємства повністю здійснюється в порядку, передбаченому чинним законодавством України, з урахуванням вимог, установлених цим Декретом. Фінансовий стан засновників (українських юридичних осіб) підприємств з іноземними інвестиціями щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду повинен бути перевірений аудитором (аудиторською фірмою). Установчі документи новостворюваних підприємств з іноземними інвестиціями мають містити відомості, передбачені чинним законодавством України для відповідних організаційно-правових форм підприємств, а також відомості про державну належність їх засновників (учасників). Державна реєстрація підприємств з іноземними інвестиціями здійснюється в загальному порядку державної реєстрації підприємств, передбаченому чинним законодавством України ( статті 20, 21, 22 цього Декрету).
Статтею 8 Декрету, про який йдеться, унормовано, що у разі, коли наступне спеціальне законодавство України про іноземні інвестиції змінює умови захисту іноземних інвестицій, зазначені в розділі II цього Декрету, до іноземних інвестицій протягом десяти років з дня набуття чинності такого законодавства на вимогу іноземного інвестора застосовується спеціальне законодавство, що діяло на момент реєстрації інвестицій.
Стаття 3 Закону України "Про господарські товариства", визначено, що засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств нарівні з громадянами та юридичними особами України, крім випадків, встановлених законодавчими актами України. Застосування зазначеної норми було обмежено Декретом Кабінету Міністрів України "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств"N 24-92 від 31.12.1992року з подальшими змінами.
Як вбачається з матеріалів справи, Заступник Генерального прокурора України звернувся з позовом до господарського суду в лютому 2004 року. Протягом усього розгляду справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лисойл", а на стадії апеляційного провадження, і Генеральна прокуратура України, наголошували на тому, що строк позовної давності в межах якої можна звертатися за захистом порушеного права пропущений. Даному доводу не була надана належна оцінка. Розглядаючи зазначений спір, попередні судові інстанції виходили, зокрема, з того, що на зазначені вимоги строк позовної давності не розповсюджується. Проте, з даними висновками не можна погодитися. Вимоги на які не розповсюджується строк позовної давності були передбачені в статті 83 Цивільного кодексу УРСР. Приписами цієї норми унормовано, що позовна давність не розповсюджується, зокрема, на вимоги державних організацій про повернення державного майна із незаконного володіння колгоспів інших кооперативних і громадських організацій чи громадян. Отже, в розумінні зазначеної норми, правила про не застосування строку позовної давності застосовуються до віндикаційних позовів.
З першого січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України. Прикінцевими та перехідними положеннями якого передбачено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше ( частини 6, 7).
Як, приписами статті 80 Цивільного кодексу УРСР так і статтею 267 Цивільного Кодексу України передбачено, що сплив строку позовної давності є підставою для відмови у позові. Отже, важливою умовою для правильного вирішення спору є встановлення початку перебігу строку позовної давності та його спливу.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази,та здійснювати процесуальні дії які відносяться до повноважень суду першої чи апеляційної інстанцій.
З огляду на зазначене, рішення господарського суду міста Києва та постанова Київського апеляційного господарського суду не можуть вважатися такими, що прийняті у повній відповідності до наведених норм права, а тому вони підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського суду м. Києва.
З урахуванням зазначеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111,
11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2005 року у справі № 34/187 та рішення господарського суду міста Києва від 25.02.2005 року скасувати, а справу скерувати на новий розгляд до господарського суду м. Києва.
Касаційне подання Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства палива та енергетики України - задовольнити частково.
Касаційну скаргу Фонду Державного майна України - задовольнити частково.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисойл"- задовольнити частково.
Касаційну скаргу Компанії "ТМР Енерджі Лімітед" - задовольнити частково.
Головуючий суддя Т.Добролюбова
Судді Т.Гоголь
В.Швець
Повний текс підписаний 19.10.2010 року.