21 жовтня 2010 р. № 18/293-12/261
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Головуючий суддя
Судді:Борденюк Є.М.
Могил С.К. ,
Самусенко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд-2"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2010
у справі№ 18/293-12/261 господарського суду міста Києва
за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Елетер"
довідкритого акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд-2"
простягнення 40 678, 70 грн.,
за участю представників
позивача : Ситницький Р.Ю.,
відповідача : Дума Ю.М.,
У вересні 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Елетер" звернулось до господарського суду з позовом до відкритого акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд-2" про стягнення 7 334, 82 грн. трьох відсотків річних, 31 121, 24 грн. інфляційних втрат, нарахованих позивачем за весь період прострочення -з 1 січня 2002 року по 25 грудня 2007 року, а також 2 222, 64 грн. пені.
Рішенням господарського суду міста Києва від 04.11.2008, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2009, позов задоволено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 9 липня 2009 року судові рішення скасовані, а справа передана на новий розгляд з огляду на те, що судами неправильно застосовано ст. ст. 261, 264, 267 ЦК України, та не враховано пропуск позивачем строку позовної давності, крім того залишено поза увагою приписи ст.ст. 72, 75 ЦК УРСР, чинного на момент виникнення у позивача права на позов, якими встановлено скорочені строки давності тривалістю в шість місяців до вимог про стягнення неустойки, та передбачено, що наслідки пропуску строку позовної давності застосовуються судом незалежно від заяви сторін.
Під час нового розгляду справи господарський суд міста Києва 15 січня 2010 року прийняв рішення про стягнення з відповідача 7 334, 82 грн. трьох відсотків річних, 31 121, 24 грн. інфляційних втрат, нарахованих позивачем за весь період прострочення -з 1 січня 2002 року по 25 грудня 2007 року., а також 2 222, 64 грн. пені.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 1 червня 2010 року рішення місцевого суду скасовано в частині стягнення пені, в цій частині позову відмовлено, в решті рішення залишено без змін.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з нього 10 382, 80 грн. інфляційних та 2 648, 00 грн. трьох відсотків річних. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а саме, не враховані положення ст. ст. 257, 258 Цивільного Кодексу України, та не застосовано наслідки пропуску позивачем загального строку позовної давності для звернення з відповідними вимогами, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.
Переглянувши в касаційному порядку оскаржені постанову та рішення судів попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.
Як встановлено судами під час неодноразового розгляду даної справи, господарський спір у даній справі виник з приводу виконання договору підряду у зв'язку з тим, що відповідач як замовник будівництва протягом 2001 - 2007 року свої обов'язки з оплати вартості робіт виконав неналежним чином, перерахував грошові кошти з порушенням обумовленого договором терміну для розрахунків, сплатив лише 120 000, 00 грн., а несплачена решта заборгованості у сумі 27 783,42 грн. стягнута з відповідача на підставі рішення господарського суду міста Києва.
Враховуючи, що відповідач повністю погасив наявну заборгованість лише 25.12.2007, тобто, із значним простроченням оплати, господарські суди дійшли висновків про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за весь заявлений позивачем період -з 2002 по 2007 рік.
При цьому, щодо викладених в постанові Вищого господарського суду України вказівок про необхідність врахування положень ст.ст. 261, 264, 267 ЦК України та ст.ст. 72, 75 ЦК УРСР, апеляційним господарським судом зазначено, що позивач пропустив строк позовної давності лише за вимогами про стягнення пені. Тоді як з рештою висновків місцевого суду про те, що позивачем не пропущено строк позовної давності у зв'язку з визнанням відповідачем боргу і проведенням ним часткового його погашення протягом всього періоду, тобто з огляду на переривання перебігу строку в порядку ст. 264 ЦК України, апеляційний суд погодився та залишив в цій частині рішення місцевого суду без змін.
Проте, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з висновками господарських судів з огляду на наступне.
Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат -тобто нарахувань, які боржник має сплатити кредитору на його вимогу разом з сумою боргу, та пені як відповідальності за прострочення оплати боргу.
Відповідно до ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Зі змісту наведеної статті вбачається помилковість правової позиції судів попередніх інстанцій відносно того, що періодичне перерахування грошових коштів в рахунок погашення боргу за виконані роботи свідчить про визнання відповідачем не лише боргу, але і зобов'язань по оплаті додаткових нарахувань.
З огляду на те, що судами попередніх інстанцій належним чином не враховано вказівки Вищого господарського суду України, надано неправильну юридичну оцінку фактичним обставинами справи, внаслідок чого безпідставно стягнуто з відповідача 3% річних та інфляційні втрати за період поза межами строку позовної давності, судові рішення у даній справі не можуть вважатись законними, тому підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення у справі про часткове задоволення позову.
Враховуючи, що з позовними вимогами позивач звернувся у вересні 2008 року, правильними є доводи скаржника про наявність правових підстав для стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат за період з 17.09.2005 по 25.12.2007, в сумі 2 648, 00 грн. та 10 382, 80 грн. відповідно.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд-2" задовольнити.
Рішення господарського суду господарського суду міста Києва 15 січня 2010 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 1 червня 2010 року у справі № 18/293-12/261 скасувати.
Прийняти нове рішення.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд-2" (03035, м. Київ, вул. Урицького, 45, код ЄДРПОУ 04012661) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Елетер" (02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, 2, код ЄДРПОУ 13687027) 10 382, 80 грн. інфляційних втрат, 2 648 грн. трьох відсотків річних, 130, 31 грн. витрат по оплаті державного мита, 37, 76 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В решті позову відмовити.
Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази в порядку ст. ст. 116 -117 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддяБорденюк Є.М.
Судді :Могил С.К.
Самусенко С.С.