Справа: № 34/24-А Головуючий у 1-й інстанції: Сташків Р.Б.
Суддя-доповідач: Мельничук В.П.
Іменем України
"19" жовтня 2010 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Шведа Е.Ю., Попович О.В.,
при секретарі: Плаксі В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 27 лютого 2007 року у справі за адміністративним позовом Суб?єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -
У листопаді 2006 року Суб?єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_2 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що висновок Інспекції про те, що позивач необґрунтовано відніс до податкового кредиту суми сплаченого ПДВ у зв'язку із придбанням товарів за податковими накладними виписаними ПТП «Капітал», оскільки останній з 01.11.2004 не є платником ПДВ у зв'язку з анулюванням свідоцтва платника ПДВ. Позивач вважає вказаний висновок таким, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Підприємець зазначає, що видані ПТП «Капітал»податкові накладні, містять усі необхідні реквізити, передбачені законодавством, а тому ним була правомірно включена сума ПДВ до податкового кредиту. При цьому позивач вважає, що посилання відповідача щодо невнесення ПТП «Капітал»до бюджету вказаної в податковій накладній суми ПДВ є безпідставним оскільки Закон України «Про податок на додану вартість»не передбачає обов'язку або права одного платника податків контролювати статус та показники податкової звітності іншого платника податків. За таких обставин, на думку позивача, відповідальність за неправомірну видачу податкової накладної лежить саме на ПТП «Капітал», а вини позивача в цьому немає.
Постановою Господарського суду м. Києва від 27 лютого 2007 року позов задоволено повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 06.10.2006 року № 177/1750/0.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено наступне.
Відповідачем проведено планову перевірку дотримання позивачем вимог податкового законодавства, за результатами якої складено акт від 29.09.2006 року №114/1750-2475509733, за змістом якого перевіркою встановлено, що між позивачем та ПТП «Капітал»було укладено угоди, що підтверджується відповідними податковими накладними, які були включені позивачем до складу податкового кредиту відповідних періодів та відображені в книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг).
Згідно бази даних АІС ОР (автоматизована інформаційна система обласного і), ПТП «Капітал»з 2001 року не подавало до податкової інспекції бухгалтерської звітності, у зв'язку з чим рішенням Господарського суду м. Києва від 01.11.2004 року у справі № 46/623 за позовом податкової інспекції до ПТП «Капітал»про скасування державної реєстрації розпочато процес ліквідації ПТП «Капітал». При цьому податковою інспекцією був складений акт № 123 від 25.11.2004 року про анулювання свідоцтва платника ПДВ ПТП «Капітал»№ 38996611, індивідуальний податковий номер 314557926144. Дата анулювання даного свідоцтва 11.11.2004.
Також судом першої інстанції було встановлено, що на час укладання спірних угод та виписування спірних податкових накладних ліквідація ПТП «Капітал»ще не була завершена, і останній перебував у Єдиному державному реєстрі.
Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доводився факт обізнаності позивача про обставини державної реєстрації його контрагента. При цьому не було спростовано факт належного оформлення спірних податкових накладних з урахуванням здійснених господарських операцій, а тому у відповідача не було підстав для висновку про завищення позивачем сум податкового кредиту.
З таким висновком колегія суддів погоджується та вважає його обґрунтованим з огляду на наступне.
Статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено правила визначення дати виникнення податкових зобов'язань, зокрема, п.п. 7.3.1 визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20% від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8 цього Закону протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів ( утому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пп.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна.
Відповідно до приписів вищевказаних законів при вирішенні спору щодо права платника податку на додану вартість на бюджетне відшкодування сплачених сум податку встановленню підлягає розмір суми податкових зобов'язань платника у певному звітному податковому періоді, суми податкового кредиту в цьому ж звітному податковому періоді, наявності чи відсутності у платника податкового боргу з цього податку за попередні податкові періоди та суми податку, фактично сплаченій платником постачальникам товарів (послуг) у ціні придбання товарів (послуг) у попередньому податковому періоді.
Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій, а саме: або списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дати виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Судом першої інстанції встановлено, що податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 06.10.2006 року № 177/1750/0 позивачу було донараховано по податку на додану вартість за основним платежем 19490,00 грн. та за штрафними санкціями 8631,40 грн. з підстав порушення п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість».
Судом першої інстанції було встановлено, що податковий кредит документально зафіксований на підприємстві, яке має всі права згідно Закону України «Про податок на додану вартість»фіксувати операції в податковій звітності та сплачувати вирахуваний таким чином за той чи інший відповідний податковий період податок на додану вартість.
Також встановлено, що анулювання свідоцтва контрагента позивача, як платника ПДВ, відбулося після закінчення спірних господарських операцій.
За таких обставин колегія суддів зауважує, що відповідно до норм чинного законодавства України, що регулює дані відносини зазначене не спричиняє правового наслідку недійсності податкових накладних, виписаних таким підприємством, оскільки в момент здійснення господарських це підприємство було діючим.
Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.
Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.
Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України»визначає правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. У розумінні даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Статтею 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні містити такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форма), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документу.
Підпунктом 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається особам, зареєстрованим як платники податку у порядку передбаченому ст. 9 цього Закону.
Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Оскільки на момент здійснення господарських операцій, контрагент перебував на податковому обліку, то в момент видачі податкової накладної у нього виникали як відповідні податкові зобов'язання так і податковий кредит.
Згідно з п. 8 ст. 19 Господарського кодексу України усі суб'єкти господарювання зобов'язані самостійно здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.
Судом першої інстанції було встановлено, що податкові накладні містили всі необхідні реквізити, передбачені п.п.7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та були виписані платником податку на додану вартість в той час, коли останній був зареєстрований.
У відповідності до п.п.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними, тобто на податковий кредит платник податку не вправі розраховувати лише за однієї умови - відсутності податкової накладної.
Відповідно до п. 9.8. ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», свідоцтво про реєстрацію у якості платника ПДВ діє до дати його анулювання, яке відбувається у випадках, якщо зареєстрована в якості платника податку особа припиняє діяльність згідно з рішенням про ліквідацію такого платника податку.
Пунктом 9.8 ст. 9 Закону України „Про податок на додану вартість" передбачено, що свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, яке підтверджує право платника на складання податкових накладних, діє до дати його анулювання.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов юридично правильного висновку про наявність підстав для задоволення заявленого позову.
Викладеним спростовуються доводи апеляційної скарги, а тому колегія суддів вважає її такою, що задоволенню не підлягає.
Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва -залишити без задоволення, а постанову Господарського суду м. Києва від 27 лютого 2007 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Е.Ю. Швед
О.В. Попович