Головуючий у 1 інстанції - Кониченко О.М.
Суддя-доповідач - Сухарьок М.Г.
03 вересня 2010 року справа №2а-8757/10/0570
приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сухарька М.Г., суддів Гаврищук Т.Г., Білак С.В.,
при секретарі Чеплигіні П.І.,
за участю: від позивача: Патяшин А.С., від відповідача 1: Смольнякова А.І., від відповідача 2 і 3: не з'явились, прокурора Ноздрьова С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного адміністративного суду апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Силур” м. Харцизьк на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2010 року по справі № 2а-8757/10/0570 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Силур” до Амвросіївської митниці, Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про визнання дій протиправними, стягнення суми надмірно сплачених митних платежів, -
Позивач звернувся до суду з позовом до Амвросіївської митниці, Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про визнання дій протиправними, стягнення суми надмірно сплачених митних платежів.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2010 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішеннями суду першої інстанції позивачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати судове рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права на підставі неправильного та неповного дослідження судом першої інстанції доказів і встановлення обставин у справі.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне в задоволенні вимог викладених в апеляційній скарзі відповідача відмовити, виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 21.07.2009 р. ТОВ „Силур” був укладений контракт з фірмою „Elaskon Sachsen GmbH & CO. KG” (Німеччина), за умовами якого позивач придбавав товари, виробництва продавця (фірми „Elaskon Sachsen GmbH & CO. KG”), кількість та ціни яких вказані в додатку № 2. Відповідно до додатку № 2 від 26.10.2009 р. до контракту (специфікації), позивач придбав канатне мастило товар -канатне мастило у кількості 17100 кг (90 бочок по 190 кг нетто у кожній) за ціною 142,95 євро за 100 кг, канатне мастило Elaskon 20 Н у кількості 950 кг нетто (5 бочок по 190 кг нетто у кожній) за ціною 157,95 євро за 100 кг. Загальна ціна специфікації -25944,98 євро.
18.11.2009 р. був ввезений на митну територію України товар -канатне мастило у кількості 17100 кг (90 бочок по 190 кг нетто у кожній) за ціною 142,95 євро за 100 кг., канатне мастило Elaskon 20 Н у кількості 950 кг нетто (5 бочок по 190 кг нетто у кожній) за ціною 157,95 євро за 100 кг. Загальна сума поставки -25944,98 євро плюс вартість постачання 15852,69 грн.
30.11.2009 р. позивачем до Амвросіївської митниці була подана вантажна митна декларація № 701000002/9/002998, в якій митна вартість ввезеного товару була визначена за першим методом визначення митної вартості (за ціною угоди) в розмірі 27276,48 євро або 324751,21 грн. Виходячи із зазначеної вартості, сплаті підлягали митні платежі в загальному розмірі 90280,84 грн., з яких 21108,83 грн. -ввізне мито, 69172,01 грн. -податок на додану вартість. У графі 33 ВМД позивачем визначений код товару за УКТЗЕД 3403191000 до якої відносяться “Мастильні матеріали (включаючи) мастильно -охолоджувальні емульсині для різальних інструментів, засоби для змащування різі болтів, гайок, засоби для видалення іржі або антикорозійні засоби для змащування форм для кращого видалення з форм виробів, виготовлені на основі мастильних матеріалів), а також засоби, які використовують для масляної або жирової обробки текстильних матеріалів, шкіри, хутра та інших матеріалів, крім засобів, що містять як основний компонент 70 мас % або більше нафти або нафтопродуктів, одержаних з бітумінозних мінералів:…. Із вмістом 70 мас.% або більше нафти або нафтопродуктів, одержаних із бітумінозних мінералів, які не є основними компонентами ”.
02.12.2009 р. відповідачем була видана позивачу картка відмови у митному оформленні товару № 701000010/9/000042 у зв'язку з неподанням на вимогу митного органу додаткових документів згідно вимог п. 11 Порядку декларування митної вартості товарів, як переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження.
Крім того, відповідачем 02.12.2009 р. було прийняте рішення про визначення митної вартості № 701000010/2009/000119/1, яким митна вартість ввезеного товару визначена за шостим методом в розмірі 40432 євро.
Як встановлено судом першої інстанції, для підтвердження митної вартості товару митному органу були надані документи, передбачені ст. 7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2006 р. № 1766 а саме, контракт, додаток № 2 до контракту, рахунок, довідка про транспортні витрати, міжнародна товарно-транспортна накладна.
Амвросіївською митницею було прийняте рішення про визначення митної вартості: № 701000010/2009/000119/1 від 02.12.2009 р., яким митний орган визначив митну вартість товару канатного мастила Elaskon 20 та Elaskon 20 Н за шостим (резервним) методом - 2,24 євро за кг, загальна вартість становить 40432 євро.
Позивачем була подана нова вантажна митна декларація № 701000002/9/003036 із зазначенням митної вартості, визначеної митним органом.
Отже, позивачем були сплачені митні платежі, виходячи з митної вартості, визначеної митним органом за методом № 6, що на 44940,79 грн. перевищує митні платежі, які підлягали сплаті до бюджету позивачем у разі здійснення митного оформлення за митною вартістю, визначеною за першим методом.
Судова колегія погоджує висновок суду першої інстанції, що позов задоволенню не підлягає.
Згідно до ч. 1 ст. 40 Митного Кодексу України встановлено, що митному контролю підлягають усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України.
Відповідно до ст. 249 Митного кодексу України митна вартість товарів, які переміщуються громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування податків і зборів визначається на підставі заяви власника цих товарів чи уповноваженої ним особи за умови надання підтверджувальних документів (товарних чеків, ярликів тощо), які можна ідентифікувати з наявними товарами. За відсутності таких підтверджень або у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відомостей стосовно заявленої вартості митні органи визначають митну вартість самостійно, на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари та відповідно до вимог цього Кодексу.
Поняття митної вартості визначено Митним кодексом України (ст. 259), а саме, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.
Стаття 260 МК України передбачає, що митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу. Порядок визначення митної вартості товарів поширюється на товари, які переміщуються через митний кордон України. Для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні і доцільними для певного методу визначення митної вартості. Методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та умови їх застосування встановлюються цим Кодексом.
Стаття 261 Митного кодексу України встановлює, що відомості про митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.
Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГААТ). Згідно ч. 2 статті VII ГААТ оцінка ввезеного товару для митних цілей повинна бути заснована на дійсній вартості товару, що обкладається митом, або аналогічного товару, і не повинна ґрунтуватися на вартості товару вітчизняного походження або на довільних або фіктивних оцінках.
Згідно статті 262 Митного кодексу України митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.
Як встановлює ст. 264 МК України, заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні приписи містяться також у п.11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. N І 766.
Про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, посадовою особою митного органу було здійснено відповідний запис у графі "Для відміток митниці" та ознайомлено позивача під підпис.
Згідно до вимог п. 13 зазначеного Порядку позивач зобов'язаний був подати додаткові документи, протягом 10 календарних днів після ознайомлення із записом митного органу про їх подання. За вмотивованою заявою декларанта такий строк продовжується.
Відповідно до ст.. 265 Митного кодексу України встановлено, що митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу.
Якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством: (п. 14 Порядку).
Відповідно до матеріалів справи позивачем імпортується товар, аналоги якого в Україні відсутні. Враховуюче викладене митним органом були витребувані додаткові документи, які не були надані позивачем. Порівняльний аналіз товарів які містять у собі більш ніж 70% нафтопродуктів по ціновій базі ЄАІС ДМСУ складає від 3,34 дол. США до 8,08 дол. США.
Відповідно до ст. 266 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами:1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.
Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).
Якщо митна вартість не може бути: визначена за методом 1 згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови: додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну. відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу за основу може братися або ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю відповідно до вимог статті 271, або обчислена відповідно до вимог статті 272 цього Кодексу вартість товарів.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 цього Кодексу.
З матеріалів справи вбачається, що 1 метод визначення митної вартості (ст. 267 Митного кодексу), не був застосований митним органом у зв'язку із обґрунтованими сумнівами у достовірності поданих декларантом відомостей щодо заявленої митної вартості та не наданням позивачем додатково витребуваних документів на підтвердження заявленої митної вартості; 2 метод (ст. 268 Митного кодексу) не був застосований у зв'язку із відсутністю відомостей щодо поставки ідентичних товарів.
Стосовно застосування 3 методу (ст. 269 Митного кодексу) за ціною договору щодо подібних (аналогічних), то суд зазначає, що зазначений метод вимагає, що подібні товари однаковими у наступних відношеннях, які хоч і не є однаковими за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються із схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними. Крім того повинно бути враховано: 1) якість, наявність торгової марки та їх репутація на ринку; 2) країна походження; 3) виробник. Однак, доказів імпортування товарів їх зазначеними характеристиками суду сторонами не надано.
Четвертий метод визначений у ст. 271 Митного кодексу є похідним від другого та третього методів(ґрунтується на вартості ідентичних/аналогічних товарів) і його не можливо застосувати оскільки відсутня інформація про зазначені товари отже і основи для додавання вартості.
Згідно зі ст. 271 Митного кодексу України для визначення митної вартості на основі додавання вартості (обчислена) вартість за основу береться надана виробником товарів (або особою від його імені) інформація про їх вартість. Посадові особи митних органів не мають права вимагати у нерезидентів витребувати для вивчення або дозволяти одержувати доступ до будь - яких документів для цілей визначення обчислення вартості.
У зв'язку із тим, що ані виробником мастила, ані декларантом позивача від імені нерезидента не була надані інформація про обчислення митної вартості, застосування цього методу було неможливим.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія прийшла до висновку, що рішення першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі, судом ретельно перевірено доводи сторін, дано їм вірну оцінку, ухвалу суду є законною і обґрунтованою, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються, підстави для скасування постановленого по справі судового рішення відсутні.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 2, 11, 21, 70, 71, 159, 160, 184, 195, 196, 198 - 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Силур” м. Харцизьк на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2010 року по справі № 2а-8757/10/0570 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Силур” до Амвросіївської митниці, Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про визнання дій протиправними, стягнення суми надмірно сплачених митних платежів - залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2010 року по справі № 2а-8757/10/0570 - залишити без змін.
Ухвала постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 03 вересня 2010 року.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: Сухарьок М.Г.
Судді: Білак С.В.
Гаврищук Т.Г.