Головуючий у 1 інстанції - Ципко О.В.
Суддя-доповідач - Дяченко С.П.
03 вересня 2010 року справа №2а-3557/10/1270
зал судового засідання №5 у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Дяченко С.П., суддів: Сіваченко І.В., Шишова О.О.,
при секретарі судового засідання - Запорожцевій Г.В.,
за участю позивача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23 червня 2010 року у адміністративній справі № 2а-3557/10/1270 за позовом ОСОБА_2 до Луганського міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганський області про стягнення невиплачених грошових коштів
27.11.2009 року позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Луганського міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганський області про стягнення невиплачених грошових коштів.
Позов обґрунтовує тим, що згідно з Указом Президента України «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників внутрішніх справ» № 926 від 04 жовтня 1996 р., Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» №1294 від 07 листопада 2007 р. відповідач повинен був виплачувати йому матеріальну допомогу у розмірі місячного грошового забезпечення на рік за період з 2005 року по день звільнення - 05.12.2008 року , але даний вид грошового забезпечення не виплачувався. Просив визнати неправомірними дії та зобов'язати відповідача нарахувати та сплатити матеріальну допомогу у розмірі місячного грошового забезпечення на рік за період з 2005 р. до дня звільнення -05.12.2008 року у сумі - 6032,88 грн.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23 червня 2010 р. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Луганського міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганський області щодо стягнення матеріальної допомоги у розмірі: за 2005 р. у сумі - 1203,78 грн., за 2006 р. у сумі - 1258,38 грн. та за 2007 р. у сумі -1 144,71 грн. відмовлено у зв'язку з пропущенням строку звернення до адміністративного суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.
Позивач з постановою суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом неправильно застосовані норми матеріального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
При апеляційному перегляді справи позивач повністю підтримав доводи апеляційної скарги, вважає, що постанова суду є незаконною та необґрунтованою, ухвалена судом з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідач у судове засідання не прибув, незважаючи на те, що належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового засідання. На адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу встановила наступне:
ОСОБА_2 проходив службу в окремому батальйоні патрульно-постової служби при ЛМУ УМВС з 01.07.2005 р. до 14.11.2006 р., в Жовтневому РВ з 14.11.2006 р. до 05.12.2008 р.
Згідно наказу УМВС України в Луганській області № 401 о/с від 05.12.2008 року за ст.64 «б» (через хворобу) був звільнений на пенсію, з вислугою років на момент звільнення 21 рік 01 місяць 04 дні.
Згідно з п..2 Указу Президента України № 926 від 04.10.1996 року «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ» було встановлено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ слід виплачувати матеріальну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення на рік.
З 01.01.2008 року відносно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294, встановлено інший порядок, а саме: надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання:
- надавати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при щорічної основній відпустці у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем пропущений строк для звернення до суду та вважає за необхідне зазначити, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Після закінчені часу особа не втрачає права звернутися із адміністративним позовом, але у задоволенні цього позову може бути відмовлено на тій підставі, що пропущено строк звернення.
Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, як стали спірними, запобігає зловживанням і сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій.
Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Як роз'яснив Пленум Вищого адміністративного суду в п. 13 своєї постанови від 6 березня 2008р. № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» відповідно до частини другої статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною третьою цієї статті встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до суду.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачу будо відомо, що згідно з Указом Президента України "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ", Постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу" відповідач повинен був виплачувати щорічну обов'язкову матеріальну допомогу у розмірі місячного грошового забезпечення, але до бухгалтерії ЛМУ з проханням надати матеріальну допомогу у період проходження служби , ОСОБА_3, не звертався.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на ньому наполягає одна із сторін.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення матеріальної допомоги за 2005, 2006 ,2007 роки у зв'язку з пропущенням строку. Крім того, до суду позивач з вказаними вимогами звернувся лише 27.11.2009 року.
Стосовно вимог позивача про стягнення щорічної матеріальної допомоги за 2008 рік, колегія суддів зазначає наступне:
Відповідно п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 р. № 1294, яка набула чинності з 01.01.2008 р., зазначено, що виплата матеріальної допомоги є правом керівника і її виплата здійснюється в межах асигнувань виділених на утримання державного органу.
У розумінні вимог Закону України «Про Держаний бюджет України на 2008 рік» керівники бюджетних установ здійснюють фактичні витрати на матеріальну допомогу лише в межах фонду заробітної плати (грошового утримання), встановлених для бюджетних організацій у кошторисах доходів і витрат.
Відповідно до Інструкції про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, затвердженій наказом МВС України від 01.11.2003 № 1236, визначено, що фактичні витрати на матеріальну допомогу, відповідно до вимог бюджетного законодавства, проводяться тільки в межах затвердженого фонду оплати праці (п. 46) і є доплатою, що виплачується в межах асигнувань.
Відповідно до п. 10.2. Положення про порядок виплати грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженого наказом МВС України від 31.12.2007 № 499, визначено, що фактичні витрати на матеріальну допомогу, відповідно до вимог бюджетного законодавства, проводяться тільки в межах затвердженого фонду грошового забезпечення .
Таким чином, в умовах обмеженого фінансування відповідач мав право виплачувати матеріальну допомогу співробітникам міліції, яка є додатковим, а не основним видом грошового забезпечення. Крім того, варто вказати, що виплата матеріальної допомоги здійснюється за повний календарний рік, натомість, позивач не відпрацював повний рік, оскільки звільнився з ОВС - 05.12.2008 року, рівно, як був прийнятий на посаду -01.07.2005 року. З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу за необґрунтованістю у задоволенні вимог щодо стягнення матеріальної допомоги за 2008 рік.
За наслідками викладеного та відповідно до нормативного припису ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом якого, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права , підстав для скасуванню його не має. Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Ухвала в повному обсязі виготовлена 06 вересня 2010 року.
Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, залишити без задоволення.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23 червня 2010 року у адміністративній справі № 2а-3557/10/1270 за позовом ОСОБА_2 до Луганського міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганський області про стягнення невиплачених грошових коштів, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.
Головуючий: Дяченко С.П.
Судді: Сіваченко І.В.
Шишов О.О.