Головуючий у 1 інстанції - Головіна К.І.
Суддя-доповідач - Попов В.В.
02 вересня 2010 року справа №2а-12839/10/0570
приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача: Попова В.В.
суддів: Нікуліна О.А.,
Жаботинської С.В.
при секретарі судового засідання: Дегтярьовії А.М.
за участю сторін: представника Публічного акціонерного товариства «Банк професійного фінансування» Жариніної Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк професійного фінансування» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2010 року у адміністративній справі № 2а-12839/10/0570 за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк професійного фінансування» до головного державного інспектора праці Територіальної державної інспекції праці у Донецькій області Шамрай Майї Василівни про визнання дій неправомірними та скасування припису, -
Публічне акціонерне товариство «Банк професійного фінансування» (надалі - ПАТ «Банк професійного фінансування») звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до головного державного інспектора праці Територіальної державної інспекції праці у Донецькій області Шамрай Майї Василівни про визнання дій неправомірними та скасування припису від 28.10.2009 року.
Донецький окружний адміністративний суд своєю постановою від 28 липня 2010 року у справі № 2а-12839/10/0570 у задоволенні адміністративного позову ПАТ «Банк професійного фінансування» відмовив, оскільки позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими.
Не погодившись з ухваленим судовим рішенням, ПАТ «Банк професійного фінансування» звернулося до Донецького апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що Генеральна та Регіональна угоди не відносяться до законодавства України про працю, а входять виключно до сфери договірного регулювання праці, яка розповсюджується тільки на сторін такого договірного регулювання.
Також на думку скаржника судом першої інстанції не застосовано норми ч. 2 ст. 94, ч. 6 ст. 96 КЗпП та зроблено хибного висновку про заборону встановлення однакового рівня заробітної плати працівникам різної кваліфікації.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що прийнята з порушенням норм морального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права приходить до наступного :
Позивач - ПАТ «Банк професійного фінансування» зареєстроване в Єдиному державному реєстрі фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб, згідно статуту є юридичною особою та правонаступником відкритого акціонерного товариства «ПроФінБанк» (в минулому - Акціонерний банк «Ікар-Банк») (а.с. 33-73).
Відповідач у справі - Територіальна державна інспекція праці - є суб'єктом владних повноважень та здійснює функції, покладені на неї чинним законодавством України про працю.
09.10.2009 року головним державним інспектором праці Територіальної державної інспекції праці у Донецькій області Шамрай М.В. проведена планова перевірка додержання законодавства про працю у ВАТ «ПроФінБанк», за результатами якої складений акт № 05-01-107/0058 . (а.с. 9-17).
Згідно вказаного акту перевіркою були встановлені порушення позивачем вимог законодавства про працю, а саме:
- посадові оклади директора департаменту роботи з персоналом, спеціалістів служби безпеки, радника з питань корпоративного бізнесу, фахівця департаменту аналізу кредитних рішень, фахівця відділу прийняття кредитних рішень, радника з питань інформаційних технологій, заступника начальника відділу програмування не відповідають рівню, встановленому вимогами ст. ст. 96, 97 КЗпП України, ст. 5, 11 Закону України «Про оплату праці», умовам Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2008 - 2009 роки та Регіональної угоди між Донецькою облдержадміністрацією, профспілковими об'єднаннями Донецької області та Донецькою обласною організацією роботодавців на 2009-2010 роки;
- порушуються вимоги ст. 96 КЗпП України в частині диференціації заробітної плати вказаних працівників, оскільки: їх посадові оклади складають 630 грн.
За результатами перевірки голові правління ВАТ «ПроФінбанк» Іванову В.В. 28.10.2009 року відповідачем було внесено припис № 05-01-107/0058-0045, яким зобов'язано привести посадові оклади працівників товариства у відповідність до вимог ст. 96, 97 КЗпП України, ст.5,11 Закону України «Про оплату праці» та вимог генеральної, регіональної угод (а.с. 18).
Акт перевірки та припис були підписані позивачем із зауваженнями, суть яких аналогічна обґрунтуванню даного позову. Розглянувши подані зауваження, ТДІП повідомила позивача про їх невідповідність діючому законодавству та відсутність підстав для скасування припису (а.с. 19-21).
Перевіряючи законність припису ТДІП у Донецькій області та дій її посадових осіб з проведення перевірки, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що відповідачі у справі, як суб'єкти владних повноважень, діяли правомірно,з огляду на таке:
Відповідно до ст. 13 Конституції України усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
З преамбули Закону України «Про оплату праці» вбачається, що цей Закон визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.
Статтею 5 зазначеного Закону встановлено, що організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на державному рівні; галузевих, регіональних угод; колективних договорів; трудових договорів. Суб'єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; власники, об'єднання власників або їх представницькі органи; професійні спілки, об'єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.
При цьому ст. 9 КЗпП України визначає недійсними умови договорів про працю, а ст. 16 цього Кодексу - умови колективних договорів, які погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством.
На підставі ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Таким чином, норми Регіональної угоди в частині оплати праці через Закон України «Про оплату праці» повинні виконуватись всіма суб'єктами організації оплати праці на території держави Україна, а роботодавці, які не є сторонами вказаної Угоди - повинні установити оплату праці не нижчу у порівнянні з законодавством.
Відповідно до вимог ст. 95 КЗпП України мінімальна заробітна плата- це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).
Згідно ст. 11 Закону України «Про оплату праці» мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральною угодою
Пунктом 2.8 Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2008 - 2009 роки передбачає встановлення на період до запровадження розміру мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму для працездатної особи до 1 січня 2009 року мінімальну тарифну ставку робітника І розряду у виробничій сфері (за винятком бюджетних установ) у розмірі 120 відсотків мінімальної заробітної плати.
Крім цього, пунктом 2.3 Регіональної угоди між Донецькою облдержадміністрацією, профспілковими об'єднаннями Донецької області та Донецькою обласною організацією роботодавців на 2009-2010 роки, дія якої поширюється на підприємства, що розташовані в Донецькій області, передбачено застосування при використанні норм Генеральної угоди регіональний коефіцієнт 1,15.
Таким чином, посадовий оклад працівника першого розряду (враховуючи мінімальну заробітну плату встановлену з 01.07.09 року) повинен становити не менше 869,40 грн.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимогами КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», Генеральною та Регіональною угодою визначено тарифну ставку працівника першого розряду, як мінімальну гарантію в оплаті праці.
Трудовий договір, який позивачем було укладено з найманими працівниками під час прийому їх на роботу є двосторонньою угодою, згідно якої наявність права однієї сторони відповідає обов'язку іншої. Той факт, що адміністрація ПАТ «ПроФінБанк» особисто не підписувало Генеральну та Регіональну угоди, не позбавляє його обов'язку виконувати норми чинного законодавства та не надає права позбавляти конституційних прав громадян - найманих працівників, які мають право на оплату праці на рівні, не нижчому ніж встановлено державою.
Щодо порушення позивачем вимог ст. 96 КЗпП України в частині неврахування диференціації заробітної плати працівників під час встановлення посадових окладів суд першої інстанції дійшов правильних висновків відповідно наступного :
Перевіркою встановлено, що посадові оклади директора департаменту роботи з персоналом, заступника начальника відділу програмування, радника з питань інформаційних технологій, фахівця відділу аналізу кредитних рішень, радника з питань корпоративного бізнесу, спеціалістів служби безпеки становлять 630 грн.
Статтею 96 КЗпП України передбачено, що тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.
Так, вищевказані працівники з окладом у 630 грн. згідно до вимог Національного класифікатору України ДК 003:2005 мають різні кваліфікації (наприклад, директор департаменту роботи з персоналом має вищу кваліфікацію в порівнянні з спеціалістом служби безпеки). При цьому всі ці працівники виконують кваліфіковану працю, у зв'язку з чим, встановлення посадових окладів вказаній категорії працівників на одному рівні, тим більше на рівні мінімальної заробітної плати не відповідає наведеним вимогам законодавства.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачі у справі обґрунтовано зазначили у акті перевірки про наявність порушень законодавства про працю з боку позивача, у зв'язку з чим припис інспекції про усунення цих порушень винесений на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк професійного фінансування» до Територіальної державної інспекції праці у Донецькій області, головного державного інспектора праці Територіальної державної інспекції праці у Донецькій області Шамрай М.В. про визнання дій неправомірними, скасування припису є недоведеними та необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Колегія суддів вважає, що судове рішення першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі, судом першої інстанції перевірено доводи сторін, дано їм вірну оцінку, постанова суду є законною і обґрунтованою, доводами апеляційних скарг висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються, підстави для скасування постановленого у справі судового рішення відсутні.
Керуючись статтями 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк професійного фінансування» - залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2010 року у адміністративній справі № 2а-12839/10/0570 за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк професійного фінансування» до головного державного інспектора праці Територіальної державної інспекції праці у Донецькій області Шамрай Майї Василівни про визнання дій неправомірними та скасування припису - залишити без змін.
Вступна та резолютивна частини ухвали прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 02 вересня 2010 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складення у повному обсязі.
Ухвала складена у повному обсязі та підписана колегією суддів 03 вересня 2010 року.
Суддя-доповідач: /підпис/ В.В. Попов
Судді : /підпис/ О.А. Нікулін
/підпис/ С.В. Жаботинська
З оригіналом згідно.
Суддя В.В. Попов