30 квітня 2024 року м. Дніпросправа № 160/31703/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 ( суддя першої інстанції Кальник В.В.) в адміністративній справі №160/31703/23 за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Територіального підрозділ Вільногірського сектору ГУ ДМС України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області в особі територіального підрозділу Вільногірського сектору ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність Головного Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (ГУДМС у Дніпропетровській області) в особі Вільногірського сектору ГУ ДМС України у Дніпропетровській області щодо не оформлення та видачі паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року неповнолітній на ім'я ОСОБА_2 , відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26 червня 1992р. №2503-XII;
зобов'язати Головне Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (ГУДМС у Дніпропетровській області) в особі Вільногірського сектору ГУ ДМС України у Дніпропетровській області - оформити та видати паспорт громадянина України неповнолітній на ім'я ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XII, з проставленою відміткою місця проживання (що передбачено пунктами 6, 7 Положення №2503-XII) - без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки її персональних даних.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_2 через свого представника звернулась до відповідача з заявою, в якій просила оформити на її ім'я паспорт громадянина України виключно у формі паспортної книжечки без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру. В заяві зазначалось також про те, що вона не має намір оформлювати паспорт у формі пластикової картки типу ID-1 та не надає згоду на оформлення картки, що містить безконтактний електронний носій. Проте Головним управлінням ДМС України в Дніпропетровській області в особі територіального підрозділу Вільногірського сектору ГУ ДМС України в Дніпропетровській області було відмовлено у видачі паспорта з підстав відсутності відповідного рішення суду, чим порушено права, свободи та законні інтереси неповнолітньої дитини позивача, враховуючи те, що представником позивача були вчинені усі необхідні та достатні дії для видання паспорта у формі книжечки. Також зазначено, що дана справа підпадає під ознаки типової справи, визначені постановою Великої Палати Верховного Суду України від 19 вересня 2018 року у справі №806/3265/17.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Вільногірського сектору ГУ ДМС України у Дніпропетровській області щодо не оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року ОСОБА_2 , відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII.
Зобов'язано Головне управління ДМС України в Дніпропетровській області в особі територіального підрозділу Вільногірського сектору ГУ ДМС України в Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII, з проставленою відміткою місця проживання.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Аргументи, наведені Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеному у відзиві на позов.
Позивачка не скористалась правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Однак, позивачка звернулась до суду апеляційної інстанції із клопотання про закриття провадження, посилаючись на відсутність повноважень у представника скаржника на звернення до суду із апеляційною скаргою, проте такі доводи є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження, оскільки у матеріалах справи наявні докази підтверджуючи повноваження ОСОБА_3 .
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , має доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1
02.06.2023 (вх. № Г-8/6/1218-23) ОСОБА_1 звернулась із заявою до відповідача із вимогою про оформлення на ім'я ОСОБА_2 паспорту громадянина України виключно у формі паспортної книжечки без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, та видати їй паспорт виключно у вигляді паспортної книжечки на підставі Закону України від 18.01.2001 № 2235-ІІІ “Про громадянство України”, відповідно із Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503-ХП “Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, форма якої не заборонена діючим законодавством України, а не у формі пластикової картки типу ID-1 (що містить безконтактний електронний носій), форма якої не є його єдиним зразком. Разом із заявою було надано документи для оформлення паспорту (дві фотокартки для оформлення бланку паспорту, копія свідоцтва про народження, довідка на підтвердження місця проживання неповнолітньої та про склад сім'ї, копія паспорту законного представника дитини (матері (позивача) з відміткою на підтвердження місця проживання). Для засвідчення копій - було надано й оригінали необхідних документів.
За результатами розгляду заяви відповідач листом №1218-234/1218-23 від 09.06.2023 повідомив позивача, зокрема, про те, що 07.06.2019 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2019 р. № 398 “Про внесення змін до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 302”. Зокрема, відповідно до внесених змін Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Таким чином, за відсутності відповідного рішення суду у Вільногірського сектору ГУ ДМС у Дніпропетровській області відсутні правові підстави оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки.
Вважаючи відмову в оформленні та видачі паспорту протиправною, законний представник позивача звернулась до суду з вказаним позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;
з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється.
Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (п. 3 Постанови № 302).
Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься така інформація: інформація, зазначена в зоні візуальної перевірки паспорта; додаткова змінна інформація (про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків або повідомлення про відмову від його прийняття для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття зазначеного номера та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у відповідному полі проставляється слово "відмова". У разі відсутності інформації відповідне поле не заповнюється; біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи); засоби електронного цифрового підпису (у разі оформлення паспорта особі, яка досягла 18-річного віку) та засоби шифрування в порядку, встановленому законодавством.
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до відповідача із заявою про видачу паспорта у формі книжечки, по досягненню ОСОБА_2 16-ти років, вона відмовилась від ІD-картки. Зазначила, що не надає згоди на обробку персональних даних та категорично забороняє передачу будь-яких даних про себе до ЄДДР, використання будь-яких засобів ЄДДР та формуванню по відношенню до неї УНЗР.
За результатами розгляду заяви відповідачем, з посиланням на приписи Постанови №302 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №398) та Порядку № 456, повідомлено, що за відсутності відповідного рішення суду у Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Територіального підрозділ Вільногірського сектору ГУ ДМС України в Дніпропетровській області відсутні правові підстави оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
Колегія суддів зазначає, що відповідач листом фактично прийняв рішення про відмову у видачі позивачу паспорту у вигляді книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ, з підстав не надання рішення суду про зобов'язання державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Пунктом 13 Положення №2503-ХІІ встановлено, що для одержання паспорта громадянин подає: (1) заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; (2) свідоцтво про народження; (3) дві фотокартки розміром 35 х 45 мм; (4) у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
На момент звернення позивача до органу міграційної служби законодавством не встановлено форми заяви про видачу паспорта громадянина України, а реалізація волевиявлення особи на отримання паспорта, незалежно від його форми, здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу разом із об'єктивно необхідними для цього документами, зокрема для паспорта зразка 1994 року - двома фотокартками і свідоцтвом про народження.
Колегія суддів зазначає, що Положення № 2503-ХІІ не містять вимоги про обов'язок надання відповідного рішення суду щодо оформлення паспорта у формі книжечки.
На виконання Постанови №320, який встановлював форму заяви про видачу паспорта та перелік документів, які необхідно подати, однак вказаний наказ втратив чинність 01.03.2018 року. Разом з цим, втрата чинності наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13.04.2012 року №320 не позбавляє права особи звернутися до відповідних органів Державної міграційної служби України із заявою про отримання паспорту громадянина України у формі книжечки, передбаченого Положення № 2503-ХІІ, в іншому випадку це б суперечило принципу верховенству права.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що фактично спірні відносини між сторонами виникли з приводу не бажання позивачки мати паспорт з безконтактним електронним носієм (ID-картки) , у зв'язку з ненаданням згоди на обробку персональних даних.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку можливо застосувати висновки Великої Палати Верховного Суду, які зроблені під час розгляду зразкової справи № 806/3265/17, оскільки предметом спору у зразковій справі було звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення № 2503-ХІІ, в той час як спірні правовідносини у даній справі виникли у зв'язку з фактичною неможливістю обміну отриманого позивачкою паспорта громадянина України у формі ID-картки та видачі паспорту громадянина України у формі книжечки, у відповідності до Положення №2503-ХІІ, у зв'язку з відмовою від паспорта громадянина України у формі пластикової картки.
Так спірні відносини як у зразковій справі так і у цій справі виникли з одних підстав небажання осіб отримати паспорт з безконтактним електронним носієм (ID-картки) через їх релігійні переконання та ненадання особами згоди на обробку їх персональних даних.
Таким чином, з огляду на суть спірних відносин, колегія суддів вважає, що у цій справі можливо застосувати висновки, які зроблені Великою Палатою Верховного Суду у питаннях щодо права особи на повагу до приватного життя.
Велика Палата Верховного Суду у справі №806/3265/17 дійшла висновку про те, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життя, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст.5 і 6 цієї Конвенції;».
За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Отже безальтернативність документування особи лише паспорт з безконтактним електронним носієм (ID-картки) є втручанням у приватне життя особи та становить порушення ст.8 Конвенції.
Правова позиція Великої Палати Верховного Суду у даній категорії справ полягає, зокрема, в тому, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що, в свою чергу, обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Колегія суддів звертає увагу, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Враховуючи вище викладене, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова Головного Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Вільногірського сектору ГУ ДМС України у Дніпропетровській області у оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року ОСОБА_2 відповідно до Положення № 2503-ХІІ є протиправною.
Як наслідок, наявні підстави щодо зобов'язання відповідача оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
На підставі вище викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 242, 243, 311, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 в адміністративній справі №160/31703/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 30 квітня 2024 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 02 травня 2024 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Л.А. Божко
суддя А.В. Суховаров