06 травня 2024 року справа № 580/2516/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого Руденко А. В., розглянувши у письмовому провадженні у спрощеному провадженні в приміщенні суду позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку,
11.03.2024 до Черкаського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_2 (далі позивач) в особі представника - ОСОБА_3 з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_4 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку із грошового забезпечення з 07.04.2021 по 24.02.2024;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 07.04.2021 по 24.02.2024, виходячи з її грошового забезпечення за крайні два місяці перед звільненням в сумі 95 174,64 грн.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача вказала, що позивач проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та з 07.04.2021 знята з усіх видів забезпечення. Під час проходження військової служби відповідач виплачував грошове забезпечення позивачу з 29.01.2020 по день звільнення в розмірі, який не відповідав п. 4 Постанови № 704. На виконання рішення суду в справі № 580/11477/21 відповідач 24.02.2024 провів фактичний розрахунок належного позивачу грошового забезпечення в сумі 50 925,91 грн, тобто із значною затримкою. З посиланням на ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України представник просить зобов'язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідач проти позову заперечив. У відзиві на позовну заяву, поданому до суду 28.03.2024, зазначив, що питання виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні було предметом розгляду в справі №580/6134/23. Так, рішенням від 21.09.2023 суд зобов'язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період 15.01.2023 до 15.07.2023 у сумі, пропорційній виплаченим із затримкою коштам індексації до загальної суми для належного повного розрахунку при її звільненні. Тобто, між сторонами у цій справі вже є вирішений спір щодо виплати середнього заробітку, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Ухвалою від 22.03.2024 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.
З'ясувавши доводи учасників справи, викладені у заявах по суті, дослідивши подані письмові докази, суд встановив таке.
Позивач ОСОБА_2 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 07.04.2021 №71 виключена із списків частини і знята з усіх видів забезпечення з 07.04.2021.
Рішенням від 27.04.2023 у справі № 580/11477/21 Черкаський окружний адміністративний суд зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_4 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 31.12.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, шляхом визначення їх розміру виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, з урахуванням раніше виплачених сум;
зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_4 грошового забезпечення з 01.01.2021 по 07.04.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, грошової компенсації за 98 днів невикористаної відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2021 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення за 11 років, шляхом визначення їх розміру виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до довідки про нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.02.2020 по 07.04.2021 позивачу нараховано 63 262,01 грн (а. с. 11).
Згідно з довідкою від 09.03.2024 № 350/205/128/141 позивачу була виплачена індексація з грудня 2015 року по лютий 2018 року в сумі 85 362,84 грн (дата виплати 02.05.2022 і 30.05.2023); перерахунок грошового забезпечення з 29.01.2020 по 07.04.2021 в сумі 63 262,00 грн (дата виплати 23.02.2024) (а. с. 32).
На виконання рішення суду в справі № 580/11477/21 відповідач нарахував та виплатив позивачу 24.02.2024 належне грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 07.04.2021 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704, що не заперечується сторонами.
Представник позивача звернулася до відповідача із заявою від 27.02.2024, в якій у зв'язку із несвоєчасним розрахунком з позивачем при звільненні та виплаті належного грошового забезпечення на виконання рішення суду в справі № 580/11477/21 просила, зокрема, виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідач листом від 06.03.2024 № 36/672 повідомив позивача та її представника, що оскільки рішення суду стосується спору про нарахування та виплату грошового забезпечення за період проходження військової служби, а не спору щодо отриманих сум при звільненні, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України відсутні.
Також суд встановив, що рішенням від 21.09.2023 у справі № 580/6134/23 Черкаський окружний адміністративний суд зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 , зокрема, нарахувати та виплатити ОСОБА_4 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період 15.01.2023 до 15.07.2023 у сумі, пропорційній виплаченим із затримкою коштам індексації до загальної суми для належного повного розрахунку при її звільненні.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з виплатою позивачу належного грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 07.04.2021 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704, позивач звернулася з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII).
Ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону передбачає, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У частині першій статті 1-2 Закону №2011-XII зазначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані нормами спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані нормами КЗпП України.
Так, приписами частини першої статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
19.07.2022 набрав чинності Закон №2352-ІХ, яким норми статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції.
Так, відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Таким чином, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений строком 6 місяців.
Як встановив суд, стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов'язане з несвоєчасною виплатою позивачеві (у зв'язку зі звільненням) належного грошового забезпечення на загальну суму 63 262,01 грн.
Так, суд встановив, що позивач виключена зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 07.04.2021. Недоотриману частину грошового забезпечення в сумі 50 925,91 грн (з урахуванням сплати податку з доходів фізичних осіб) позивачу перераховано на картковий рахунок 24.02.2024.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до рішення від 21.09.2023 у справі № 580/6134/23, що набрало законної сили 21.12.2023, Черкаський окружний адміністративний суд зобов'язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_4 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період 15.01.2023 до 15.07.2023 у сумі, пропорційній виплаченим із затримкою коштам індексації до загальної суми для належного повного розрахунку при її звільненні.
Отже, у зв'язку з несвоєчасним проведення розрахунку при звільненні рішенням від 21.09.2023 у справі № 580/6134/23 на відповідача покладено обов'язок щодо нарахування та виплати позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період 15.01.2023 до 15.07.2023, тобто за шість місяців відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України.
Таким чином, питання виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні було вирішено у справі № 580/6134/23.
Суд врахував, що стаття 117 КЗпП України не передбачає виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні окремо по кожній із виплат, які належать працівнику на день звільнення; право на звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникає у разі фактичного розрахунку щодо всіх виплат, які нараховані, або щодо яких існує спір про їх розмір.
Звернувшись до суду вперше з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач реалізувала надане їй право притягти відповідача до відповідальності на підставі ст. 117 КЗпП України і середній заробіток вже стягнуто за шість місяців.
Взявши до уваги приписи статті 61 Конституції України, яка передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, і підлягає обов'язковому застосуванню як норма прямої дії, суд дійшов висновку, що відповідач вже був притягнутий до відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні, тому підстави для повторного притягнення до відповідальності відсутні.
За вказаних обставин підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки виплати належного грошового забезпечення відсутні, тому позовні вимоги в цій частині є необгрунтованими і задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.
Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241, 242, 243, 245, 246, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційного суду за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.
Суддя Алла РУДЕНКО