Справа № 367/6826/23
Провадження №2/367/1723/2024
Іменем України
02 травня 2024 року м. Ірпінь
Ірпінський міський суд Київської області
у складі: головуючого судді Одарюка М.П.,
за участю: секретаря судового засідання Довгополої І.В.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ірпені цивільну справу № 367/6826/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя,
В вересні 2023 року позивачка звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування позову зазначала, що в період з 2012 року по 2023 рік перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. В період шлюбу за спільні кошти була придбана квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира зареєстрована на відповідача. Оскільки спірна квартира була придбана подружжям за час шлюбу, вона належить їй та відповідачу на праві спільної сумісної власності, а тому просить суд:
визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 об'єкт житлової нерухомості - квартиру, загальною площею 57,70 кв.м., житловою площею 28,80 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати в порядку поділу майна подружжя за позивачем право власності на 1/2 частину об'єкту житлової нерухомості - квартиру, загальною площею 57,70 кв.м., житловою площею 28,80 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати в порядку поділу майна подружжя за відповідачем право власності на 1/2 частину об'єкту житлової нерухомості - квартиру, загальною площею 57,70 кв.м., житловою площею 28,80 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, є громадянином Арабської Республіки Єгипет, шлюбу укладався на території Арабської Республіки Єгипет, а тому розгляд даної справи не можливий без врахування особливостей законодавства цієї країни. Відповідно до шлюбного контракту (основного документу, який підтверджує факт реєстрації шлюбу) дружина - позивач у даній справі, зазначає про те, що місце проживання знаходиться за адресою чоловіка у місті Гіза. Сторони визначили, що місцем проживання подружжя є адреса чоловіка, а саме: АДРЕСА_2 . На момент звернення до суду з заявою про розірвання шлюбу ОСОБА_5 є громадянкою ОСОБА_6 , а з 2015 року офіційно прийняла релігію свого чоловіка - ОСОБА_7 . Викладені обставини, з урахуванням норм ЗУ « Про міжнародне приватне право» свідчить про те, що в даному випадку, особистим спільним правом подружжя є право ОСОБА_6 .
Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного.
Судом встановлено, що з 06 серпня 2012 року по 25 лютого 2023 року сторони перебували у шлюбі, що підтверджується рішенням Малинського районного суду Житомирської області ( а.с.17).
За змістом частини другої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
16 липня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІРПІНЬ -БІЛД» та ОСОБА_4 укладено договір купівлі - продажу майнових прав на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с.18-19).
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 342283833 від 10.08.2023, ОСОБА_4 на праві приватної власності належить двокімнатна квартира, загальною площею 57,7 кв.м., яка розташована: АДРЕСА_1 ( а.с.20).
Встановлено, що зазначена квартира є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , оскільки придбана в період перебування у зареєстрованому шлюбі та за їхні спільні кошти.
Доказів протилежного сторонами у справі суду не надано.
Домовленість щодо поділу вказаного майна в позасудовому порядку між сторонами відсутня, у шлюбному договорі будь - які застередження відсутні, що стало підставою для звернення із позовом до суду.
Згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
У постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-899цс16 зроблено висновок, що «за положеннями ЦПК України, який набув чинності 01 вересня 2005 року (стаття 114), Закону України «Про міжнародне приватне право» (розділи III та V) спори щодо нерухомого майна розглядаються за місцем знаходження цього майна та за правом, яке має найбільший зв'язок з правочином, якщо сторони не обрали інше право до цих правовідносин».
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі № 2-954/2004 (провадження № 61-19125св18) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен був перевірити належність справи до його підсудності. Норми про розмежування компетенції судів у справах з участю іноземних громадян передбачені у міжнародних конвенціях і двосторонніх договорах України. Статтею 22 Брюссельської постанови № 44/2001 про міжнародну підсудність, виконання судових рішень у цивільних і торговельних справах передбачено виключну підсудність у справах з приводу нерухомого майна. Таким чином, за законодавством України та укладеними нею міжнародними договорами компетентними у справах з іноземним елементом визнаються суди держави, на території якої знаходиться спірне нерухоме майно».
Відповідно до положень ч.1, 3 ст. 61 Закону України «Про міжнародне приватне право» подружжя може обрати для регулювання майнових наслідків шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право держави, у якій один з них має звичайне місце перебування, або, стосовно до нерухомого майна, право держави, у якій це майно знаходиться. У разі відсутності вибору права подружжям майнові наслідки шлюбу визначаються правом, яке застосовується до правових наслідків шлюбу.
Стаття 62 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює, що вибір права, передбачений частиною другою статті 60 та статтею 61 цього Закону, має бути здійснений у письмовій формі або явно випливати з умов шлюбного договору. Угода сторін про вибір права, що укладена в Україні, має бути нотаріально посвідчена.
Оскільки спірна квартира знаходиться на території України, то спір щодо поділу спірного майна подружжя має розглядатися за правом України, оскільки воно має найбільший зв'язок з правочином, щодо договору купівлі - продажу майнових прав на спірну квартиру, та сторони не обрали інше право до цих правовідносин.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Частиною шостою статті 57 СК України визначено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Відповідно до частини другої статті 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2019 року у справі № 362/2567/17-ц (провадження № 61-28795св18) зроблено такий висновок: «Згідно частини шостої статті 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Це пов'язано з тим, що для сімейних відносин важливе значення має не лише державна реєстрація шлюбу, а й дійсні відносини чоловіка та дружини. Якщо ж цього немає і чоловік та дружина фактично не складають однієї сім'ї, то на такі відносини не може поширюватися режим спільності майна подружжя. У разі спору заінтересована особа повинна довести в суді факт окремого проживання подружжя у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу».
Аналогічний висновок також було зроблено і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі № 313/403/14-ц (провадження № 61-13868св18).
Вказаний висновок доповнено в постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2018 року у справі № 750/9806/16-ц (провадження № 61-16800св18): «Згідно зазначених норм (частина шоста статті 57 СК України) при вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з'ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу».
Отже, ОСОБА_4 не надав суду належних, допустимих та достовірних доказів того, що квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 була придбана за його особисті кошти та не в період шлюбу.
Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 4, 7, 10, 12, 76, 77, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 об'єкт житлової нерухомості - квартиру, загальною площею 57,70 кв.м., житловою площею 28,80 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину об'єкту житлової нерухомості - квартиру, загальною площею 57,70 кв.м., житловою площею 28,80 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину об'єкту житлової нерухомості - квартиру, загальною площею 57,70 кв.м., житловою площею 28,80 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 8052 ( вісім тисяч п'ятдесят дві) гривні 00 копійок.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 ;
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст судового рішення виготовлений 06 травня 2024 року.
Головуючий суддя М.П. Одарюк