03 травня 2024 року Справа № 915/198/24
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи
за позовом: Фізичної особи-підприємця Макарової Марини Вікторівни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» (54037, м. Миколаїв, вул. Знаменська, буд. 4; ідентифікаційний код 09794409)
про: стягнення 58 988,04 грн,
Суть спору:
28.02.2024 Фізична особа-підприємець Макарова Марина Вікторівна звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 21.02.2024 (вх. № 2293/24) (з додатками), у якій просить суд:
1. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МИКОЛАЇВСЬКИЙ АВІАРЕМОНТНИЙ ЗАВОД «НАРП», ЄДРПОУ 09794409, Місцезнаходження юридичної особи: Україна, 54037, Миколаївська обл., місто Миколаїв, ВУЛИЦЯ ЗНАМЕНСЬКА, будинок 4, на користь Фізичної особи-підприємця Макарової Марини Вікторівни (код за ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) грошові кошти у сумі 58 988,04 грн., з яких: 43 851,36 грн. - інфляційні втрати, 15 136,68 грн. - 3% річних.
2. Всі судові витрати стягнути з Відповідача на користь Позивача.
3. Видати судовий наказ.
Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: Договору поставки № 15А-22 від 24.01.2022, зі специфікацією до нього; рахунку-фактури № 0000085 від 25.01.2022; видаткової накладної № 88 від 13.02.2022; позовної заяви Фізичної особи-підприємця Макарової Марини Вікторівни та рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.01.2023 у справі № 915/330/22; застосування норм статей 11, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України, статей 173, 175, 193 Господарського кодексу України; та мотивовані, зокрема, таким:
24.01.2022 між Фізичною особою-підприємцем Макаровою Мариною Вікторівною (постачальник) та Державним підприємством «Миколаївський авіаремонтнии завод «НАРП» (покупець) було укладено договір поставки № 15А-22. 25.01.2022 позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру для проведення оплати № 0000085 від 25.01.2022 на суму 338 000. 00 грп., на який міститься посилання в видатковій накладній. На виконання умов договору поставки № 15А-22 від 24.01.2022 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 388 000, 00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 88 від 13.02.2022, яка підписана та скріплена печатками сторін без зауважень. Однак, відповідач не розрахувався за поставлений та прийнятий товар, у зв'язку із чим позивач вимушений був захищати своє порушене право в судовому порядку шляхом пред'явлення позовних вимог до відповідача про стягнення заборгованості (справа 91 5/330/22). Згідно з Рішенням Господарського суду Миколаївської області по справі №915/330/22 від 27.01.2023 року, позов було задоволено частково. Серед іншого, судом було вирішено наступне: «Стягнути з відповідача Державного підприємства «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП», вул. Знаменська. 4, м. Миколаїв, 54037 (код ЄДРПОУ 09794409) на користь позивача Фізичної особи-підприємця Макарової Марини Вікторівни: - 338 000,00 грн. (триста тридцять вісім тисяч грн. 00 коп.) - суми основного боргу; - 33 564,27 грн. (тридцять три тисячі п'ятсот шістдесят чотири грн. 27 коп.) - інфляційних втрат; - 4 139,34 грн. (чотири тисячі сто тридцять дев'ять грн. 34 коп.) - 3 % річних; - 5 635,55 грн. (п'ять тисяч шістсот тридцять п'ять грн. 55 коп.) - витрат по сплаті судового збору; - 9 558,00 грн. (дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят вісім грн. 00 коп.) - витрат на професійну (правничу) допомогу». При цьому, згідно тексту рішення суду першої інстанції вбачається, що такі 3% річних та інфляційні втрати на суму боргу 338 000, 00 грн. були нараховані а період 19.03.2020р. по 15.06.2020р. (в межах заявлених вимог).
За даними позивача станом на теперішній час основний борг, стягнутий в рамках спору у справі №915/330/22 не погашений взагалі, навіть часткової оплати від відповідача не надходило. Отже, позивач, у зв'язку із продовженням відповідачем порушення грошового зобов'язання, вимушений пред'явити позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних за період з 25.08.2022 року - з наступного дня після кінцевої дати розрахунку заборгованості у справі №915/330/22 і по теперішній час, а також про стягнення інфляційних втрат за період з серпня 2022 року по січень 2024 року включно.
Ухвалою суду від 04.03.2024 позовну заяву було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/198/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
Копія вказаної ухвали була направлена учасникам справи у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України.
Так, копію ухвали було надіслано позивачу та відповідачу в їх електронні кабінети. Документ доставлено до електронного кабінету позивача 07.03.2024 о 13:34, до електронного кабінету відповідача 07.03.2024 о 13:34, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними довідками. За змістом ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення. Враховуючи наведене, слід вважати, що копію ухвали Господарського суду Миколаївської області від 04.03.2024 у справі № 915/198/24 позивач та відповідач отримали 07.03.2024.
18.03.2024 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» надійшов відзив № 750/Ю від 14.03.2024, у якому відповідач просить суд позовну заяву Фізичної особи-підприємця Макарової Марини Вікторівни - відхилити у повному обсязі; судові витрати покласти на позивача.
Заперечення відповідача, викладені у відзиві, мотивовані, зокрема, тим, що відповідач категорично не погоджується із рішенням суду першої та апеляційної інстанції у справі №915/330/22, які базувались на тому, що підприємство пропустило строк проведення вхідного контролю, тому зобов'язане прийняти та оплати такий товар, але це не відміняє та не спростовує той факт, що позивачем був поставлений неякісний товар, який відповідач вимагав замінити, пропонував повернути та розірвати договір, а також той факт, що в матеріалах справи містився Акт забракування, який підтверджував доводи відповідача.
Відповідач наголошує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» (правонаступник ДП «НАРП») є комерційним підприємством, що входить до складу Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість» (колишня назва ДК «УКРОБОРОНПРОМ»), як одне з підприємств, які провадять господарську діяльність у сфері розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової і спеціальної техніки та боєприпасів і беруть участь у військово-технічному співробітництві з іноземними країнами, чим підтримує обороноздатність нашої держави. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 83 від 04.03.2015, ТОВ «НАРП» (ДП «НАРП» ) віднесено до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. З урахуванням стратегічного значення підприємства у час воєнного стану, специфіку роботи підприємства, а також той факт, що поставлений Товар був неякісним, про що позивач не могла не знати, розуміючи, що такий товар підприємство не зможе використати під час ремонту авіаційної техніки, для збройних сил, оскільки це пряма загроза життю і здоров'ю пілотів, які виконують бойові завдання, ФОП Макарова М. В. продовжує створювати складнощі для підприємства, під приводом захисту власних інтересів.
Відповідач також просить суд звернути увагу на думку Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 від 18 березня 2020 року щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов'язання.
Крім наведеного, товариство зауважує, що у своїй позовній заяві позивач звертає увагу суду на той факт, що підприємство не виконує рішення суду. З урахуванням того, що позивач отримував наказ та пред'являв його до виконання до державної виконавчої служби, а в ЗУ «Про виконавчу службу» у ст.5 чітко визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», то на думку відповідача, позивачу слід звернутись до державної виконавчої служби з вказаним питанням, щодо неможливості отримання грошових коштів за рішенням Господарського суду по справі № 915/330/22 станом на сьогоднішній день. Підприємство відповідача не змінювало юридичну адресу, не переховується та продовжує вести господарську діяльність, а саме ремонт авіаційної техніки, яка використовується для оборони нашої держави у період воєнного стану, тому на думку відповідача у позивача немає підстав для звернення до суду з вимогою, щодо стягнення додатково 3 % річних та інфляційних втрат у розмірі 58 988,04 грн.
29.03.2024 до суду від позивача надійшла така кореспонденція:
- відповідь на відзив б/н від 20.03.2024 (вх. № 3755/24), у якій позивач заперечує проти аргументів відповідача, викладених у відзиві, та наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі;
- заява б/н від 20.03.2024 про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн за складання позовної заяви та відповіді на відзив у справі № 915/198/24.
01.04.2024 до суду від відповідача надійшла така кореспонденція:
- заперечення № 855/Ю від 28.03.2024 проти відповіді на відзив;
- клопотання № 856/Ю від 28.03.2024т про зменшення стягнення витрат на правничу допомогу по справі № 915/198/24 з 10 000,00 грн до 0,00 грн.
Станом на час розгляду справи інших заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, від учасників справи до суду не надходило.
За правилами ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд розглянув дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст. 252 ГПК України).
Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд -
24 січня 2022 року між Фізичною особою-підприємцем Макаровою Мариною Вікторівною, як постачальником, та Державним підприємством «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП»), як покупцем, було укладено Договір поставки № 15А-22 (далі - Договір), відповідно до предмету якого постачальник зобов'язався, згідно заявок покупця поставити продукцію (згідно до ДК 021:2015-34731000-0), Диск опорний КТ158.040, Диск біметалевий 118У-097-410-15, Диск металокерамічний КТ126.120 вироби 1 категорії, а покупець оплатити і прийняти замовлену ним продукцію за ціною, у кількості й в асортименті, зазначених у Специфікації, що є невід'ємною частиною даного договору.
Відповідно до п. 9.1 договору даний договір набирає сили з моменту підписання і діє до 31.12.2022, але в будь-якому разі до повного виконання зобов'язань сторонами. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов'язань (у тому числі гарантійних) за даним договором.
Відповідно до п. 9.3 договору усі зміни й доповнення до даного договору дійсні лише у тому випадку, якщо вони оформлені додатковою угодою та підписані сторонами й скріплені печатками сторін.
До договору сторонами складено Специфікацію від 24.01.2022, якою погодили перелік і ціну товару, що буде поставлятись за договором, а саме: Диск опорний КТ158.040 в кількості 16 шт. вартістю 112 000,00 грн. без ПДВ; Диск біметалевий Н8У-097-410-15 в кількості 11 шт. вартістю 77 000,00 грн. без ПДВ; Диск металокерамічний КТ126.120 в кількості 20 шт. вартістю 149 000,00 грн. без ПДВ. Всього до сплати згідно найменувань 3 на суму 338 000,00 грн. без ПДВ.
Договір та Специфікацію підписано сторонами та скріплено печатками сторін.
25.01.2022 позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру для проведення оплати № 0000085 від 25.01.2022 на суму 338 000,00 грн.
На виконання умов Договору поставки № 15А-22 від 24.01.2022 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 388 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 88 від 13.02.2022, яка підписана та скріплена печатками сторін без будь-яких зауважень та заперечень.
З матеріалів справи також вбачається, що 05.09.2022 Фізична особа-підприємець Макарова Марина Вікторівна звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 24.08.2022 (вх. № 3614/22), у якій просила суд стягнути з відповідача Державного підприємства «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» грошові кошти в сумі 393 090,74 грн, з яких: 338 000,00 грн - сума основного боргу; 50 284,66 грн - інфляційні втрати; 4 806,08 грн - 3 % річних.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27.01.2023 у справі № 915/330/22 було частково задоволено позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Макарової Марини Вікторівни до Державного підприємства «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП»; стягнути з відповідача на користь позивача - 338 000,00 грн. (триста тридцять вісім тисяч грн. 00 коп.) - суми основного боргу; - 33 564,27 грн. (тридцять три тисячі п'ятсот шістдесят чотири грн. 27 коп.) - інфляційних втрат; - 4 139,34 грн. (чотири тисячі сто тридцять дев'ять грн. 34 коп.) - 3 % річних; - 5 635,55 грн. (п'ять тисяч шістсот тридцять п'ять грн. 55 коп.) - витрат по сплаті судового збору; - 9 558,00 грн. (дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят вісім грн. 00 коп.) - витрат на професійну (правничу) допомогу; ухвалено наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили; в решті позову відмовлено.
Вказаним рішенням, зокрема, було встановлено таке.
«24.01.2022 між ФОП Макаровою М. В. (постачальник) та ДП «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» (покупець) було укладено договір поставки № 15А-22 зі строком дії до 31.12.2022, але в будь-якому разі до повного виконання зобов'язань сторонами.
Отже, на підставі ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов'язання, яке в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
На виконання умов договору поставки № 15А-22 від 24.01.2022 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 388 000, 00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 88 від 13.02.2022, яка підписана та скріплена печатками сторін без зауважень.
Видаткова накладна в силу положень ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинним документом, який містить відомості про господарську операцію.
Оплата за поставлений товар не проведена, що не заперечується сторонами та стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
…
Враховуючи, що умовами п. 5.1 договору передбачено оплату товару з відстрочкою платежу у 15 робочих днів після отримання товару та проведення вхідного контролю, суд дійшов висновку, що граничним строком оплати за товар є 28.03.2022 (15.02.2022 + 20 календарних днів + 15 робочих днів). При цьому, судом враховано умови п. 3.5 договору та те, що відповідач фактично отримав товар 15.02.2022, що підтверджується накладною транспортної компанії «Нова Пошта», яка наявна в матеріалах справи. Крім того, під час обчислення строку судом враховано передбачений Інструкцією П-7 строк для проведення прийняття та перевірки продукції за якістю, комплектністю, асортиментом тощо, оскільки умовами укладеного між сторонами договору не встановлено іншого строку для проведення вхідного контролю.
Отже, строк виконання грошового зобов'язання настав. З 29.03.2022 боржник є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання».
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.01.2023 у справі № 915/330/22 набрало законної сили 17.02.2023.
У подальшому, за результатами апеляційного оскарження, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.01.2023 по справі №915/330/22 було залишено без змін.
Суд зауважує, що за приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з абз. 1, 3 п. 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від у 03.07.2018 у справі № 917/1345/17: преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом; преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 910/28079/14 зазначено, що не встановлено залежності звільнення від доказування обставин справи від підстав і предмета позову у справах, подібності правовідносин тощо.
Таким чином, оскільки факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем за Договором поставки № 15А-22 від 24.01.2022 на суму 388 000,00 грн, а також факт прострочення виконання відповідачем відповідного грошового зобов'язання з 29.03.2022 встановлено рішенням суду від 27.01.2023 у справі № 915/330/22, яке набрало законної сили, то вказані обставини не потребують доказування при розгляді даної справи.
При цьому, за даними позивача, не спростованими та не запереченими відповідачем, станом на теперішній час основний борг, стягнутий в рамках спору у справі №915/330/22 не погашений.
Предметом даного позову у господарській справі № 915/198/24 виступає майнова вимога позивача, як постачальника, про стягнення з відповідача, як покупця, процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих внаслідок порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Позивач підтверджує власну правову позицію такими доказами:
- Договір поставки № 15А-22 від 24.01.2022, зі специфікацією до нього;
- рахунок-фактура № 0000085 від 25.01.2022;
- видаткова накладна № 88 від 13.02.2022;
- позовна заява Фізичної особи-підприємця Макарової Марини Вікторівни та рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.01.2023 у справі № 915/330/22.
Відповідач на підтвердження власної правової позиції щодо суті спірних правовідносин доказів суду не надав.
Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Внаслідок неналежного виконання грошового зобов'язання позивачем було нараховано відповідачу (згідно наданих до позовної заяви розрахунків):
- 3 % річних за період з 25.08.2022 по 20.02.2024 на суму 15 136,68 грн;
- інфляційні втрати за період з 01.08.2022 по 01.02.2024 на суму 43 851,36 грн.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що відповідний розрахунок позивачем виконано з наступного дня після кінцевої дати розрахунку заборгованості у справі №915/330/22 і по теперішній час.
З урахуванням наведеного суд зазначає, що за приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні втрати, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).
Інфляційні нарахування на суму боргу не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв'язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.
Ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.
На підставі ст. 625 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати.
Судом перевірено розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, наданий позивачем та встановлено, що нарахування позивача проведені правильно.
Отже, в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Викладені у відзиві заперечення відповідача пов'язані з незгодою товариства із рішеннями суду першої та апеляційної інстанції у справі № 915/330/22 відхиляються судом як необґрунтовані.
Так, як уже було наведено вище, рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.01.2023 у справі № 915/330/22 набрало законної сили 17.02.2023. У подальшому, за результатами апеляційного оскарження, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.01.2023 по справі №915/330/22 було залишено без змін.
При цьому, за змістом ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Судом також взято до уваги аргументи відповідача щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов'язання.
Так, суд зауважує, що право на зменшення розміру штрафних санкцій / неустойки рішенням суду передбачено приписами ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.
Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (на яку відповідач посилається як на підставу для зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню) виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Водночас у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.
Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення сторонами у договорі процентної ставки річних на рівні 40% та 96% і її явної невідповідності принципу справедливості.
Разом із цим, у межах даної справи позивачем заявлено до стягнення з відповідача проценти річні у розмірі, передбаченому приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України - 3%.
Отже, в даній справі відсутні такі обставини неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних, як у справі № 902/417/18, а тому нерелевантним є посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
З урахуванням наведеного, розмір заявлених до стягнення процентів річних відповідає розміру, встановленому законом (3%), а відповідачем, в свою чергу, не наведено будь-яких виключних (надзвичайних) обставин.
Таким чином, на переконання суду, в даному випадку, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, відсутні підстави для зменшення 3% річних, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.
Щодо зменшення інфляційних, то суд зазначає, що інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 ЦК України, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст.625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Подібної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.
За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, судовий збір за подання позову підлягає покладенню на відповідача.
Щодо розподілу витрат на професійну правову допомогу, заявлених позивачем до стягнення з відповідача, суд зазначає таке.
Згідно зі ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
У відповідності до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У даній справі позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.
Позивач зазначає, що відповідно до акту приймання-передачі та розрахунку гонорару № ОУ-0000025 від 20.03.2024, позивач отримав правову допомогу, яка полягала у наступному:
- підготовка позовної заяви по справі № 915/198/24;
- підготовка відповіді на відзив по справі № 915/198/24.
Згідно рахунку-фактури № СФ-0000025 від 20 березня 2024 року у справі позивачем сплачено витрати на правничу допомогу у повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією № 86 від 21.03.2024.
Як встановлено судом у даній справі позивачем подано до суду такі докази витрат на професійну правничу допомогу, а саме:
- Договір-доручення про надання правової допомоги від 22.08.2022, укладений між Адвокатським Бюро «Сергія Жечева» в особі керівника Жечева Сергія Олександровича та ФОП Макаровою Мариною Вікторівною;
- додаткові угоди № 1 від 22.08.2022 та № 2 від 30.12.2023 до договору-доручення про надання правової допомоги;
- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 864 від 27.04.2011 видане Жечеву Сергію Олександровичу;
- ордер серії АР № 1168778 від 21.02.2024;
- акт № ОУ-0000025 від 20.03.2024 приймання-передачі наданої правової допомоги до договору-доручення про надання правової допомоги № б/н від 22.08.2022 на суму 10 000,00 грн, підписаний та скріплений печатками клієнта та адвокатського бюро без зауважень;
- додаток № 1 до акту приймання-передачі № ОУ-0000025 від 20.03.2024 «Розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу на суму 10 000,00 грн», відповідно до якого зазначено характер правової допомоги та вартість, а саме: 1) підготовка позовної заяви по справі № 915/198/24 - 5 000,00 грн; 2) підготовка відповіді на відзив по справі № 915/198/24 - 5 000,00 грн;
- рахунок-фактура № СФ-0000025 від 20.03.2024 на суму 10 000,00 грн;
- платіжна інструкція № 86 від 21.03.2024 на суму 10 000,00 грн з призначенням платежу «за юридичні послуги, позов по справі № 915/198/24, рахунок №СФ-0000025 від 20.03.24 Без ПДВ».
Таким чином, суд вважає, що в межах даної справи позивачем доведено належними доказами понесення Фізичною особою-підприємцем Макаровою Мариною Вікторівною витрат на професійну правничу допомогу по даній справі в розмірі 10 000,00 грн, які сплачені позивачем Адвокатському Бюро «Сергія Жечева» в повному обсязі.
Також суд вважає за необхідне зауважити, що вказана сума витрат позивача узгоджується з попереднім (орієнтовним) розрахунком суми судових витрат.
При цьому, суд зазначає, що згідно ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У даній справі відповідач у клопотанні № 856/Ю від 28.03.2024т про зменшення стягнення витрат на правничу допомогу вказував, що представник позивача необґрунтовано завищив цін надання своїх послуг, а заявлена позивачем сума коштів 10 000,00 грн не відповідає підпунктам 1-4 ч. 4 ст. 126 ГПК України.
З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне зауважити, що у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст.126 ГПК України).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
При цьому слід зазначити, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони (в цьому випадку - відповідача), відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, а також - чи була їх сума обґрунтованою.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 сформувала правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат та зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене у частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже під час вирішення питання про розподіл судових витрат, господарський суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Зазначена позиція суду щодо застосування статті 129 Господарського процесуального кодексу України узгоджується також із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 07.11.2019 у справі № 905/1785/18 та від 18.11.2019 у справі № 908/374/19.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи із конкретних обставин справи.
З урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги межі складності цієї справи та наданий адвокатом обсяг послуг, суд погоджується із клопотанням відповідача про не співмірність заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
Так, на думку суду, у цьому випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн не відповідає критеріям обґрунтованості та розумності, з огляду на що суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 6 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Такі висновки суд мотивує тим, що спір у цій справі для кваліфікованого юриста є спором незначної складності та фактично є спором про стягнення компенсаційних нарахувань, передбачених приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України, при тому, що факт наявності основної заборгованості,а також факт прострочення виконання відповідачем відповідного грошового зобов'язання вже встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають. Крім того, як свідчать матеріали справи, остання за своєю суттю не є складною та не викликає значного публічного інтересу, обсяг наданих адвокатом послуг не є значним.
Отже, враховуючи фактичні обставини справи та критерії розумності судових витрат, беручи до уваги предмет позову, тривалість розгляду і складність справи, суд установив наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які заявлено до стягнення з відповідача.
Таким чином, з урахуванням норм частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню позивачу витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 73-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» (54037, м. Миколаїв, вул. Знаменська, буд. 4; ідентифікаційний код 09794409) на користь Фізичної особи-підприємця Макарової Марини Вікторівни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) інфляційні втрати в сумі 43 851,36 грн, 3 % річних в сумі 15 136,68 грн, а також 3 028,00 грн судового збору та 6 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Сторони та інші учасники справи:
Позивач: Фізична особа-підприємець Макарова Марина Вікторівна ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» (54037, м. Миколаїв, вул. Знаменська, буд. 4; ідентифікаційний код 09794409).
Повне рішення складено та підписано судом 03.05.2024.
Суддя О.Г. Смородінова