30 квітня 2024 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11.03.2024 року, якою стосовно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Южноукраїнськ Миколаївської області, українця, громадянина України, розлученого, який має на утриманні малолітню доньку, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.7 ч.2 ст.115 КК України,
продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 09.05.2024 року,
учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_7
(в режимі відео-конференції з приміщення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області )
обвинувачений ОСОБА_6
(в режимі відео-конференції з приміщення ДУ «Кропивницький слідчий ізолятор»)
встановив:
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу суду, постановити нову, якою застосувати до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Короткий зміст ухвали.
Ухвалою суду обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 09.05.2024 року,
Узагальнені доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі захисник зазначає, що ухвала суду є незаконною, необґрунтованою та такою що підлягає скасуванню.
Апелянт вказує на те, що клопотання прокурора не містить доказів на підтвердження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, не доведено й того, що вказані ризики не зменшились, або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Наголошує, що обвинувачений ОСОБА_6 тримається під вартою вже третій рік, від органів досудового розслідування він не ухилявся, в розшук його не оголошували, потерпілим цивільний позов відшкодовано в повному обсязі та вони не мають до нього претензій. Також ОСОБА_6 має постійне місце проживання, характеризується позитивно, утримує малолітню доньку, здобув повну загальну середню освіту, є призовником, на обліку у лікаря нарколога психіатра не перебуває, є фізичною особою підприємцем, страждає хронічними захворюваннями та потребує лікування. Разом з тим, вказані обставини судом, в порушення вимог ч.1 ст.178, п.3-10 КПК України не були враховані при прийняті рішення про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Обставини встановлені судом першої інстанції.
В провадженні Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області перебуває кримінальне провадження № 12021152130000146 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.7 ч.2 ст. 115 КК України.
У судовому засіданні прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження відносно ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В обґрунтування зазначив, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, а ризики, передбачені п. 1, 3, ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшились та продовжують існувати, а застосування до ОСОБА_6 іншого запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду.
Врахувавши ступінь тяжкості інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, обставини кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, те, що ризики переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків, не зменшились, суд дійшов висновку про необхідність продовження відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки запобігти вказаним ризикам інакше, ніж шляхом тримання обвинуваченого під вартою, наразі не видається за можливе.
Обставини встановлені судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, вивчивши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, апеляційний суд дійшов наступного.
Згідно ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до матеріалів судового провадження в провадженні Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області перебуває кримінальне провадження № 12021152130000146 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.7 ч.2 ст. 115 КК України.
Прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження відносно ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В обґрунтування зазначив, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, а ризики, передбачені п. 1, 3, ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшились та продовжують існувати, а застосування до ОСОБА_6 іншого запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду.
Врахувавши ступінь тяжкості інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, обставини кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, те, що ризики переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків, не зменшились, суд дійшов висновку про необхідність продовження відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки запобігти вказаним ризикам інакше, ніж шляхом тримання обвинуваченого під вартою, наразі не видається за можливе.
Так, з матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі, після вчинення злочину місце події відразу покинув, а отже з огляду на тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання його винуватим у інкримінованому злочині, обвинувачений може, переховуватись від суду.
Крім того, ОСОБА_6 може незаконно впливати на свідків, шляхом схилення їх до дачі завідомо неправдивих показань чи їх необ'єктивній зміні, які виправдують його, чим буде перешкоджати встановленню істини у провадженні, шляхом їх залякування, вчинення щодо них насильницьких дій, з урахуванням того, що під час досудового розслідування відносно свідка вживалися заходи безпеки, як наслідок проводився допит свідка та слідчі (розшукові) дії під зміненими анкетними даними, оскільки даний свідок побоюється за себе, свою сім'ю та близьких родичів. Вказаний ризик продовжує існувати з урахуванням засади кримінального провадження щодо безпосереднього дослідження судом показань учасників кримінального провадження, які суд отримує усно.
Апеляційний суд вважає правильними висновки суду першої інстанції, що зазначені ризики продовжують існувати та їм неможливо запобігти в умовах застосування до ОСОБА_6 , запобіжного заходу більш м'якого, ніж тримання під вартою, і що більш м'який запобіжний захід не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Не погоджуючись із доводами апеляційної скарги про те, що ризики, на які вказує суд в оскаржуваному рішенні, не підтверджені, апеляційний суд наголошує на таких обставинах.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, суд оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного/обвинуваченого має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Апеляційний суд, враховує, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.7 ч.2 ст.115 КК України, за яке може бути призначено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі. У зв'язку з чим тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому є достатнім мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду, а тому вказаний ризик переховування обвинуваченого є значним.
При цьому, всупереч доводам апелянта, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний/обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, а така можливість в даному кримінальному провадженні, з огляду на характер злочину, в якому обвинувачується ОСОБА_6 , об'єктивно та беззаперечно, існує.
За таких обставин, судом було обґрунтовано продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 винятковий запобіжний захід, оскільки тільки тримання його під вартою зможе запобігти встановленим ризикам та забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Доводи апелянта відносно того, що обвинувачений має незадовільний стан здоров'я, що унеможливлює подальше його утримання під вартою, також не є слушними, оскільки наведені підстави не є достатніми для заміни обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в СІЗО організовуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Для цього в СІЗО створюється медична частина, яка є її структурним підрозділом.
Положеннями наказу Міністерства юстиції України № 460/5 від 18.03.2013 року «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України», наказу Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України № 239/5/104 від 10.02.2012 року «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту» визначено, що медична частина забезпечує надання первинної лікувально-профілактичної допомоги ув'язненим і засудженим. Вона включає консультацію лікаря, діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення хворого ув'язненого чи засудженого для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги. У випадках, коли лікарі медичної частини СІЗО не можуть самостійно встановити діагноз, начальник медичної частини СІЗО подає запит до керівництва СІЗО щодо направлення хворого на лікування до обраного закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку або залучення відповідного лікаря-фахівця закладу охорони здоров'я. Керівництво СІЗО забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. У разі звернення особи, узятої під варту, до лікаря медичної частини СІЗО з проханням про допуск обраного лікаря-фахівця лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров'я та запит до керівництва СІЗО. Керівництво СІЗО забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
В матеріалах провадження не міститься жодних медичних документів з приводу того, що обвинувачений ОСОБА_6 не може отримувати належне лікування в умовах утримання в СІЗО, вільно обирати лікаря чи бути направленим на лікування до обраного закладу охорони здоров'я в передбаченому законом порядку. Таких медичних документів не надано і апеляційному суду.
Посилання захисник на те, що обвинувачений має міцні соціальні зв'язки, місце проживання та позитивні характеристики, не є достатніми для зміни запобіжного заходу та для обрання більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Враховуючи, що застосування запобіжних заходів має на меті забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а до завершення строку дії попередньої ухвали щодо тримання обвинуваченого під вартою судовий розгляд не може бути завершений, за наявності ризиків, передбачених п.п.1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у даному випадку застосування виняткового запобіжного заходу - тримання під вартою, є доцільним та достатнім для забезпечення завдань кримінального процесуального закону на даному етапі кримінального провадження.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, а відтак, і для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 418, 419, 422-1, 424, 532 КПК України,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11.03.2024 року, щодо ОСОБА_6 , - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді