Справа №761/617/24 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/2188/2024 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
Категорія: ст. ст. 170-173 КПК України
24 квітня 2024 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 30 січня 2024 року, -
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
представника власника майна ОСОБА_7 ,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 30 січня 2024 року задоволено клопотання прокурора третього відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 про арешт майна у кримінальному провадженні №22022220000002252 від 06.07.2022 та накладено арешт на майно, вилучене 21.12.2023 під час проведення обшуку домоволодіння на земельній ділянці кадастровий номер № 6310136900:10:001:0008 за адресою: АДРЕСА_1 , що на праві власності належить ОСОБА_6 , а саме: мобільний телефон «IPhone 14 Pro» з сім-карткою мобільного оператора «Київстар» з номером телефону: НОМЕР_1 .
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 30.01.2024, її скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора третього відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 у кримінальному провадженні №22022220000002252 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 4 ст. 191 та ч. 5 ст. 191 КК України про накладення арешту на майно.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що слідчий суддя не відповів на жодний з аргументів представників власника тимчасово вилученого майна, а також взагалі не розглядав заперечення на клопотання про арешт майна, що підтверджується останнім абзацом аркуша 3 оскаржуваної ухвали.
Апелянт звертає увагу на те, що 22.12.2023 на адресу Шевченківського районного суду м. Києва були направлені клопотання з додатками про накладення арешту у даному кримінальному провадженні, та згідно трекінгу відправлення, вищевказане клопотання вручено Шевченківському районному суду м. Києва 26.12.2023. Відтак, ухвала про арешт майна могла бути постановлена не пізніше 23 год. 59 хв. 29 грудня 2023 р.
Апелянт вказує, що судом був наданий дозвіл на проведення обшуку вказаного домоволодіння з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання та вилучення оригіналів документів. Згідно до ухвали, слідчим суддею було залишено без задоволення клопотання в частині надання дозволу на обшук вказаних приміщень з метою виявлення, зокрема, мобільних телефонів, проте під час обшуку було вилучено телефон.
Крім того, апелянт наголошує на тому, що слідчий суддя залишив не вирішеним клопотання представників власників тимчасово вилученого майна про визнання доказів недопустимими на підставі ч.ч. 1, 4 ст. 84 КПК України.
Незважаючи на те, що постановою від 22.12.2023 вилучений у ОСОБА_6 мобільний телефон визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, однак прокурором у клопотанні не доведено таку мету арешту майна, як збереження речових доказів.
Також клопотання не містить переконливих доводів щодо настання наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, у разі незастосування такого заходу забезпечення кримінального провадження. Поряд із цим, клопотання не містить виклад обставин на підтвердження того, що майно, щодо якого вирішується питання про накладення арешту, відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Апелянт вказує, що клопотання прокурора про арешт майна складене формально та містить лише цитати з КПК України та не дає відповіді на питання, щодо мети накладення арешту.
Разом з цим, апелянт зазначає, що в клопотанні не зазначені конкретні підстави та мета необхідності арешту майна, а перераховано лише передбачені ч. 2 ст. 170 КПК України випадки арешту майна, зокрема, з метою збереження речових доказів та спеціальної конфіскації.
На обґрунтування вимог клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження апелянт зазначає, що 30.01.2024 була оголошена вступна та резолютивна частина ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва, а повний текст ухвали було складено та отримано представником власника майна лише 02.02.2024.
Заслухавши доповідь судді, доводи представника власника майна в підтримку поданої апеляційної скарги, яку він просив задовольнити у повному обсязі, з наведених в ній підстав, думку прокурора щодо поданої апеляційної скарги, яку він просив залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без зміни, вважаючи оскаржувану ухвалу законною та обґрунтованою, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що розгляд клопотання про арешт майна хоч і відбувся за участі представників власника майна, проте повний текст ухвали представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 отримав 02.02.2024, що підтверджується супровідним листом про направлення копії оскаржуваної ухвали /а.с. 160/, іншої інформації матеріали справи не містять, у зв'язку з чим колегія суддів вбачає підстави для задоволення клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 30 січня 2024 року.
Як вбачається з представлених в апеляційний суд матеріалів, що Головним слідчим управлінням Служби безпеки України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22022220000002252 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 4 ст. 191 та ч. 5 ст. 191 КК України.
21.12.2023 на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва проведено обшук домоволодіння на земельній ділянці кадастровий номер № 6310136900:10:001:0008 за адресою: АДРЕСА_1 , що на праві власності належить ОСОБА_6 , у ході проведення якого було виявлено та вилучено:мобільний телефон «IPhone 14 Pro» з сім-карткою мобільного оператора «Київстар» з номером телефону: НОМЕР_1 .
22.12.2023 постановою слідчого вказані предмети визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 22022220000002252 від 06.07.2022.
09.01.2024 прокурор третього відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 звернулась до слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні №22022220000002252 від 06.07.2022.
На обґрунтування поданого клопотання прокурор вказала, що арешт на вказане майно необхідно накласти з метою забезпечення збереження речових доказів у кримінальному провадженні, задля запобігання можливості його приховування, пошкодження, знищення чи передачі третім особам.
30.01.2024 ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва вказане клопотання задоволено та накладено арешт на майно, вилучене 21.12.2023 під час проведення обшуку домоволодіння на земельній ділянці кадастровий номер № 6310136900:10:001:0008 за адресою: АДРЕСА_1 , що на праві власності належить ОСОБА_6 , а саме: мобільний телефон «IPhone 14 Pro» з сім-карткою мобільного оператора «Київстар» з номером телефону: НОМЕР_1 .
Задовольняючи дане клопотання, слідчий суддя виходив з того, що з матеріалів клопотання встановлено, що вказаний мобільний телефон може бути використано як доказ у кримінальному провадженні, відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, під час його вилучення доступ до інформації у телефоні був обмежений системою логічного захисту, при цьому ОСОБА_6 відмовилась надати пароль, отже накладення арешту на вказане майно є необхідним з метою забезпечення збереження речових доказів та для проведення відповідних експертиз.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції, погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
З ухвали слідчого судді вбачається, що наведені в клопотанні прокурора доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції. При цьому були враховані заперечення представників власника майна, досліджені матеріали судового провадження, а також з'ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст.132,173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину.
Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, всупереч твердженням апелянта, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на мобільний телефон, з тих підстав, що він відповідає критеріям речових доказів у кримінальному провадженні №22022220000002252.
Разом з цим, згідно наданих матеріалів клопотання, вказане майно, 22.12.2023 постановою старшого слідчого в ОВС 1 відділу 4 управління досудового розслідування ГСУ СБУ ОСОБА_10 у встановленому законом порядку визнано речовим доказом у межах кримінального провадження №22022220000002252, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 4 ст. 191 та ч. 5 ст. 191 КК України.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, третіх осіб, з метою збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просила накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170, 173 КПК України, наклав арешт на майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Також колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Доводи апелянта про те, що 22.12.2023 на адресу Шевченківського районного суду м. Києва були направленні клопотання з додатками про накладення арешту у даному кримінальному провадженні, та згідно трекінгу відправлення, вищевказане клопотання вручено Шевченківському районному суду м. Києва 26.12.2023. Відтак, ухвала про арешт майна могла бути постановлена не пізніше 23 год. 59 хв. 29 грудня 2023 р., не знайшли свого підтвердження, так як згідно трекінгу відправлення 0315128310364 /а.с. 115/ та інформації, що міститься за пошуком вказаного трекінгу на сайті Укрпошти відправлення вручено: за довіреністю 04.01.2024. При цьому в суді клопотання про арешт майна зареєстровано 09.01.2024 вхід № 1645 /а.с. 1/ та відповідно до протоколу від 09.01.2024 передано справу раніше визначеному слідчому судді /а.с. 116/.
Крім того розгляд клопотання було призначено 11.01.2024, однак як вбачається з довідки секретаря судового засідання від 11.01.024 /а.с. 122/, розгляд клопотання про арешт майна відкладено на 18.01.2024, у зв'язку із зайнятістю слідчого судді в розгляді іншої кримінальної справи.
18.01.2024 розгляд клопотання не відбувся, оскільки як вбачається з довідки секретаря судового засідання від 18.01.2024 /а.с. 140/, розгляд клопотання про арешт майна відкладено на 30.01.2024, у зв'язку із перебуванням слідчого судді на лікарняному.
Разом з цим, колегія бере до уваги твердження апелянта, що розгляд поданого клопотання дійсно відбувся не в строк визначений ч. 6 ст. 173 КПК України, однак це не є безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали, з урахуванням вище зазначеного.
Щодо посилання апелянта на те, що судом був наданий дозвіл на проведення обшуку вказаного домоволодіння з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання та вилучення оригіналів документів, проте під час обшуку було вилучено телефон, колегія зазначає наступне.
Згідно ч. 7 ст. 236 КПК України вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України арешт на комп'ютерні системи чи їх частини накладається лише у випадках, якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другою цієї статті, або якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до комп'ютерних систем чи їх частин обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
Так, згідно протоколу обшуку від 21.12.2023 ОСОБА_6 надала слідчому мобільний телефон «IPhone 14 Pro» з сім-карткою мобільного оператора «Київстар» з номером телефону: НОМЕР_1 , однак відмовилась надати пароль від нього, тобто обмежила до нього доступ, пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді та підлягають з'ясуванню судом під час розгляду справи по суті.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна, а також і те, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду,
Поновити представнику власника майна ОСОБА_6 - адвокату ОСОБА_7 , строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 30 січня 2024 року.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 30 січня 2024 року, - залишити без зміни, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4