справа № 367/6550/23
провадження № 22-ц/824/7844/2024
головуючий у суді І інстанції Чіркова Г.Є.
23 квітня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Савченко К.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 8 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Автомагістраль» про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні,
У серпні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовомдо ПП «Автомагістраль» про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні, в якому просив стягнути на його користь з відповідача заборгованість по заробітній платі, компенсаційних виплат та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період з 16 серпня 2023 року по день подачі позову до суду (15 серпня 2023 року) в розмірі 220 460 грн 49 коп.
Свої вимоги мотивував тим, що при його звільненні з посади водія автотранспортних засобів відділу головного механіка приватного товариства «Автомагістраль», виплату всіх належним йому сум, всупереч ст. 116 КЗпП України, підприємством не здійснено.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 8 січня 2024 року провадження в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані дні відпустки закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із указаними рішеннями ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції не розглянув та не задовольнив клопотання позивача про витребування у відповідача довідки про заборгованість із виплати заробітної плати, розрахункових та довідки про середній заробіток.
Вказує, що відповідач у день звільнення позивача 15 листопада 2022 року не здійснив виплату належних йому до виплати заробітну плату, яка складається з роботи у вихідні і святкові дні та розрахункові, які складаються із компенсації за не використані дні відпустки, що є грубим порушенням ч. 1 ст. 116 КЗпП України.
Також звертає увагу, що відповідачем було залучено позивача до роботи у понаднормовий час та у вихідні, святкові дні, однак у зв'язку із тим, що відповідач не надав довідки про суми коштів належних позивачу від підприємства - відповідача при звільнені, що унеможливлює проведення розрахунку суми заборгованості та є підставою для клопотання про витребування судом таких доказів у відповідача з метою повного і правильного вирішення справи.
Зазначає, що не було перевірено і не витребувано судом, на клопотання позивача документи (наприклад табель робочого часу, виписка з особового рахунку) про нарахування заробітної плати за залучення позивача до роботи у не робочі, вихідні і святкові дні. Не зобов'язано відповідача надати окремо відомості (виписки з наказів про надання відпусток, довідок про заборгованість по відпусткам) з приводу розрахункових, які складаються із компенсації за не використані дні відпустки за весь період роботи з 2018 року, оскільки при звільненні відповідачем позивачу не було надано будь-яких відомостей.
Вказує, що дії правового режиму воєнного стану в Україні недостатньо для того щоб не виплачувати заробітну плату, якщо підприємство продовжило функціонувати, має для цього технічні виробничі засоби, оскільки зазначає про це у своєму відзиві (лист Міністрові інфраструктури України №272від 28 квітня 2022 року), а саме про те, що підприємство має виробничі засоби, оскільки вже з квітня 2022 року виконувало посилену роботу по відновленню об'єктів інфраструктури, виконує зобов'язання по капітальному ремонту автомобільних доріг та їх експлуатаційного утримання. Форс - мажорні обставини, про які зазначає суд та відповідач припинили існувати 1 рік та 9 місяців.
26 лютого 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ПП «Автомагістраль» - адвоката Корзаченко В., в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вказує, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 з незрозумілих підстав вимагає повторної сплати йому заборгованості із заробітної плати, якої станом на сьогодні не існує, оскільки вона вже була йому виплачена ще до ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору.
Зазначає, що вимога про витребування довідки про заборгованість по заробітній платі є необґрунтованою, оскільки вона була додана до відзиву на позовну заяву та є в матеріалах справи і відповідно попередньо надсилалася позивачеві/апелянтові. Вказана довідка містить повний розрахунок заробітку позивача за всю виконану ним роботу і іншого розрахунку підприємство не має та надати не зможе.
Також зазначає, що позивач працював вахтовим методом під час чого дійсно міг працювати і у вихідні дні, за що мав передбачену законодавством кількість вихідних днів, а відтак його вимога про недоплату за роботу у вихідні дні є вкрай незрозумілою та безпідставною, до того ж сам позивач визначає суму боргу, яка йому вже була сплачена. Іншого боргу підприємство перед апелянтом не має.
Вважає, що вимоги апелянта в частині стягнення середнього заробітку не можуть бути задоволені, оскільки заявлені після спливу визначеного законодавством строку для такого звернення, про що стороною відповідача також було заявлено ще суду першої інстанції.
Наголошує на тому, що ПП «Автомагістраль» довело факт настання для підприємства обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які об'єктивно унеможливлюють належне та своєчасне виконання, як господарських так і податкових зобов'язань, а також звільняють від відповідальності, отже досліджуючи питання наявності або відсутності обставин, що виключають вину підприємства у вчиненні правопорушення, пом'якшують або звільняють від відповідальності, просить суд врахувати такі обставини і визнати відсутність вини підприємства у не здійсненні своєчасного розрахунку.
У судовому засіданні представника за довіреністю ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Представник відповідача ПП «Автомагістраль» - адвокат Корзаченко В.М. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Рішення суду першої інстанції відповідає таким вимогам частково.
Так, статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначенні суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Крім того, частинами 1, 2 ст. 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
З аналізу вказаної правової норми вбачається, що остаточний розрахунок при звільненні працівника проводиться в день його звільнення, з обов'язковим попереднім письмовим повідомленням працівника про розмір нарахованих сум. Частиною першою статті 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата (робота у вихідні і святкові дні), вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі норм Закону України «Про оплату праці», так і відповідно до умов Колективного договору. У разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Як встановлено судом першої інстанції, що відповідно до наказу №160 від 8 травня 2018 року ОСОБА_1 прийнято на посаду водія автотранспортних засобів відділу головного механіка ПП «Автомагістраль»
Згідно наказу №654 від 15 листопада 2022 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.
Зазначені обставини підтверджується копією трудової книжки, виданої на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_1 від 10 червня 1981 року.
З довідки №А-00000404 від 23 листопада 2023 року судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 дійсно працював в ПП «Автомагістраль» з 9 травня 2018 по 14 листопада 2022 року на посаді водія автотранспортних засобів і заборгованість по заробітній платі останнього становить 28 374 грн 18 коп. (64 785 грн 82 коп. - дохід за вирахуванням утримань за період з 1 січня 2022 по 15 листопада 2022 року, 36 411 грн 64 коп. - виплачено за вказаний період).
Закриваючи провадження в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані дні відпустки на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що заборгованість по заробітній платі та компенсації за невикористані дні відпустки ПП «Автомагістраль» перед ОСОБА_1 в розмірі 28 374 грн 18 коп. було погашено, що підтверджується квитанцією №11955 від 27 грудня 2023 року.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням викладеного відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існував на час пред'явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема, у зв'язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки воно полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні). Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема, шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 456/847/18).
Закриваючи провадження у справі, на підставі п.2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що у даній справі відсутній предмет спору, так як відповідачем було сплачено заборгованість по заробітній платі та компенсації за невикористані дні відпустки.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суду не може погодитись з огляду на наступне.
Як убачається із матеріалів справи, звертаючись до суду першої інстанції у серпні 2023 року із вказаним позовом, ОСОБА_1 просив суд, стягнути на його користь з відповідача заборгованість по заробітній платі та компенсаційні виплати.
Зазначав, що відповідач у день звільнення позивача (15 листопада 2022 року) не здійснив виплату належних позивачу до виплати заробітну плату, яка складається з роботи у вихідні і святкові дні та розрахункові, які складаються із компенсації за не використані дні відпустки, що є порушенням ч. 1 ст. 116 КЗпП України.
Крім того зазначав, що відповідачем було залучено позивача до роботи у понаднормовий час та у вихідні, святкові дні.
Представник відповідача ПП «Автомагістраль» - адвокат Корзаченко В. звертаючись до суду першої інстанції із клопотанням про закриття провадження у справі, вказував, що 27 грудня 2023 року ПП «Автомагістраль» була сплачена заборгованість по заробітній платі та компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 28 374,18 грн на рахунок ОСОБА_1 , а тому відсутній предмет спору.
В той же час, сам ОСОБА_1 не погоджується із таким розміром заборгованості. Він наполягає на тому, що при визначенні розміру заборгованості роботодавець взагалі не обґрунтував такий розмір, з яким позивач категорично не погоджується. Відтак, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України колегія суддів вважає помилковим.
Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані дні відпустки, суд першої інстанції взагалі не встановив, яка саме заборгованість виникла у відповідача перед позивачем по заробітній платі.
Статтею 106 КЗпП передбачено оплату роботи в надурочний час у подвійному розмірі. За погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки. За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, за всі відпрацьовані надурочні години. У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті. Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.
Відповідно до ст. 107 КЗпП робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі: 1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; 2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки; 3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.
Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі норм Закону України «Про оплату праці», так і відповідно до умов Колективного договору. У разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Матеріалами справи встановлено, що позивач звертаючись до суду із позовом просив суд витребувати у ПП «Автомагістраль» довідку про заборгованість по заробітній платі (включаючи заробітну плату за ст. ст. 106.107 КЗпП за роботу в понаднормовий час, у вихідні, святкові дні), розрахунок компенсації за не використані дні відпустки, яка належить до виплати ОСОБА_1 , як водію автотранспортних засобів відділу головного механіка за весь період роботи та довідку про середню заробітну плату за останні 12 відпрацьованих місяців з 1 травня 2021 року по день звільнення.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 7 листопада 2023 року було вирішено клопотання позивача про витребування доказів вирішити в судовому засіданні.
Разом із тим, матеріали справи не містять доказів щодо витребування судом першої інстанції доказів, які просив витребувати позивач та взагалі результату вирішення даного клопотання.
Отже, суд першої інстанції помилково закрив провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані дні відпустки, не витребувавши докази, які просив витребувати позивач та не встановивши дійсну заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі та компенсації за невикористані дні відпустки.
У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (частина 1 статті 6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції належним чином не дослідив матеріали справи, не врахував вищенаведені обставини, у зв'язку з чим зробив передчасний та помилковий висновок про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані дні відпустки, що призвело до неправильного вирішення питання та ухвалення рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.
З урахуванням наведеного, рішення Вишгородського районного суду Київської області від 8 січня 2024 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані дні відпустки слід скасувати, а справу направити в цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі не виплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначенні в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити своєму працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Верховний Суд зазначає, що працівник є слабшою ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Загальною ознакою правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані передусім не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу матеріальної відповідальності роботодавця, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, зазначивши, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно, з умовами трудового договору відповідно до законодавчих гарантій.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 753/12524/16 (провадження № 61-3251св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 760/18090/20 (провадження № 61-19211св21).
Враховуючи обставини цієї справи колегія апеляційного суду погоджується, що в будь-якому випадку відповідач як роботодавець визнав і сплатив заборгованість по заробітній платі у сумі 28 374 грн 18 коп., яка виникла у 2022 році. В обгрунтування своїх заперечень проти позову в частині стягнення середнього заробітку за несвоєчасну сплату саме цієї заборгованості відповідач послався на те, що існування заборгованості є наслідком непереборної сили та випадку, який трапився не з вини ПП «Автомагістраль», а тому, відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідач звільнений від будь-якої відповідальності за порушення зобов'язання, в тому числі й від стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Як убачається із мотивів суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, суд визнав поважними причини несвоєчасної виплати суми заборгованості у розмірі 28 374 грн 18 коп.
Так, Торгово-промислова палата України (далі - ТТП України) у своєму листі від 28 лютого 2022 вказала, що: «…засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об'єктивної неможливості виконати зобов'язання.
Однак, сам по собі воєнний стан не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 10 березня 2023 року в справі №922/1093/22).
Згідно ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором.
Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати.
Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.
Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати.
У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.
Частиною першою статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом 7 днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Також, форс-мажорне застереження у пункті 9.5 договору містить вимогу про належне підтвердження настання для сторони форс-мажорних обставин.
Належним підтвердженням відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» є сертифікат ТПП України про настання форс-мажорних обставин, який в матеріалах справи відсутній.
У постанові Верховного Суду від 1 червня 2021 року у справі № 910/9258/20 суд послався на раніше сформульований у цілій низці своїх постанов висновок, відповідно до якого: засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП України та уповноважені нею регіональні ТПП; форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для конкретного випадку виконання зобов'язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання - саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору, отже, навіть у разі наявності сертифікату ТПП України про форс-мажор суд оцінюватиме цей доказ у сукупності з іншими.
У постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі № 922/2394/21 також зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Судом було встановлено, що головний офіс ПП «Автомагістраль» знаходиться по АДРЕСА_1 , його територія та значна частина виробничих приміщень протягом часу з 25 лютого 2022 року по 3 квітня 2022 року перебували під окупацією російської федерації, де відбувалися бойові дії. У зв'язку з цим, виникли об'єктивні загрози життю та здоров'ю працівників, пошкоджено та викрадено значну кількість транспортних засобів, приміщення офісу, офісної техніки, документів, тощо. Також знищено значну кількість обладнання та різноманітного устаткування, чим заподіяно значних матеріальних збитків, у зв'язку з чим підприємство опинилося у вкрай скрутному фінансовому становищі.
За результатами звернення підприємства до правоохоронних органів щодо вказаних вище подій розслідується кримінальне провадження № 1202211105000108 від 8 квітня 2022 року за ч 2 ст. 438 КК України (порушення законів та звичаїв війни).
Зазначене також підтверджується доказами: даними протоколу допиту свідка ОСОБА_4 (юрист юридичного відділу ПП «Автомагістраль») від 14 квітня 2022 року, даними протоколу огляду місця події від 14 квітня 2022 року в кримінальному провадженні №1202211105000108, листом ПП «Автомагістраль» №272 від 28 квітня 2022 року, направленого Міністру інфраструктури України Кубракову О.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 6 грудня 2022 року №1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» та Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22 грудня 2022 року, до територій, на яких велися бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, відноситься також і с. Синяк Бучанського району Київської області, яке перебувало під окупацією в період з 25 лютого 2022 по 01 квітня 2022 року.
Таким чином, судом було встановлено, що у ПП «Автомагістраль» існували обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини), які об'єктивно унеможливили належне та своєчасне виконання обов'язку щодо виплати заборгованості працівникам підприємства по заробітній платі згідно вимог ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та ст.ст. 116-117 КЗпП України.
Відповідні обставини є загальновідомими, доведеними відповідачем та не спростовані позивачем.
Ураховуючи наведене колегія апеляційного суду не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо нарахування та стягнення середнього заробітку за несвоєчасну сплату заробітної плати у розмірі 28 374 грн 18 коп., яка виникла у 2022 році.
Разом з тим, колегія апеляційного суду звертає увагу, що у разі, якщо при новому розгляді справи буде встановлено наявність заборгованості у більшому розмірі, ніж сплачена під час розгляду цієї справи (28 374 грн 18 коп.), суду слід окремо вирішувати питання щодо наявності підстав для стягнення середнього заробітку (із розрахунку суми заборгованості, яка перевищуватиме 28 374 грн 18 коп.) в залежності від обставин виникнення заборгованості, періоду виникнення заборгованості та причин невиплати такої заборгованості.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 8 січня 2024 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані дні відпустки скасувати, справу направити в цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В іншій частині рішення Вишгородського районного суду Київської області від 8 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба