Київський апеляційний суд
27 лютого 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження № 12023100080003142 щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця с. Банилів Вижницького району Чернівецької області,
громадянина України, що зареєстрований та проживає за адресою:
АДРЕСА_1 , не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України,
за апеляційною скаргою обвинуваченого на вирок Святошинського районного суду
м. Києва від 7 листопада 2023 року,
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 07.11.2023 ОСОБА_7 визнаний винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.4 ст.186 КК України і йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
У перших двох апеляційних скаргах, які містять однакові апеляційні вимоги і по суті є апеляційною скаргою та доповненнями до апеляційної скарги, обвинувачений просив вирок суду змінити, пом'якшити призначене йому покарання із застосуванням положень ст.69 КК України до позбавлення волі на строк 5 років і на підставі ст.75 КК України звільнити від його відбування з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, зазначав, що суд не врахував обставини, які пом'якшують покарання, зокрема, щире каяття, сприяння досудовому розслідуванню, повернення речей потерпілому, а також його характеристику та положення у суспільстві, оскільки він утримує малолітню дитину, підтримує матір, у якої залишився єдиним сином після загибелі старшого брата, який захищав країну, і вважає себе соціально активним громадянином, що завжди проявляє себе виключно з позитивного боку.
В додаткових обґрунтуваннях до апеляційної скарги, поданих після відкриття апеляційного провадження, які розцінюються судом апеляційної інстанції як зміни до апеляційної скарги, обвинувачений одночасно порушує питання і про скасування вироку суду з поверненням кримінального провадження на додаткове розслідування, і про пом'якшення призначеного йому покарання. Як стверджує ОСОБА_7 , між ним і потерпілим ОСОБА_8 мав місце лише конфлікт, під час якого він завдав потерпілому удар і залишив приміщення кафе. Заперечує факт заволодіння майном потерпілого, про що давав показання у суді першої інстанції, і вважає, що докази на підтвердження цих обставин у кримінальному провадженні відсутні. Майно потерпілого вилучалось у ОСОБА_9 , що свідчить про те, що саме ОСОБА_9 заволодів ними. Що ж стосується протоколу огляду диска від 28.08.2023, то в ньому зазначено лише про особу, схожу на ОСОБА_7 . Однак під час досудового розслідування не було проведено експертизу з метою ідентифікації цієї особи. Не може бути доказом, на переконання обвинуваченого, і протокол проведення слідчого експерименту за його участю, оскільки слідча дія проводилась без участі суду або слідчого судді.
Заслухавши суддю-доповідача; доводи обвинуваченого, який спочатку зазначав про відсутність доказів його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, а в подальшому просив застосувати до нього положення ст.69 КК України і звільнити від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України; доводи захисника ОСОБА_6 на підтримку позиції обвинуваченого про пом'якшення призначеного йому покарання; доводи прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги у всіх редакціях, вважаючи вирок суду законним, обґрунтованим і вмотивованим; провівши судові дебати, надавши обвинуваченому останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в її задоволенні належить відмовити, з таких підстав.
Вироком суду визнано доведеним, що ОСОБА_7 вчинив грабіж щодо ОСОБА_10 за наступних обставин.
17 серпня 2023 року близько 12 години 10 хвилин ОСОБА_7 біля кафе "Рафінад", розташованого на вул. Єфр емова, 1/4 в м. Києві , побачив раніше незнайомого йому ОСОБА_10 , у якого на плечі висіла барсетка, і вирішив нею заволодіти. Реалізуючи умисел на відкрите викрадення чужого майна із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, в умовах воєнного стану, ОСОБА_7 підійшов до ОСОБА_10 і з метою уникнення можливого опору завдав йому один удар в обличчя кулаком, чим спричинив тілесні ушкодження у виді синця навколо лівого ока з переходом в підочну ділянку, на лівий скат носа та крововиливу на склері лівого ока, які відносяться до легких тілесних ушкоджень. Після цього ОСОБА_7 шляхом ривка забрав у ОСОБА_10 барсетку, в якій знаходилися мобільний телефон "Redmi Note 9 Tropical Green" вартістю 4 550 гривень, наручний годинник "Casio" вартістю 2 424 гривні 75 копійок, 100 доларів США (що згідно з курсом Національного банку України станом на 17.08.2023 становило 3 656 гривень) і 1 700 гривень, банківські картки в кількості 3 штуки та ключі від квартири (які матеріальної цінності не представляють), і з місця вчинення кримінального правопорушення втік, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим завдав потерпілому майнової шкоди на загальну суму 12 330 гривень 75 копійок.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, підтверджуються сукупністю наведених у ньому доказів, яким суд дав належну оцінку, а саме, показаннями потерпілого ОСОБА_10 про обставини відкритого викрадення належного йому майна, чому передувало застосування обвинуваченим до нього насильства, висновком експерта № 042-1403-2023 від 06.09.2023 щодо наявності, локалізації та ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, спричинених ОСОБА_10 , висновком судової товарознавчої експертизи № 3857 від 26.08.2023, якою встановлено ринкову вартість мобільного телефону "Redmi Note 9 Tropical Green" та наручного годинника "Casio" з урахуванням зносу (а.с.43-50, 54-57).
Ці докази суд першої інстанції правильно взяв до уваги, оскільки вони логічні, послідовні, узгоджуються між собою та з даними в: протоколі прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від ОСОБА_10 від 17.08.2023; протоколі проведення слідчого експерименту від 18.08.2023 за участю потерпілого; протоколі огляду місця події від 21.08.2023, в ході якого у ОСОБА_9 було вилучено мобільний телефон "Redmi Note 9 Tropical Green", належний потерпілому, який, зі слів ОСОБА_9 , 17 серпня 2023 року йому продав невідомий чоловік; протоколі огляду місця події від 22.08.2023, в ході якого на ділянці місцевості на вул. Єфремова в м. Києві ОСОБА_7 вказав, куди викинув сумку потерпілого, яку в подальшому було виявлено у кущах і в якій знаходились дисконтні картки, годинник "Casio" та гаманець; протоколі огляду диску від 28.08.2023 із записом камери відеоспостереження, розміщеної на фасаді будівлі біля станції метро "Академмістечко", на якому 17 серпня 2023 року в період з 12 години 18 хвилин по 12 годину 19 хвилин зафіксований чоловік, схожий на ОСОБА_7 , який тримає в руках предмет, схожий на сумку, викрадену у потерпілого (а.с.61, 68-72, 73-81, 85-86).
Під час судового провадження в суді першої інстанції ОСОБА_7 вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав, стверджуючи про відсутність у нього умислу на заволодіння майном ОСОБА_10 і що удар в ліве око потерпілому він завдав під час словесного конфлікту.
Разом з тим, обвинувачений не заперечував, що одразу після цього взяв сумку потерпілого, яка впала на підлогу, та пішов з нею, а потерпілий залишився сидіти на стільці в кафе. В сумці були мобільний телефон, банківські картки та ключі. Телефон він віддав товаришу, який був з ним у кафе, сумку викинув у кущі, проте наступного дня віддав її працівникам поліції. 100 доларів США, 1 700 гривень та годинника в сумці не було.
Показанням ОСОБА_7 у відповідній частині суд дав оцінку, вірно розцінивши їх як намагання пом'якшити свою відповідальність, оскільки вони спростовуються наведеними раніше доказами.
Додатково колегія суддів зауважує, що показання ОСОБА_7 про наявність між ним і ОСОБА_10 , який нібито в стані алкогольного сп'яніння некоректно себе поводив, спростовуються показаннями потерпілого, який повідомив суду, що ніяких конфліктів між ним та обвинуваченим не було, і що коли він діставав з сумки гроші, це побачив ОСОБА_7 , який підійшов до нього, вдарив і забрав сумку.
На користь висновків суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_7 умислу саме на заволодіння чужим майном з метою особистого збагачення свідчать дії обвинуваченого, а саме, безпідставне застосування насильства до потерпілого, заволодіння його сумкою та розпорядження викраденим майном. При цьому на запитання суду першої інстанції, з якою метою він взяв сумку і чому віддав телефон товаришу, ОСОБА_7 логічної відповіді надати не зміг.
Під час проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 ще в статусі підозрюваного останній на місці відтворив події, які відбулись між ним та потерпілим, а що стосується причин нібито конфлікту, зазначив, що не пам'ятає, посилаючись на те, що перебував у стані алкогольного сп'яніння (а.с.87-90).
Заперечення обвинуваченого стосовно наявності в сумці 100 доларів США, 1 700 гривень та годинника спростовуються показаннями потерпілого в суді, даними в протоколі проведення слідчого експерименту за його участю, під час якого він не тільки на місці відтворив обставини вчинення щодо нього грабежу, а і повідомив про те, що саме знаходилось у сумці, а також даними в протоколі огляду місця події від 22.08.2023, зокрема вилученням сумки, місцезнаходження якої вказав ОСОБА_7 , в якій знаходилися годинник і гаманець без грошей.
Навіть, враховуючи таку позицію ОСОБА_7 під час досудового розслідування та в суді першої інстанції, посилання в апеляційній скарзі на відсутність доказів заволодіння майном потерпілого є вочевидь надуманими. І не проведення експертизи з метою ідентифікації особи, зображення якої зафіксоване відеозаписом, клопотання про що стороною захисту не заявлялось, а також вилучення у ОСОБА_9 , а не у ОСОБА_7 мобільного телефону, ніяким чином не впливають на висновки суду.
Підстав вважати дані у протоколі проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 недопустимими доказами немає, оскільки ні суд, ні слідчий суддя не повинні брати участь у проведенні цієї слідчої дії у відповідності з вимогами кримінального процесуального закону. При проведенні слідчого експерименту була забезпечена належна правова процедура, зокрема, ОСОБА_7 був обізнаний з своїми правами та обов'язками, участь у слідчій дії брали захисник та поняті, весь процес фіксувався відеозаписом.
Отже, суд першої інстанції всебічно, повно й неупереджено дослідив всі обставини кримінального провадження, і навів у вироку сукупність доказів на підтвердження встановлених обставин, якими повністю доведено винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, і які з точки зору достатності та взаємозв'язку правильно покладено в обґрунтування висновків, у тому числі щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого за ч.4 ст.186 КК України - відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинений в умовах воєнного стану.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли бути підставою для зміни або скасування вироку, колегія суддів не вбачає.
Суд згідно з ст.65 КК України врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який не судимий, не працює, його відношення до вчиненого, а також відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, і правильно призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, встановлений санкцією відповідної частини статті закону України про кримінальну відповідальність.
Доводи обвинуваченого, що суд безпідставно не взяв до уваги обставини, які пом'якшують покарання, необґрунтовані, оскільки ОСОБА_7 вину у пред'явленому обвинуваченні не визнав, показав працівникам поліції місцезнаходження сумки потерпілого лише після його затримання.
Про відсутність щирого каяття свідчить і позиція обвинуваченого в суді апеляційної інстанції, яка постійно змінювалась. Так, ОСОБА_7 вказував і про наявність підстав для пом'якшення йому покарання, і про відсутність доказів його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, і про те, що показання в суді першої інстанції дав у зв'язку із застосуванням до нього фізичного та психологічного тиску, зокрема, що слідча пообіцяла, що йому призначать покарання, яке він не буде відбувати реально і що він не буде призваний до Збройних Сил України, що, взагалі, є абсурдним з урахуванням повноважень слідчого, який не має жодного відношення до призначення покарання та рішень територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Така позиція дає достатні підстави вважати, що ОСОБА_7 не засуджує свою поведінку і не готовий нести відповідальність на вчинені ним дії та їх наслідки.
Характеристика та дані про соціальні зв'язки, на які посилається в апеляційній скарзі обвинувачений, в матеріалах кримінального провадження відсутні. Наявність на утриманні ОСОБА_7 малолітньої дитини нічим не підтверджується. До того ж, сам обвинувачений підтвердив, що не записаний як батько дитини. А посилання на героїчну загибель рідного брата, взагалі, є цинічними з огляду на власне небажання обвинуваченого бути мобілізованим за призовом та його протиправну поведінку.
Саме таке покарання, на переконання колегії суддів, яке призначив суд першої інстанції, буде необхідним й достатнім для досягнення його мети, яка полягає не тільки в карі, а й виправленні обвинуваченого та запобіганні вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.
Тому підстави для пом'якшення призначеного ОСОБА_7 покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, як про це, серед іншого, порушується питання в апеляційній скарзі, відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407 КПК України, колегія суддів
Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 7 листопада 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.
На ухвалу суду апеляційної інстанції може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3