П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/21335/21
Перша інстанція: суддя Бжассо Н.В.,
повний текст судового рішення
складено 19.12.2023, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Танасогло Т.М.,
суддів: Димерлія О.О., Крусяна А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційними скаргами Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 (позивач) звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі в/ч НОМЕР_2 ), про:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які виразились у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказувала, що проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та 02.04.2018р. була виключена зі списків особового складу та всіх видів забезпечення в зв'язку з вибуттям до нового місця служби. Під час проходження служби за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 відповідачем не була нарахована та виплачена індексація її грошового забезпечення. У добровільному порядку за зверненням позивачки, відповідач відмовився нарахувати та виплатити індексацію за спірний період. Зазначене, як вважає ОСОБА_1 є порушенням її права, не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки вона вважає, що має право на отримання індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018р., водночас із застосуванням в якості базового місяця - січня 2008р.
Відповідач проти позову заперечував вказуючи на відсутність підстав для нарахування та виплати позивачці індексації за спірний період в тому числі із застосуванням в якості базового місяця - січня 2008р. У своїх доводах відповідач посилався зокрема на Постанову КМ України №103 від 09.12.2015р., на дискреційність повноважень органу в спірному питанні в тому числі стосовно визначення базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення, на відсутність передбачених бюджетом МОУ фінансових ресурсів для виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України протягом січня 2016р. - лютого 2018р., на наявність роз'яснення директора Департаменту фінансів МОУ від 04.01.2016 №248/3/9/1/2, роз'яснень міністерства соціальної політики України тощо, загалом вказуючи на те, що у спірних правовідносинах командування військової частини НОМЕР_1 діяло виключно у межах наданих повноважень та на виконання наказу старшого начальника, який позивачем не оскаржувався.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які виразились у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року.
Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав на вказане судове рішення апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2023р. в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовуючи вимоги своєї апеляційної скарги, відповідач у справі вказує, що своїх висновків про протиправність дій військової частини НОМЕР_1 які полягають у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за спірний період, а також про те, що за указаний період при нарахуванні позивачу індексації грошового забезпеченню базовим місяцем повинен бути січень 2008 року, суд першої інстанції, на думку скаржника, дійшов на підставі припущення (така обставин судом не досліджувалась, та не підтверджена доказами у справі) стосовно того, що «між сторонами дійсно існує спір щодо базового місяця індексації грошової забезпечення позивача за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, що вбачається з відзиву на позовну заяву». Апелянт зазначає, що суд є правозастосовним органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень. Під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права. Тобто, за твердженнями апелянта, базовий місяць має застосовуватись під час нарахування індексації, до цього часу питання застосування базового місяця не постає, отже права та інтереси позивача в цій частині ще не порушено, а позовні вимоги є передчасними.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За правилами ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та 02.04.2018 року була виключена із списків особового складу та всіх видів забезпеченням в зв'язку з вибуттям до нового місця служби, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.04.2018 року № 79.
Відповідно до довідки про основні та додаткові види грошового забезпечення №470/1/2008 від 21.10.2021 року, індексація грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року позивачці не нараховувалась.
ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити їй за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням базового місяця січень 2008 року.
Однак, листом від 21.10.2021 року за вих.№ 470/148/108, відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача.
Вважаючи протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які виразились у відмові нарахувати та виплатити позивачці індексацію грошового забезпечення за спірний період з визначенням базового місяця січня 2008р., позивач звернулась до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому її належить нараховувати й виплачувати в обов'язковому порядку.
Оскільки, відповідач не нараховував та не виплачував позивачці індексацію у спірному періоді, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваних дій відповідача, які виразились у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018р.
При цьому, встановивши, що останнє підвищення окладу за посадою позивача у межах спірного періоду відбулось у січні 2008 року згідно з постановою КМ України №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», суд першої інстанції також виснував, що за спірний період при нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення базовим місяцем повинен бути січень 2008р.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , з огляду на наступне.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч.2 ст.2 КАС України вимогам.
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як визначено ст.43 Конституції України, кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 9 Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
У відповідності до приписів ст.18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України, умови та порядок проведення індексації грошових доходів населення визначаються Законом України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 1282-XII, у редакції чинній на час спірних правовідносин) та постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (надалі Порядок № 1078).
За приписами ст.1 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Як встановлено ст.2 Закону № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема: оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно ч.1 ст.4, ст.6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015 року, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (надалі «Порядок №1078»).
Згідно з п.1-1 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок), підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 (застосовується з 1 січня 2016 року, до 01.01.2016 - 101) відсотка.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
До об'єктів індексації, у розумінні п.2 Порядку № 1078 віднесено грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Відтак, індексація грошового забезпечення, є однією з державних гарантій, спрямованою на забезпечення достатнього життєвого рівня населення, яка дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
При цьому, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх роботодавців.
Водночас, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
За усталеною судовою практикою (зокрема Верховного Суду) застосування законодавства у правовідносинах щодо виплати індексації грошового забезпечення, обмежене фінансування не впливає на право військовослужбовця отримати індексацію грошового забезпечення.
Як вбачається з матеріалів справи, протягом періоду з 01.01.2016 по 28.02.2018р. позивачці військовою частиною НОМЕР_1 не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, що не узгоджується з приписами чинного законодавства.
Отже, враховуючи те, що Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядком № 1078 чітко визначені правила та порядок проведення індексації грошових доходів населення, який поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, у тому числі і на відповідача, колегія суддів вважає, що позивач має право на виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р., у зв'язку із чим вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення вимоги позивачки в частині визнання протиправними дій відповідача які полягають у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію за спірний період.
Що стосується застосування в якості базового місяця для проведення індексації грошового забезпечення позивача за спірний період, судова колегія виходить з наступного.
Виходячи з приписів п. 5 Порядку № 1078, базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців є місяць у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів). Вказане також зазначає і апелянт у своїй апеляційній скарзі.
Отже, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи, а початком відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця.
Нарахування ж індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
Згідно з п.10-2 Порядку №1078 для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
За вказаного, саме місяць в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців.
Разом з тим, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то базовий період не змінюється, а сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постановах від 19.05.2022 справа № 200/3859/21 та від 23.03.2023 справа № 400/3826/21.
Так, суд першої інстанції вірно врахував, що 01 січня 2008 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", якою були встановлені підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені додатком №1 до цієї Постанови.
Вказана вище постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме: до 01.03.2018.
Лише 01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу, а також нові схеми тарифних розрядів та тарифних коефіцієнтів. Згідно з вказаною Постановою відбулося наступне підвищення посадових окладів військовослужбовців.
Отже, визначення базового місяця залежить тільки виключно від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яке вперше відбулось у січні 2008 року, - місяці, у якому відбулося збільшення розміру посадового окладу штату на підставі постанови Кабінету Міністрів України “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 07 листопада 2007 року та не змінювалось до набрання чинності (а саме до 01.03.2018р.) постановою КМ України №704 від 30.08.2017р.
З січня 2008 року по лютий 2018 року посадовий оклад позивача не змінювався не підвищувався, та апелянтом такої обставини не спростовано, не доведено іншого.
Доказів того, що з дати підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займав позивач на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 р. № 1294, яка набрала чинності 01.01.2008 року до дати підвищення розміру тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займав позивач, відбулось згідно постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, яка набрала чинності 01.03.2018 року було прийнято інші рішення на підставі яких відбувались підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займала позивач - ОСОБА_1 , відповідачем не було надано ані до суду першої інстанції, ані до апеляційного суду.
З огляду на викладене вище, для визначення суми індексації грошового забезпечення військовослужбовцю має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з січня 2008 року до березня 2018 року, тому для цілей вирішення спору у даній справі, базовим місяцем нарахування індексації за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р.- є січень 2008 року.
Наведене свідчить про обґрунтованість висновку суду першої інстанції в частині зобов'язання відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року з урахуванням «базового місяця» для індексації - січень 2008 року.
Стосовно посилань відповідача на приписи постанови КМ України №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», суд першої інстанції вірно відзначив, що з прийняттям цієї Постанови №1013, посадові оклади військовослужбовців не змінились.
Колегія суддів зазначає, що згідно з п.3 Постанови № 1013 установлено міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.
Для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 р. відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.
Разом з цим, виходячи з викладених приписів слідує, що обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 р. лише за умов виконання абзацу 1 пункту 3 Постанови № 1013, тобто за умов вжиття заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати).
Суд першої інстанції ґрунтовно зауважив, що хоча абзацом 1 пункту 3 Постанови № 1013 і установлено необхідність вжиття заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р., зокрема, розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), однак, відповідного збільшення посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) з 1 грудня 2015 р. військовослужбовців не відбулось.
Постановою № 1013 були підвищені оклади майже в усіх галузях бюджетної сфери (за винятком працівників 1- 3-го тарифних розрядів за ЄТС), окрім окладів у складі грошового забезпечення військовослужбовців.
При цьому, зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась лише з 01.03.2018 року у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Відтак, з прийняттям Постанови № 1013, якою було змінено порядок проведення індексації, тобто з 01.12.2015 року і включно до 01.03.2018 року, посадові оклади військовослужбовців не змінилися.
З приводу посилань в апеляційній скарзі на дискреційність повноважень відповідача стосовно визнання базового місяця при нарахуванні індексації, а також стосовно передчасності такої позовної вимоги ОСОБА_2 на даний час, апеляційний суд зазначає, що відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Водночас, здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі “Педерсен і Бодсгор проти Данії” зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі “Волохи проти України” (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є “передбачуваною”, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. “…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання”.
Судова колегія відзначає, що дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а, від 29 березня 2018 року у справі № 816/303/16, від 06 березня 2019 року у справі № 200/11311/18-а, від 16 травня 2019 року у справі № 818/600/17, від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а, від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18.
За приписами ст. 245 КАС України у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Указаний підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Апеляційний суд при цьому також зауважує, що згідно ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Під ефективним засобом (способом) судового захисту слід розуміти такий, що призводить до бажаних наслідків, дає найбільший ефект для відновлення юридичного становища особи, яке існувало до порушення її прав чи законних інтересів. Тому ефективний спосіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».
Відповідно до послідовної та сталої практики, сформованої Європейським судом з прав людини (рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02), рішення у справі «Юрія Миколайовича Іванова проти України» (№40450/04), рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), № 21987/93, та інш.), засіб захисту повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством.
Також, згідно позиції Конституційного Суду України, наведеною у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9).
Апеляційний суд вважає ґрунтовним зауваження суду першої інстанції, що у спірній ситуації між сторонами дійсно наявний спір з приводу базового місяця індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, що вбачається зокрема з позиції відповідача, викладеної у відзиві на позовну заяву під час розгляду справи в суді першої інстанції, де відповідач посилаючись на Постанову КМ України №1013, фактично стверджує, що саме січень 2016 року є базовим для нарахування індексації за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р.
Отже, вирішення питання щодо визначення базового місяця, який належить застосувати при обчисленні індексу споживчих цін для розрахунку грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018, сприятиме досягненню мети правосуддя та цілей ефективного захисту судом порушеного права позивача, що в свою чергу узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 12.05.2022 у справі №580/3335/21, від 28.09.2022р. у справі № 400/1119/21, тощо, з подібними правовідносинами.
Відтак, є спростованою позиція апелянта про передчасність такої вимоги позивачки, а також посилання на дискреційність повноважень відповідача у цій частині.
Колегія суддів наголошує, що повноваження державних органів щодо визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки законодавцем установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 103 відсотки.
Указаний правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладеній зокрема у постановах від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а, від 26.01.2022 у справі № 400/1118/21, від 20.04.2022 у справі № 420/3593/20, від 09.06.2022 у справі № 600/524/21-а, тощо.
З огляду на викладене, приймаючи до уваги, що повноваження стосовно обрахунку індексації у відповідності до положень Порядку №1078 та Закону №1282-XII покладається на відповідача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 також в частині зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити їй індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, відповідно до вимог указаного вище Закону №1282-XII та Порядку № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, - січень 2008 року.
Інші доводи апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 є несуттєвими, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи у оскаржуваній відповідачем частині судового рішення.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим ст. 242 КАС України вимогам, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення у даній справі.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи викладене вище у сукупності, апеляційний суд прийшов висновку про необхідність залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі №420/21335/21 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач Т.М. Танасогло
Судді А.В. Крусян О.О. Димерлій