П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
01 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/24594/23
Головуючий в 1 інстанції: Білостоцький О.В.
Дата і місце ухвалення 17.01.2024 р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді - доповідача - Шеметенко Л.П.
судді - Градовського Ю.М.
судді - Турецької І.О.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2024 року по справі за адміністративним позовом громадянки В'єтнаму До ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
У вересні 2023 року До Тхі Лан звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просила:
- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 31 серпня 2023 року №51002300020044 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянці В'єтнаму До ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання, виданої ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області 29.09.2008 року за №286991 громадянки В'єтнаму До ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона звернулась до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо обміну посвідки на постійне проживання у зв'язку з її непридатністю для подальшого користування, однак рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі пп. 3 п. 62 зазначеного Порядку. Разом з тим, таке рішення не містить конкретної інформації щодо причин та підстав для його прийняття, а тому вважаючи його незаконним та необґрунтованим, позивач звернулась до суду з позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2024 року позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог громадянки В'єтнаму До ОСОБА_1 .
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що під час ідентифікації особи позивача, в матеріалах особової справи було виявлено дані, отримані з баз даних реєстру, картотеки, що не підтверджують надану позивачем інформацію при зверненні до ГУ ДМС в Одеській області. Крім того, зазначене питання не віднесено до компетенції суду, а відповідно до Закону віднесено до виключної компетенції ДМС України
Апелянт зазначає, що дозвіл на імміграцію в Україні від 20.09.2004 року, був виданий позивачу на підставі того, що її дочка народилась на території України. Проте, як було встановлено територіальним органом ДМС пізніше, дочка позивача набула громадянство України лише у 2012 році, тобто після отримання позивачем дозволу на імміграцію.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначається про обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції, а тому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити. Позивач зазначає, що міграційний орган не мав права ототожнювати обмін виданої та дійсної посвідки на постійне проживання з розглядом питання про первинну видачу такої посвідки.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачка До Тхі Лан є громадянкою соціалістичної республіки В'єтнам, що підтверджується наявним в матеріалах справи паспортом № Р НОМЕР_1 , виданим 31.07.2001 року.
14.07.2004 року позивач звернулась до ВПР та МР УМВС України в Одеській області із заявою-анкетою із проханням дозволити їй залишитись в Україні на постійне місце проживання, а саме - у АДРЕСА_1 , так як вона прибула в Україну по міжурядовій угоді між колишніми СРСР та СРВ.
У вказаній заяві-анкеті було додатково зазначено про наявність дітей до 16 років, а саме - До Тхі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , м. Одеса, гр. СРВ.
До вказаної заяви був доданий паспорт громадянина Соціалістичної республіки НОМЕР_2 ; свідоцтво про народження дитини - До Тхі ОСОБА_2 , серії НОМЕР_3 ; довідку про несудимість №06/04-CNTP, довідку про відсутність заперечень з боку Посольства Соціалістичної республіки В'єтнам щодо надання позивачу права на постійне місце проживання в Україні №06/04-CNTP; розписку про обов'язок покинути територію України протягом 3 місяців, у разі відмови у видачі посвідки на постійне місце проживання.
20.09.2004 року був виготовлений висновок інспектора ВГІРФО УМВС в Одеській області про доцільність задоволення клопотання гр. В'єтнаму До ОСОБА_1 на документування посвідкою на постійне проживання в Україні. Підставою надання дозволу на отримання посвідки на постійне проживання у вказаному висновку зазначено п.1 ч.3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію».
Як вбачається з матеріалів справи, 29.09.2008 року позивач була документована посвідкою за № НОМЕР_4 на постійне проживання з терміном дії безстроково.
28.08.2023 року позивач звернулась із заявою-анкетою №205038527 до Головного управління ДМС в Одеській області для обміну посвідки на постійне проживання у зв'язку із її непридатністю для подальшого використання.
До заяви-анкети було додано паспорт громадянина Соціалістичної республіки НОМЕР_2 , а також посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_5 , скріншот з Реєстру фізичних осіб під санкціями РНБО та витяг з Єдиного реєстру боржників.
Разом з тим, рішенням від 31.08.2023 року №51002300020044 До Тхі Лан було відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі підпункту 3 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ №321 від 25.04.2018 року.
У примітці до вказаного рішення зазначено, що іноземець або особа без громадянства має право повторно звернутися за оформленням посвідки на тимчасове проживання в разі зміни або усунення обставин, у зв'язку з якими їм було відмовлено в оформленні чи видачі посвідки, за умови дотримання строків звернення.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням відповідача, позивач звернулась до суду щодо захисту своїх прав та законних інтересів.
Суд першої інстанції, вирішуючи справу зазначив, що оскаржуване рішення контролюючого органу не відповідає критеріям чіткості та зрозумілості акту індивідуальної дії та породжує його неоднозначне трактування, що в свою чергу впливає на можливість реалізації права або обов'язків особи при виконанні юридичного волевиявлення суб'єкта владних повноважень, в зв'язку з чим, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Також суд зазначив, що при наданні посвідки на постійне місце проживання в Україні громадянці Соціалістичної республіки В'єтнам До Тхі Лан, уповноважений на той час державний орган повинен був проводити перевірки підстав для надання дозволу на постійне проживання на території України та, не виявивши підстав для відмови у наданні такого дозволу, видав посвідку на постійне проживання в Україні.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, вважає їх правильними та такими, що відповідають вимогам норм процесуального та матеріального права, з огляду на наступне.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України № 2491-ІІІ від 07 червня 2001 року «Про імміграцію».
Відповідно до частини 1 абзаців першого і четвертого статті 1 Закону № 2491 - III імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Як визначено ч.4 ст. 11 Закону України «Про імміграцію» особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Відповідно п.3 ч.1 ст. 5 Закону України «Про імміграцію» Кабінет Міністрів України затверджує зразок посвідки на постійне проживання, правила та порядок її оформлення і видачі.
Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №321 (далі - Порядок №321, в редакції на момент звернення позивача за обміном посвідки та прийняття оскаржуваного рішення про відмову в оформленні посвідки).
З огляду на приписи пунктів 1, 3 Порядку № 321 посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну або до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття такого рішення залишилися постійно проживати на її території, та є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Підпунктом 5 пункту 7 Порядку № 321 передбачено, що обмін посвідки здійснюється також у разі - досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія).
Відповідно до п.п.9, 14, 16, 19 Порядку №321 оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обмін здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» (далі - Центр).
ДМС має право отримувати інформацію про особу з наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій, в обсязі, необхідному для ідентифікації особи у зв'язку з оформленням посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміном.
Документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб'єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.
У разі закінчення строку дії посвідки документи для її обміну можуть бути подані не пізніше ніж за 15 робочих днів до дати закінчення строку її дії. У такому випадку посвідка, що підлягає обміну, після прийому документів повертається іноземцю або особі без громадянства та здається ними під час отримання нової посвідки.
Положеннями п. 21 Порядку № 321 встановлено, що працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у п.п.32-34 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування/проживання іноземця або особи без громадянства на території України, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.
У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб'єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі.
Іноземець або особа без громадянства мають право повторно звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта в разі зміни або усунення обставин, у зв'язку з якими їм відмовлено в прийнятті документів, за умови дотримання строків, визначених п.17 цього Порядку.
Відповідно до п. 43 Порядку № 321 рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні.
Підстави для відмови в оформленні та видачі посвідки визначені п.62 Порядку №321.
Підпунктом 3 пункту 62 Порядку №321 передбачено, що територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли, зокрема, дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію.
З матеріалів справи вбачається, що позивача документовано посвідкою на постійне проживання в Україні № НОМЕР_4 із безстроковим терміном дії з 29.09.2008 року.
28.08.2023 року громадянка В'єтнаму До ОСОБА_1 звернулася до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою щодо обміну посвідки на постійне проживання, виданої ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області 29.09.2008 року № 286991 на підставі її непридатності для подальшого використання.
Підставою для прийняття оскаржуваного рішення про відмову позивачу в оформленні (обміну) посвідки на постійне проживання відповідачем визначено пп.3 п. 62 Порядку № 321, згідно якого територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію.
При цьому, органом ДМС в оскаржуваному рішенні не визначено, які саме відомості щодо позивача не були підтверджені даними з баз даних Реєстру, картотек. Доказів того, що позивачем для отримання посвідки було надано інформацію, що не підтверджується даними, отриманими з баз даних Реєстру, картотек, відповідачем також не надано до суду.
Будь-яких інших обґрунтувань відмови в оформленні (обміну) посвідки на постійне проживання оскаржуване рішення не містить.
Колегія суддів звертає увагу на те, що при видачі громадянці В'єтнаму До Тхі Лан посвідки на постійне проживання, органом міграційної служби була проведена перевірка законності залишення позивача на постійне проживання на території України, будь-яких підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію виявлено не було та визнано позивачку такою, що має дозвіл на імміграцію, що мало наслідком надання посвідки на постійне проживання в Україні. Вказане рішення є чинним.
Тобто, з 2008 року позивачка користувалася посвідкою на постійне проживання в Україні, маючи обґрунтоване сподівання на належне виконання суб'єктом владних повноважень своїх повноважень під час оформлення посвідки на постійне проживання в Україні.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідачем не надано доказів того, що позивачем подано свідомо неправдиві відомості, документи, що містили недостовірні дані або підроблені, допущено порушення при подачі документів для отримання посвідки на постійне проживання в Україні.
Також, відповідач не вказує про скасування позивачці дозволу на імміграцію.
Отже, фактично відповідач, при наявності у позивача чинного дозволу на імміграцію, не здійснив обмін позивачу посвідки на постійне проживання у зв'язку з непридатністю посвідки для подальшого використання без наявності підстав для відмови у такому обміні посвідки, які передбачені Порядком № 321.
В свою чергу, за наявності чинного дозволу на імміграцію, який отриманий позивачкою ще у 2004 році, та відповідно за відсутності рішення про скасування позивачці дозволу на імміграцію із визначенням відповідних підстав для прийняття такого рішення, відповідач не може посилатись на відсутність підстав для отримання позивачем дозволу на імміграцію та відмовляти позивачу у обміні посвідки на постійне проживання, адже такі дії відповідача суперечать вимогам Закону України «Про імміграцію», Порядку № 321.
Згідно зі ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
ЄСПЛ у рішенні по справі «Салах Шейх проти Нідерландів» наголосив, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
З матеріалів справи вбачається, що у відповідача відсутні жодні зауваження щодо змісту та форми долучених позивачем документів до заяви-анкети про обмін посвідки, а тому враховуючи встановлені обставини справи, відсутність будь-яких належних та допустимих доказів від відповідача на підтвердження правомірності його рішення, а також наявності визначених законом умов, за яких орган відмовляє у видачі посвідки, колегія суддів вважає, що для належного захисту порушених прав позивача, судом першої інстанції вірно задоволено позовні вимоги в частині зобов'язання ГУ ДМС здійснити обмін посвідки на постійне проживання в Україні позивачу.
Колегія суддів зазначає, що інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та є тотожними відзиву на адміністративний позов, факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно встановлено обставини у справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення.
За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.
Судове рішення складено у повному обсязі 01.05.2024 р.
Суддя - доповідач: Л.П. Шеметенко
Суддя: Ю.М. Градовський
Суддя: І.О. Турецька