02 травня 2024 р. № 400/3021/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаГоловного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54008,
провизнання протиправним рішення від 15.03.2024 № 104850008667, зобов'язання вчинити певні дії,
03 квітня 2024 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач) про:
визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 15.03.2024 № 104850008667 в частині не зарахування до стажу роботи позивачки період її роботи медичною сестрою палатної відділення № 8 з 21.06.2016 по 07.03.2024 у подвійному розмірі;
зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу роботи позивачки період її роботи на посаді медичної сестри палатної відділення № 8 з 21.06.2016 по 07.03.2024 у подвійному розмірі.
Позов обґрунтовано позивачкою тим, що стаття 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не скасовує статтю 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Тому на сьогодні робота у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Як наслідок, відповідач при прийнятті рішення від 15.03.2024 № 104850008667 протиправно не зарахував позивачці у подвійному розмірі до її страхового стажу період її роботи медсестрою у психіатричній лікарні з 21.06.2016 по 07.03.2024.
У відзиві на позовну заяву від 22.04.2024 відповідач заперечив проти позову і просив у його задоволенні відмовити повністю. Відзив умотивовано тим, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» в частині визначення обчислення стажу не підлягають застосуванню, оскільки в цій частині цей Закон суперечить статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відтак він правомірно не зарахував до страхового стажу у подвійному розмірі період роботи позивачки у психіатричній лікарні.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (без виклику сторін у судове засідання).
Розглянувши заяви по суті справи, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
Позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується її паспортом громадянина України.
Згідно із записами №№ 24-25 трудової книжки позивача НОМЕР_1 вона з 21.06.2016 працює на посаді молодшої медичної сестри палатної відділення № 8 Територіального медичного об'єднання «Психіатрія» у місті Києві, яке 03.02.2020 реорганізовано в Комунальне некомерційне підприємство «Клінічна лікарня «Психіатрія» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
У довідці Комунального некомерційного підприємства «Клінічна лікарня «Психіатрія» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.01.2024 № 29 зазначено, що період роботи позивачки з 21.06.2016 по теперішній час зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі згідно із Законом України «Про внесення змін до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 10.07.2023 № 1110-IV.
07.03.2024 позивачка звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком.
У зв'язку з тим, що призначення / перерахунок пенсії здійснюється за екстериторіальним принципом, вищенаведена заява позивача була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 15.03.2024 № 104850008667 позивачці було відмовлено у призначені пенсії за віком на тій підставі, що у неї відсутній необхідний страховий стаж роботи, передбачений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме: її страховий стаж становить 25 років 06 місяців 14 днів при необхідному страховому стажу в не менше 31 рік. У цьому рішенні зазначено, що період роботи в Територіальному медичному об'єднанні «Психіатрія» з 21.06.2016 по теперішній час на посаді молодшої сестри палатної згідно з довідкою від 29.01.2024 № 29 обчислено в одинарному розмірі.
Вважаючи вищезазначене рішення протиправним, позивачка звернулася до суду з цим позовом. Так, вона переконана, що такими діями органу Пенсійного фонду України порушено її право на призначення та отримання пенсії за віком.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». (далі - Закон № 1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Абзацом тридцять шостим статті 1 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного страхування.
Згідно з абзацом дев'ятим частини третьої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Абзацом першим частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону (абзац перший пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV).
У постанові від 22.04.2022 у справі № 214/3705/17 Верховний Суд сформував правовий висновок, що таке правове регулювання вказує на те, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення», в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в т.ч. щодо пільг по обчисленню стажу), станом на час звернення позивача за перерахунком пенсії діяли і підлягали застосуванню відповідними суб'єктами під час виконання покладених на них функцій.
Відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Таким чином, період роботи у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Суд встанови, що згідно із записами №№ 24-25 трудової книжки позивачки НОМЕР_1 і довідкою Комунального некомерційного підприємства «Клінічна лікарня «Психіатрія» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.01.2024 № 29 позивачка з 21.06.2016 працює на посаді молодшої медичної сестри палатної відділення № 8 Територіального медичного об'єднання «Психіатрія» у місті Києві, яке 03.02.2020 реорганізовано в Комунальне некомерційне підприємство «Клінічна лікарня «Психіатрія» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), тобто у закладі з надання психіатричної допомоги.
Тому період її роботи з 21.06.2016 на посаді медичної сестри палатної відділення № 8 підлягає зарахуванню до стажу роботи у подвійному розмірі.
З огляду на вищенаведене, суд прийшов до висновку, що рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії від 15.03.2024 № 104850008667 є протиправним, а позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню.
Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 07.02.2020 у справі № 826/11086/18).
У постанові Верховного Суду 25.03.2020 у справі № 752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов'язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може та зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.
Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява № 40450/04).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі «Аксой проти Туреччини» від 18.12.1996 (заява № 21987/93).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі «Джорджевич проти Хорватії» від 24.07.2012 (заява № 41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» від 06.11.1980 (заява № 7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011).
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
У позовній заяві позивачка просить скасувати оскаржуване рішення в частині, а також зарахувати до її страхового стажу період роботи з 21.06.2016 по 07.03.2024 (дата звернення до органів Пенсійного фонду України про призначення пенсії за віком).
Однак, задоволення вищенаведених позовних вимог не призведе до поновлення порушених прав позивачки, а саме: до належного розгляду її заяви від 07.03.2024.
Тому суд прийшов до висновку, про необхідність виходу за межі позовних вимог шляхом:
визнання протиправним і скасування рішення відповідача від 15.03.2024 № 104850008667 у повному обсязі;
зобов'язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивачки від 07.03.2024 з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні суду.
Відтак, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Квитанцією від 25.03.2024 підтверджується понесення позивачкою судових витрат у розмірі 2422,20 грн на сплату судового збору за подачу адміністративного позову. Тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача.
Однак, позовна заява позивачки містить одну основну позовну вимогу немайнового характеру та похідні позовні вимоги, тому вона повинна була сплатити судовий збір за одну позовну вимогу немайнового характеру.
Підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за поданням до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який поданий фізичною особою, розмір судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.
Згідно з частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2024 року становить 3028,00 гривні.
Відтак судовий збір за подання цього позову становить 1211,20 грн (?3028,00х0,4=?1211,20).
Ця сума підлягає відшкодуванню шляхом стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Натомість надмірно сплачена сума судового збору в розмірі 1211,20 грн відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» може бути повернута позивачці за її клопотанням за ухвалою суду.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54020; код ЄДРПОУ: 13844159) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 15.03.2024 № 104850008667 про відмову в призначенні пенсії.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54020; код ЄДРПОУ: 13844159):
зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) до страхового стажу період її роботи на посаді медичної сестри палатної відділення № 8 з 21.06.2016 по 07.03.2024 у подвійному розмірі;
повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) від 07.03.2023 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні суду.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54020; код за ЄДРПОУ: 13844159) судовий збір у розмірі 1211 (Одна тисяча двісті одинадцять) гривень 60 копійок.
6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
7. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
8. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.Г.Ярощук
Рішення складено в повному обсязі 02 травня 2024 року