про відмову в залишенні позову без розгляду та закриття провадження у справі
02 травня 2024 року м. ДніпроСправа № 160/923/24
Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Пляшкової К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) клопотання військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду та закриття провадження у справі за позовом адвоката Лиштви Юрія Васильовича в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом адвоката Лиштви Юрія Васильовича в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому з урахуванням уточненої позовної заяви заявлено такі вимоги:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням взяття безпосередньої участі у бойових діях, а саме за 28 днів виконання бойового завдання за лютий 2023 року та за 29 днів виконання бойового завдання за березень 2023 року;
2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням взяття безпосередньої участі у бойових діях, а саме за 28 днів виконання бойового завдання за лютий 2023 року та за 29 днів виконання бойового завдання за березень 2023 року.
Ухвалою від 12 березня 2024 року задоволено клопотання представника позивача та поновлено позивачу пропущений строк на звернення до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії; прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від військової частини НОМЕР_1 до суду 28 березня 2024 року надійшов відзив, в якому відповідач, серед іншого, заявив клопотання про залишення позову без розгляду та закриття провадження у справі у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
В обґрунтування заявленого клопотання відповідачем зазначено, що суд передчасно визнав поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновив позивачу строк звернення до суду з огляду на таке.
Додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), за лютий 2023 року військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 (у тому числі й позивачу) нарахована відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) про виплату додаткової винагороди від 16 березня 2023 року № 127 та виплачена 23 березня 2023 року; за березень 2023 року - відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) про виплату додаткової винагороди від 11 квітня 2023 року № 167 та виплачена 22 квітня 2023 року.
Отже позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, яке виразилося у недоотриманні додаткової винагороди, збільшеної до 100000,00 грн, за лютий 2023 року - 23 березня 2023 року, а за березень 2023 року - 22 квітня 2023 року.
Але з цього моменту протягом встановленого строку сам позивач звернення до суду із позовною заявою не здійснив. Натомість, позивач звернувся із відповідною позовною заявою лише 09 січня 2024 року, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) у спорах щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби.
У заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду від 07 березня 2024 року, яка надійшла до суду 08 березня 2024 року позивач у якості обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду зазначив, що станом на час звернення до суду позивач є військовослужбовцем та проходить службу, пов'язану із виконанням бойових завдань безпосередньо на лінії бойового зіткнення із ворогом , що є відвертою неправдою, у зв'язку з тим, що з 08 квітня 2023 року військова частина НОМЕР_1 , у якій позивач проходить військову службу виведена з зони бойових дій на відновлення та з зазначеного часу по теперішній час виконує визначені їй завдання у Волинській області, що не відноситься до зони бойових дій, а тим паче не перебуває на лінії бойового зіткнення із ворогом.
Крім того, за час перебування військової частини НОМЕР_1 на відновленні позивач перебував у відпустці , а саме: з 10 квітня по 14 квітня 2023 року , відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09 квітня 2023 року № 98, що свідчить про наявну можливість у позивача, не перебуваючи у зоні бойових дій, знаходячись у відпустках отримати правову допомогу та вчасно, у строк визначений законом звернутись із позовом до суду.
Відповідач вважає, що свідоме зазначення стороною позивача в заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду того факту, що позивач проходить службу, пов'язану із виконанням бойових завдань безпосередньо на лінії бойового зіткнення із ворогом, є ні чим іншим, як введенням суду в оману щодо фактичних обставин справи та явне порушення позивачем при подачі позовної заяви встановленого законом строку позовної давності (3 місяці). Таким чином, відповідач вважає, що позивачем не надано доказів неможливості звернення із цим позовом у встановлений строк.
Частиною четвертою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Отримання позивачем на картковий рахунок додаткової винагороди 23 березня 2023 року та 22 квітня 2023 року свідчить про те, що позивач був обізнаний про (як на його думку) порушене його право саме у зазначені строки та перебуваючи весь цей час (з 08 квітня 2023 року) у Волинській області, де в зазначений час працювали та працюють всі засоби зв'язку, маючи час для відпочинку, а також перебуваючи у зазначений період у відпустці, жодним чином не був обмежений у можливостях своєчасного отримання правничої допомоги адвоката і своєчасного звернення до суду за захистом своїх прав та мав об'єктивну можливість щодо подання позову у встановлені законом строки, а саме протягом трьох місяців, тобто не пізніше 22 липня 2023 року.
З урахуванням викладеного, відповідач просить залишити позовну заяву без розгляду та закрити провадження у справі.
Вирішуючи заявлене клопотання про залишення позову без розгляду, суд виходить з такого.
Статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що:
- позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (частина перша);
- для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший частини другої);
- для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята).
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою «про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з вимогами статті 2 Закону України «Про оплату праці» в структуру заробітної плати входять:
Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Відповідно до пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків. Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
В аспекті спірних правовідносин поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати грошового забезпечення охоплювався застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці» та, відповідно, до 19 липня 2022 року звернення до суду з позовними вимогами щодо заробітної плати (грошового забезпечення) не обмежувалось будь-яким строком.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктами другим-третім статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзаци перший, другий пункту 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 2023 року № 43 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168», яка застосовувалася у період з 21 січня 2023 року по 11 серпня 2023 року):
установлено що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах (абзац перший);
особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), розмір додаткової винагороди може бути збільшений відповідно до умов та розмірів, визначених Міністерством оборони, але не більше ніж до 50000 гривень (абзац другий);
нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення (абзац третій);
виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) (абзац четвертий).
Згідно з абзацом першим пункту 1 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260) (тут і надалі положення наведені в редакції, яка застосовується з 01 лютого 2023 року до 29 вересня 2023 року), цей Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Пунктом 2 розділу І Порядку № 260 визначено:
грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення;
до щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років;
до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія;
до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Відповідно до пункту 8 розділу І Порядку № 260:
грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців;
грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України);
грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Розділом XXXIV Порядку № 260 врегульовані питання виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану.
Так, пунктом 8 розділу XXXIV Порядку № 260 передбачено, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини; керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.
Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (пункт 9 розділу XXXIV Порядку № 260).
Отже, додаткова винагорода, передбачена пунктом 1 Постанови № 168 на період дії воєнного стану, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України.
Позивач у цій справі звернувся до суду за захистом свого права на належне грошове забезпечення (оплату праці). Позивачем не оскаржуються умови проходження публічної служби або звільнення з неї. Отже, застосуванню до спірних правовідносин стосовно строків звернення до суду підлягають положення КЗпП України, а не КАС України.
З відзиву військової частини НОМЕР_1 від 27 березня 2024 року та доданих до нього документів судом встановлено, що рапорт тво начальника розвідки - начальника відділення розвідки штабу військової частини НОМЕР_1 молодшого лейтенанта ОСОБА_2 на ім'я командира НОМЕР_1 , поданий 31 липня 2023 року та зареєстрований за вхідним № 6449, не є рапортом про виплату військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 , зокрема позивачу, спірної додаткової винагороди, а є рапортом про виплату грошової премії за лютий, березень 2023 року.
З огляду на викладене, висновки суду, зроблені в ухвалі від 04 березня 2023 року про залишення позовної заяви без руху, що строк звернення до суду позивача з цим позовом слід обчислювати з 01 вересня 2023 року, слід визнати такими, що зроблені передчасно, та такими, що спростовуються наданими відповідачем документами.
Відповідно до приписів Порядку № 260 наказ про виплату позивачу додаткової винагороди мав бути виданий командиром (начальником) військової частини НОМЕР_1 до 5 березня 2023 року за лютий 2023 року і до 5 квітня 2023 року за березень 2023 року, а її виплата здійснена або в місяці видання наказу про виплату (у березні 2023 року за лютий 2023 року, у квітні 2023 року за березень 2023 року, або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (у квітні 2023 року за лютий 2023 року, у травні 2023 року за березень 2023 року).
Таким чином, з урахуванням приписів Порядку № 260 про можливість виплати додаткової винагороди в місяці, наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату одноразового додаткового виду грошового забезпечення, позивач мав законні очікування на виплату спірної додаткової винагороди до 30 квітня 2023 року (за лютий 2023 року) і до 31 травня 2023 року (за березень 2023 року).
Отже, тримісячний строк звернення до суду у межах спірних правовідносин щодо додаткової винагороди за лютий 2023 року почався 01 травня 2023 року та закінчився 01 серпня 2023 року, а щодо додаткової винагороди за березень 2023 року - почався 01 червня 2023 року та закінчився 01 вересня 2023 року.
До суду з цим позовом позивач звернувся через свого представника лише 09 січня 2024 року, про що свідчить інформація, зазначена на конверті, в якому надійшла позовна заява, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України у спорах щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби.
В ухвалі від 12 березня 2024 року про відкриття провадження у справі суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду з цим позовом з огляду на те, що в Україні з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, а позивач проходить військову службу (що підтверджено відповідними доказами), що значно ускладнило можливість своєчасного захисту своїх порушених прав.
Зазначені висновки суду відповідають фактичним обставинам, не спростовуються наданими відповідачем документами, а тому суд дійшов висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду не був передчасним, на підставі чого у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду внаслідок пропуску строку звернення до суду слід відмовити.
Щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі суд зазначає таке.
За приписами частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі: 1) якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (пункт перший); 2) якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом (пункт другий); 3) якщо сторони досягли примирення (пункт третій); 4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (пункт четвертий); 5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб'єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва (пункт п'ятий); 6) щодо оскарження нормативно-правових актів суб'єктів владних повноважень чи окремих їх положень, якщо оскаржуваний нормативно-правовий акт або відповідні його положення визнано протиправними і нечинними рішенням суду, яке набрало законної сили (пункт шостий); 7) щодо оскарження індивідуальних актів та дій суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані акти та дії суб'єкта владних повноважень було змінено або скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили (пункт сьомий); 8) щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення (пункт восьмий).
Вищенаведений перелік підстав для закриття провадження у справі є виключним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Жодних підстав, визначених частиною першою статті 238 КАС України, для закриття провадження у цій справі судом не встановлено, внаслідок чого у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі слід також відмовити.
Керуючись 122, 123, 238, 240, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду та закриття провадження у справі за позовом адвоката Лиштви Юрія Васильовича в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя К.О. Пляшкова