Україна
Донецький окружний адміністративний суд
02 травня 2024 року Справа№200/1026/24
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (письмове провадження) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови в перерахунку пенсії згідно ст. 42 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області провести перерахунок пенсії починаючи з 01.02.2024 року з застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні за календарний рік, що передує рокам перерахунку пенсії.
22 лютого 2024 року ухвалою суду позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк не більше п'яти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху на усунення недоліків позовної заяви, шляхом уточнення позовних вимог, а саме визначення кола відповідачів по справі.
18 березня 2024 року від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, у якій позивач належним відповідачем у справі визначив Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
18 березня 2024 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
01 травня 2024 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Дослідивши матеріали адміністративної справи суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що 01.02.2024 року звернувся до органу ПФУ із заявою про перерахунок пенсії, згідно ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та врахування заробітної плати за останні два роки на ТОВ «Шахтобудівельна компанія «Донецькшахтопроходка», проте 07.02.2024 року рішенням органу ПФУ позивачу було відмовлено у проведенні перерахунку у зв'язку з тим, що позивачу 01.04.2022 року було проведено перерахунок пенсії із врахуванням стражу по 28.02.2022 року.
Позивач зазначає, що цей перерахунок не був зроблений по зарплаті за ці роки, яка суттєво більше ніж раніше і могла значно вплинути на розмір його пенсії.
Позивач вважає, що із змісту частини четвертої статті 42 зазначеного Закону випливає, що для перерахунку пенсій застосовується показник середньої зарплати за рік, що передує року звернення з перерахунком пенсії. Адже, якщо при перерахунку пенсії береться заробітна плата відповідно до абзацу першого частини першої статті 40, то, відповідно, має застосовуватися і той показник середньої заробітної плати, який береться при призначенні пенсії із заробітку відповідно до цієї ж частини першої статті 40 Закону, тобто за календарний рік, що передує року звернення за перерахунком пенсії.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 42098368, адреса зареєстрованого місцезнаходження: АДРЕСА_2 , організаційно-правова форма - орган державної влади.
Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує та зазначає, що 01.02.2024 ОСОБА_1 в електронній формі через вебпортал звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою, щодо перерахунок пенсії за віком відповідно до частини 4 статті 42 Закону України №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 01.02.2024 року з застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні за календарний рік, що передує рокам перерахунку пенсії.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві з урахуванням принципу екстериторіальності, розглянуто заяву позивача від 01.02.2024 щодо перерахунку пенсії за віком, відповідно до частини 4 статті 42 Закону України №1058-1V «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 01.02.2024 року з застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні за календарний рік, що передує рокам перерахунку пенсії.
Рішенням від 07 лютого 2024 № 912290129203 Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у проведенні перерахунку було відмовлено з огляду на те, що відповідно п. 4 ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у разі якщо застрахована особа після призначення (перерахунку) продовжувала працювати, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якого обчислена пенсія.
За бажанням пенсіонера перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії.
У разі якщо застрахована особа після призначення (перерахунку) пенсії має менш як 24 місяці страхового стажу, перерахунок пенсії проводиться не раніше ніж через два роки після призначення (попереднього перерахунку) з урахуванням страхового стажу після її призначення (попереднього перерахунку) та заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію.
Якщо пенсіонер, який продовжував працювати, набув стажу, достатнього для обчислення пенсії відповідно до частини першої статті 28 цього Закону, перерахунок пенсії проодиться незалежно від того, скільки часу минуло після призначення (попереднього перерахунку) пенсії, з урахуванням заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію.
Одночасно, абзацом п'ятим частини четвертої статті 42 Закону передбачено, що органами Пенсійного фонду щороку з 1 квітня без додаткового звернення особи проводять перерахунок особам, які на І березня року, в якому здійснюється перерахунок, набули право па проведення перерахунку, передбаченого абзацами першим - третім цієї частини, на найбільш вигідних умовах. Порядок такого перерахунку пенсії встановлюється правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Відповідно до зазначеного, ОСОБА_1 автоматично проведено перерахунок пенсії з 1 квітня 2022 року із врахуванням страхового стажу по 28.02.2022 року за наявними в системі персоніфікованого обліку даними.
Після перерахунку страховий стаж заявника складає 39 років 10 місяців 18 днів.
Ураховуючи викладене вище, відповідачем прийнято рішення ОСОБА_1 у перерахунку пенсії, згідно частини четвертої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі заяви від 01.02.2024 року № 22 відмовити у зв'язку з автоматичним проведенням зазначеного перерахунку з 01.04.2022 року.
Дослідивши надані сторонами докази суд установив наступне.
Згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 , станом на 01.02.2024 року позивачу виповнилось 63 роки.
Згідно наданої позивачем трудової книжки НОМЕР_3 (дата заповнення 16 червня 1979 року), з 18.11.2020 року по 29.12.2023 року позивач працював прохідником 5 розряду з повним робочим днем на підземних роботах ТОВ «Шахтобудівельна компанія» та 29.12.2023 року звільнений у зв'язку із виходом на пенсію (записи №№ 38-39).
Згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу (Форма ОК-5), за період з 01 січня 2022 року по вересень 2023 року включно, роботодавцем сплачено за позивача страхові внески.
Згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 912290129203 від 07 лютого 2024 року, позивачу автоматично проведено перерахунок пенсії з 1 квітня 2022 року із врахуванням страхового стажу по 28.02.2022 року за наявними в системі персоніфікованого обліку даними, після перерахунку страховий стаж заявника складає 39 років 10 місяців 18 днів, враховуючи викладене вище, прийнято рішення гр. ОСОБА_1 у перерахунку пенсії згідно частини четвертої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підставі заяви від 01.02.2024 року № 22 відмовити у зв'язку з проведенням зазначеного перерахунку з 01.04.2022 року.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправні11.2020сть рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, факт відмови у проведенні перерахунку позивачу з 01.02.2024 року, підтверджуються відповідачем та доказами наявними в матеріалах адміністративної справи, а тому це не викликає у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини по суті суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (надалі - Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку […].
Особи, які добровільно сплачували страхові внески в порядку та розмірах, встановлених законом, до солідарної системи та/або накопичувальної системи пенсійного страхування, мають право на умовах, визначених цим Законом, на отримання пенсії і соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду та/або на отримання довічної пенсії чи одноразової виплати за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях.
Періоди роботи після призначення пенсії зараховуються до страхового стажу на загальних підставах.
Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 42 Закону №1058-IV, для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
У разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якої обчислена пенсія.
За бажанням пенсіонера перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії.
У разі якщо застрахована особа після призначення (перерахунку) пенсії має менш як 24 місяці страхового стажу, перерахунок пенсії проводиться не раніше ніж через два роки після призначення (попереднього перерахунку) з урахуванням страхового стажу після її призначення (попереднього перерахунку) та заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію.
Якщо пенсіонер, який продовжував працювати, набув стажу, достатнього для обчислення пенсії відповідно до частини першої статті 28 цього Закону, за його заявою проводиться відповідний перерахунок пенсії незалежно від того, скільки часу минуло після призначення (попереднього перерахунку) пенсії, з урахуванням заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію.
Органи Пенсійного фонду щороку з 1 квітня без додаткового звернення особи проводять перерахунок пенсії тим особам, які на 1 березня року, в якому здійснюється перерахунок, набули право на проведення перерахунку, передбаченого абзацами першим - третім цієї частини, на найбільш вигідних умовах. Порядок такого перерахунку пенсії встановлюється правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Обчислення страхового стажу, який дає право на перерахунок пенсії відповідно до цієї статті, здійснюється не раніше дня, що настає за днем, по який обчислено страховий стаж під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії.
Дія цієї частини не поширюється на пенсіонерів, яким призначено пенсію за вислугу років на умовах, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення", та які не досягли віку, встановленого статтею 26 цього Закону.
Статтею 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років.
Частина 1 ст. 28 Закону №1058-IV встановлює тривалість страхового стажу для призначення мінімального розміру пенсії за віком у чоловіків 35 років.
З матеріалів адміністративної справи суд встановив, що станом на 01.02.2024 року позивачу виповнилось 63 роки, а його страховий стаж після перерахунку 01.04.2022 року станом на 28.02.2022 року склав 39 років 10 місяців 18 днів.
Відтак, приписи ст. 42 Закону №1058-IV є застосовними до спірних правовідносин.
Доказів проведення автоматизованого перерахунку пенсії позивачу з 01.04.2024 року відповідачем суду не надано.
Отже, відповідно до абз. 4 ч. 4 ст. 42 Закону №1058-IV, відповідач за заявою позивача від 01.02.2024 року повинен був провести відповідний перерахунок пенсії незалежно від того, скільки часу минуло після призначення (попереднього перерахунку) пенсії, з урахуванням заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію, проте приписи означеної норми відповідачем не враховано під час прийняття спірного рішення.
Проте, відповідач замість приписів абз. 4 ч. 4 ст. 42 Закону №1058-IV застосував приписи ч. 2 та абз. 3 ч. 4 ст. 42 Закону №1058-IV, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин на час їх виникнення.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи аналіз правомірності дій відповідача в частині відмови у проведенні перерахунку пенсії в контексті приписів ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку, що вони вчинені без урахування усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, без дотримання принципу пропорційності та необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивач і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення суб'єкта владних повноважень.
Поряд з цим, суд звертає увагу, що у справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслив важливість принципу «належного урядування», що передбачає, що у разі, якщо мова йде про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовний спосіб. Тобто, на державні органи покладено обов'язок запроваджувати внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…».
Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Натомість вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Отже, лише за умови винесення вмотивованого рішення може забезпечуватися належний публічний та судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень.
Такі висновки суду кореспондують усталеній правовій позиції Верховного Суду, що викладена у численних постановах.
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі “Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки”, “Ґаші проти Хорватії”, “Трґо проти Хорватії”).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
Водночас, у постанові від 28 лютого 2020 року у справі № П/811/1015/16 сформульовано правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні; неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб'єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень; принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.
У постановах від 20 травня 2022 року у справі № 340/370/21, від 16 березня 2023 року у справі № 160/18668/2 та від 16 травня 2023 року у справі № 380/3195/22 Верховний Суд дійшов висновку про те, що невмотивованість та неналежна обґрунтованість рішення суб'єкта владних повноважень є достатньою за визначених обставин справи підставою для визнання такого рішення протиправним.
Відтак, суд дійшов висновку, що рішення відповідача про відмову у проведенні позивачу перерахунку пенсії на підставі ч. 4 ст. 42 Закону №1058-IV є неправомірним.
Щодо позовних вимог відносно застосування показника середньої заробітної плати в Україні за календарний рік, що передує рокам перерахунку пенсії суд зазначає наступне.
Відповідно до усталеної правової позиції Верховного Суду, виснуваної у постановах від 13.02.2018 року у справі 361/7567/15-а, від 03.04.2018 року у справі №569/16681/16-а, від 21.06.2018 року у справі № 826/8803/15, від 14.08.2018 року у справі № 274/1717/17, від 17.10.2019 року у справі № 820/5134/17, від 12.08.2020 року у справі № 826/521/16 та інших, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Відповідно до правової позиції, висловленої в постановах Верховного Суду від 10.09.2020, 27.09.2021 (справа №№ 806/965/17, 380/8727/20, відповідно) якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
У спірних правовідносинах судом було установлено, що у проведенні перерахунку пенсії позивачу було відмовлено, при цьому відповідачем підчас ухвалення рішення про відмову у проведенні перерахунку не вирішувалось питання щодо визначення та застосування показника середньої заробітної плати, який мав би бути застосований у разі проведення перерахунку.
Отже, на момент ухвалення рішення у цій справі у суду відсутні підстави вважати, що права позивача в цій частині будуть порушені у майбутньому, у зв'язку з чим, такі позовні вимоги є заявленими передчасно та задоволенню не підлягають.
Відповідно до п. 4.2. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1) (далі - Порядок № 22-1), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 Порядку № 22-1 встановлено, що створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
З системного аналізу викладених норм вбачається, що визначений за принципом екстериторіальності структурний підрозділ органу ПФУ є тим органом, що призначає пенсію (проводить перерахунок) незалежно від місця реєстрації пенсіонера або перебування його на обліку в іншому органі Пенсійного фонду України за місцем реєстрації.
Матеріалами справи підтверджено, що саме відповідачем в порядку екстериторіальності було розглянуто заяву позивача про переведення на пенсію по втраті годувальника та прийнято рішення за наслідками розгляду заяви позивача, отже саме на нього має бути покладений обов'язок щодо відновлення порушеного права позивача.
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
В постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду сформулював концепцію «ефективного правосуддя» в контексті вибору ефективного способу захисту порушеного права, та зазначив, що «КАС України орієнтує відповідачів (суб'єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист прав і свобод до моменту ініціювання особою судового провадження, так відповідно до частини другої статті 17 КАС України особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення позову […].
Ефективно працююча система суб'єктів владних повноважень (головним чином, органів виконавчої гілки влади та органів місцевого самоврядування) є тим механізмом, який ефективно захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, що мінімізує можливість виникнення спорів у публічно-правовій сфері та, відповідно, робить непотрібним звернення до адміністративного суду; частина друга статті 2 КАС України орієнтує відповідачів (суб'єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист та зобов'язує, у разі порушення таких прав, свобод чи інтересів, поновити їх до моменту ініціювання особою судового провадження.
При цьому адміністративний суд, зберігаючи самостійність і незалежність, діє не відособлено, а разом із законодавчою та виконавчою гілкою влади, які приймають власні рішення (обов'язкові до виконання), а також володіють гарантованою Конституцією України власною незалежністю та компетентністю[…].
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам».
Під час розгляду адміністративної справи суд установив, що відмова відповідача у проведені перерахунку пенсії позивачу викладена у формі акту індивідуальної дії - рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 912290129203 від 07 лютого 2024 року, щодо якого суд дійшов висновку про його неправомірність.
Відтак саме по собі визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії не призведе до відновлення порушеного права позивача, тому керуючись приписами ч. 2 ст. 9 КАС України, виходячи зі встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що повне та ефективне відновлення прав позивача має бути забезпечене при частковому задоволенні адміністративного позову шляхом: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 912290129203 від 07 лютого 2024 року щодо відмови в перерахунку пенсії ОСОБА_1 , згідно ст. 42 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 , згідно ч. 4 ст. 42 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, на підставі його заяви від 01.02.2024 року.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що позивачем за подання адміністративного позову, згідно квитанції № 0.0.3460708260.1 від 10.02.2024, сплачено судовий збір у розмірі 1 220,00 грн.
Ставки сплати судового збору визначені статтею 4 Закону України “Про судовий збір”, де вказано, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Разом із тим, статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік” від 09 листопада 2023 року № 3460-IX передбачено, що з 1 січня 2024 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн.
Відтак, при поданні адміністративного позову позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 1211,20 грн (3028,00 грн х 0,4).
Згідно ч.ч. 3, 8 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи викладене, суд стягує судовий збір в повному обсязі на користь позивача з відповідача 2 за рахунок його бюджетних асигнувань у розмірі 1211,20 грн.
Відповідно до ч. 8 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI, розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI, позивач має право звернутись до суду з клопотанням про повернення надмірно сплаченого судового збору у розмірі 8,80 грн (1220,00 грн - 1211,20 грн).
Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд
Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 912290129203 від 07 лютого 2024 року про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 , згідно ст. 42 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 , згідно ч. 4 ст. 42 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, на підставі його заяви від 01.02.2024 року.
Відмовити у задоволенні іншої частини позовних вимог.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (Одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 копійок.
Повний текст рішення складено та підписано 02 травня 2024 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко