ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.05.2024Справа № 910/2540/24
За позовом Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА ГРУПА "ТАС"
до Товариства з додатковою відповідальністю "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ГАРДІАН"
про стягнення 39 759,00 грн
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
Патрікеєва Т.В.
Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.
Приватне акціонерне товариство "СТРАХОВА ГРУПА "ТАС" (далі - позивач, АТ "СГ "ТАС" (ПРИВАТНЕ)) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ТРАНСПОРТНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ" (далі - відповідач, ТДВ "СК "ГАРДІАН") про стягнення 39 759,00 грн матеріальної шкоди в порядку суброгації.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 позовну заяву АТ "СГ "ТАС" (ПРИВАТНЕ) прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/2540/24 постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).
Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі № 910/2540/24.
13.03.2024 через відділ діловодства суду (засобами електронного зв'язку) від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшов лист № 9-03/9771 від 13.03.2024 у відповідь на запит суду з інформацією про страхове покриття за полісом № ЕР/118258042.
18.03.2024 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
25.03.2024 в системі "Електронний суд" позивачем сформована та зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" відповідь на відзив з викладеними у ній поясненнями, міркуваннями та аргументами щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень.
25.03.2024 в системі "Електронний суд" позивачем сформована та зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" відповідь на відзив, аналогічна за змістом попередній.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позовну заяву та додані до них докази, заяви на виконання вимог ухвали суду, а також докази надані Моторним (транспортним) страховим бюро України на запит суду.
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд
27.02.2019 між АТ "СГ "ТАС" (ПРИВАТНЕ) (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) укладений Договір добровільного страхування наземного транспорту «ЄВРОКАСКО 5 ЗІРОК» № FO-00328567 (далі - договір страхування).
Згідно з договором страхування у позивача був застрахований автомобіль «Skoda Octavia A5», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Строк дії договору страхування визначений з 04.03.2019 до 03.03.2020.
21.12.2019 в м. Рівне по вул. В. Чорновола, 89, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Skoda Octavia A5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля «ВАЗ 2107», реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 .
Згідно постанови Рівненського міського суду Рівненської області від 03.01.2020 у справі №569/23537/19 дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху України. Зазначеною постановою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль «Skoda Octavia A5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , застрахований АТ "СГ "ТАС" (ПРИВАТНЕ).
Вартість матеріалів та робіт, необхідних для проведення відновлювального ремонту автомобіля «Skoda Octavia A5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , відповідно до рахунку-фактури № СВ-О002632 від 23.12.2019, виставленого ФОП Свист О.І. на суму 38 999,00 грн та товарного чеку №21 від 04.01.2020 на суму 760,00 грн, становила в загальній сумі 39 759,00 грн.
За страховим випадком (ДТП) згідно складених страхових актів № 08917/51/919 від 26.12.2019 та № 02525/51/920 від 04.02.2020, складеними АТ "СГ "ТАС" (ПРИВАТНЕ) по договору страхування було визначено суму страхового відшкодування в розмірі 38 999,00 грн та 760,00 грн відповідно. Платіжними дорученнями № 70503 від 27.12.2019 на суму 38 999,00 грн та №77740 від 05.02.2020 на суму 760,00 грн АТ "СГ "ТАС" (ПРИВАТНЕ) сплатило на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_1 суму в загальному розмірі 39 759,00 грн.
Позивач зазначає, що АТ "СГ "ТАС" (ПРИВАТНЕ) в грудні 2022 року звернулося до Здолбунівського районного суду Рівненської області з позовом, у якому просило суд стягнути з винуватця ДТП, ОСОБА_2 , на користь АТ "СГ "ТАС" (ПРИВАТНЕ) 39 759 грн. матеріальної шкоди в порядку суброгації, у зв?язку з тим, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 не застрахована та відсутній страховий поліс для ВАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_3 , за відомостями централізованої бази даних МТСБУ.
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області у справі № 562/2850/22 від 31.07.2023 року, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позову АТ "СГ "ТАС" (ПРИВАТНЕ) проти ОСОБА_2 щодо відшкодування шкоди в порядку суброгації.
У рішенні Здолбунівського районного суду Рівненської області у справі № 562/2850/22 судом встановлено, що:
- між ТДВ «СК «Гардіан» та ОСОБА_2 був укладений договір обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, поліс ЕР-118258042, згідно якого забезпечений транспортний засіб ВАЗ 2107, реєстраційний номер НОМЕР_2 .;
- для отримання страхової (регламентної) виплати у АТ "СГ "ТАС" (ПРИВАТНЕ) була можливість звернутися до ТДВ «СК «ГАРДІАН» (страховика за полісом 118258042) або до МТСБУ (у випадку відсутності страхового покриття за страховим полісом 118258042) впродовж одного року з моменту ДТП, тобто до 21.12.2020 р.
- АТ "СГ "ТАС" (ПРИВАТНЕ), маючи зобов'язання та право на звернення за регламентними виплатами до МТСБУ або страхової компанії, даними про яку він достеменно володів, з такою заявою протягом одного року не звернувся, а тому втратив право на відшкодування шкоди від страховика в межах страхових виплат.
Відповідач заперечив проти позову у повному обсязі, зазначивши таке:
- позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою поза межами річного строку з дня дорожньо-транспортної пригоди, встановленого Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відхиляючи заперечення відповідача, позивач зазначив таке:
- на дату ДТП при перевірці в базі МТСБУ за державним номером НОМЕР_2 транспортний засіб ВАЗ відсутній поліс, таким чином, позивач не міг достатньо володіти даними про страхову компанію, до якої мав звернутись за регламентними виплатами;
- лише 31.07.2023 року рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області (справа №562/2850/22) було встановлено, що за полісом ЕР-118258042 було забезпечено тз ВАЗ, д.н. НОМЕР_2 ;
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №147/66/17 зазначено, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред?явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.
Оскільки, рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області у справі № 562/2850/22 від 31.07.2023 було встановлено, що за полісом № ЕР/118258042 було забезпечено ТДВ "СК "ГАРДІАН" транспортний засіб «ВАЗ 2107», реєстраційний номер НОМЕР_2 , позивач з даним позовом до суду з вимогами про відшкодування шкоди в порядку суброгації у розмірі 39 759,00 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
Отже, рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області у справі № 562/2850/22, яке набрало законної сили, має преюдиційне значення для суду при вирішенні даної справи № 910/2540/24, а встановлені цим рішенням обставини повторного доведення не потребують відповідно до положень ст. 75 ГПК України.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Так, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Зокрема, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").
Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.
У свою чергу, за вольовою ознакою згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
За змістом Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
За правилами пункту 35.1 статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до пункту 36.1 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування. Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
За положенням пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Відповідно до підпункту 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому, зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк є присічним і поновленню не підлягає.
Із аналізу норм зазначеного спеціального Закону можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.
Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 в справі № 465/4287/15.
Відтак, право отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов'язань виникає виключно за умови подання потерпілим у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов'язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.
При цьому, закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб'єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року в справі № 910/7449/17.
Крім того, у постанові від 19.06.2019 року у справі № 465/4621/16-к Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них - передбачена статтею 35 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до МТСБУ за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування.
Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до МТСБУ про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Так, згідно з пунктом 36.1. статті 36 Закону рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку».
Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові у справі № 465/4621/16-к зауважила, що «у системному зв'язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 цього Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права».
Отже, за наведеним висновком Великої Палати Верховного Суду, неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених пунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строків є підставою для відмови у відшкодуванні у випадку, коли впродовж цих строків потерпілий (або інша особа, яка має право на отримання відшкодування) взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду.
З рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області у справі № 562/2850/22 вбачається, що спірна дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої застрахованому позивачем транспортному засобу було завдано шкоди, відбулася 21.12.2019, тоді як позовна заява, подана позивачем до Здолбунівського районного суду Рівненської області, до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в порядку суброгації зареєстрована лише 21.12.2022 (тобто через три роки з дати ДТП).
Крім того, у рішенні Здолбунівського районного суду Рівненської області у справі № 562/2850/22 значиться: «Якщо врахувати, позицію позивача про те, що в страховому полісі № 118258042 не було вказано автомобіль ВАЗ-2107 номерний знак НОМЕР_2 , то він отримав право на відшкодування шкоди за рахунок регламентних виплат МТСБУ.
Проте, як вбачається згідно листа МТСБУ №9-03/3649 від 02.02.2023 р. в ЦБД МТСБУ відсутня інформація про вимоги потерпілих осіб та про виплати страхового відшкодування за договором ОСЦПВВНТЗ № 118258042».
Жодних інших доказів, окрім поданої позовної заяви до Здолбунівського районного суду Рівненської області у межах справи № 562/2850/22, на підтвердження звернення позивача до відповідача чи МТСБУ про відшкодування шкоди, - позивачем суду не надано.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №147/66/17 зазначено:
« 133. Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред'явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.
134. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, крім зазначених вище випадків, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).
135. Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв'язку з пропуском річного строку, має право на пред'явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.
136. У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії)винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку».
Зокрема, суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься, подана позивачем, довідка-відповідь від НПУ №3019357376236488. Згідно з інформації, що міститься в даній відповіді у ОСОБА_2 є страховий поліс №ЕР/118258042, виданий ТДВ "СК "ГАРДІАН" щодо транспортного засобу «ВАЗ 2107», реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Суд не приймає твердження позивача, викладені у відповіді на відзив, стосовно того, що позивач не міг достатньо володіти даними про страхову компанію, до якої мав звернутись за регламентними виплатами.
Частинами 1-2 статті 74 ГПК України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову Приватного акціонерного товариства «СТРАХОВА ГРУПА «ТАС», оскільки позивач звернувся і до суду в межах справи № 562/2850/22, і до страховика з пропуском присічного строку на звернення із заявою про страхове відшкодування, встановленого пунктом 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 753/5293/16-ц, від 19.06.2019 року у справі № 465/4621/16-к та позивачем не доведено, що такий строк було пропущено через незалежні від нього причини.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 3 028,00 грн.
Відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено, що відповідач не поніс судових витрат і не очікує їх понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та відмову у задоволенні позову, судові витрати у сумі 3 028,00 грн судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статтями 56, 58, 73, 74, 76 - 80, 86, 123, 124, 129, 236 - 238, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 02.05.2024.
Суддя Оксана ГУМЕГА