ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.04.2024Справа № 910/19392/23
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Сокар Україна»
до Акціонерного товариства «Антонов»
про стягнення грошових коштів
Суддя Котков О.В.
Секретар судового засідання Данилюк М.Д.
Представники учасників справи:
від позивача Павленко А.А., Вакулік Я.І.
від відповідача Станиславчук М.А.
В судовому засіданні 18.04.2024 року, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників позивача та відповідача, що повне рішення буде складено 30.04.2024 року.
20 грудня 2023 року до Господарського суду міста Києва через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Сокар Україна» (позивач) надійшла позовна заява б/н від 19.12.2023 року до Державного підприємства «Антонов» (відповідач) про стягнення збитків у розмірі 1 504 612,00 грн. (один мільйон п'ятсот чотири тисячі шістсот дванадцять гривень).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором про надання послуг приймання, зберігання та видачі нафтопродуктів № 9.3558.2020 від 12.06.2020 року, зокрема, не забезпечив зберігання належних позивачу нафтопродуктів в обсязі 47530 кг та не повернув їх у встановленому договором порядку та строки, чим завдав позивачу збитки у розмірі 1 504 612,00 грн.
Відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що позивачем не доведено розміру збитків у сумі 1 504 612,00 грн. Крім того, відповідач посилається на наявність форс-мажорних обставин при виконанні умов договору, тому відповідач був об'єктивно позбавлений можливості виконати взяті на себе зобов'язання в частині забезпечення схоронності та повернення належного позивачу майна.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/19392/23, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.01.2024 року.
За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.
Так, в підготовчому засіданні 30.01.2024 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/19392/23 до судового розгляду по суті на 14.03.2024 року.
В судовому засіданні 14.03.2024 року судом оголошувалася перерва.
В судовому засіданні 14.03.2024 року судом оголошувалася перерва.
16.04.2024 року через систему «Електронний суд» від Акціонерного товариства «Антонов» надійшла заява б/н від 16.04.2024 року «Про залучення правонаступника», в якій заявник просить залучити до участі у справі правонаступника Державного підприємства «Антонов» - Акціонерне товариство «Антонов».
Ухвалою Господарського суду міста Києва заяву б/н від 16.04.2024 року «Про залучення правонаступника» Акціонерного товариства «Антонов» у справі № 910/19392/23 задоволено, замінено відповідача у справі - Державне підприємство «Антонов» (ідентифікаційний код 14307529) на його правонаступника - Акціонерне товариство «Антонов» (ідентифікаційний код 14307529).
В судовому засіданні 18.04.2024 року представники позивача позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити позов. Представник відповідача проти позовних вимог заперечив та просив суд відмовити в позові.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
12.06.2020 року між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) було укладено договір № 9.3558.2020 про надання послуг приймання, зберігання та видачі нафтопродуктів (надалі - договір), відповідно до п. 2.1. якого замовник передає виконавцю паливо на зберігання на складі ПММ, доручає виконавцю видачу палива клієнтам замовника та зобов'язується сплачувати виконавцю за надані послуги в порядку і на умовах договору, а виконавець зобов'язується (при наявності технічної можливості) приймати, зберігати та видавати (наливати у транспорті засоби, а саме: Автоцистерни) паливо замовнику, клієнтам замовника, чи передати третім особам за письмовою заявкою замовника.
Відповідно до п. 5.2. договору кількість палива переданого замовником виконавцю, вказується в актах приймання передачі палива на зберігання, які оформлюються сторонами. Виконавець приймає на зберігання фактичну кількість палива згідно з Актом приймання форми 5-НП для цистерн або згідно з актом приймання вільної форми для автоцистерн.
Згідно з п. 6.1. договору паливо, передане виконавцю на відповідальне зберігання, залишається власністю замовника до моменту перетину паливом заправної горловини транспортного засоби (при поставці палива клієнтам замовника зі складу ПММ або до моменту підписання акту приймання-передачі палива (при поставці палива на умовах EXW резервуарний парк складу ПММ клієнтам замовника).
На підставі актів № 28, № 29, № 30, № 31 від 12.06.2020 року ДП «Антонов» було прийнято на зберігання наступне паливо: Бензин автомобільний А-95-Євро-Е5 - 3,726 т; Бензин автомобільний А-95-Е5 - 66,828 т; Паливо дизельне ДП-Л-Євро5-ВО - 346,699 т; Паливо дизельне ДП-Л-Євро5-ВО - 8,925 т; Присадка Керопур 3770 - 58 кг; Присадка Керопур DP5205 - 177 кг; Присадка Керопур DPDP4 - 691 кг. За умовами договору нафтопродукти зберігалися на складі ПММ за адресою: м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Автозаводська, 1-А.
Пунктом 6.6. договору визначено, що виконавець взяв на себе зобов'язання повернути всю кількість нафтопродуктів або їх частину на першу вимогу замовника, навіть якщо строк дії договору закінчився. У випадку пред'явлення замовником вимоги (заявки) про повернення всієї кількості нафтопродуктів, що знаходяться на зберіганні до закінчення строку дії договору, виконавець зобов'язаний повернути нафтопродукти не пізніше 10 (десяти) робочих днів після отримання такої вимоги.
Згідно з п. 7.1.3. договору виконавець зобов'язується забезпечувати гарантоване збереження якості та кількості (з урахуванням природних втрат і властивостей, та безповоротних втрат при зачистці резервуарів) переданого замовником палива на зберігання.
23.11.2021 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 468 від 23.11.2021 року про повернення переданих на зберігання ДП «Антонов» товарних запасів.
У листі від 07.12.2021 року № 408/14419-21 ДП «Антонов» було запропоновано вирішення порушеного в претензії питання відкласти до набрання чинності рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2021 року у справі № 640/11609/21.
06.05.2022 року комісією у складі представників позивача та відповідача було проведено огляд території складу ПММ та інвентаризацію залишків нафтопродуктів. За результатами інвентаризації було складено інвентаризаційний опис (підписаний всіма членами комісії без зауважень), в якому зафіксовано, що загальна маса нафтопродуктів, що залишається на зберіганні у ДП «Антонов» станом на 06.05.2022 року складає 72388 кг, з яких: Бензин автомобільний А-95 Євро5-Е5 29836м3/21634 кг; Паливо дизельне марки ДП-Л-Євро5В0 61002м3/50754 кг. Також комісією було встановлено факт знищення присадок категорії: 3770 - 2381 кг; DP5205 - 503 кг; DP 5634 - 1799 кг.
01.06.2022 року на адресу позивача надійшло повідомлення № 452/3373-22 від 20.05.2022 року ДП «Антонов» про настання непереборної сили, в якому відповідач, посилаючись на п. 12.2. договору, повідомив позивача, що в результаті військової агресії склад ПММ № 1367 (нафтобаза) ДП «Антонов» на території смт. Гостомель була суттєво пошкоджена, значна частина обладнання для зберігання нафтопродуктів та нафтопродуктів, що зберігались, була знищена, що унеможливило виконання ДП «Антонов» взятих на себе зобов'язань за договором в повній мірі. До повідомлення було додано загальний лист Торгово-промислової плати України від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин.
У претензії від 08.07.2022 року № 108 (з урахуванням доповнення до претензії від 14.07.2022 року № 14/07-22) позивач просив відповідача повернути передані на зберігання нафтопродукти, а у разі їх повного/часткового знищення - відшкодувати їхню вартість.
Листом від 30.08.2022 року № 470/6949-22 ДП «Антонов» повідомило позивача, що не заперечує щодо повернення залишків нафтопродуктів, які знаходились на зберіганні відповідно до умов договору після вирішення низки технічних питань щодо їх видачі.
На виконання умов договору відповідачем зі зберігання було частково повернуто позивачу нафтопродукти, що підтверджується: ТТН від 26.10.2022 року на відпуск дизельного палива марки ДП-Л-Євро5В0 масою 10420 кг; ТТН від 28.10.2022 року на відпуск дизельного палива марки ДП-Л-Євро5В0 масою 10626 кг та бензину автомобільного А-95-Євро - Е5 масою 3812 кг.
Відповідно до Акту інвентаризації від 24.11.2022 року на складі ПММ ДП «Антонов» залишаються на зберіганні: бензин автомобільний А-95 Євро5-Е5 - 10 889 кг, паливо дизельне марки ДП-Л-Євро5В0 - 25331 кг. З даними інвентаризації ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» не погодилось, про що було зроблено відповідну примітку: «З фактичними залишками згоден. З даними бухгалтерського обліку ДП «Антонов» не згоден. За даними бухгалтерського обліку ТОВ «Торговий Дім «Сокар Україна»: бензин А-95 -17822 кг, ДП-3-Євро5 - 29708 кг. Чернишов М.П.».
В подальшому, на адресу позивача від відповідача надійшов Сертифікат № 3000-23-1742 Київської торгово-промислової палати від 11.04.2023 року № 17/03-4/312, яким засвідчувалося настання форс-мажорних обставин: військова агресія рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану та масштабні руйнування складу паливно-мастильних матеріалів через пожежу внаслідок обстрілів зі ствольної або реактивної артилерії, тимчасова окупація смт. Гостомель; щодо обов'язку забезпечення гарантованого збереження якості та кількості переданого замовником палива на зберігання у резервуарах РВС - 1000 № 4, РВС -1000 № 5, РВС-1000 № 6, РВС - 2000 № 7 відповідно до п. 7.1.3. договору та щодо повернення всієї кількості нафтопродуктів або їх частини на першу вимогу замовника відповідно до п. 6.6. договору, у термін: з 24.02.2022 року щодо зобов'язань за п. 7.1.3. договору та до 26.07.2022 року щодо зобов'язань за п. 6.6. договору.
Згідно даних бухгалтерського обліку ТОВ «Торговий Дім «Сокар Україна» на відповідальному зберіганні відповідача залишаються нафтопродукти в наступному обсязі: бензин автомобільний А-95 Євро5-Е5 в кількості 17822 кг, дизельне паливо марки ДП-Л-Євро5В0 в кількості 29708 кг.
09.08.2023 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 106 від 09.08.2023 року про повернення залишків палива згідно даних Інвентаризації від 24.11.2022 року, а у разі знищення (повного/часткового) переданих на зберігання нафтопродуктів - відшкодувати їх вартість.
Позивачем було оформлено заявки № ОБ-ТД-00001 (вих. 1) та № ОБ-ТД-00002 (вих. 2) від 31.10.2023 року на відвантаження 01.11.2023 року нафтопродуктів, а саме: бензину А-95 у кількості 17822 кг та ДП-3-Євро5 у кількості 29708 кг, які у відповідності до п. 4.1. договору були направлені на електронну пошту відповідача: Negriy@antonov.com.
Листом № 470/16636-23 від 07.11.2023 року ДП «Антонов» повідомило позивача про неможливість виконання ДП «Антонов» своїх зобов'язань за договором у зв'язку з настанням обставин непереборної сили.
Згідно оборотно-сальдової відомості ТОВ «Торговий Дім «Сокар Україна» по рахунку 281 обсяг неповернутих відповідачем нафтопродуктів складає 47 530 кг на загальну суму 1 504 612,00 грн., з розрахунку: Бензин автомобільний марки А-95 Євро 5-Е5 у кількості 17822 кг на суму 628 947,44 грн., Паливо дизельне ДП-3Євро В0 у кількості 29708 кг на суму 875 664,56 грн.
Позивач стверджує, що неповернуті відповідачем нафтопродукти вважаються збитками позивача і підлягають відшкодуванню відповідачем.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Зобов'язанням відповідно до частини 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти (ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами договір підпадає під правове регулювання глави 66 Цивільного кодексу України.
Як передбачено ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно зі ст. 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
За ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ст. 942 Цивільного кодексу України на зберігача покладається обов'язок щодо забезпечення схоронності речі із вжиттям усіх заходів встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, а якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну, та не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання.
За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ч. 1 ст. 950 ЦК України).
Відповідно до ст. 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Як вже було встановлено судом вище, на виконання умов договору № 9.3558.2020 від 12.06.2020 року відповідач прийняв на зберігання нафтопродукти: Бензин автомобільний А-95-Євро-Е5 - 3,726 т; Бензин автомобільний А-95-Е5 - 66,828 т; Паливо дизельне ДП-Л-Євро5-ВО - 346,699 т; Паливо дизельне ДП-Л-Євро5-ВО - 8,925 т; Присадка Керопур 3770 - 58 кг; Присадка Керопур DP5205 - 177 кг; Присадка Керопур DPDP4 - 691 кг, що підтверджується актами № 28, № 29, № 30, № 31 від 12.06.2020 року. Прийняті на зберігання нафтопродукти зберігалися на складі ПММ за адресою: м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Автозаводська, 1-А.
Судом встановлено, що 23.11.2021 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 468 від 23.11.2021 року про повернення переданих на зберігання ДП «Антонов» товарних запасів.
За результатами розгляду вказаної претензії відповідач у листі від 07.12.2021 року № 408/14419-21 запропонував вирішення порушеного у претензії питання відкласти до набрання чинності рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2021 року у справі № 640/11609/21.
06.05.2022 року комісією у складі представників позивача та відповідача було проведено інвентаризацію залишків нафтопродуктів по вул. Автодорожній, 1-А, смт Гостомель Київської області, що належали ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна». За результатами інвентаризації було складено акт, відповідно до якого залишок нафтопродуктів ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» складає: резервуар РВС-1000 №5 - Бензин автомобільний А-95-Євро5-ЕО - 29836 м3; резервуар РВС-2000 №7 - Дизельне паливо - 61002 м3. Також, зазначеним актом зафіксовано, що резервуар РВС-1000 №4, в якому зберігалось Дизельне паливо та резервуар РВС-1000 №6, в якому зберігався бензин А-95 знищено. Крім того, знищено: присадка Керопур 3770 - 2381 кг; присадка Керопур DP5205 - 503 кг; присадка Керопур DP5205 - 1799 кг.
01.06.2022 року позивач отримав повідомлення № 452/3373-22 від 20.05.2022 року ДП «Антонов» про настання непереборної сили, в якому відповідач, посилаючись на п. 12.2. договору, повідомив позивача, що в результаті військової агресії склад ПММ № 1367 (нафтобаза) ДП «Антонов» на території смт. Гостомель була суттєво пошкоджена, значна частина обладнання для зберігання нафтопродуктів та нафтопродуктів, що зберігались, була знищена, що унеможливило виконання ДП «Антонов» взятих на себе зобов'язань за договором в повній мірі. До повідомлення було додано загальний лист Торгово-промислової плати України від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин.
За результатами розгляду повідомлення № 452/3373-22 від 20.05.2022 року позивач звернувся до відповідача з претензією від 08.07.2022 року № 108 (з урахуванням доповнення до претензії від 14.07.2022 року № 14/07-22) про повернення переданих на зберігання нафтопродуктів, а у разі їх повного/часткового знищення - відшкодувати їхню вартість.
В свою чергу, відповідач за результатами розгляду вищевказаної претензії листом від 30.08.2022 року № 470/6949-22 повідомив позивача, що не заперечує щодо повернення залишків нафтопродуктів, які знаходились на зберіганні відповідно до умов договору після вирішення низки технічних питань щодо їх видачі.
Судом встановлено, що на підставі товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (копії містяться в матеріалах справи) 26.10.2022 року та 28.10.2022 року відповідач частково повернув позивачу зі зберігання нафтопродукти, а саме: дизельне паливо марки ДП-Л-Євро5В0 масою 10420 кг, дизельне паливо марки ДП-Л-Євро5В0 масою 10626 кг та бензин автомобільний А-95-Євро-Е5 масою 3812 кг.
Пізніше, 24.11.2022 року комісією у складі представників позивача та відповідача проведено інвентаризацію нафтопродуктів, за результатами якої було складено акт, в якому зафіксовано: бензин А-95 Евро 5 (кількість за даними бухгалтерського обліку - 10,889; фактична наявність - 0); паливо дизельне ДП-Арк-Євро5-ВО (кількість за даними бухгалтерського обліку - 0; фактична наявність - 0); паливо дизельне ДП-Євро5-ВО (кількість за даними бухгалтерського обліку - 25,331; фактична наявність - 0). З даними інвентаризації представник ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» не погодився, про що було зроблено відповідну примітку: «З фактичними залишками згоден. З даними бухгалтерського обліку ДП «Антонов» не згоден. За даними бухгалтерського обліку ТОВ «Торговий Дім «Сокар Україна»: бензин А-95 -17822 кг, ДП-3-Євро5 - 29708 кг. Чернишов М.П.».
28.04.2023 року за вх. № 112 на адресу ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» від відповідача надійшов Сертифікат № 3000-23-1742 Київської торгово-промислової палати від 11.04.2023 року № 17/03-4/312, яким засвідчувалося настання форс-мажорних обставин: військова агресія рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану та масштабні руйнування складу паливно-мастильних матеріалів через пожежу внаслідок обстрілів зі ствольної або реактивної артилерії, тимчасова окупація смт. Гостомель; щодо обов'язку забезпечення гарантованого збереження якості та кількості переданого замовником палива на зберігання у резервуарах РВС - 1000 № 4, РВС -1000 № 5, РВС-1000 № 6, РВС - 2000 № 7 відповідно до п. 7.1.3. договору та щодо повернення всієї кількості нафтопродуктів або їх частини на першу вимогу замовника відповідно до п. 6.6. договору, у термін: з 24.02.2022 року щодо зобов'язань за п. 7.1.3. договору та до 26.07.2022 року щодо зобов'язань за п. 6.6. договору.
09.08.2023 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 106 від 09.08.2023 року про повернення залишків палива згідно даних Інвентаризації від 24.11.2022 року, а у разі знищення (повного/часткового) переданих на зберігання нафтопродуктів - відшкодувати їх вартість.
Як встановлено судом, позивачем було оформлено заявки № ОБ-ТД-00001 (вих. 1) та № ОБ-ТД-00002 (вих. 2) від 31.10.2023 року на відвантаження 01.11.2023 року нафтопродуктів, а саме: бензину А-95 у кількості 17822 кг та ДП-3-Євро5 у кількості 29708 кг, які у відповідності до п. 4.1. договору були направлені на електронну пошту відповідача: Negriy@antonov.com.
Листом № 470/16636-23 від 07.11.2023 року ДП «Антонов» повідомило позивача про неможливість виконання ДП «Антонов» своїх зобов'язань за договором у зв'язку з настанням обставин непереборної сили.
Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором, товариством не забезпечено збереження переданого йому майна, в зв'язку з чим діями останнього були нанесені збитки позивачу.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
За змістом ст. 22 Цивільного кодексу України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Нормами ст. 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно приписів ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1 ст. 22, ст. 611, ч. 1 ст. 623 ЦК України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Кредитор, вимагаючи відшкодування збитків, має довести три перші умови відповідальності, зокрема факт порушення боржником зобов'язання, розмір збитків, причинний зв'язок. Вина боржника у порушенні презюмується та не підлягає доведенню кредитором.
Статтею 623 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Положення ч. 2 ст. 623 Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.
Згідно з частинами 1 та 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Таким чином, важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Відповідно до умов договору і положень ст. 942 Цивільного кодексу України відповідач був зобов'язаний зберігати переданий позивачем товар та повернути його відповідно до вимог ст. 953 Цивільного кодексу України та п. 6.6. договору на його вимогу.
Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Таким чином, саме відповідач відповідно до вищезазначених норм матеріального права зобов'язаний вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання ним обов'язків за договором, внаслідок чого доводи скаржника не можуть бути прийнятими до уваги.
Відповідач неналежне виконання зобов'язань за договором обґрунтовує наявністю форс-мажорних обставин, а саме: військовою агресією російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану та масштабних руйнувань складу паливно-мастильних матеріалів через пожежу внаслідок обстрілів зі ствольної або реактивної артилерії, тимчасовою окупацією смт. Гостомель, що позбавило відповідача можливості виконання обов'язку забезпечення гарантованого збереження якості та кількості переданого замовником палива на зберігання у резервуарах РВС - 1000 № 4, РВС -1000 № 5, РВС-1000 № 6, РВС - 2000 № 7 відповідно до п. 7.1.3. договору та можливості повернення всієї кількості нафтопродуктів або їх частини на першу вимогу замовника відповідно до п. 6.6. договору, у термін: з 24.02.2022 року щодо зобов'язань за п. 7.1.3. договору та до 26.07.2022 року щодо зобов'язань за п. 6.6. договору.
Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» (надалі - Закон) та деталізовано в розділі 6 Регламенту (нова редакція) засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 18.12.2014 № 44(5) (надалі - Регламент).
Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Таким чином, засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.
Відповідно до п. 3.3 Регламенту сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (надалі - Сертифікат) - документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
У відповідності до п. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.
Згідно п.п. 6.11.6. та 6.11.7. Регламенту сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) підписується уповноваженою особою, яка прийняла рішення про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), і першим віце- президентом або віце-президентом ТПП України/президентом, першим віце-президентом або віце-президентом регіональної ТПП. На Сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) проставляється печатка ТПП України/регіональної ТПП на підпис першого віце-президента або віце-президента ТПП України/президента, першого віце-президента або віце-президента регіональної ТПП, який підписав такий Сертифікат.
Отже, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом ТПП про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).
Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 року у справі № 910/15264/21).
З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов'язання, покладається обов'язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов'язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв'язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов'язань).
Згідно з п. 12.2. договору при виникненні обставин непереборної сили сторона, для якої їх виникнення перешкоджає виконанню своїх обов'язків за цим договором, зобов'язана протягом 7 (семи) календарних днів письмово повідомити іншу сторону про наявність таких обставин. У повідомленні повинні міститися дані про обставини, які наступили, а також, по можливості, оцінка їх впливу на можливість виконання стороною свої обов'язків, тривалість затримки у виконанні і часу, з якого сторона пропонує поновити виконання її обов'язків відповідно до договору. Доказом дії обставин непереборної сили є довідка, видана Торгово-промисловою палатою України або іншими компетентним органом.
В свою чергу, ДП «Антонов» не було дотримано порядку та строків встановлених п. 12.2. договору для повідомлення позивача про неможливість виконання зобов'язань за договором, Сертифікат № 3000-23-1742 Київської торгово-промислової палати від 11.04.2023 року № 17/03-4/312 було отримано позивачем 28.04.2023 року.
При цьому суд відмічає, що вперше про повернення майна позивач звернувся до відповідача ще у листопаді 2021 року (23.11.2021 року), тобто за 3 (три) місяці до початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України.
За змістом п. 12.3. договору, якщо сторона не повідомила/несвоєчасно повідомила про настання обставин непереборної сили або не надала/несвоєчасно надала відповідний документ про настання обставин, виданий ТПП України, або іншим компетентним органом, така сторона позбавляється права посилатись на зазначені вище обставини, що звільняють від відповідальності за невиконання своїх зобов'язань.
Поряд з цим, відкритий лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, на який посилається відповідач, не є документом, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин.
Крім того, лист № 2022/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, на який посилається відповідач, адресований всім кого це стосується. Це означає, що кожному, кого це стосується, слід доводити причинний зв'язок між війною і неможливістю виконати свої (в т.ч. й грошові) зобов'язання. Адже обставини для суб'єктів господарювання суттєво різняться в залежності від того де знаходиться їх виробництво, місце господарської діяльності: на лінії фронту, на тимчасово окупованих територіях, чи в тилу.
Верховний Суд у справі № 922/2394/21 (постанова від 14.06.2022 року) вказав, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Таких висновків дотримується і Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 року у справі № 917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 року у справі № 913/20/21.
Суд зазначає, що розв'язання повномасштабної збройної агресії та введення воєнного стану є виключними важкими обставинами, які у рівній мірі впливають на обидві сторони.
Суд наголошує, що відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України та статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд враховує, що здійснюючи підприємницьку діяльність відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов'язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення.
Встановивши обставини даної справи та надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам із застосуванням стандарту доказування, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що у діях ДП «Антонов» наявні всі елементи складу господарського правопорушення, а саме: (1) протиправна поведінка, яка полягає у неповерненні позивачу на його вимогу позивача нафтопродуктів, які були передані на зберігання згідно договору; (2) завдані збитки, розмір яких становить 1 504 612,00 грн., що є майновою шкодою, яка була завдана позивачу внаслідок неналежного виконання відповідачем умов вказаного договору; (3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками, тому що протиправні дії відповідача призвели до негативних наслідків для позивача, в результаті чого позивач не мав можливості вільно розпоряджатись своїм майном, що в свою чергу призвело до втрати потенційного прибутку, який був не отриманий товариством; (4) вина відповідача, яка виражена у невиконанні заявок № 1 та № 2 про повернення зі зберігання нафтопродуктів.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Приймаючи до уваги встановлені судом факти та обставини, що були наведені вище, суд дійшов висновку, що викладені відповідачем у відзиві заперечення на позов не спростовують зазначених позивачем в позові доводів за встановлених вище судом фактів та обставин.
З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 22 569,18 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Антонов» (ідентифікаційний код 14307529, адреса: 03062, м. Київ, вул. Мрії, 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Сокар Україна» (ідентифікаційний код 37037544, адреса: 01054, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 52-А) грошові кошти: збитки - 1 504 612,00 грн. (один мільйон п'ятсот чотири тисячі шістсот дванадцять гривень) та судовий збір - 22 569,18 грн. (двадцять дві тисячі п'ятсот шістдесят дев'ять гривень 18 копійок).
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 02.05.2024р.
Суддя О.В. Котков