30 квітня 2024 року
м. Хмельницький
Справа № 676/911/24
Провадження № 33/4820/302/24
Суддя Хмельницького апеляційного суду Топчій Т.В., розглянувши у відкритому засіданні в місті Хмельницькому з участю в режимі відеоконференціїза участю секретаря Мельничук К.С., представника потерпілої ОСОБА_1 - Баблонюк О.В., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Камянець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 21 березня 2024 року, якою
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Степногорськ, Целіноградської області, Казахської СРСР, зареєстрованого та жителя по АДРЕСА_1 , завідувача відділу пасажирських перевезень Кам'янець-Подільської міської ради в Хмельницькій області,
визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173-2 ч.1 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 170 грн., що становить десять неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені суддею обставини.
За постановою суду ОСОБА_2 о 00.06 год. 02 лютого 2024 року по АДРЕСА_1 , не впустив свою колишню дружину ОСОБА_1 в їх спільну квартиру, зачинивши двері із середини, тим самим позбавивши її права розпоряджатись своїм майном та перебувати в квартирі, вчинив відносно неї домашнє насильство, економічного характеру, що могло завдати шкоду її фізичному та психічному здоров'ю. Своїми діями, ОСОБА_2 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173-2 ч.1 КУпАП.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
ОСОБА_2 не погоджуючись з рішенням суду подав апеляційну скаргу в якій просить постанову Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 21 березня 2024 року скасувати, провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Свої вимоги аргументує тим, що постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з грубим порушенням процесуальних норм.
Вказує, що справа розглянута не безстороннім судом, суддею місцевого суду було допущено суттєві порушення процесуальних норм, норм Конституції України, невірно застосовано спеціальні норми законодавства, що призвело до неправомірного притягнення його до адміністративної відповідальності.
Вважає, що відсутність повного фіксування судового процесу технічними засобами, проведення засідань без його участі, порушення таємниці нарадчої кімнати при вирішенні питання відводу суду, є суттєвим порушенням норм процесуального права та безумовною підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Звертає увагу, на те, що він звертався з заявою до суду першої інстанції про видачу йому в електронному вигляді копії технічного запису та журналів судових засідань, на що йому було видано копію диску з записом судового засідання за 21.03.2024, хоча фактично судові засідання відбувалися 15.02., 21.02, 29.02, 04.03 та 21.03.2024 року.
Вказує, що 29.02.2024 на початку судового засідання, він заявив клопотання про фіксування судового засідання технічними засобами, однак суддя клопотання відхилив, мотивуючи відсутністю в КУпАП відповідної норми та необхідністю налаштування комп'ютера для здійснення фіксації судового засідання.
Стверджує, що докази, які отриманні під час розгляду справи без фіксування технічними засобами, слід визнати недопустимим через недотримання суддею процедури їх отримання, оскільки отримання цих доказів відбулося внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Наголошує на тому, що судом першої інстанції було допущено порушення таємниці нарадчої кімнати, оскільки розглядаючи заяву про відвід судді ОСОБА_3 , яка була подана представником потерпілої 04.03.2024 року, суддя Шульга К.М. не виходила в нарадчу кімнату та зазначила про її задоволення. Проте в результаті, в задоволення такої заяви було відмовлено. Більше того, така постанова є невмотивованою та необґрунтованою.
Крім того як звертає увагу апелянт в постанові суду викривленні його пояснення та пояснення інших осіб, оскільки він вину свою у вчиненому не визнав, відеозапис з бодікамери, наявний в матеріалах справи, був лише частково оглянутий в судовому засіданні.
Вважає, що в його діях не має складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173-2 ч.1 КУпАП, оскільки доказів того, що ОСОБА_1 дійсно стукала в двері дзвонила у дзвінок, дзвонила на телефон до приїзду працівників поліції о 00:06 і він її не впустив, як вказано в протоколі, в справі не існує, більше того потерпіла взагалі не стукала в двері, а це зробив працівник поліції, що підтверджується відеозаписом.
Вказує, на той факт, що він закрив двері з середини та залишив ключ в замку не є правопорушенням, не свідчить про наміри нанести шкоду фізичному чи психічному здоров'ю потерпілої та не може свідчити по те, що він умисно не впустив потерпілу в квартиру.
Стверджує, що з пояснень ОСОБА_1 вбачається, що вона стукала в двері, що чули сусіди, однак в матеріалах справи відсутні відомості про їх опитування, в суді вони як свідки не допитувалися, тому твердження ОСОБА_1 в цій частині вважає голослівними.
Апелянт зазначає і про те, що потерпіла не зверталась до компетентних органів та суду щодо усунення їй перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_2 , яка їм належить на праві власності. Посилання на докази умисного позбавлення ОСОБА_1 майна та про наявність у нього умислу на такі дії фабула протоколу про адміністративне правопорушення щодо нього не містить.
Вказує ОСОБА_2 , що при складанні протоколу були допущені численні порушення Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення в органах поліції, а саме: другий примірник протоколу йому не вручався та не надсилався, суть адміністративного правопорушення не відповідає ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у відповідній статті КУпАП, протокол заповнений нерозбірливим почерком, не роз'яснено прав та обов'язків, передбачених ст. 55, 56, 58, 63 КУ, ст.268 КУпАП, порушено вимоги ст.254 ч.2 КУпАП щодо строків складання протоколу, в фабулі протоколу не вказано ім'я та по-батькові кривдника., відсутні підписи понятих, не додано доказів на підтвердження інкримінованого йому правопорушення.
Позиції учасників апеляційного провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Під час апеляційного перегляду справи ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити з підстав, викладених у ній.
Представник потерпілої ОСОБА_1 - Баблонюк О.В. заперечувала проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 , просила залишити постанову Камянець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 21 березня 2024 року без зміни.
Мотиви суду
Вивчивши матеріали справи вважаю, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Вимоги ст.ст. 252, 280 КУпАП регламентують, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, суд повинен з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З'ясовуючи ці обставини, суд повинен виходити з положень ст. 251 КУпАП, згідно з якою доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, суд з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, а також іншими документами.
Аналіз матеріалів даної справи свідчить, що суд при її розгляді дотримався зазначених вимог закону.
Ст. 173-2 ч. 1 КУпАП передбачена відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само не виконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису.
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких з зазначених в диспозиції дій, та передбачає існування обов'язкової ознаки: можливість настання чи настання фізичної чи психологічної шкоди, яка була чи могла бути завдана потерпілому.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ст.173-2 ч.1 КУпАП, необхідно з'ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.
Відповідно до ст.1 ч.1 п.3 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» № 2229-VIII від 7 грудня 2017 року, з наступними змінами, домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Згідно з ст.1 ч. 1 п. 4 вказаного Закону, економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Відтак, з аналізу наведених норм вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ст.173-2 ч. 1 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою можливість настання чи настання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Системний аналіз існуючого національного та міжнародного законодавства свідчить про те, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно, з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.
Практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення ЄСПЛ «Авшар проти Туреччини»). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
За результатами апеляційного перегляду провадження, апеляційний суд вважає, що суд прийшов до обгрунтованого висновку про доведеність вини що ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 ч. 1 КупАП за обставин, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення.
Відомостями із протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 559309 від 07.02.2024 року, вбачається, що ОСОБА_2 о 00.06 год. 02 лютого 2024 року по АДРЕСА_1 , не впустив свою колишню дружину ОСОБА_1 в їх спільну квартиру, зачинивши двері із середини, тим самим позбавивши її права розпоряджатись своїм майном та перебувати в квартирі, вчинив відносно неї домашнє насильство, економічного характеру, що могло завдати шкоду її фізичному та психічному здоров'ю. Своїми діями, ОСОБА_2 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173-2 ч.1 КУпАП (а.с.1).
Відомостями із письмових пояснень ОСОБА_1 від 02.02.2024 року, підтверджуються вчинення колишнім чоловіком ОСОБА_2 щодо неї домашнього насильства економічного характеру, а саме: не впустив її в їх спільну квартиру, зачинивши двері із середини, тим самим позбавивши права розпоряджатись своїм майном та перебувати в квартирі(а.с. 3).
Даними із письмових пояснень ОСОБА_2 від 07.02.2024 року, з яких вбачається, що між ним та його колишньою дружиною ОСОБА_1 наявні систематичні конфліктні відносини (а.с. 4).
Відомостями із відеозапису, наявного в матеріалах справи, підтверджуються обставини події, яка відбулась 02.02.2024 року, з якого вбачається, що о 00:15 год. 02 лютого 2024 року ОСОБА_1 по приїзду працівників поліції демонструє, що не може відчинити своїм ключем вхідні двері квартири. З відеозапису чітко чути, як працівник поліції ОСОБА_4 телефонує ОСОБА_2 та представившись останньому - працівником поліції повідомляє, що знаходиться разом із ОСОБА_1 під дверима їх спільної квартири, в яку остання не може потрапити, оскільки двері зачинені з середини. На що ОСОБА_2 підтвердив, що зачинив їх з середини своїм ключем та усвідомлюючи, що ОСОБА_1 під дверима відмовляється їх відчинити, мотивуючи це тим, що настала комендантська година і він вже відпочиває (а.с. 37).
В судовому засіданні першої інстанції потерпіла ОСОБА_1 пояснила, що близько 23:40 год. 01 лютого 2024 року вона прийшла додому, до квартири по АДРЕСА_1 , яка є її спільною власністю із колишнім чоловіком ОСОБА_2 . Не змогла потрапити до квартири, оскільки в замку з середини на її думку знаходився ключі в такий спосіб ОСОБА_2 створив їй перешкоду, щоб потрапити в житло. Стукала в двері, на що вийшов сусід та зробив їй зауваження. Тому, викликала поліції, щоб захистити своє право та потратити до квартири. Від вказаних протиправних дій ОСОБА_2 зазнала психічної, фізичної та економічної шкоди, оскільки у нічний час не змогла потрапити до квартири. Просить притягнути особу, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності передбаченої ч.1 ст. 173-2 КУпАП.
Інспектор Кам'янець-Подільського РУП ГУНП в Хмельницькій області Чернецький А.М. підтвердив обставини викладені в протоколі та суду повідомив наступне. Близько 00.06 год. 02 лютого 2024 року прибув по АДРЕСА_1 , на виклик ОСОБА_1 на лінію «102» в складі групи спільно із ОСОБА_5 по протидії домашньому насильству. Встановив, що потерпіла ОСОБА_1 не може до своєї квартири, оскільки ОСОБА_2 зачинив вхідні двері квартири із середини. Зателефонував ОСОБА_2 та просив останнього, не чинити перешкоду ОСОБА_1 зайти до квартири та відчинити двері. ОСОБА_2 , на його пропозицію відмовився в категоричній формі, мотивуючи тим, що наступила комендантська година та те, що йому вже відомо від сусіда про присутність ОСОБА_1 під дверима квартири, оскільки сусід телефонував. За даним фактом ним було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 173-2 КУпАП, а саме вчинення ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 домашнього насильства економічного характеру.
В судовому засіданні інспектор Кам'янець-Подільського РУП ГУНП в Хмельницькій області Кобля С.А. надав аналогічні пояснення тим, що надав поліцейський ОСОБА_4 та підтвердив обставини викладені в протоколі.
Наведені докази жодних сумнівів щодо їх достовірності та допустимості не викликають, оскільки вони оформлені у визначеному процесуальним законом порядку. Відомостей які б підтверджували їх фальсифікацію матеріали справи не містять. Тому у суду нема підстав ставити наведені докази під сумнів.
З урахуванням вищезазначеного, доводи ОСОБА_2 про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173-2 ч.1 КУпАП є безпідставними.
Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності, ніхто не може бути підданий такому, що принижує його гідність поводженню.
Проаналізувавши наведені докази, апеляційний суд вважає, що ОСОБА_2 порушив основоположні права і свободи людини, гарантовані Основним Законом України. Діючи умисно, вчинив домашнє насильство економічного характеру щодо колишньої дружини за обставин, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення.
Щодо доводів ОСОБА_2 про розгляд судом першої інстанції справи з істотним порушенням його процесуальних прав, оскільки розгляд справи розпочався без його участі, то апеляційний суд вважає їх безпідставними, оскільки на стадії розгляду справи в суді першої інстанції, судом були створені всі умови для реалізації права ОСОБА_2 на доступ до правосуддя.
Згідно приписів ст. 280 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 був достовірно обізнаний про складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення, а також неодноразово належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи в суді, однак в судові засідання 15.02.2024 та 29.02.2024 року не з'являвся через необхідність у залученні захисника а також через хворобу, подавши суду відповідні заяви. Проте, в подальшому, ОСОБА_2 був присутнім у судових засіданнях, надавав пояснення суду на захист своїх інтересів.
Позиція захисту була проаналізована та спростована судом першої інстанції в постанові.
Наведені обставини свідчать про додержання судом вимог ст. 268 КУпАП під час розгляду провадження.
Апеляційний суд відкидає апеляційні вимоги захисту в частині того, що судові засідання відбувались без фіксування технічними засобами, оскільки нормами КУпАП не передбачено здійснення фіксування судового процесу. Фіксація судового провадження передбачена положеннями кримінального процесуального кодексу, цивільного процесуального кодексу та кодексом адміністративного судочинства України.
Не підтвердженим є посилання захисту і на те, що судом першої інстанції було допущено порушення таємниці нарадчої кімнати, оскільки розглядаючи заяву про відвід судді ОСОБА_3 , суддя Шульга К.М. не виходила в нарадчу кімнату та зазначила про її задоволення.
Як вбачається із протоколу судового засідання та диску фіксації судового засідання технічними засобами, переглянутими судом апеляційної інстанції, яке відбулось 18 березня 2024 року, що цього дня ОСОБА_2 , потерпіла ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 були присутні в судовому засіданні, висловлювали свої позиції щодо поданої заяви. Об 11:09:51 год. головуюча суддя Шульга К.М. видалилась до нарадчої кімнати суддів для прийняття рішення. При цьому, суддею не було озвучено наступного результату щодо вирішення даної заяви про відвід, а тому, апеляційний суд не вбачає порушень вимог закону щодо порушення таємниці нарадчої кімнати, отже постанова суду про відмову в задоволенні заяви про відвід судді ОСОБА_3 є законною.
Апеляційний суд відхиляє твердження апелянта щодо викривлення його пояснень, викладених в оскаржуваній постанові суду, враховуючи наступне.
Фактично, ОСОБА_2 як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду провадження, не заперечував, що в ніч на 02.02.24 року йому телефонував ОСОБА_4 та повідомляв, що поряд з ним знаходиться ОСОБА_1 яка бажає зайти в свою квартиру, та йому треба відчинити двері, але оскільки він до цього випив мелатонін для покращення сну, була ніч, комендантська година, він був роздягнутий, він відмовився відчиняти двері у квартиру. Отже, обставини, викладені у протоколі про адміністративне праворушення щодо нього, ОСОБА_2 не заперечує. Разом з тим надає їм свою правову оцінку, яка на його думку свідчить про відсутність у нього умислу на вчинення економічного насильства щодо ОСОБА_1 .
Апеляційні доводи ОСОБА_2 про те, що суд в судовому засіданні не в повній мірі дослідив відеозапис з бодікамери, наявний в матеріалах справи, та не надав йому оцінку, на увагу суду не заслуговують.
Статтею 252 КУпАП визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Із досліджених матеріалів справи вбачається, що диск із відеозаписом бодікамер працівників поліції був досліджений судом першої інстанції, йому надана відповідна оцінка. Даний відеозапис підтверджує обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному щодо ОСОБА_2 за ст.173-2 ч.1 КУпАП, а отже обґрунтовано був покладений в основу доведеності вини ОСОБА_2 .
Апеляційні доводи захисту стосовно порушення строків складання протоколу, то апеляційної суд вважає їх безпідставними.
У відповідності до ст.254 ч.2 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Як вбачається із матеріалів провадження, заява про вчинення адміністративного правопорушення отримана та зареєстрована працівниками Кам'янець-Подільського РУП ГУНП в Хмельницькій області 02 лютого 2024 року. На підставі перевірки даної заяви було відібрано пояснення заявника ОСОБА_1 02 лютого 2024 року та 07 лютого 2024 року особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_2 .
Таким чином, в ході проведення перевірки, у відповідності до вимог до ст.254 ч.2 КУпАП, працівники поліції встановили особу, яка вчинила правопорушення та склали відповідний протокол. У будь-якому випадку доводи, наведені ОСОБА_2 в апеляційній скарзі щодо порушення строків складання протоколу про адміністративне правопорушення щодо нього не є підставою для визнання доказів, доданих до цього протоколу недопустимими.
Доводи апелянта щодо не роз'яснення йому прав та обов'язків, передбачених ст. 55, 56, 58, 63 КУ, ст.268 КУпАП, не відповідають змісту протоколу про адміністративне правопорушеннясерії ВАД № 559309 від 07.02.2024 року, відповідно до положень якого ОСОБА_2 роз'яснені такі права. Щодо відсутності понятих при складання протоколу про адміністративне правопорушення за ст.173-2 ч.1 КУпАП, то їх участь не є обов'язковою.
Також, належить взяти до уваги те, що протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою державою особою і дії посадової особи що його складала, в порядку передбаченому чинним законодавством ОСОБА_2 не оскаржувалися, тобто останній не звертався із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва із питанням ініціювання проведення службової перевірки щодо неправомірних дій працівників поліції під час складення ними протоколу, не звертався із позовом до суду в порядку КАСУ щодо дій працівників поліції, а також не звертався із відповідними заявами у порядку, передбаченому КПК України до правоохоронних органів, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом доводів апелянта щодо незаконності дій працівників поліції.
Отже, враховуючи відсутність будь яких скарг сторони захисту щодо дій працівників поліції під час складення ними протоколу стосовно ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в протоколі відповідають дійсності та заслуговують на увагу.
Апеляційній суд вважає, що в діях ОСОБА_7 міститься склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 -2 ч.1 КупАП, оскільки своїми умисними діями він перешкоджав ОСОБА_1 користуватися квартирою за адресою АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві власності, та вчинив щодо неї домашнє насильство, економічного характеру, що могло завдати шкоду її фізичному та психічному здоров'ю.
Всі інші доводи апеляційної скарги мають формальний характер та спрямовані на ухилення ОСОБА_2 від адміністративної відповідальності, будь яких відомостей на підтвердження обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі, які б могли вплинути на постановлення іншого процесуального рішення, апеляційним судом не встановлено.
Відповідно до частини першої ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав і обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ стандарти і вимоги, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширюються і на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки термін «кримінальне обвинувачення», «кримінальне провадження» тлумачаться цим судом в розумінні цілей застосування Конвенції. Кримінальний характер ст. 173-2 ч.1 КУпАП в розумінні Конвенції та практики ЕСПЛ не викликає сумніву, а отже на дане провадження поширюються повною мірою ті стандарти і вимоги, які встановлює Конвенція для кримінального провадження (обвинувачення). Це стосується і презумпції невинуватості та стандарту доказування вини «поза розумним сумнівом», а також прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності бути негайно, детально проінформованою про характер і причини обвинувачення, мати час на підготовку для захисту, які загалом становлять гарантії справедливого судового розгляду в судах. Поширення цих стандартів кримінального провадження на відповідну категорію справ про адміністративні правопорушення, безсумнівно зумовлює необхідність дотримання особливих вимог щодо процедури збирання, подання та оцінки доказів, а також до вмотивованості судових рішень, які у випадку визнання особи винною повинні містити відповідні достатні мотиви, які дали суду можливість спростувати презумпцію невинуватості та призначити пропорційне вчиненому діянню покарання. Вважаю, що у даному провадженні по справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 органом, уповноваженим на складання протоколу надано суду достатньо належних, допустимих та переконливих доказів доведення її вини «поза розумним сумнівом» у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 -2 ч.1 КУпАП.
Адміністративне стягнення, накладене на ОСОБА_2 в межах санкції ст 173-2 ч.1 КУпАПу виді штрафу в розмірі десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 170 гривень, відповідає положенням ст.ст. 33-35 КУпАП щодо загальних правил накладення стягнень за адміністративні правопорушення, є адекватним скоєному і відповідає особі правопорушника.
Враховуючи викладене, приходжу до висновку, що оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою, підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 21 березня 2024 року щодо ОСОБА_2 - залишити без змін,
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя: