Дата документу 01.05.2024 Справа № 335/5015/23
Єдиний унікальний № 335/5015/23
Провадження №22-ц/807/970/24
Головуючий в 1-й інстанції - Рибалко Н.І.
01 травня 2024 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,
суддів:Крилової О.В., Полякова О.З.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2024 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 26 лютого 2024 року) у справі за позовом Головного Управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої суми пенсії, -
У червні 2023 року Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення переплаченої пенсії у розмірі 69 436,41 грн., за період з вересня 2019 по липень 2021. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі заяви від 05.09.2019 ОСОБА_1 було здійснено перерахунок та переведено на пенсію по інвалідності 3 групи (захворювання пов'язане з наслідками аварії на ЧАЕС), обчислену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». У липні 2021 року, після ретельної перевірки пенсійної справи було виявлено, що підчас виконання робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, заявник на строковій військовій службі не перебував, а відповідно на нього дія Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не розповсюджується. Таким чином, з вересня 2019 по липень 2021 утворилася переплата пенсії, яка склала 69436,41 грн. Для вирішення питання, щодо утримання залишку переплати ОСОБА_1 направлялись листи-запрошення, пропонувалось повернути переплату шляхом написання заяви, щодо її утримання, або повернення коштів на рахунок управління. На теперішній час надмірно виплачені кошти до Головного управління ПФУ не надходили, що спонукало позивача звернутися до суду з відповідним позовом.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2024 року, у задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої суми пенсії - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій областіподало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що ОСОБА_1 набув надміру виплачену пенсію без достатньої правової підстави.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шокарєвої А.В. зазначає, що судом прийнято справедливе рішення по справі, виходячи з тих доказів, які були додані до матеріалів справи сторонами. В зв'язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2024 року це 302800,00 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028,00 грн. (3028,00 грн. Х 100 = 302 800 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, щовідповідач 14.05.1997 отримав пенсію як особа з інвалідністю ІІІ групи, внаслідок захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в період з 19.06.1986 по 08.12.1986 в розмірі фактичних збитків відповідно до ст. 54 Закону України від 28.02.1991 № 796 - ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796) (а.с.20).
В подальшому, згідно особистої заяви з 17.10.2017 заявник був переведений на пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.20).
На підставі заяви від 05.09.2019 ОСОБА_1 було здійснено перерахунок та переведено на пенсію по інвалідності 3 групи (захворювання пов'язане з наслідками аварії на ЧАЕС), обчислену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (а.с.12).
В ході проведення контрольних заходів щодо правильності обчислення пенсії ліквідаторам аварії на ЧАЕС було встановлено, що за матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 відповідно до довідки від 05.10.2006 № 3/4302, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 , 19.06.1986 ОСОБА_1 був призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 на 180 денні збори по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС при військовій частині.
Крім того, як вбачається зі змісту військового квитка № НОМЕР_1 від 15.04.1986 року відповідач є лейтенантом запасу та у 1986 році проходив 180 денні збори при військовій частині НОМЕР_2 на посаді заступника командира роти (а.с.66-67).
Також, з 19.06.1986 року по 08.12.1986 року відповідач перебував на військових зборах з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі військової частини НОМЕР_3 , що підтверджується довідками від 08.12.1986 року № 7/1 та № 030205 наданими відповідачем (а.с.68-69).
Надалі, відповідно до експертного висновку № 5298 від 01.06.2007 року Дніпропетровською регіональною міжвідомчою експертною комісією встановлено причинний зв'язок захворювання відповідача з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.70).
Разом з цим, 28.05.2008 року відповідно до виписки з акту огляду МСЕК серія АД № 101536 від 28.05.2008 року, яка мається в матеріалах цивільної справи, відповідачу після повторного огляду встановлено інвалідність III групи, про що 13.03.2019 року було видано посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році серія НОМЕР_4 (а.с.71-72).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в порушення вимог ст. 12, 13, 81 ЦПК України не надав суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що відповідач щодо виплати йому пенсії діяв недобросовісно, допустив будь-які зловживання, зокрема, свідомо, навмисно подав документи, які містять недостовірні відомості, з метою незаконного отримання пенсії. Таким чином, підстав, передбачених ст. 1215 ЦК України, ч. 1 ст. 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача надміру виплаченої пенсії, судом не встановлено.
З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.
Пунктом 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV зазначено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього закону, призначається одна пенсія за її вибором.
Згідно зі ст. 11 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби» (далі - Закон № 2262-XII) встановлено, що умови, норми і порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і цим Законом.
Статтею 18 Закону № 2262-XII передбачено, що пенсії по інвалідності особам, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються в разі, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби або не пізніше трьох місяців після звільнення зі служби, або якщо інвалідність настала пізніше тримісячного терміну після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва тощо), яке виникло в період проходження військової служби чи під час перебування в полоні або заручником, якщо полонення чи захоплення заручником не було добровільним і особа, яка має право на пенсію за цим Законом, перебуваючи в полоні або заручником, не вчинила злочину проти миру і людства.
Виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, суд вірно виснував, що оскільки відповідач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та особою з інвалідністю ІІІ групи по захворюванню, що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, то він має право вибору підстави, на якій йому буде проведено розрахунок пенсії по інвалідності - відповідно до статті 54 Закону № 796-XII або відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби».
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно зі статтею 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Отже, законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18).
Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18), постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 607/4570/17-ц (провадження № 61-29030св18).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. У справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнішний спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року, «Онер'їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» від 08 квітня 2008 року, «Москаль проти Польщі» від 15 вересня 2009 року).
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» від 20 травня 2010 року і «Тошкуце та інші проти Румунії» від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року та «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
В матеріалах справи немає відомостей про те, що ОСОБА_1 , звертаючись із заявою щодо перерахунку пенсії порушив будь-які норми законодавства, або зазначив неправдиву інформацію, яка могла вплинути на призначення виплат.
Ухвалюючи рішення у справі в цій частині, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2024 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повна постанова складена 1 травня 2024 року.
Судді: С. В. Кухар
О. В. Крилова
О. З. Поляков