Справа № 462/1002/24
01 травня 2024 року м.Львів
Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючого - судді Боровкова Д.О., розглянувши у приміщенні суду у м. Львові у спрощеному позовному проваджені без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 4246028 від 31 травня 2021 року в розмірі 66276,21 грн., з яких: з яких: 20000,00 грн. - сума тіла кредиту; 45600,00 грн. - заборгованість за процентами, 92,05 грн. - нараховані 3% грн.; 584,16 грн. - інфляційні витрати. а також, судовий збір у розмірі 3028,00 грн. та витрати на правову допомогу - 17000,00 грн. Свої вимоги мотивує тим, що 31 травня 2021 року між ТзОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 4246028, який був підписаний електронним підписом позичальника, згідно з яким товариство надало відповідачу кредит у розмірі 20000,00 грн., з фіксованою процентною ставкою, стандартна процентна ставка - 1,90% в день, знижена процентна ставка - 1,805% в день. 30 грудня 2021 року між ТзОВ «Авентус Україна» та ТзОВ «Вердикт Капітал» укладено Договір факторингу № 30-12/2021-21, відповідно до якого ТзОВ «Авентус Україна» , а 10 січня 2023 року між ТзОВ «Вердикт Капітал» та ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено Договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 10-01/2023, відповідно до якого до останнього перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Відповідач свої зобов'язання за кредитними договорами не виконує, заборгованість не сплачує. В зв'язку з наведеним, просить позов задовольнити.
12 березня 2024 року ухвалою Залізничного районного суду м. Львова вказана справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а відповідачу було запропоновано подати до суду заяву із обґрунтованим запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов по вказаній справі.
Відповідач ОСОБА_1 подала до суду відзив на позов, в якому проти позову заперечила, з мотивів того, що під час укладання кредитного договору не була належним чином проведена ідентифікація позичальника; позивач не подав доказів переходу до нього прав стягувача до нього; відсутні докази підписання нею кредитного договору та отримання нею кредитних коштів в розмірі 200000,00 грн. Крім цього, позивач неправильно нарахував борг за відсотками. У зв'язку з наведеним, просить у задоволені позову відмовити /а.с.66-71/.
Враховуючи наведене, відповідно до частини 8 статті 178 та частини 5 статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Судом встановлено, що 31 травня 2021 року між ТзОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 4246028, який був підписаний електронним підписом позичальника, згідно з яким товариство надало відповідачу кредит у розмірі 20000,00 грн. строком на 30 днів, з фіксованою процентною ставкою, стандартна процентна ставка - 1,90% в день, знижена процентна ставка - 1,805% в день (підпункти 1.3.-1.5 пункту 1 кредитного договору) /а.с5-9/.
Відповідно до пункту 3.1 кредитного договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані споживачем товариству з метою отримання кредиту.
Підпунктом 4.3.1 кредитного договору передбачено, що сторони домовилися, що у випадку, якщо у споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але на більше ніж на 90 календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту з ініціативи споживача, відповідно до п.п.4.2.2-4.2.4, тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.
У пункті 10.8 кредитного договору зазначено, що підписуючи цей договір, споживач підтверджує, що він ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна», що розміщені на Веб-сайті, повністю розуміє їх, погоджується з ними та зобов'язується неухильно їх дотримуватися.
З додатку № 1 до кредитного договору вбачається, що ОСОБА_1 зобов'язалася до 30 червня 2021 року повернути ТзОВ «Авентус Україна» 31400,00 грн. кредиту, з яких: 20000,00 грн. - основна сума кредиту, 11400,00 - проценти за користування кредиту протягом 30 днів /а.с.9, зворот/.
ТзОВ «Авентус Україна» виконало свої зобов'язання перед ОСОБА_1 , перерахувавши їй 20000,00 грн. кредитних коштів на банківську картку, яку остання вказала у пункті 2.1 кредитного договору. Факт отримання відповідачем кредитних коштів також підтверджується інформаційною довідкою ТзОВ «Фінансова компанія «Контрактовий Дім» № 3890 від 19 грудня 2023 року /а.с.13/.
30 грудня 2021 року між ТзОВ «Авентус Україна» та ТзОВ «Вердикт Капітал» укладено Договір факторингу № 30-12/2021-21, відповідно до якого ТзОВ «Авентус Україна» передало (відступило) ТзОВ «Вердикт Капітал» за плату належні йому права вимоги, а ТзОВ «Вердикт Капітал» прийняло належні ТзОВ «Авентус Україна» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників (у пункті 1680 реєстру зазначена відповідач ОСОБА_1 ). /а.с.23-27/. При цьому, сторони зазначеного договору факторингу у повному обсязі виконали взяті на себе зобов'язання, зокрема, ТзОВ «Вердикт Капітал» перерахувало ТзОВ «Авентус Україна» обумовлений у пункті 7.1 договору факторингу розмір фінансування за реєстром боржників на суму 534648,91 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 317260002 від 30 грудня 2021 року /а.с.27, зворот/.
10 січня 2023 року між ТзОВ «Вердикт Капітал» та ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено Договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 10-01/2023, відповідно до якого ТзОВ «Вердикт Капітал» відступило ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» шляхом продажу належні йому права вимоги, а позивач прийняв належні ТзОВ «Вердикт Капітал» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників (у пункті 13327 реєстру зазначена відповідач ОСОБА_1 ) /а.с.31-33,36/.
У пунктах 5.2. та 5.3 Договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 10-01/2023 передбачено, що сторони погодили, що перехід від первісного кредитора до нового кредитора права вимоги заборгованості до боржників відбувається у момент підписання сторонами Акту приймання-передачі реєстру боржників згідно Додатку № 4, після чого новий кредитор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.
10 січня 2023 року між ТзОВ «Вердикт Капітал» та ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» був підписаний акт прийому-передачі реєстру боржників за договором відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 10-01/2023 /а.с.33, зворот/
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 10-01/2023, ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Договором споживчого кредиту № 4246028 в сумі 65600,00 гривень /а.с.34-36/.
Як убачається з розрахунку заборгованості за договором споживчого кредиту № 4246028, відповідач взятих на себе зобов'язань належним чином не виконує, проценти за користуванням кредиту не сплачує. В зв'язку із чим станом на 13 січня 2023 року заборгованість відповідача складає 65600,00 грн., а саме: заборгованість за основною сумою боргу - 20000,00 грн., заборгованість за відсотками - 45600 грн. /а.с.15-20/.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Щодо укладання між ТзОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 договору споживчого кредиту № 4246028 від 31 травня 2021 року.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 628, 629 ЦК України).
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до положень частин 1, 3 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною 1 статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Відповідно до положень частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно зі статтею 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частини 4, 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вищевказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як убачається з матеріалів справи, договір споживчого кредиту № 4246028 від 31 травня 2021 року укладений в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису ОСОБА_1 , за умовами якого відповідач отримала грошові кошти шляхом їх перерахування на банківській картковий рахунок, зазначений у вказаному договорі.
Вказаний кредитний договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, які були надіслані на мобільний номер телефону ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ).
З відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач підтверджує, що її мобільний номер телефону має саме вищевказаний номер: НОМЕР_2 , оскільки вона особисто зазначає вказаний номер у її реквізитах, як відповідача у справі.
Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказані договори прирівнюється до укладених в письмовій формі.
Виходячи з вищевикладеного, суд вважає доведеним, що вказані кредитний договір та додаткові угоди до нього були підписані позичальником ОСОБА_1 за допомогою одноразових паролів-ідентифікаторів, які були надіслані первісними кредиторами на номер телефону, зазначений ОСОБА_1 , на підтвердження чого у ідентифікаційній частині договору та додаткових угод містяться коди ідентифікатори відповідача, що і є її безпосереднім підписом.
З огляду на наведене, суд не бере до уваги твердження відповідача, що матеріали справи не містять доказів підписання кредитного договору.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України).
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що обов'язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача. Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст.77-ст.80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд вважає некоректними твердження відповідача ОСОБА_1 , що позивачем не надано до суду належних доказів на підтвердження факту перерахування кредитних коштів, з огляду на таке.
ТзОВ «Авентус Україна» не є банківською установою, і тому, відповідно, вказане товариство було позбавлене можливості відкривати будь-які рахунки для клієнтів, і, як наслідок, формувати платіжні доручення та виписки за такими рахунками не може.
Так, на підтвердження виконання ТзОВ «Авентус Україна» зобов'язань за договором споживчого кредиту № 4246028 від 31 травня 2021 року, позивачем надана інформаційна довідка ТзОВ «Фінансова компанія «Контрактовий Дім», в якій зазначено, що 31 травня 2021 року о 20:21 год. було здійснено переказ грошових коштів у сумі 20000,00 грн. на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 , який було зазначено особисто відповідачем у пункті 2.1 вказаного кредитного договору.
Заперечуючи проти отримання кредитних коштів, відповідач ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів про те, що нею 31 травня 2021 року не отримувалися кредитні кошти в розмірі 20000,00 грн. на її картковий рахунок № НОМЕР_1 , а також, доказів того, що вказаний рахунок їй не належить.
Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Доказів повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними грошима відповідачем матеріали справи не містять.
Таким чином, позичальник ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за договором споживчого кредиту № 4246028 від 31 травня 2021 року не виконала, у передбачений в договорі строк грошові кошти (суму кредиту) та нараховані проценти за користування позикою не повернула, унаслідок чого виникла заборгованість.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, кредитор має право вимагати його виконання.
Щодо переходу від ТзОВ «Вердикт Капітал» до ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги до боржника ОСОБА_1 .
Згідно пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
У пункті 5.2 договору № 10-01/23 від 10 січня 2023 року про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, укладеного між ТзОВ «Вердикт Капітал» та ТзОВ «КОЛЕКТ ЦЕНТР» передбачено, що перехід від первісного кредитора (ТзОВ «Вердикт Капітал») до нового кредитора (позивача ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР») прав вимоги заборгованості до боржників, зокрема, і до відповідача ОСОБА_1 відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно Додатку № 4, після чого ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.
Таким чином, саме підписаний та скріплений печатками акт прийому-передачі Реєстру боржників від 10 січня 2023 року підтверджує факт переходу від ТзОВ «Вердикт Капітал» до позивача прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього договору.
З огляду на наведене, а також, враховуючи, що договір факторингу № 30-12/2021-21 від 30 грудня 2021 року та договір № 10-01/23 від 10 січня 2023 року про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги не є нікчемними за законом та не визнані судом недійсним, суд вважає, що ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» на підставі чинного договору набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором, а відтак, твердження відповідача про відсутність доказів переходу прав та обов'язків стягувача до позивача є неспроможними та спростовуються вищевказаними доказами.
Щодо розміру заборгованості відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором.
Позивачем на підтвердження наявності у відповідача заборгованості у розмірі 66276,21 грн., окрім вказаного договору споживчого кредиту № 4246028 від 31 травня 2021, був наданий розрахунок заборгованості за період з 31 травня 2021 року по 29 грудня 2021 року, з якого вбачається, що заборгованість за кредитом складається з основної суми боргу в розмірі 20000,00 та суми заборгованості за процентами в розмірі 45600,00 грн.; інфляційні витрати - 584,16 грн.; 3% річних - 92,05 грн. При цьому, проценти за користуванням кредитних коштів нараховувалися лише до 28 вересня 2021 року (останній день нарахування процентів).
У відзиві на позов відповідач не заперечує проти суми боргу за процентами, проте зазначає, що позивач не дотримався заборони щодо збільшення процентної ставки за користування кредиту.
За змістом статті 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такі висновки викладені, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 р по справі № 300/438/18.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання
Згідно з умовами договору споживчого кредиту № 4246028 від 31 травня 2021 року ТзОВ «Авентус Україна» надало відповідачу кредит у розмірі 20000,00 грн. строком на 30 днів, тобто до 29 червня 2021 року зі сплатою процентів 24079,41% річних від суми позики у розрахунку 1,90 % на день.
Разом з тим, у підпунктом 4.3.1 кредитного договору передбачено, що сторони домовилися, що у випадку, якщо у споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але на більше ніж на 90 календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту з ініціативи споживача, відповідно до пп.4.2.2-4.2.4, тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.
З аналізу вказаного підпункту кредитного договору слідує, що вказаним договором передбачена автоматична пролонгація строку його дії при умові якщо споживач не повернув кредит до 29 червня 2021 року, проте проценти в розрахунку 1,90% на добу нараховуватися за кожний день користування кредитними коштами, але не більше 90 календарних днів поспіль, тобто, ТзОВ «Авентус України» мало право нараховувати проценти за користування кредитом до 28 вересня 2021 року, що і було зроблено відповідно до вищевказаного розрахунку заборгованості за період з 31 травня 2021 року по 29 грудня 2021 року на суму 45600,00 грн.
Матеріали справи не містять доказів того, що ТзОВ «Авентус Львів» після закінчення строку дії кредитного договору (після 29 грудня 2021 року) нараховувало відповідачу проценти за користування кредитом, а також, не містять доказів того, що вказане товариство збільшувало процентну ставку за користування кредитними коштами протягом строку дії договору споживчого кредиту № 4246028 від 31 травня 2021 року.
Також, суд вважає некоректними доводи представника відповідача з приводу необґрунтованості суми заборгованості, оскільки ним не було подано до суду жодних розрахунків, які б спростовували правильність проведених позивачем розрахунків заборгованості, долучених до матеріалів справи, а за висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11 липня 2018 року у справі № 753/7883/15, доводи сторони про необґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості (в даному випадку - заборгованості за нарахованими процентами) є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку, оскільки спростування доказів позивача є процесуальним обов'язком саме відповідача (а не суду). Зустрічного позову до позивача та ТзОВ «Авентус Україна» (наприклад - про визнання кредитного договору або його окремих положень недійсними) відповідач також не подавала.
Беручи до уваги, що відповідач ОСОБА_1 взяла на себе зобов'язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користуванням кредиту, при цьому, доказів сплати вказаної суми боргу ні позивачу, ні первісним кредиторам вона суду не надала, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вищевказаної суми боргу.
Висновки суду у справі.
Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази у їх сукупності, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі, і тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в розмірі 66276,21 грн., ва саме: 20000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 45600,00 грн. - заборгованість за процентами; інфляційні витрати - 584,16 грн.; 3% річних - 92,05 грн.
Щодо розподілу судових витрат.
Судові витрати у справі складаються зі сплаченого позивачем судового збору в розмірі 3028,00 грн. /а.с.1/ та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 17000,0 грн. /а.с./.
Керуючись положеннями статті 141 ЦПК України, суд, враховуючи, що позовні вимоги задоволенні у повному обсязі, вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3028,00 грн. судового збору.
Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, то суд прийшов до наступних висновків.
У матеріалах справи міститься копії договору № 02-01/2023 про надвання правової допомоги, укладеного між ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс» та витягу з акту № 3 про надання юридичної допомоги, згідно з яким вартість надання усної консультації з вивчення документів становить 3000,00 грн.; підготовка пропозицій - 4000,00 грн.; складання позову - 10000,00 грн., тобто вартість витрат на професійну допомоги позивачем оцінена на суму 17000,00 грн.
На підтвердження оплати юридичних послуг позивачем надано платіжну інструкцію № 0406010000 від 10 січня 2024 року згідно якої ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» перерахувало АО «Лігал Ассістанс» 53000,00 грн. за призначенням платежу: надання правової допомоги згідно договору № 02-01/2023 від 02.01.2023 про надання правової допомоги.
У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2020 у справі №201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №362/3912/18.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Судом встановлено, що спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв'язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов'язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. Даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
За таких обставин, з огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку про часткове задоволення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Керуючись статтями 81,89,141,263-265 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» 66276 гривень 21 коп. заборгованості за кредитним договором; 3028 гривні 00 коп. судового збору; 5000,00 гривень витрат на правничу допомогу. Всього стягнути 74304 (сімдесят чотири тисячі триста чотири) гривні 21 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (01133, м. Київ, вул. Мечнікова,3, офіс 306; ЄДРПОУ ).
Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКП: НОМЕР_2 ).
Суддя:
Оригінал рішення.