печерський районний суд міста києва
Справа № 757/15502/22-ц
пр. 2-2687/24
23 квітня 2024 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді- Бусик О. Л.
при секретарі судових засідань- Романенко Ю.О.
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2 - ОСОБА_3
представника відповідача - ОСОБА_4 - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 , про поділ майна подружжя; за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Євгена Михайловича, ОСОБА_7 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бровченко Марина Олександрівна, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, про визнання недійсними заяви-згоди, договорів дарування, скасування рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно,-
У червні 2022 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить визнати за ОСОБА_6 та ОСОБА_2 право власності по частині квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 111,40 кв.м., житловою площею 69,30 кв.м.; земельної ділянки з кадастровим номером 3221083700:04:005:0002, загальною площею 0,0287 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; земельної ділянки з кадастровим номером 322103700:04:005:0001, загальною площею 0,0767 га, яка розташована за адресою, АДРЕСА_2 ; автомобіля марки «Lexus», модель LX570, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
В обгрунтування позову позивач зазначає, що 22 серпня 2015 року між сторонами укладено шлюб, який було розірвано рішенням Сокирнянського районного суду Чернівецької області від 21 січня 2022 року. У період шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Оскільки вказане майно набуте сторонами під час перебування їх у зареєстрованому шлюбі, воно є спільною сумісною власністю, яке підлягає поділу.
Посилаючись на вказані обставини, на підставі статей 60, 61, 70 СК України позивач звернувся до суду з указаним позовом.
Ухвалою судді від 29 червня 2022 року відкрито провадження для розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 28 липня 2022 року забезпечено позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, - шляхом накладення арешту на: чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , земельну ділянку з кадастровим номером 3221083700:04:005:0001, загальною площею 0,0767 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку з кадастровим номером 3221083700:04:005:0002, загальною площею 0,0287 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою суду від 10 жовтня 2022 року забезпечено позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, - шляхом накладення арешту на автомобіль марки «Lexus», модель LX570, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Ухвалою суду від 23 листопада 2022 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 .
У лютому 2023 року до суду надійшли пояснення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 , у яких останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог про поділ майна подружжя в повному обсязі. Зазначає, що майно, яке є предметом поділу у цій справі, було куплено за особисті кошти відповідачки, а частина майна вже не належить на праві власності ОСОБА_2 . Так, земельна ділянка з кадастровим номером 3221083700:04:005:0001, загальною площею 0,0767 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та квартира АДРЕСА_1 , які є предметом поділу у цій справі, були відчужені ОСОБА_2 на його користь на підставі договорів дарування, які вчинені за згодою позивача, про що свідчить його нотаріально посвідчена заява від 25 вересня 2019 року. Також зазначає, що спірна квартира придбана ОСОБА_2 за особисті кошти, які вона отримала в рахунок розподілу спільної сумісної власності з ОСОБА_4 . Також на придбання зазначеної квартири ОСОБА_4 було позичено ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 60 000,00 дол. США, що підтверджується договором позики від 16 січня 2019 року та відповідною розпискою про отримання коштів. Спірний автомобіль та земельні ділянки було також придбано відповідачкою за кошти, які залишились у неї від розподілу спільної сумісної власності між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
У лютому 2023 року представник відповідачки подав до суду пояснення по справі, у яких просить в задоволенні позову про поділ майна подружжя відмовити в повному обсязі. Зазначає, що позивач не наводить доказів джерела набуття спільних коштів за які було придбано спірне нерухоме майно. Зазначає, що спірна квартира є її особистою власністю, майно хоч і придбано у період перебування відповідачки у зареєстрованому шлюбі з позивачем, проте, кошти на її придбання вона витратила від продажу її квартири АДРЕСА_3 , що належала їй на праві спільної сумісної власності від першого шлюбу з ОСОБА_4 (кошти в сумі 2 795 000,00 грн були передані ОСОБА_4 в рахунок розподілу спільної сумісної власності подружжя), також на купівлю квартири відповідачкою було позичено кошти в сумі 60 000,00 дол. США у ОСОБА_4 . Крім того, зазначає, що спірні земельні ділянки придбані нею також за особисті кошти. Підтвердженням того, що відповідачка придбала майно за особисті кошти, отримані від розподілу спільного сумісного майна з ОСОБА_4 , є те, що позивач надав нотаріально посвідчену згоду від 25 вересня 2019 року на дарування ОСОБА_2 спірної квартири та земельної ділянки з кадастровим номером 3221083700:04:005:0001. Зазначена земельна ділянка та квартира були подаровані ОСОБА_4 , та вже не є власністю відповідачки. Також зазначає, що автомобіль марки «Lexus», модель LX570, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , також не є її власністю, оскільки його було продано 14 липня 2022 року Сам по собі факт придбання спірного автомобіля в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення його до об'єктів спільної сумісної власності подружжя.
У грудні 2022 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Є. М., треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бровченко Марина Олександрівна, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, про визнання недійсними заяви-згоди, договорів купівлі-продажу та дарування.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 22 серпня 2015 року між сторонами укладено шлюб, який було розірвано рішенням Сокирнянського районного суду Чернівецької області від 21 січня 2022 року. У період шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За час перебування сторін у шлюбі ними було придбано: чотирикімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 111,40 кв.м., житловою площею 69,30 кв.м., земельна ділянка за кадастровим номером 3221083700:04:005:0002, загальною площею 0,0287 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , земельна ділянка за кадастровим номером 3221083700:04:005:0001, загальною площею 0,0767 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , автомобіль марки Lexus», модель LX570, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Усе спільно нажите рухоме та нерухоме майно подружжя було зареєстровано на ім'я відповідачки. Згоди щодо поділу спільно нажитого майна подружжя мирним шляхом не досягли. У червні 2022 року він звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом про поділ майна подружжя, а саме визнання за кожним із подружжя по частині права власності на вищезазначене майно.
Після відкриття провадження у справі про поділ майна подружжя йому стало відомо, що відповідачка у сервісному центрі РСЦ ГСЦ МВС в м. Києві, без його згоди та відома, відчужила належний їм на праві спільної сумісної власності автомобіль марки Lexus», модель LX570, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_7 . Також йому стало відомо, що ОСОБА_2 , без його на те згоди та відома подарувала належне їм на праві спільної сумісної власності майно: 16 липня 2022 року подарувала ОСОБА_4 чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 16 липня 2022 року, 22 липня 2022 року подарувала ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим номером 3221083700:04:005:0001, загальною площею 0,0767 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 22 липня 2022 року.
Зазначає про те, що відповідачка, заперечуючи проти позову про поділ майна подружжя додала до матеріалів справи заяву від його імені про надання згоди ОСОБА_2 на укладення договору дарування спірної квартири та земельної ділянки на ім'я ОСОБА_4 , посвідченої 25 вересня 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є. М. ОСОБА_9 є колишнім чоловіком відповідачки, з яким вона перебувала у шлюбі до реєстрації шлюбу з позивачем. Зазначає, що він не звертався до приватного нотаріуса Остапенка Є. М. для вчинення нотаріальної дії із посвідчення вказаної заяви - згоди, таку заяву не підписував, підпис та рукописний запис у відповідній графі посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є. М. за реєстровим номером 2117 заяви виконано не ним.
З підстав відсутності згоди позивача на відчуження спільного майна, просив суд визнати недійсною заяву-згоду від 25 вересня 2019 року, яка видана від його імені та посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є. М., а також визнати недійсними договір купівлі-продажу спірного автомобіля, договір дарування спірної квартири та земельної ділянки.
Зважаючи на те, що, на думку позивача, спірні договори є недійсними, то і рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на квартиру та земельну ділянку також підлягають скасуванню.
Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва Головко Ю. Г. від 20 січня 2023 року відкрито провадження для розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
У березні 2023 року ОСОБА_7 подав до суду відзив на позовну заяву про визнання недійсними заяви-згоди, договорів купівлі-продажу, дарування, у якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля марки Lexus», модель LX570, від 14 липня 2022 року, посилаючись на те, що він є належним покупцем, а договір укладений у відповідності до діючого законодавства. Зазначає, що на ний час він не є власником вищезазначеного автомобіля, оскільки 19 вересня 2022 року ним було продано вказаний автомобіль іншій фізичній особі.
Ухвалою Печерського районного суду 24 березня 2023 року цивільну справу справи № 757/37162/22-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Є. М., за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бровченко М. О., Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про визнання недійсними згоди-заяви, договорів купівлі-продажу, дарування об'єднано в одне провадження з цивільною справою № 757/15502/22-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_4 , про поділ майна подружжя. Присвоєно об'єднаній цивільній справі № 757/15502/22-ц та передано на розгляд Печерського районного суду м. Києва (суддя Бусик О. Л.).
У квітні 2023 року від представника відповідачки ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_6 про визнання недійсними згоди-заяви, договорів купівлі-продажу та дарування, у якому сторона відповідача просить відмовити в задоволенні цього позову в повному обсязі. Відзив обґрунтовано тим, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, спірне нерухоме майно придбано ОСОБА_2 за особисті кошти, тому воно є не спільним сумісним майном у розумінні статті 60 СК України, а є її особистим майном, яким вона розпорядилася на власний розсуд. За викладених обставин договір купівлі-продажу транспортного засобу та договори дарування вчинені з дотриманням норм чинного законодавства України. Ураховуючи викладене, вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру та земельну ділянку, також не підлягають задоволенню. Крім того, зазначає, що відсутні підстави для визнання недійсною заяви-згоди, яка засвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Остапенко Є. М., у зв'язку із тим, що нотаріальні дії були вчинені на підставі чинного законодавства України. Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що він не підписував заяву-згоду, яка посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є. М.
У травні 2023 року представник відповідача Бондара А В. подав до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_6 про визнання недійсними згоди-заяви, договорів купівлі-продажу та дарування, у якому сторона відповідача просить відмовити в задоволенні цього позову в повному обсязі. Відзив обгрунтовано тим, що пояснення позивача, що він не підписував нотаріально посвідчену заяву-згоду від 25 вересня 2019 року не підтверджується жодними доказами. Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Остапенко Є. М. 25 вересня 2019 року засвідчив справжність підпису і особу ОСОБА_6 , та зареєстрував в реєстрі за № 2117 зазначену вище заяву, в якій ОСОБА_6 надає згоду ОСОБА_2 на дарування квартири та земельної ділянки ОСОБА_4 . Отже, земельна ділянка площею 0,0767 га, кадастровий номер: 3221083700:04:005:0001 місцезнаходження: АДРЕСА_2 , земельна ділянка НОМЕР_2 , та квартира за адресою: АДРЕСА_1 подаровані з дотриманням чинного законодавства України. У зв'язку із тим, що згода була надана позивачем і це підтверджується доказами, які знаходяться в матеріалах даної справи, то і позовні вимоги з приводу визнання недійсними договорів дарування та скасування рішень про реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру та земельну ділянку не підлягають задоволенню. Також зазначає, що зазначене спірне нерухоме майно було придбано за особисті кошти ОСОБА_2 , які отримані нею від розподілу з ОСОБА_4 спільного сумісного майна подружжя, та позичені ним кошти за договором позики в розмірі 60 000 дол. США на придбання ОСОБА_2 спірної квартири.
У травні 2023 року ОСОБА_6 подав до суду заяву про зміну предмета позову в частині поділу спільно нажитого майна подружжя, посилаючись на те, що у первісній позовній заяві про поділ спільно нажитого майна, він просив розподілити усе спільно нажите майно між ним та відповідачкою ОСОБА_2 в рівних частинах. ОСОБА_2 , під час розгляду справи судом, відчужила, без його згоди та відома, належне їм на праві власності майно, а саме: чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,0767 га, кадастровий номер: 3221083700:04:005:0001 місцезнаходження: АДРЕСА_2 , автомобіль марки «Lexus», модель LX570, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
За таких обставин, просить стягнути з відповідачки ОСОБА_2 компенсацію в розмірі частки відчуженого автомобіля, замість визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, та розподілити спільно нажите майно подружжя з врахуванням цих обставин та рівності часток подружжя у спільній сумісній власності, виділивши у власність сторін окремі земельні ділянки та розподіливши квартиру в рівних частинах.
У травні 2023 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив відповідачки ОСОБА_2 , у якій вказує на те, що твердження ОСОБА_2 про те, що спірне майно придбано нею за особисті кошти та є її особистим майно, яким вона розпорядилася на власний розсуд, не підтверджено належними та допустимими доказами. Зазначає, що вищезазначене рухоме та нерухоме майно є спільним сумісним майном подружжя, яке придбане в період шлюбу та за спільні кошти, і частиною якого відповідачка розпорядилася без його згоди та відома.
У червні 2023 року на адресу суду від представника відповідачки ОСОБА_2 надійшли заперечення на позовну заяву ОСОБА_6 , у яких просить відмовити в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними заяви-згоди, договорів купівлі-продажу та дарування, з підстав аналогічних змісту, що викладені останньою у відзиві на позовну заяву.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02 серпня 2023 року задоволено клопотання представника позивача про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи. Призначено по справі почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз СБУ та зупинено провадження у справі на час проведення експертизи.
05 листопада 2023 року на виконання вимог ухвали суду від 02 серпня 2023 року з Державної установи Український науково-дослідний інститут спеціальної техніки та судових експертиз СБУ на адресу суду надійшов висновок судового експерта № 612/1 від 31 жовтня 2023 року.
Ухвалою суду від 05 грудня 2023 року поновлено провадження у справі та призначено її в підготовче судове засідання.
У березні 2024 року представником відповідачки ОСОБА_2 подано до суду клопотання про призначення в справі комісійної додаткової судово-почеркознавчої експертизи.
Ухвалою суду від 20 березня 2024 року у задоволенні клопотання представника відповідача про призначення у справі комісійної додаткової судово-почеркознавчої експертизи - відмовлено.
Ухвалою суду від 20 березня 2024 року закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила задовольнити з викладених у позовах підстав.
Представник відповідачки - ОСОБА_2 - ОСОБА_3 заперечував проти заявлених позовних вимог, у задоволенні позову просив відмовити.
Представник відповідача - ОСОБА_4 - ОСОБА_5 заперечував проти заявлених позовних вимог, у задоволенні позову просив відмовити.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін по справі, а також їх представників, повно та всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступного висновку.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд установив, що 22 серпня 2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві зареєстровано шлюб, про що складено відповідний актовий запис № 1997.
У період шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Сокирнянського районного суду Чернівецької області від 21 січня 2022 року шлюб між сторонами розірвано.
Під час перебування сторін у шлюбі придбано наступне майно:
-квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 111,40 кв.м., житловою площею 69,30 кв.м. придбана на ім'я відповідачки за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 17 січня 2019 року;
-земельна ділянки з кадастровим номером 3221083700:04:005:0002, загальною площею 0,0287 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , придбана на ім'я відповідачки на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08 вересня 2016 року;
-земельна ділянка з кадастровим номером 322103700:04:005:0001, загальною площею 0,0767 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , придбана на ім'я відповідачки за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 08 вересня 2016 року;
-автомобіль марки «Lexus», модель LX570, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований на ім'я відповідачки 18 лютого 2017 року на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до частиною третьою 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Верховний Суд вказав, що зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує - постанова ВС від 12 лютого 2020 року у справі № 725/1776/18.
Заперечуючи проти позову відповідачка вказувала на те, що все вищезазначене рухоме та нерухоме майно є її особистою власністю, оскільки придбано за особисті кошти. Так, на купівлю квартири відповідачка отримала кошти в розмірі 2 795 000,00 грн від розподілу спільного сумісного майна з попереднім чоловіком ОСОБА_4 , також відповідачка позичила у ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 60 000 дол. США, зазначені кошти нею були витрачені на придбання квартири. Також відповідачка указувала на те, що спірний автомобіль придбаний нею за кошти, які вона отримала від продажу свого автомобіля марки «AUDI Q7», 2012 року випуску, який був придбаний нею до шлюбу з відповідачем. Спірні земельні ділянки також придбані нею за особисті кошти.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статей 77-80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд приходить до висновку про те, що відповідачкою не надано доказів того, що спірна квартира була придбана нею за рахунок саме грошових коштів, які нею були одержані від ОСОБА_4 в рахунок розподілу майна та за договором позики і таких доказів матеріали справи не містять. Також матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 витратила власні кошти на придбання спірного автомобіля, які отримала від продажу власного транспортного засобу, що був придбаний нею до шлюбу. Крім того, відповідачка не підтвердила, що спірні земельні ділянки, які були придбані під час шлюбу, але за кошти, які належали відповідачці.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що презумпцію спільності майна подружжя у цій справі відповідачка не спростувала.
Таким чином, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до переконання, що оскільки спірне майно, зокрема: квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 111,40 кв.м., житловою площею 69,30 кв.м.; земельна ділянки з кадастровим номером 3221083700:04:005:0002, загальною площею 0,0287 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; земельна ділянка з кадастровим номером 322103700:04:005:0001, загальною площею 0,0767 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; автомобіль марки «Lexus», модель LX570, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , було набуто сторонами по справі за час перебування у шлюбі, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи, приходить висновку про те, що таке майно є спільною сумісною власністю подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними.
У випадку, коли при розгляді справи про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі майна.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження 61-9018сво18). Предметом розгляду судами у цій справі було, зокрема, визнання недійсними правочинів відчуження автомобілів та стягнення компенсації 1/2 їх вартості. У вказаній справі судами встановлено, що після розірвання шлюбу відповідач відчужив рухоме майно, яке є спільним майном подружжя, без згоди позивача, тому суди дійшли висновку, що остання має право на грошову компенсацію 1/2 вартості спірних транспортних засобів. Також Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов до висновку, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
У постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 359/10855/19 (провадження № 61-881св23) касаційний суд, встановивши, що спірні автомобілі були відчуженні відповідачем під час перебування сторін у шлюбі без згоди позивача, дійшов висновку про стягнення компенсації вартості 1/2 частки відчуженого рухомого майна.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 відчужила спільне сумісне рухоме майно подружжя, зокрема автомобіль марки «Lexus», модель LX570, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , без згоди свого чоловіка, оскільки зворотного матеріали справи не містять і відповідачка цього не спростувала.
Вартість автомобіля згідно з висновком експерта № 595/02/2023, складеним 14 березня 2023 року за результатами проведення транспортно-товарознавчої експертизи дійсна (ринкова) вартість автомобіля становить 1 394 774,00 грн. Будь-яких доказів на підтвердження іншої ринкової вартості транспортного засобу зі сторони відповідачки надано не було.
Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_6 про стягнення з відповідачки половини вартості спірного автомобіля підлягають задоволенню та з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 , слід стягнути компенсацію вартості автомобіля марки «Lexus», модель LX570, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 в розмірі 697 387,00 грн.
Щодо позовних вимог про визнання недійсними заяви згоди на відчуження майна, договорів дарування спірної квартири та земельної ділянки з кадастровим номером 3221083700:04:005:0001, слід зазначити наступне.
Суд установив, що на підставі договору дарування від 16 липня 2022 року, серія та номер 399, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бровченко М. О., ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_4 чотирикімнатну квартир АДРЕСА_1 .
22 липня 2022 року на підставі договору дарування серія та номер 422, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бровченко М. О., ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим номером 3221083700:04:005:0001, загальною площею 0,0767 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно заяви ОСОБА_6 , посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Остапенком Є. М. № 2117, позивач надав згоду своїй дружині ОСОБА_2 на дарування земельної ділянки з кадастровим номером 3221083700:04:005:0001, загальною площею 0,0767 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та квартири АДРЕСА_1 .
Судом також установлено, що згідно висновку судового експерта № 612/1 від 31 жовтня 2023 року, підпис та рукописний запис « ОСОБА_6 » в графі «підпис» у заяві від 25 вересня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенком Є. М., реєстровий номер 2117, виконано не ОСОБА_6 , а іншою особою.
Позивач оспорює заяву від 25 вересня 2019 року, при цьому позов пред'явлено, у тому числі і до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Остапенка Є. М., який посвідчував зазначену заяву.
Відповідно частини другої статті 48 Цивільного процесуального кодексу України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
За змістом статті 51 Цивільного процесуального кодексу України належними є сторони, які є суб'єктами спірних правовідносин. Відповідачем є та зі сторін у процесі, яка вказується позивачем як порушник його права. Належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення.
Тлумачення змісту статті 51 Цивільного процесуального кодексу України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Тому, неналежним відповідачем є особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом, за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності (стаття 3 Закону України «Про нотаріат»).
Нотаріус, що посвідчував правочин, залучається до участі по справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, і не може бути відповідачем в такій категорій справ. Зазначена позиція викладена у пункті 26 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасниць нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц ) пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 29 серпня 2019 року у справі № 642/6181/16-ц).
Суд приходить до висновку, що приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Остапенка Є. М., не може бути відповідачем у цій оскільки, посвідчуючи правочин нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин, а отже не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин, що є підставою для відмови в позові саме з підстав пред'явлення позову до неналежного відповідача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19) від 04 вересня 2018 року вказано, що «ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту)».
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21) вказано, що: «правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов'язки в учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони.
У статті 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно із частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що «підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує намір та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або уповноваженими особами».
За змістом статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зроблено висновок, що «правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення».
Суд встановив, що ОСОБА_6 оспорювану заяву від 25 вересня 2019 року не підписував, тому такий правочин не є укладеним і у задоволенні позову про визнання його недійсним слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.
Убачається, що позивачем заявлено вимоги про визнання недійсними договорів дарування, які пов'язані із відчуженням належного йому як співвласнику майна, а саме, вищезазначеної квартири та земельної ділянки, без його згоди та розпорядження на вчинення таких дій.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.
Вказаною нормою права визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (частина третя статті 215, 216 ЦК України).
Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.
Розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Судом встановлено, що відповідачка після розірвання шлюбу з позивачем, на підставі договору дарування від 16 липня 2022 року відчужила квартиру АДРЕСА_1 , та на підставі договору дарування від 22 липня 2022 року відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3221083700:04:005:0001, загальною площею 0,0767 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 на користь свого колишнього чоловіка ОСОБА_4 .
Як на підставу поданого позову позивач посилається на те, що не давав згоди на відчуження майна, яке було придбане в шлюбі.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), що повністю узгоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17.
У даній справі встановлено, що ОСОБА_4 (контрагент за таким договором), який є колишнім чоловіком ОСОБА_2 , діяв недобросовісно, зокрема знав чи за обставинами справи не міг не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя, а отже наявні підстави для визнання оспорюваних договорів дарування недійсними.
Оскільки договори дарування, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 визнаються недійсними, державна реєстрація цих договорів не може залишатись чинною. Реєстрація права власності на спірне майно за ОСОБА_4 є наслідком укладення договорів дарування та без наявності цих договорів така реєстрація не може зберігати чинність.
Суд вважає, що вимоги позивача про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на нерухоме майно на підставі договорів дарування від 16 та 22 липня 2022 року є законними та обґрунтованими.
З урахуванням викладених обставин, суд приходить до висновку про те, що оскільки квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 111,40 кв.м., житловою площею 69,30 кв.м; земельна ділянка з кадастровим номером 3221083700:04:005:0002, загальною площею 0,0287 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; земельна ділянка з кадастровим номером 322103700:04:005:0001, загальною площею 0,0767 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 набуті сторонами під час перебування у шлюбі, за спільні кошти подружжя, зазначеного сторонами не спростовано, а відтак позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання за ОСОБА_6 та ОСОБА_2 права власності на вказане нерухоме майно, у рівних частках, по частині за кожним.
Також суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_6 у заявлений ним спосіб, а саме про виділення у власність сторін окремих земельних ділянок, задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Так, вартість земельної ділянки з кадастровим номером 322103700:04:005:0001, яку позивач просив виділити йому у власність, згідно висновку експерта № 971/03/2023, складеного за результатами проведення оціночно-земельної експертизи, дійсна (ринкова) вартість становить 61 300,00 грн.
Вартість земельної ділянки з кадастровим номером 3221083700:04:005:0002, яку позивач просив виділити у власність відповідачки, згідно висновку експерта № 971/03/2023, складеного за результатами проведення оціночно-земельної експертизи, дійсна (ринкова) вартість становить 24 900,00 грн
Оскільки позивачем не доведено обставин, за яких суду потрібно відійти від принципу рівності часток, суд не вбачає підстав для виділення у власність позивача земельної ділянки, ринкова вартість якої значно перевищує ринкову вартість земельної ділянки, що за вимогами позивача необхідно виділити відповідачці.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно положень ст.141 ЦПК України суд покладає на відповідача судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до квитанції про сплату за проведення судової почеркознавчої експертизи, що міститься в матеріалах справи, вартість експертизи становить 7169, 40 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 підлягає стягненню 16 374,60 грн витрат з оплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись статтями 1-3, 17,18, 76-82, 89, 141, 223, 230, 258, 263-265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, ст. ст. 203, 215, 216 ЦК України, ст. ст. 60, 63, 65, 71 СК України суд -
Позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Євгена Михайловича, ОСОБА_7 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бровченко Марина Олександрівна, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, про визнання недійсними заяви-згоди, договорів дарування, скасування рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - задовольнити частково.
Визнати недійсним договір дарування чотирикімнатної квартири, загальною площею 114,4 кв.м., житловою площею 69,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1744688780000, серія та номер договору: 399, виданий 16 липня 2022 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бровченко Марина Олександрівна.
Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером 3221083700:04:005:0001, загальною площею 0,0767 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1020930232210, серія та номер договору: 442, виданий 22 липня 2022 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бровченко Марина Олександрівна.
Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру загальною площею 114,4 кв.м., житловою площею 69,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1744688780000, індексний номер рішення: 64200770 від 16 липня 2022 року 17:05:00, приватний нотаріус Бровченко Марина Олександрівна, Київський міський нотаріальний округ.
Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку з кадастровим номером 3221083700:04:005:0001, загальною площею 0,0767 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1020930232210, індексний номер рішення: 64270765 від 22 липня 2022 року 16:53:20, приватний нотаріус Бровченко Марина Олександрівна, Київський міський нотаріальний округ.
Позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 , про поділ майна подружжя - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 697 387,00 грн у якості компенсації за частину відчуженого автомобіля марки «Lexus», модель LX570, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Визнати за ОСОБА_6 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 114,4 кв.м., житловою площею 69,3 кв.м.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 114,4 кв.м., житловою площею 69,3 кв.м.
Визнати за ОСОБА_6 право власності на частину земельної ділянки з кадастровим номером 3221083700:04:005:0001, загальною площею 0,0767 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на частину земельної ділянки з кадастровим номером 3221083700:04:005:0001, загальною площею 0,0767 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнати за ОСОБА_6 право власності на частину земельної ділянки з кадастровим номером 3221083700:04:005:0002, загальною площею 0,0287 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на частину земельної ділянки з кадастровим номером3221083700:04:005:0002, загальною площею 0,0287 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 витрати за проведення експертизи в розмірі 7169, 40 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 витрати з оплати судового збору в розмірі 16 374,60 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_6 (РНОКПП - НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_4 )
Відповідач - ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса проживання: АДРЕСА_5 )
Відповідач - ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_6 ).
Відповідач - ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_7 , АДРЕСА_7 ).
Повний текст судового рішення складено 01 травня 2024 року.
Суддя О. Л. Бусик