Справа № 752/7469/24
Провадження № 2-з/752/128/24
Іменем України
29 квітня 2024 року суддя Голосіївського районного суду м. Києва Слободянюк А.В., розглянувши матеріали заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мельника Андрія Івановича, про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , про розірвання договору купівлі-продажу, -
Позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Мельник А.І., звернулася до суду з даним позовом, в якому просить суд: розірвати попередній договір, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 25 червня 2021 року; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти з урахуванням збитків в сумі 1 770 435,00 гривень, 222 417,09 грн пені, та 100 000,00 моральної шкоди.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 29 квітня 2024 року у справі відкрито провадження, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Разом із позовною заявою представник позивача адвокат Мельник А.І. подав заяву про забезпечення позову.
Згідно вимог вказаної заяви представник позивача просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на належне ОСОБА_2 майно, а саме: земельну ділянку, кадастровий номер 3222480401:01:004:0127 площею 0,1902, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Подана заява обґрунтована тим, що 25 червня 2021 року між відповідачем ОСОБА_2 в особі його представника ОСОБА_3 та позивачем ОСОБА_1 було укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М.
Відповідно до п. 1.1. вказаного договору сторони зобов'язувались в майбутньому до 1 листопада 2022 року укласти основний договір купівлі-продажу квартири. Відповідно до п. 1.2. вказаного попереднього договору предметом майбутнього договору купівлі-продажу квартири була квартира за АДРЕСА_1 , що знаходиться в межах проекту будівництва.
В день укладення даного договору на вимогу відповідача, позивачка передала ОСОБА_2 1 235 650,50 гривень, що еквівалентно 45 000,00 тисяч долларів США на день укладення договору. Підтвердженням того, що відповідач отримав відповідні кошти, є застереження в договорі яке міститься в п. 3.3 Зазначена вище сума є 100% оплатою за квартиру в рахунок основного договору. Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання з попереднім договором не виконав, будівництво будинку за адресою: АДРЕСА_2 не здійснює, об'єкт в експлуатацію не здав, основний договір купівлі-продажу квартири з позивачкою до 1 листопада 2022 року не уклав.
Позивачем встановлено, що згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 01 квітня 2024 року відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки кадастровий номер 3222480401:01:004:0127, площею 0,1902. Крім цього, у власності відповідача також перебуває земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:79:241:0190 площею 0,0896, яка не може бути об'єктом забезпечення позову, так як питання щодо забезпечення позову даної земельної ділянки вже розглядається Київським апеляційним судом в іншій справі з тим самим предметом, де відповідачем виступає ОСОБА_2 .
Враховуючи суму позову, суму, отриману відповідачем ОСОБА_2 при укладенні попереднього договору - 45 000,00 тисяч доларів США, вважає, що дієвим способом забезпечення в даному випадку буде саме накладення арешту на земельну ділянку кадастровий номер: 3222480401:01:004:0127 площею 0,1902, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Даний вид забезпечення не призведе до порушення прав інших кредиторів, та прав самого відповідача, крім того позовні вимоги є співрозмірними із даним засобом забезпечення позову.
Враховуючи те, що отримавши позовну заяву відповідач ОСОБА_2 з метою утруднення та невиконання рішення суду може відчужити належні йому земельні ділянки на користь третіх осіб, вважає, що є всі підстави для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку яка перебуває у власності відповідача.
Відповідно до положень ч.1 ст.153 ЦПК України, п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заява позивача про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.
З урахуванням положень ст.153 ЦПК України сторони в судове засідання для розгляду заяви про забезпечення позову не викликались, у зв'язку з чим, фіксація судового засідання не здійснювалась у відповідності до положень ч.2 ст.247 ЦПК України.
Розглянувши обґрунтування заяви про забезпечення позову та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до прохальної частини позовної заяви, позивач просить суд розірвати попередній договір укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 25 червня 2021 року; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти з урахуванням збитків в сумі 1 770 435,00 гривень, 222 417,09 грн пені, та 100 000,00 моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1ст. 149 Цивільного процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 150 ЦПК України суд може застосовувати кілька видів забезпечення позову.
Згідно з ч.3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.4 постанови №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Як роз'яснив Європейський суд з прав людини в пілотному рішенні «Іванов проти України», право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції»). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії»). Необґрунтована затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення становить порушення Конвенції (рішення у справі «Бурдов проти Росії»).
Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову (п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Станом на час розгляду заяви про забезпечення позову відсутні підстави вважати, що існують обставини, з якими законодавець встановив обов'язок суду на застосування зустрічного забезпечення, згідно з ч. 3 ст. 154 ЦПК України.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Разом з тим, в даному випадку позивачем не наведено беззаперечних підстав для забезпечення позову, а саме: відсутнє обґрунтоване доведення реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду й обґрунтоване припущення заявника про те, що незастосування заходів забезпечення позову може утруднити або взагалі унеможливити виконання рішення суду, не доведено обґрунтоване підтвердження наміру відповідача навмисно ухилитися від виконання рішення суду.
Припущення позивача про можливість продажу належної відповідачу земельної ділянки третім особам не є достатньою підставою для забезпечення позову, а саме по собі неврегулювання спору в досудовому порядку не може свідчити про те, що відповідач має намір не виконувати судове рішення, а невжиття заходів забезпечення позову може унеможливити його виконання.
Крім того, як роз'яснено в постанові №9 Пленуму Верховного суду України від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
В той же час, вбачається, що заявником не надано доказів, які б підтверджували стверджувані ним обставини щодо намірів відповідача відчужити вказану вище земельну ділянку або вчинити відносно неї будь-які інші дії.
Крім того, письмові матеріали справи не містять підтвердження вартості майна - земельної ділянки, на яке представник позивача просить накласти арешт у заяві про забезпечення позову, що позбавляє суд дійти висновку про співмірність та адекватність заходу забезпечення, який просить застосувати представник позивача відповідно до заявленим позовним вимогам.
Враховуючи, що представником позивача не доведено наявність обставин, які б могли свідчити про реальну загрозу ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову, ефективного захисту або поновлення порушених прав позивача, суддя дійшов висновку, що підстави для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову, відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.149-153 ЦПК України, суддя, -
У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мельника Андрія Івановича, про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розірвання договору купівлі-продажу, відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду або ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя А.В. Слободянюк